61110 (573229)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. Колишня козацька еліта знищеної російським царизмом Гетьманщини стала одним із джерел формування нової генерації борців за українське національне відродження. Одержавши довгоочікуване дворянство, але не маючи рівних прав з польською шляхтою, представники знатних українських родин вимагали визнання своїх привілеїв у повному обсязі. Виборюючи однаковий з поляками статус, дехто з нової української знаті прагнув відродити й утрачену раніше автономію України в складі Росії. Новий період в історії Української держави вимагав від не байдужих до її долі обрати шляхи для створення міцного протистояння наступам Російського царизму. Це було можливе лише за умов формування організованих груп, які були спроможні перебувати в опозиції до правлячої верхівки та здійснювати політичну владу в суспільстві, даючи сили наступним покоління зміцнювати та продовжувати боротьбу за свої переконання.

1. Наддніпрянська Україна в першій половині XIX ст.

1.1 Рух українських автономістів

Активізація українського опозиційного руху спостерігалася на початку ХІХ ст., коли нащадки козацької старшини, отримуючи дворянство, повинні були довести свої права на цей титул на підставі родинних документів. Це спричинило хвилю обурення серед, української шляхти, виразники якої називали себе «патріотами рідного краю». Так на основі станових дворянських інтересів виникає український автономський рух, що спирався на історичні традиції й усі свої домагання будував на історично-правових доказах. Його лідерами були Василь Полетика, Роман Марковиоч, Тимофій Калинський, Федір Туманський та ін.

Українських патріотів єднала не тільки прихильність до минулого, а й критичне ставлення до сучасного. Вони прагнули зберегти місцеву правову систему, що ґрунтувалася на Литовських статутах, і намагались відновити знищену царизмом козацьку армію. Проте царський уряд мобілізував козацькі полки тільки тоді, коли виникла воєнна загроза для Росії. Наприклад, у 1812 році під час походу Наполеона на Москву Олександр І дав дозвіл утворити кілька полків з 25 тис. українських козаків, пообіцявши, що після війни ці підрозділи будуть збережені як постійне військо. Під час польського повстання в 1831 році генерал-губернатор М. Рєпнін Створюючи і використовуючи козацькі полки для власних потреб, правителі Росії однак не йшли на принципові поступки українським автономістам.

1.2 Масонські ложі

український інтелігенція рух політичний

Посилення реакції після війни 1812–1814 рр. сприяло зростанню в Україні опозиційних настроїв. Провідну роль у цьому русі відіграли дворянські опозиціонери-декабристи. За їхнім прикладом в Україні виникли перші таємні політичні гуртки, які ставили собі за мету боротися за скасування кріпосницького права й ліквідацію самодержавства.

Організаційними формами, у які об'єднувались опозиційні сили, стали так звані масонські ложі (від французького franc macon – вільний каменяр, муляр) і таємні політичні товариства. Вони єднали представників привілейованої верхівки суспільства, які сповідували ідеї всесвітнього братерства, рівності, самопізнання й самовдосконалення людей.

Найбільшого визнання в Україні набула масонська ложа «Любов до істини», заснована 1818 року в Полтаві Михайлом Новиковим – начальником канцелярії малоросійського генерал-губернатора М. Рєпніна. До неї належали поміщики С. Кочубей і В. Тарновський, переяславський предводитель дворянства В. Лукашевіч, автор знаменитої «Енеїди» письменник І. Котляревський та ін.

«Любов до істини» діяла легально і була своєрідною підготовкою його членів до наступного вступу в таємні декабристські товариства – «Союз порятунку» та «Союз благоденства».

Полтавська масонська ложа проіснувала близько року, після чого за наказом Олександра І була закрита в 1819 році.

Одночасно з полтавською виникає масонська «Ложа об'єднаних слов'ян» у Києві. Вона мала в своєму складі близько 30 українців, росіян та поляків. Серед її членів були польські поміщики В. Росцишевський, Х. Харлинський, маршалок шляхетства Київської губернії П. Олізар, відомий декабрист князь С. Волконський (молодший брат М. Ріпніна-Волконського) та ін. Аналогічні легальні дворянські осередки були сформовані в цей час у Крем'янці, Житомері, Рафалівці та Вишнівці, що на Волині.

