27299 (569150), страница 6
Текст из файла (страница 6)
Характерною рисою Кодексу Наполеона була та, що в усіх його положеннях, які говорять про особи, як носіїв, суб'єктів цивільних прав, маються на увазі окремі індивіди (фізичні особи), а не колективи (юридичні особи). Поняття юридичної особи взагалі не відоме Кодексу Наполеона; законодавець не вважав за потрібне надавати особливі права на участь у цивільному обороті яким би то не було об'єднанням осіб.
Хоча кодекс в принципі виходив із прогресивної буржуазної ідеї універсальності цивільних прав, в окремих випадках він відновлював деякі інститути феодальної епохи, підірвані революційним законодавством. Так, кодекс передбачав використання так званої «цивільної смерті» як міри кримінального покарання. «Цивільна смерть» означала, відповідно до ст. 25, що засуджений втрачає власність на все майно, яким він володів, — після нього відкривається спадкування на користь його законних спадкоємців, до яких його майно переходить таким же засобом, як коли б він помер природним чином і без заповіту. У кодексі передбачається ряд обмежень у цивільних правах для жінок. Наприклад, жінки не могли бути свідками, запрошеними до складання актів цивільного стану.
У першій книзі закріплювалися також основні принципи сімейного права. Тут кодекс робив особливо помітний крок назад у порівнянні з законодавством періоду революції, коли були декларовані важливі особисті і майнові права жінок, послаблена батьківська влада над дітьми тощо. Кодекс значною мірою спирався на положення римського права і феодального звичаєвого права. Стаття 212 говорила, що «подружжя зобов'язане до взаємної вірності, допомоги, підтримки». Але в цілому кодекс відкрито закріплював пануюче становище чоловіка в сім'ї, поблажливо ставився до моральної розбещеності чоловіка, закріплював принципи влади чоловіка над особистістю і майном дружини і влади батька над дітьми. Чоловік - глава сім'ї, воля якого визначає весь лад сім'ї і який об'єднує у своїх руках усе сімейне майно. Відносини між подружжям визначалися ст. 213: «Чоловік зобов'язаний заступатися за свою дружину, дружина - слухатися чоловіка». Про рівноправність подружжя не було й мови. Дружина була зобов'язана жити разом із чоловіком і слідувати за ним, якщо він перемінить місце проживання (ст. 214). Нерівноправність жінки виявлялася й у її майновому становищі в сім'ї. За загальним правилом, передбачався режим спільності для майна чоловіка і дружини. Але за ст. 1421, «чоловік один управляє майном, яке входить у спільність. Він може його продати, відчужувати і встановити на нього іпотеку без участі дружини». Дружина не могла відчужувати і набувати майно і виступати в суді без дозволу чоловіка (ст.215-216). Майнові відносини подружжя визначаються шлюбним договором, який укладався до здійснення шлюбу. Кодекс установлює ряд режимів майнових відносин – на вибір майбутнього подружжя. Але, за загальним правилом, якщо в шлюбному договорі спеціально не передбачено іншого, майно дружини надходить у власність чоловіка, і останній розпоряджається прибутками від цього майна. Розлучення припускається лише в суворо визначених випадках (порушення подружньої вірності, тяжкі образи й ін.). Характерно, що правила про розлучення в силу порушення подружньої вірності узаконили поблажливе ставлення буржуазії до статевої розбещеності чоловіків. Якщо чоловік міг вимагати розлучення в усіх випадках порушення дружиною подружньої вірності, то дружина могла вимагати розлучення лише в тому випадку, якщо чоловік поселив свою коханку в одному будинку з дружиною (ст. 230). Ця принизлива для жінки умова була скасована лише в 1884р. У початковій редакції кодексу було збережене введене в часи революції розлучення за взаємною згодою подружжя, хоча й після тривалої і складної процедури. Але під впливом католицької церкви правила кодексу про розлучення були скасовані в 1816 році і відновлені в 1884 році, причому дружині були надані такі ж права на розлучення, які мав чоловік, але правила про розлучення за взаємною згодою були відновлені в 1884р.
