27299 (569150), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

Явна збитковість договору для однієї із сторін, як правило, не опорочує договору. Сторона в договорі не може посилатися на те, що договір виявляється для неї невигідним, а для контрагента може бути джерелом безпідставного збагачення.

Лише в окремих випадках явна невигідність договору для однієї із сторін може бути підставою визнання його недійсним. Так, відповідно до статті 1674 Кодексу Наполеона, якщо продавець нерухомості продав майно по ціні, що становить не більше 7/12 дійсної ціни, договір може бути визнаний недійсним.

Крім договору кодекс знає й інші підстави виникнення зобов'язань. Це заподіяння шкоди. Так, ст. 1384 Кодексу Наполеона встановлює, що хазяїни й особи, які дали доручення, відповідальні за збиток, заподіяний їхніми слугами й особами, на яких покладене виконання доручення, якщо збиток заподіяний при виконанні цими особами їхніх службових обов'язків. Кодексу відомо і «натуральне зобов'язання», суть якого полягає в тому, що не можна вимагати його виконання в судовому порядку. Проте, якщо зобов'язання буде виконане, то не можна вимагати повернення невиконаного. У Кодексі Наполеона в якості «натурального зобов'язання» назване зобов'язання дати придане дітям.

Цивільний кодекс встановлює також, що зобов'язання може виникнути безпосередньо із закону у випадках, спеціально передбачених законом.
Протягом XIX століття змін у зобов'язальні відносини практично не було внесено.

Для буржуазії кодекс став класичним зразком закріплення її різноманітних майнових інтересів. Протягом тривалого часу правові ідеї, закладені в цьому кодексі, були найточнішим відображенням пануючих економічних поглядів буржуазії. Кодекс написаний простою і доступною мовою. Великої популярності Цивільного кодексу сприяли і його чисто юридичні якості: стрункість викладу, чіткість у трактуванні основних інститутів, стислість і ясність формулювань. За висловленням одного італійського юриста, «сприйняти ідеї Кодексу Наполеона — це значить сприйняти ідеї А. Сміта».

Цивільний кодекс Наполеона відіграв значну роль за межами Франції. Він зробив величезний вплив на формування і розвиток права в інших буржуазних державах. Для XIX століття цей вплив був, безсумнівно, прогресивним, тому що означав наступ буржуазних принципів на стару феодальну систему цивільного права. Історик права У. Сігль писав, що цивільний кодекс “був правом не всіх народів, але правом для всіх народів. У різних країнах буржуазія, приходячи до влади і прагнучи зміцнити своє панування твердим правилом закону, вводила, з тими чи іншими змінами, французький цивільний кодекс”.

У 1807 році був прийнятий спеціальний Торговий кодекс Франції, який регулював такі важливі для буржуазії правовідносини, як комерційна діяльність, торгова біржа, морська торгівля тощо. Таким чином, Торговий кодекс 1807 року доповнював Цивільний кодекс Наполеона положеннями про юридичні дії, що провадилися комерсантами.

Торговий кодекс складався з чотирьох книг. Перша книга містила загальні положення, які мали відношення до комерсантів — осіб, котрі складали «торговельні акти в порядку здійснення своїх звичайних занять». Друга книга була присвячена питанням міжнародної і морської / торгівлі, третя — банкрутствам, четверта — торговій юрисдикції.

Кримінальне право.

Французька буржуазна революція рішуче ламала численні феодальні установлення і звичаї щодо злочинів і покарань. Руйнувалася стара система феодального права, створювалося нове буржуазне кримінальне право. Його мета — захистити основи буржуазного ладу як від реставраторських поривань феодальної реакції, так і від натиску народних мас. Основні принципи буржуазного кримінального права були зафіксовані подібно до цивільного права також у Декларації прав людини і громадянина 1789 року. «Ніхто не може бути обвинуваченим, затриманим або ув'язненим інакше як у випадках, передбачених законом», — було сказано в статті 7. Це положення Декларації було спрямоване проти свавілля феодальної юстиції. Воно утверджувало найважливіший принцип буржуазної законності: нема злочину і нема покарання без зазначення про це в законі. Встановлювалося також правило, за яким закон зворотної сили не має (ст. 8). На кримінальне право поширювалось і загальне положення про рівність усіх громадян перед законом.

Все це означало відмову від принципів кримінального права феодального періоду, було значним кроком уперед. Однак дуже скоро з'ясувалося, що всі ці гарантії буржуазія зовсім не збиралася поширювати на народні маси. У 1789 році Установчі збори приймають Закон проти стовпищ, який установлював суворі кримінальні покарання (аж до страти) до осіб, що брали активну участь у масових народних виступах. У 1791 році було видано Закон Ле-Шапельє, який позбавляв робітників права спільно боротися за підвищення свого заробітку, провадити страйки. Винним загрожував значний грошовий штраф або тюремне ув'язнення.

