59868 (573056), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Туреччина зараз – секуляризована світська держава, яка динамічно розвивається. Вона є членом Чорноморського консорціуму, займає провідні позиції в Союзі тюркських держав і в Організації економічного співробітництва. Туреччина також є постійним членом військово-політичної коаліції НАТО.
Значущість Туреччини для реалізації зовнішньополітичних інтересів України зростає у зв’язку з тим, що Туреччина має досить сильні позиції на всьому просторі Алтайсько-Карпатської дуги, до складу якої входять країни Центральноазійського та Кавказького регіонів. Це може стати для України вирішальним фактором у процесі входження її у простір цих перспективних регіонів. Туреччина може виступити сильним партнером України при лобіюванні її національних інтересів під час налагодження вигідних взаємовідносин з країнами, які входять до складу цих регіонів.
9. Співробітництво України й Туреччини в галузі археології (1996–2001 рр.)
Від періоду Османської імперії залишилося чимало рухомих і нерухомих пам’яток: історико-архітектурні споруди у Північному Причорномор’ї, зокрема на Кримському півострові, Поділлі та інших регіонах України; зібрання чисельних музеїв, культурні нашарування багатьох археологічних пам’яток.
Після знищення української тюркології наприкінці 30-х рр. ХХ ст. склалися труднощі у вивченні багатьох проблем українсько-турецької історії. Лише з розбудовою незалежної Української держави відновлення тюркологічних археологічних досліджень стало актуальним завданням сучасної науки, основою українсько-турецьких наукових проектів.
Першим кроком на цьому шляху є досвід співробітництва Інституту археології НАН України та Турецького історичного товариства в межах спільної археологічної експедиції, зокрема археологічне дослідження осередків османської культури в Очакові, Білгороді-Дністровському, а також виконання спільного проекту з обстеження нерухомих пам’яток тюркського походження на території України, створення каталогу історико-архітектурних пам’яток.
Ще у 1989 р. було розпочато археологічні розкопки в Очакові експедицією Інституту археології НАН України під керівництвом С.О. Біляєва. У процесі досліджень було виявлено залишки фортеці Озі та забудови окольного міста, підземного міста, обстежено «турецький» вал, знайдені багато чисельні археологічні матеріали османської культури.
Результати робіт перших років довели необхідність встановлення контактів зі спільного вивчення пам’яток. За сприяння посла Туреччини в Україні Аджара Джермена у 1996 р. почались консультації з питань виконання спільного проекту досліджень. З 1997 р. розпочата робота спільної археологічної експедиції.
У 1999 р. проведені обстеження залишків османських пам’яток у містах Кам`янці-Подільському, Хотині, Ізмаїлі, Білгороді-Дністровському. Саме в Ізмаїлі знаходиться унікальна пам’ятка класичної османської архітектури – мечеть XVI ст. Українські та турецькі фахівці визначили, що вона не має аналогів на теренах Північного Причорномор’я. Цього ж року було розпочато стаціонарні розкопки у Білгороді-Дністровському з дослідження Карантинного двору та його об’єктів, насамперед османської лазні, яка була відома ще за згадкою Е. Челебі (сер. XVII ст.).
У 2000–2001 рр. здійснені великі роботи з обстеження та картографування татарських та турецьких пам’яток Криму, здійснені їх обміри та опис. Здійснені також обстеження споруд Бахчисарайського палацу.
Таким чином, роботи спільної археологічної експедиції сприяли значному зрушенню вивчення спільної історії, культурних взаємовпливів і засвідчили необхідність подальшого співробітництва у польових та кабінетних дослідженнях вчених України і Туреччини.
10. Україна і Туреччина: культурне співробітництво
Період 1981–1989 рр. в культурних відносинах між двома країнами можна охарактеризувати як помірний. Основний напрям, який розвивався, – виїзд в Туреччину українських спеціалістів у галузі балетного мистецтва за контрактами. Артисти ж із Туреччини досить рідко виступали в Україні.
Культурний обмін між Україною і Туреччиною до кінця 1991 р. здійснювався на основі двосторонніх угод про культурне співробітництво між Туреччиною та СРСР.
Новий імпульс процесам культурного співробітництва між двома країнами надав візит Президента незалежної України Л. Кравчука навесні 1992 р. в Туреччину, в ході якого були підписані угоди з різних галузей двосторонніх зв’язків, у тому числі й культурних.
У 1991 р. в рамках розвитку культурного співробітництва було створено Камерний оркестр країн Чорноморського регіону. Перший концерт відбувся 10 грудня 1992 р. в м. Анталії під час проведення першої зустрічі міністрів закордонних справ Чорноморських країн. В листопаді 1993 р. Україна стала першою зарубіжною країною, де відбулися концерти оркестру.