1.3 Малоросійське товариство

У 1819 році, ще перебуваючи в полтавській ложі «Любов до істини», В. Лукашевич почав працювати над створенням нової організації – Малоросійського таємного товариства. На відміну від масонських лож, воно діяло нелегально й ставило за мету вибороти незалежність України. Членами цієї організації стали відомі українські дворяни, однодумці В. Лукашевича, – С. Кочубей, В. Тарновський, П. Капніст та ін. Малоросійське товариство підтримувало зв'язки з Польським патріотичним товариством та з Південним товариством декабристів.

1.4 Декабристи

Оформлення справжньої політичної опозиції до царизму було пов'язане з появою декабристських організацій. Декабристи – представники дворянства, які боролися за повалення царату, скасування кріпацтва. У 1821 р. в м. Тульчині створено Південне товариство декабристів, керівниками якого були П. Пастель і О. Юшневський. Декабристами було укладено політичний трактат «Руська правда», у якому докладно визначалася програма дій після повалення царату. Після невдалого повстання полків 14 грудня 1825 року керівників опозиції заарештовано і після рішення суду страчено, офіцерів заслано на Кавказ і Сибір.

Головна причина невдачі виступу декабристів в Україні полягала в тому, що їхня мета залишилася незрозумілою для народу, а соціальна база повстання була вузькою. Для наступних поколінь декабристі були взірцем мужності, героїзму, самопожертви й відданості справі.

1.5 Поява української інтелігенції

Подією історичної ваги для тогочасного українського суспільства, що поступово втрачало власну дворянську еліту, була поява на початку ХІХ ст. національної інтелігенції, яка приймала участь в культурному і політичному житті країни. Представники інтелігенції здебільшого походили з міщанства, але пізніше до них приєдналися освічені люди з інших верств населення – дрібні шляхтичі, козаки та селяни. Таким чином тогочасні політичні кола поповнюються людьми які формують Українську політичну еліту і роблять свій внесок у виховання наступних поколінь. Відкриття університетів, проведення реформ в системі освіти, відродження української національної свідомості за рахунок розвитку мови і літератури, фольклору та інших здобутків. Наступний етап вимагав переходу національної еліти від розв'язання культурницьких завдань до практичної реалізації своїх соціальних і політичних програм. Ці програми брали за основу проведення реформ таких як судова, освітня, військова, фінансова.

2. Наддніпрянська Україна в другій половині XIX ст.

Занепад кріпосницької системи господарювання, активізація колонізаторської політики російського царизму одночасно з іншими чинниками зумовлювали дальший розвиток національного руху в Україні. Йог найрадикальніших учасників уже не задовольняли культурно-просвітницькі заходи, що обмежувались виданням книжок і журналів, публікаціями фольклорних записів, професійними вченнями та популяризацією історичних знань. Представники нової хвилі патріотичної української інтелігенції у своїх програмах боротьби проти національного гноблення стали висувати вже й суспільно-політичні вимоги. Головними з них були:

• ліквідація самодержавно-кріпосницьких порядків;

• установлення демократично-республіканської форми правління;

• здобуття державної незалежності України.

2.1 Кирило-Мефодіївське братство

На початку 40-х рр. ХІХ ст. Центром українського національно-визвольного руху став Київ. Студенти та молоді викладачі університету св. Володимира організували таємний гурток «Київська молода», поставивши за мету сприяти розвитку духовних сил української нації та звільненню селян з кріпацтва. На своїх засіданнях гуртківці обговорювали майбутнє України, вивчали праці французьких філософів-утопістів Сен-Сімона, Фур'є, цікавились процесами відродження в поляків, чехів, хорватів, сербів, болгар, словаків та словенців і мріяли, «щоб усі слов'яни стали добрими братами» і «брат з братом обнялися і проговорили слово тихої любові во віки і віки».

У 1846 році гурток поступово оформився в нелегальне товариство, яке назвали Кирило-Мефодіївським братством. Сама назва «братство» й обрання за своїх патронів святих братів-просвітителів слов'ян указували на його характер. У ньому не було представників аристократії. Членами Кирило-Мефодіївського братства були вчені, письменники, студенти віком від 19 до 30 років – усього 12 осіб.