Підсумок розвиткові кримінального законодавства французької буржуазної революції підбив Кримінальний кодекс 1810 року. У ньому дістали відображення і закріплення принципи буржуазної законності, що вже установилися. Певною мірою було переглянуте революційне законодавство. Кодекс 1810 року забезпечував послідовний, неухильний захист капіталістичної власності, експлуатації і буржуазної держави. Жорстокі покарання встановлювалися за посягання на приватну власність, за порушення прав власника. Суворо переслідувалися державні злочини, кара чекала за найменшу непокірність властям.

Структура Кримінального кодексу 1810 року була більш складною, хоча в цілому дотримувалася побудови Кримінального кодексу 1791 року. Складався Кодекс 1810 року з чотирьох книг.

Перша книга присвячена покаранням кримінальним (болісним і ганебним) і виправним.

Покараннями болісними та ганебними Кримінальний кодекс вважав смертну кару, каторжні роботи, депортацію—довічне заслання в одну з французьких колоній, гамівний дім. У деяких випадках ще додатково призначалися таврування і загальна конфіскація. До покарань ганебних належали виставляння біля ганебного стовпа, вигнання, громадська деградація — усунення від усіх публічних посад і служб та позбавлення багатьох цивільних прав. Виправними покараннями були тюремне ув'язнення, штраф, тимчасове позбавлення деяких прав – політичних, громадянських та сімейних.

Кодекс детально описує порядок застосування покарання. Так, в ст.12, 13 говориться про здійснення смертної кари : “ Всякому засудженому на смерть відрубується голова. Засуджений до смертної кари за вбивство батька супроводжується на місце страти в сорочці, босоніж, з чорним покривалом на голові ( він виставляється на ешафоті, в той час як судовий пристав читає народу обвинувальний вирок; слідом за цим йому відрубується кисть правої руки, а потім його негайно страчують).” Так же детально описується виконання інших покарань.

Публічне здійснення жорстоких покарань свідчить про те, що основною метою покарання, як і раніше залишилось устрашіння.
Книга друга кримінального кодексу встановлює підстави відповідальності і підстави звільнення від відповідальності ( божевілля і примушення до скоєння злочинів силою).

Детально описуються різні форми співучасті: підмовництво, пособництво.

Кодекс не встановлював мінімального віку кримінальної відповідальності. Але до осіб, які не досягли 16 років, застосовувалось більш м’яке покарання.

Щодо загальної частини кодексу слід відмітити, що багато питань кримінального права не були розроблені: не визначались форми вини, не говорилось про сукупність злочинів, про давність.

Третя книга кодексу присвячена злочинам і проступкам, які були двох видів: публічні і приватні. До публічних правопорушень відносили дії, спрямовані проти безпеки держави, проти імперської конституції, проти громадського спокою.

Серед публічних злочинів кодекс, на відміну від феодального права, не називає релігійні.

Правопорушення, спрямовані проти приватних осіб, мали об’єктом посягання на особу чи власність.

Крім конкретного переліку кримінальних діянь, ця частина кодексу визначила також, в кожному конкретному випадку, вид і міру покарання.
Четверта книга була присвячена поліцейським порушенням і покаранням. Поліцейськими покараннями могли стати короткострокове ув’язнення, штраф, конфіскація певних предметів.

Кримінальний кодекс Франції 1810 року мав велике прогресивне значення. Він ґрунтувався на буржуазному принципі рівності всіх громадян перед законом, закріплював основні положення буржуазної законності.
Позитивною рисою кодексу була ясність, точність і виразність його формулювань. Вплив Кодексу 1810 року позначився на розвитку кримінального права в багатьох країнах.

В 1808 році був прийнятий кримінально-процесуальний кодекс, який закріпив принцип призначення суддів урядом і затвердив трьохступеневу систему суду, яка відповідала діленню на три види правопорушень, встановленому Кримінальним кодексом. Мировий суддя, який здійснював по кримінальних справах функції суду простої поліції, був першою інстанцією. Друга інстанція була представлена судом виправної поліції, це був колегіальний суд, але діяв він без присяжних засідателів. Третьою інстанцією являвся апеляційний суд, він був колегіальним з присяжними засідателями і складався з двох відділень: по кримінальних та цивільних справах. Очолював всю судову систему касаційний суд. При суді перебувала прокуратура, яка підтримувала обвинувачення і здійснювала нагляд за законністю дій посадових осіб судового апарату.

Список літератури

1. Арисов Н.Н.Французский гражданский кодекс 1804 г.:Учеб.пособие.-М.1972.

2. Батыр К.И. История государства и права Франции периода буржуазной революции 1789-1794 гг. - М. 1984.

3. Беляева Г.П.. Ливанцев К.Е. История государства и права зарубежных стран.Государство и право Англии(1640-1871гг.)и Франции(1789-1871гг.). - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та. 1967. - 48 с.