6 вересня 1993 р. у Стамбулі було підписано Чорноморську конвенцію про співробітництво в галузях культури, освіти, науки та інформації. Конвенція передбачає співробітництво країн Чорноморського регіону в галузях кіновиробництва, книговидання, образотворчого мистецтва, наукових досліджень, підготовки спеціалістів, збереження та охорони пам’яток архітектури і культурних цінностей, бібліотечної справи, телерадіомовлення.
За Конвенцією передбачалось створення Координаційної ради, до якої ввійшли б міністри культури країн-учасниць. У рамках реалізації положень Конвенції Україна запропонувала провести у Севастополі в 1994 р. фестиваль експериментальних театрів «Херсонеські ігри» та науково-практичну конференцію «Культурна спільність і культурна диференціація в Чорноморському регіоні (історія, сучасність, перспективи)» у м. Києві.
Весною 1993 р. Посол України в Туреччині І. Турянський зустрівся з Міністром культури Турецької Республіки Ф. Сагларом. Під час зустрічі мова йшла не тільки про посилення співробітництва в галузі культури, а також і про виявлення та повернення культурних цінностей, що належали українському народові.
У 1993 р. до Стамбула виїжджали українські художники О. Тістол і А. Степаненко з метою створення художніх робіт, присвячених Туреччині.
В кінці 1994 р. Міністерством культури України було надіслано листа до Міністерства культури Туреччини з проханням розглянути питання щодо можливості укладання контракту на створення опери «Роксолана» за оригінальним лібрето Ю. Буряка і Р. Масаутова.
Міністерство культури України влітку 1995 р. отримало листа від директора постійного секретаріату Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС) з проханням сприяти організації восени 1995 р. у Стамбулі виставки художників шляхом надсилання декількох картин українських художників на морську тематику.
«Український тиждень», організований посольством України, з великим успіхом пройшов у грудні в столиці Турецької Республіки – Анкарі. В його рамках відбулася науково-практична конференція «Розвиток турецько-українського співробітництва: здобутки і перспективи». Стамбульським університетом спільно з Генеральним консульством України у Стамбулі провели Міжнародну наукову конференцію, присвячену 400-річчю дня народження гетьмана Б. Хмельницького, у якій брали участь вчені з України та Туреччини.
27 листопада 1996 р. була підписана Угода між урядом України та урядом Турецької Республіки про культурне співробітництво, яка набула чинності в березні 1997 р.
В цей період активно працює Посольство України в Турецькій Республіці. Посольство ініціювало перед МЗС України питання про підписання угоди між міністерствами закордонних справ України й Туреччини в галузі архівної справи, а також відповідної міжурядової угоди про співпрацю між архівами України і Туреччини.
У Туреччині відбулася виставка українського живопису, гобеленів та фотографії, ідея проведення якої належить Посольству України в Туреччині, Спілці художників України, муніципалітету Чанк та муніципальній галереї Анкари.
Посол України в Турецькій Республіці О.Ф. Моцик працював і намагався вирішувати ряд культурних справ. Посольство вивчало можливість організації виставок книжок та публікацій, виданих про Туреччину в Україні і про Україну в Туреччині, перекладів творів, праць турецьких та українських письменників, науковців.
20 березня 2000 р. розпочався перший в історії українсько-турецьких відносин офіційний візит Міністра закордонних справ України Б. Тарасюка до Туреччини. Програма візиту передбачала зустрічі Міністра з Президентом Туреччини С. Демірелем, Прем’єр-міністром Б. Еджевітом, главою парламенту Я. Акбулутом. Тема переговорів – українсько-турецьке співробітництво, співробітництво двох держав на міжнародній арені. За його підсумками підписано міжурядову Програму обмінів у галузі культури, науки, молоді та спорту на 2000–2002 роки, протоколи про співробітництво у галузі державних архівів, а також про обмін грамотами про ратифікацію Консульської конвенції між двома державами.
Посольством України в Туреччині було проведено зустріч в Генеральному директораті культури МЗС Туреччини з метою обговорення стану розвитку договірної бази та співробітництва в галузі культури і освіти між Україною і Туреччиною. В ході зустрічі було порушено питання про необхідність активної роботи над виконанням підписаної 20 березня 2000 р. в Анкарі Програми обмінів в галузі культури, науки, молоді та спорту між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки на 2000–2002 рр.
Наші держави історично й географічно просто зобов’язані дружити і бути близькими одна до одної. Туреччина розташована в Азії, Україна – в Європі, але взаємоповага, порозуміння, співробітництво, зокрема культурне, сприятимуть духовному та матеріальному взаємозбагаченню наших народів.