Що стосується відносин батьків і дітей, то влада над дітьми належала лише батькові; до матері ця влада переходила — та й то з обмеженнями - лише після припинення шлюбу, або в деяких, найважчих випадках зловживання батьком владою. Діти перебували під владою батька до повноліття (сини - до 25 років, дочки - до 21 року) і без згоди батька не могли одружуватися і залишати отчий дім (ст.148). У тих випадках, коли батько «мав дуже серйозні приводи до невдоволення поводженням» дитини, він міг позбавити її свободи терміном до 1 місяця, якщо дитина не досягла 16-літнього віку, і на термін до 6 місяців, якщо дитина досягла 16-літнього віку (ст. ст. 375, 377). Батько управляв майном дітей і мав з нього прибутки.
Кодекс у ст. 340 заборонив пошуки батьківства, чим практично погіршив становище позашлюбних дітей.
Але є і прогресивне значення положень кодексу про сім'ю. Кодекс передав шлюб із сфери церковного в сферу державного регулювання і тим самим розвивав положення конституції 1791 р. про те, що шлюб — цивільний договір.
Кодекс зберіг також введене в період революції розлучення, що означало розрив з дореволюційними католицькими традиціями.
Книга-друга «Про майна і різні видозміни власності».
Друга книга кодексу «Про майна і різні видозміни власності» присвячена регламентації майнових прав і також виходить із класичного римського поділу: право власності, узуфрукт, узус та ін. Центральне місце тут займає інститут власності. Самі французькі юристи, наприклад Лагері, таким чином визначають значення цього інституту: «Найдорогоціннішим правилом Цивільного кодексу, найголовнішою і найважливішою його постановою є те, що він освячує право власності; всі інші його положення це просто лише наслідки або вибірки з нього».
Власність - закріплена в Кодексі Наполеона, являє собою по суті приватнокапіталістичну власність, яка давала буржуа необмежене право на розпорядження своїм майном, на одержання прибутку і земельної ренти. За словами К.Маркса, для капіталіста приватна власність «...є право привласнювати чужу неоплачену працю, або її продукт, для робітника — неможливість привласнити собі свій власний продукт».
В основі всього кодексу лежить необмежена приватна власність, як «право користуватися і розпоряджатися речами найбільш абсолютним чином, з тим щоб користування не було таким, яке заборонене законами і регламентами» (ст. 544); Власність на річ надає право на все, що ця річ виробляє (ст. 546). Власність на землю включає в себе власність на те що знаходиться під землею і над землею (ст. 552). Практично для того часу це означало, що власник землі ставав повним і абсолютним хазяїном усіх корисних копалин, виявлених на його ділянці. Таке положення було дуже незручним і невигідним для буржуазної держави в цілому, а також для промисловців, і в 1810 році вони добилися його відміни. Статті 5 і 6 закону від 21 квітня 1810 р. передбачали, що рудники можуть експлуатуватися лише на основі концесії, наданої державою.
Кодекс являв собою подальший розвиток і підтвердження виражених ще в конституційних документах революції: положень про «священність» і «недоторканність» приватної власності. Ст. 545 говорила: «Ніхто не може бути примушуваним до уступки своєї власності, якщо це не робиться по причині суспільної користі і за справедливе і попереднє відшкодування».
Прогресивне значення положень Кодексу Наполеона про власність полягало в тому, що він закріпив основні завоювання революції, перемогу буржуазної власності над феодальною. Речі за кодексом ділилися на рухомі і нерухомі. Цей поділ відображав той етап у розвитку капіталістичного суспільства, коли нерухомість (земля, будівлі і т. п.) являли велику цінність для окремого підприємця і класу капіталістів у цілому, а тому потребувала особливого правового режиму і захисту. Так, розпорядження нерухомим майном було обставлене великими юридичними формальностями і складностями. Якщо рухомим майном опікун міг розпоряджатися самостійно, то нерухомим — лише за згодою сімейної ради або суду.
