59868 (573056)
Текст из файла
Реферат
на тему:
«Україна і Туреччина: розвиток відносин від давнини до сучасності»
Вступ
Україна й Туреччина – сусідні держави, які межують через Чорне море. Ще з давніх часів між ними існували взаємозв’язки, які мали різний характер: як дружні та взаємовигідні стосунки, так і певні протиріччя і боротьба.
Історичний шлях України й Туреччини відмічений тісними зв’язками та взаємовпливами, що почалися з доісторичного періоду, продовжені в тюрксько-слов`янських контактах раннього Середньовіччя, спільним історичним минулим часів Османської імперії. Їх історія, культура, економіка та політик повсякчас перетиналися та впливали одна на одну.
Між Україною й Туреччиною і в минулому існували різні контакти, відтак наші народи мали можливість пізнавати один одного та підтримувати взаємини. Ці міждержавні стосунки мали велике значення в минулому, а тепер тим більше, адже Україна – молода держава, і їй необхідно встановлювати та підтримувати стосунки з різними країнами світу, а особливо з сусідніми державами. Вивчаючи та досліджуючи історію відносин наших двох країн, можна дізнатися багато чого нового й цікавого та зробити для себе певні висновки.
1. Протурецька орієнтація XVI–XVIII ст. в Україні та міжнародні відносини
Турецький фактор виникає одночасно з оформленням Запорозької Січі як нового елемента військово-політичних реалій, що встановився на степовому кордоні між Європою та Азією в середині XVI ст. Геополітичне становище Запорозької Січі (зокрема, її розташування між Литвою і Кримським ханством) вимагало встановлення відносин між Січчю і Портою.
1553 р. творець Запорозької Січі князь Дмитро Вишневецький здійснив подорож до столиці Османської імперії, де його дуже добре прийняли. Мабуть, через невиконання певних узятих на себе зобов’язань і серії нападів на турецькі володіння на Дніпрі та Чорноморському узбережжі він був скараний смертю в тому ж Стамбулі через 10 р. Тобто, початки протурецької орієнтації в українській політиці виникли ще у 50-х рр. XVI ст. Турецька документація про візит Вишневецького до Стамбулу не віднайдена.
Наприкінці XVI ст. відбулося загострення релігійної ситуації у зв’язку з наступом контрреформації на православну церкву. Після запровадження церковної (Берестейської) унії протурецькі тенденції в українському суспільстві охопили як міщанство, патріотично і антипольськи налаштоване, так і частину церковної ієрархії. Центр, до якого належала українська церква, знаходився у Стамбулі (Константинопольський патріархат). Є дані про те, що звідти і з Афонського монастиря в Україну йшли послання, в яких говорилося про релігійну терпимість в Османській імперії по відношенню до православного віросповідання. Відомий український полеміст Іван Вишенський у своїх висловлюваннях говорив, що для православної віри полон – латинський, а не турецький. Водночас для Османської імперії поширення в Україні унії означало б зміцнення позиції папства, традиційного ворога Стамбулу.
У творах полемічної літератури звучить постійний рефрен: під турками-мусульманами православним християнам живеться краще, ніж під поляками-католиками. Мелетій Смотрицький 1610 р. пише: «Краще церкві жити під турецьким паном, аніж тілом і душею служити папі.»
За українсько-польського національно-релігійного антагонізму ідеї політичного опертя на Туреччину набули значного поширення. Український шляхетський стан заговорив про переваги турецького ладу над польським режимом.
Протурецька орієнтація Богдана Хмельницького після вибуху революції 1648 р., його підданство Порті не виглядало незрозумілим проявом. Прагнення Хмельницького до союзу з Туреччиною було логічним кроком та відповідало тенденціям, які проявлялися в Україні в сер. XVI ст. Це був шанс зберегти автономію і отримати час для розбудови держави.
2. Лист Б. Хмельницького Мегмеду IV
«Найясніший милостивий цісарю турецький, пане наш великомилостивий! На довгі й безконечні літа доброго здоров’я і щасливого над усім панування вашій цісарській милості зичимо, поклін і служби наші віддаємо!