11. Розвиток тюркології в Україні в роки незалежності
Перші спроби поставити тюркологію в Україні на той рівень, на якому вона розвивалася в Європі, пов’язуються з іменем всесвітньовідомого орієнталіста Агатангела Кримського (1871–1945 рр.), який почав свою наукову кар’єру в Москві. Одразу ж після повалення царизму він переїжджає в Україну і очолює Тюркологічну комісію Української Академії Наук. У 1918 р. в Києві було відкрито Інститут східних мов, який пізніше перейменували на близькосхідний інститут. З 1925 р. цей інститут стає Всеукраїнським центром наукового сходознавства, а з 1926 р. – Всеукраїнською науковою асоціацією сходознавства у Харкові. Виходив також журнал «Східний світ».
Праці А. Кримського потрапляють під заборону, а деякі рукописи його праць і досі неопубліковані. Після 1930 р. Агатангелу Кримському було заборонено друкувати свої праці, а самого вченого було вивезено до Казахстану, де він і помер у тюрмі. Разом з ним було знищено і все українське сходознавство, в тому числі й тюркологію.
Зі становленням незалежної української держави центром тюркської культури стали факультети сходознавства у Сімферопольському університеті імені Вернадського та Індустріально-педагогічному інституті.
З 1991 р. виникають оптимістичні надії на повноцінний розвиток тюркології в Україні, проте вони справдились лише частково. Активні економічні й торговельні взаємини України з Туреччиною викликали у керівників навчальних закладів бажання відкрити відділення тюркології й набирати студентів на навчання за контрактом. Але відсутність викладачів турецької мови призвело до того, що у вищих школах Одеси, Ізмаїла, Харкова, Дніпропетровська навчання проводили люди, котрі могли навчити студентів розуміти побутову мову, але не давали базових наукових знань.
Сьогодні турецьку мову вивчають у Києві в Київському національному університеті ім. Т. Шевченка, в Київському лінгвістичному університеті, а також у двох приватних інститутах та одній гімназії.
12. Інфокомунікаційні зв’язки України та Туреччини
Оскільки Україна й Туреччина – це дві країни-сусідки, тому логічно, що між ними постійно існували міждержавні зв’язки. Особливо необхідними вони є на сучасному етапі розвитку обох держав.
Розглядаючи відносини між нашими країнами, спостерігаємо, що після утворення незалежної української держави вони почали розвиватись досить інтенсивно. Зокрема, 20 листопада 1991 р. між Україною і Турецькою Республікою було встановлено консульські відносини, Туреччина визнала державну незалежність України 16 грудня 1991 р. Голова Великих Національних Зборів Турецької Республіки Х. Джіндорук відвідав Україну в жовтні 1992 р. 3 лютого 1993 р. було підписано Протокол про встановлення дипломатичних відносин між двома країнами. 3 січня 1993 р. в Анкарі офіційно розпочало роботу Посольство України, а 3 квітня 1993 р. в Києві було відкрито Посольство Турецької Республіки.
Починаючи з 1992 р., активно розвиваються економічні відносини між Україною та Туреччиною. Із 1992 р. обсяг торгівлі між країнами зріс більш ніж у 10 разів. У 2001 р. товарообіг між Україною і Туреччиною склав уже 1 млрд. дол. США.
Для активізації партнерських стосунків створена Спільна Міжурядова українсько-турецька Комісія з торговельно-економічного співробітництва. Для інвестицій спеціально існує Генеральний Секретаріат з іноземних інвестицій при Президентові Турецької Республіки, який дає перелік галузей та конкретних підприємств, в які бажано інвестувати на даний період. Цьому сприяють активні контакти на рівні президентів, керівників урядів та парламентів обох держав.
У 1998 р. було започатковано міжурядовий діалог на рівні Прем’єр-міністрів двох країн: у лютому 1998 р. – офіційний візит в Україну Прем’єр-міністра Туреччини, у жовтні 1998 р. – робочий візит до Туреччини тогочасного Прем’єр-міністра України В.П. Пустовойтенка. У травні 1998 р. Україну вдруге з офіційним візитом відвідав Президент Турецької Республіки С. Демірель. У Спільному комюніке, яке підписали Президенти двох держав, рівень розвитку українсько-турецьких відносин був визначений як конструктивне партнерство. У 1999 р. Президенти України і Туреччини двічі зустрічалися в рамках міжнародних форумів. У вересні 2000 р. під час проведення Саміту тисячоліття в Нью-Йорку відбулася перша робоча зустріч Президента Л.Д. Кучми з обраним у травні 2000 р. Президентом Туреччини А.Н. Сезером. 22–24 листопада 2000 р. відбувся офіційний візит Л. Кучми до Турецької Республіки. 25 червня 2002 р. відбулася зустріч Президентів України і Туреччини в Стамбулі у рамках Ювілейного 10-го саміту ОЧЕС.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