4. Блуменац С. Религия и революция 1789 г. во Франции. Смена вех в истории страны // Новая и новейшая история. - 1998. -№ 3. - С. 78-91.

5. Боботов С.В. Правосудие во Франции. М.: ЕАВ, 1994.

6. Боев Ю.О. Паризька комуна і сучасність. - К.: Політвидав України. 1971

7. Брюа Ж. История рабочего движения во Франции. Пер. с фр. Л.М Видясовой и Э.Р. Сслимханова. Т. 1. От возникновения рабочего движения до восстания лионских ткачей. - М.: Изд-во иностр. лит.. 1953. - 280 с.

8. Гордон А.В. Падение жирондистов. - М. 1988.

9. Государство и право Парижской Коммуны. - М..І971.

10. Демишель А.,Демишель Ф.,Пикемаль М.Институты и власть во Франции. М.: Прогресс, 1977.

11. Карлель Т. Французская революция История -М. 1991.

12. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник. М.: Бек, 1996, с. 307-309, 323.

13. Крашенинникова НА Парижская Коммуна и ее историческое значение. -М. 1971.

14. Ливанцев К.Е. История буржуазного государства и права. -Л.. 1986.

15. Макин С. "'Свобода, возлюбленная свобода" (О Французской революции XVIII века) II Наука и религия. -2001.-№ И. -С. 18-21.

16. Маклаков В.В. Государственный строй Франции. М.: ВЮЗИ, 1977.

17. Манфред A3. Великая Французская буржуазная революция XVIII века. 1789-1794.- М:Госнолитиздат.1956.-286 с.

18. Манфред А.З. Три портрета Великой французской революции. - М.. 1989.

19. Протоколы заседаний Парижской Коммуны. - М.. 1959

20. Рождение французской буржуазной политико-правовой системы / Отв. ред. А,И. Королев. -Л.. 1990.

21. Собуль А. Первая республика 1792-1804 Пер. с фр. АО.Зелениной и Д.Л. Каравкиной. - М: Прогресс. 1974

22. Сравнительное конституционное право /Ред. кол. А.И. Ковлер, В.Е. Чиркин, Ю.А. Юдин. М.: Манускрипт, 1996, с. 460.

23. Страхов М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підруч. для студент. юрид. спец. вищ. закл. освіти.- Х.: Право, 2001.- 415 с.

24. Страхов Н.Н. Основные закономерности становления буржуазного государства и права в Англии. Германии. Франции и Северной Америке. - X., 1978.

25. Судебные ораторы Франции XIX века: Речи в политических и уголовных процессах. Под ред. М. Выдря.- МИМО. 1959.

26. Хома Н. Історія держави та права зарубіжних країн: Навч. посіб. для студент. вищ. закл. освіти.- Л.; К.: Магнолія плюс: Каравела: Новий світ-2000, 2003.- 474 с.

27. Чиркин В.Е. Элементы сравнительного государствоведения. М.: ИГП РАН, 1994, с. 31-32.

28. Шаповал В. Державний лад країн світу: Довід.- К.: Укр. Центр Правн. Студій, 1999.- 320 с.

29. Шаповал В. Конституційне право зарубіжних країн: Підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. і ф-тів.- К.: АртЕк, 2001.- 262 с.

1 Страхов М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підруч. для студент. юрид. спец. вищ. закл. освіти.- Х.: Право, 2001.-

2 Батыр К.И. История государства и права Франции периода буржуазной революции 1789-1794 гг. - М. 1984.

3 Демишель А., Демишель Ф., Пикемаль М. Институты и власть во Франции. М.: Прогресс, 1977.

4 Гордон А.В. Падение жирондистов. - М. 1988.

5 Хома Н. Історія держави та права зарубіжних країн: Навч. посіб. для студент. вищ. закл. освіти.- Л.; К.: Магнолія плюс: Каравела: Новий світ-2000, 2003

6 Страхов М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підруч. для студент. юрид. спец. вищ. закл. освіти.- Х.: Право, 2001.-

7 Хома Н. Історія держави та права зарубіжних країн: Навч. посіб. для студент. вищ. закл. освіти.- Л.; К.: Магнолія плюс: Каравела: Новий світ-2000, 2003

8 Страхов М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підруч. для студент. юрид. спец. вищ. закл. освіти.- Х.: Право, 2001.-

9 Хома Н. Історія держави та права зарубіжних країн: Навч. посіб. для студент. вищ. закл. освіти.- Л.; К.: Магнолія плюс: Каравела: Новий світ-2000, 2003

10 Карлель Т. Французская революция История -VI. 1991.

11 Боботов С.В. Правосудие во Франции. М.: ЕАВ, 1994.

12 Страхов Н.Н. Основные закономерности становления буржуазного государства и права в Англии. Германии. Франции и Северной Америке. - X., 1978.

13 Страхов М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підруч. для студент. юрид. спец. вищ. закл. освіти.- Х.: Право, 2001.-

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)