Лист од Бекташа Аги (Бекира Аги) через Османа Агу нам передано. З писання того бачимо, що Ваша цісарська милость, пан наш милостивий, зволить ласкав бути до нас, слуг своїх. Велико ми нині тим тішимося з усім військом нашим запорозьким, і велико просимо Вашої цісарської милості, аби до нас, слуг своїх, і надалі був ласкав! Бо ми в братерстві й приязни з ханом кримським, завсіди готові до послуг цісарській вельможності – стояли проти недруга.
Козакам ми наказали, щоб до володінь цісарської милості не впадали, і завсіди того будемо пильнувати, аби ні один недруг не напав і шкоди в панства не вчинив. Так нам дай Боже і по вік: з татарами в згоді стояти і заодно разом доходити – боротися з кожним недругом і за ласку вашої цісарської милості віддячуватися!
Досі писань наших ми не посилали, бо заскочили нас клопоти, і не можна було кращих послів послати. Але за той час приязні нашої з ханом його милості розірвати не зміг ніхто!
Тепер, дочекавшись милостивої ласки в ціс. милості, посилаємо послів з вірним поклоном від усього війська запорозького до ціс. милості! Бо ми звикли свою присягу до кінця тримати!»
Цей лист гетьмана султанові мав головною метою задекларувати підданство Війська Запорозького османській Порті і приязні стосунки з ханом. У результаті ці переговори на поч. 1651 р. закінчилися формальним визнанням України васальною державою Османської імперії.
Між Чигирином і Стамбулом існували постійні дипломатичні контакти – обмін гінцями, посланцями, інтенсивне листування. Українсько-турецький союз був взаємовигідним для обох сторін. В той час релігійні протиріччя було знівельовано.
В інтересах церкви і вольностей козацьких Б. Хмельницький вжив заходів, щоб донці не ходили на море, і московському цареві пише, щоб він донцям такі походи заборонив. А коли б того не послухали, гетьман грозить війною.
Бачимо, що договори про дружбу і взаємодопомогу між гетьманом і ханом були вигідними не тільки для турецької сторони – козацтво виступало захисником турецьких земель та міст від ворогів, тобто від донських козаків. Хмельницький добровільно прийняв зверхність османської влади, бо султан Мегмед IV стосовно України проводив дружелюбну й толерантну політику.
18 лютого 1651 р. Іслам Гірей ІІІ разом з Б. Хмельницьким в черговий раз вирушили у військовий похід на Польщу. У цей же час донські козаки 12-ма чайками напали на кримські приморські землі та міста й захопили турецькі торговельні кораблі. Потім вони повернулися на Дон і рушили походом до Московії.
Дізнавшись про події в Криму, хан змушений був покинути поле Берестейської битви. Невдовзі він пише листа до московського царя, в якому звинувачує того в порушенні перемир’я: «Будь готовий кожної миті та чекай походу з боку війська роду Чингізхана, бо рішення про це вже прийнято.»
Видатний турецький історик XVII ст. Мустафа Наїма, висвітлюючи цю подію, робить висновки про користь цих повстань для України. Кримський хан і його калгай (престолонаслідник) написали листа, адресованого гетьману, осавулам і отаманам «і всій черні Запорозькій». Хан дякував за готовність і за те, що вони направили своє військо на допомогу проти черкасців. Але та допомога стала йому непотрібна, бо вони йому скорилися. Замість походу на черкасців, щоб дати змогу орді поновитися, хан вирішив послати свого брата Калгая на Московію з усіма силами кримськими й ногайськими і закликав гетьмана та військо, аби на день 15 серпня 1650 р. воно було готове, і то в кількості не меншій, ніж було під Збаражем.
Грушевський зазначає, що «кримський хан, через тижнів 12 або більше послів надіслав вдруге: що він направив калгу з великим військом, щоб гетьман ішов з ним.» Кримське військо разом із козаками відвоювали Волоську землю. Тоді Волоський господар прислав до гетьмана своїх послів і перепросив, заговорив свою дочку за гетьманського сина і сказав, що буде з ним у вічній приязні й любові і стоятиме з гетьманом заодно проти всякого ворога.
І для України в цілому, і для козацтва в цьому була політична користь. Для козаків Молдова стала не загрозою, а союзником, водночас створюючи певний захист лівого фронту. На правому – литовському – фронті молдовський господар також мав стати союзником. Старша дочка Василя Лупула, Гелена, була дружиною Януша Радзивіла, законодавця Великого князівства Литовського, яке Хмельницький від початку боротьби проти Польщі хотів «перетягнути» на свій бік. Отже, династична сторона цієї комбінації мала перевагу – зміцнення міжнародної позиції Української держави.