Організаторами товариства виступали найактивніші представники київської молоді: професор університету Микола Костомаров, студент, а згодом учитель Полтавського кадетського корпусу Василь Білозерський, службовець канцелярії генерал-губернаторства Микола Гулаг, викладач гімназії, етнограф і письменник Пантелеймон Куліш і вже добре знаний у той час поет Тарас Шевченко.

Тарас Шевченко критично ставився до поміркованої ідеології та програми товариства, тому він згуртував навколо себе радикально налаштованих членів, які поділяли його революційно-демократичні погляди. Помірковану більшість організації очолював М. Костомаров і П. Куліш. Братство підтримувало зв'язки майже із сотнею симпатиків.

Ідеологія Кирило-Мефодіївського братства є продовженням ідей українського національно-культурного відродження та поглядів діячів руху слов'янської солідарності і єдності. В ідейних позиціях братчиків відчувається вплив українського автономізму кінця ХVIIІ – початку ХІХ ст., польських революційних рухів тих часів та декабристських програм. Відчутним в діяльності товариства було також християнське спрямування, що не лише відобразилось в його назві, а й формі самої організації, що наслідувала старі українські церковні братства.

Основні статутні програмні положення Кирило-Мефодіївського братства були сформульовані у двох документах – «Статуті Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія», підготовленому В. Білозерським з урахуванням думок братчиків, та «Законі Божому, або Книзі буття українського народу», написаному М. Костомаровим. Головною метою своєї діяльності Кирило-Мефодіївське братство вважало утвердження на засадах християнства національно-державної незалежності України з демократичним ладом на взірець Сполученим Штатам Америки або Французької Республіки в конфедеративному союзі таких самих незалежних держав. Провідна роль у майбутній конфедерації відводилася Україні. Київ мав стати столицею цього державного утворення.

У програмних документах товариства різко засуджувалися гнобителі, царі і пани, поділ суспільства на стани, визиск бідних людей багатими, насильство і колоніальний гніт. Наголошувалося, що Україна віддавна прагнула свободи, справедливості, рівності всіх людей: «І не любила Україна ні царя, ні пана, а скомпонувала собі козацтво, є то єдине братство…». Козацтво мало стати тією суспільною силою, яка повела б український народ до заможного й щасливого життя, свободи й незалежності, власної державності.

У статуті братства містилося й таке досить радикальне положення: «Товариство буде дбати зарані про викорінення рабства і будь-якого приниження бідних класів, а водночас і про повсюдне поширення грамотності». Подібні ідеї висувала свого часу ще «Руська правда» Південного товариства декабристів. Основні положення статуту перекликалися й з програмними документами Товариства об'єднаних слов'ян – обстоювалося народне правління, рівність громадян, «загальний слов'янський собор з представників усіх племен» тощо.

Практична діяльність членів Кирило-Мефодіївського братства була багатогранною, вони поширювали свої програмні документи, твори Т. Шевченка, пропагували свої ідеї в університеті, військових училищах та інших навчальних закладах Києва.

Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства стає більш зрозумілим на тлі того, що в 30-х роках російський уряд устами свого головного «ідеолога», міністра освіти графа С. Уварова, проголосив нову ідеологічну основу російського царизму: «самодержавство, православ'я, народність». З них перші два були старими і зрозумілими, а третій, продиктований пристосуванням до нових віянь із Європи, означав не те, що розуміли під словом «народність» на заході, а русифікацію народів російської імперії, духовне їх підкорення, позбавлення власних національних ознак. Уряд був впевнений, що «малороси», які займали багато урядових посад, відігравали значну роль в діяльності духовної сфери імперії, підтримають цей процес асиміляції. Уваров призначав високоосвічених молодих «малоросів» на високі посади, просував їх, нарощуючи їм кар'єру. Ця лінія проявилася в призначенні першим ректором Київського університету тридцятирічного Михайла Максимовича, протегуванні Ізмаїлу Серезневському та ін. Їхніми вихованцями були Пантелеймон Куліш та Микола Костомаров. Офіційні кола вважали українську і російську культури складовими єдиного потоку. Доки українська культура не виходила за межі лояльності імперії, царизм вважав її своєю. Однак у 30–40-х роках українська культура була чітко відокремленою від російської, і в цьому велику роль відіграли Костомаров, Куліш і Шевченко. Тим самим діяльність кириломефодіївців поклала початок новій добі в російсько-українських відносинах.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов ответов (шпаргалок)