3. Битва під Берестечком
В червні 1651 р. Б. Хмельницький разом з Ісламом Гіреєм ІІІ на чолі великого війська вирушили проти польського короля, який порушив умови Зборівського договору (5–6 серпня 1649 р.) і дійшли аж до Галича. Під час бою гетьман опинився в скрутному становищі, а його армія зазнала поразки.
В українській історіографії причини поразки під Берестечком зводяться до зради Іслам Гірея ІІІ. Але деякі дослідники вважають, що справжні причини треба шукати в іншому. Повернення хана під час битви було викликане нападом на кримські приморські землі, пограбуванням міст, сіл та підпаленням турецьких кораблів донськими козаками. Відомі кілька нот протесту кримського хана московському цареві з цього приводу. Таким чином, поразка під Берестечком пов’язана з агресивною політикою московського царя проти Української козацької та Османської держав. Наслідком цієї політики стало звернення Б. Хмельницького 1652 р. до османського уряду з проханням про протекторат: «Українські козаки, які раніше були підпорядковані Польщі, тепер перейшли до підпорядкування Кримського ханства і спільно продовжують військові походи на польські землі, руйнуючи міста і села…» Таким чином, султан прийняв рішення про надання українському гетьманові повноважень на управління і володіння тими землями, що були в його руках, і прийняття під своє командування 40-тисячного козацького війська. Після цих рішень і спільних походів турецькі яничари називали козаків «братами».
На різних етапах політичної діяльності турецький протекторат визнав або намагався отримати ряд українських гетьманів та громадських діячів: гетьман І. Виговський, полковник І. Гуляницький, канцлер Виговського Ю. Немирич, Ю. Хмельницький, П. Дорошенко, київський митрополит Й. Нелюбович-Тукальський, І. Брюховецький, П. Тетеря.
Після поразки Петра І у російсько-турецькій війні запорозькі козаки, яких Петрові І не вдалося знищити, заснували в Османських володіннях Олешківську Січ (1711–1733). Козацькі війська, наступники Івана Мазепи і Пилипа Орлика, брали участь у військових діях Туреччини проти Росії (протурецькі тенденції у І пол. XVIII ст.).
Протурецька політика різних чинників з України XVI–XVIII ст. потребує подальшого ґрунтовного дослідження, зокрема, за турецькими історичними джерелами. Цей період в українсько-турецьких відносинах був позначений не лише ворожнечею, а й дружніми, взаємовигідними стосунками.
4. Роль Османської імперії в історії України
До складу Османської імперії та її васалів у різний час протягом другої половини XV – першої половини ХІХ ст. входила значна частина території сучасної України.
Крим. 1475 р. Османська імперія завоювала генуезькі колонії та князівство Феодоро в Криму. 1568 р. було утворено бейлербейлік Кефе з центром у м. Кафа (сучасне місто Феодосія), що охоплював санджаки південного узбережжя Кримського півострова. За К`ючук-Кайнарджийським договором 1774 р. південне узбережжя Криму відійшло до незалежного Кримського ханства, а м. Керч з прилеглою територією відійшло до Російської імперії.
Решта півострова Крим з XV ст. становила основну територію Кримського ханства, яке 1475 р. стало васалом Османської імперії. Згідно з К`ючук-Кайнарджийським договором 1774 р. ці території стали незалежними, а 1783 р. були анексовані Російською імперією.
Північне Причорномор’я та Приазов’я у складі Османської імперії поділялося на такі регіони, як: Східний Ногай, Єдисан (Західний Ногай) та Буджак (Південна Бессарабія).
Північна Буковина з сер. XIV ст. входила до Молдовського князівства, яке з 1538 р. стало васалом Османської імперії. 1715 р. частина Північної Буковини була безпосередньо інкорпорована до Османської імперії як Хотинська райя. За Константинопольською конвенцією 1775 р. Північна Буковина перейшла під владу Австрійської імперії. Хотинська райя за Бухарестським договором 1812 р. перейшла від Османської до Російської імперії.
Характеристики
Тип файла документ
Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.
Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.
Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