Спробою законодавця пом'якшити протиріччя, що виникають при зіткненні інтересів окремих приватних власників, стало встановлення ряду законних сервітутів: про загальну стіну, про право проходу й інше.
Буржуазні юристи, які аналізують Кодекс Наполеона зазначають, що «завжди, коли конкурують права власника. з правом невласника, право сильного з правом слабкого, кодекс стає на сторону перших». Саме тому статті Цивільного кодексу про власність буржуазія протягом тривалого часу розглядала як ідеальну форму вираження своїх інтересів.
Книга третя «Про різні засоби, якими набувається власність».
Третя, найбільша за обсягом книга «Про різні засоби, якими набувається власність», містить у собі правила, що регулюють придбання власності. Сюди відноситься спадкування — за законом і за заповітом, договори; тут же викладаються і майнові відносини подружжя, засновані на шлюбному договорі, і позадоговірні зобов'язання (які виникають, наприклад, по причині заподіяння шкоди). Цей кодекс у ст. 711 дає перелік засобів, якими набувається власність: «Власність на майно набувається і передається шляхом спадкування, шляхом, дарування між живими або за заповітом і в силу зобов'язань».
Кодекс закріпив проведену ще в період революції відміну феодальних принципів спадкування у французькому праві. Відповідно до ст. 732, «закон при визначенні порядку спадкування не бере до уваги ні природи ні походження майна». Спадкоємцями померлого ставали у певній, вказаній у кодексі, послідовності: діти й інші спадкоємці, а також висхідні і бічні родичі. Найближчі ступені рідства виключали спадкування з боку більш віддалених, але родичі, далі дванадцятого ступеня рідства не успадковували.
Позашлюбні діти могли успадковувати лише в тому випадку, якщо були визнані в законному порядку, причому лише майно матері і батька, але не інших родичів. Позашлюбні діти не могли також одержувати майно за допомогою дарування або заповіту зверх того, що їм давалося відповідно до загальних правил спадкування, тобто вони могли бути спадкоємцями лише за законом.
Кодекс насамперед в інтересах заможних буржуазних кіл розширив свободу заповітів і дарувань, що нерідко використовувалися для обходу законного порядку спадкування. Відповідно до ст. 913, дарування або заповіт не може перевищувати половини майна, якщо особа, яка заповідає, лишає після смерті одну законну дитину, третини майна — якщо залишається двоє дітей, чверті - якщо в померлого троє або більше дітей. При такому порядку спадкування за законними дітьми резервувалася певна частина майна, яке ділилася між ними порівну незалежно від віку і статі. Статті кодексу про спадкування відіграли чималу роль у поділі у Франції майна між дітьми померлих власників і значною мірою сприяли збереження тут постійного великого прошарку дрібних і середніх буржуа, численних селянських господарств.
Норми Кодексу Наполеона, які регулювали майнові відносини, були присвячені найзагальнішим, найпринциповішим питанням цивільного обороту. Вони не регламентували цілий ряд специфічних сторін торгової, підприємницької діяльності.
Основну увагу законодавець приділяє в третій книзі зобов'язальним, передусім договірним відносинам. Зобов'язанням із правопорушень у кодексі присвячено порівняно мало статей. Що ж стосується договірного права, яке регулює всілякі відносини, пов'язані з капіталістичним обміном, а також з експлуатацією найманої праці, то воно було розроблене докладно й у гранично чіткій формі. Ясні і визначені положення договірного права, починаючи від загальних умов дійсності і закінчуючи ретельною юридичною регламентацією окремих договірних відносин, були значною мірою результатом спадщини римського права.
Договір за кодексом розглядається як «угода, за допомогою якої одна або кілька осіб зобов'язуються перед іншою особою або перед кількома іншими особами дати щось, зробити щось або не робити чогось».
Французький законодавець запозичив із римського права і розвив у кодексі ідею про формальну рівність сторін у договорі, про автономію індивідуальної волі. Згода сторін є необхідною умовою дійсності договору. Причому за ст. 1119 «немає дійсної згоди, якщо згода була дана лише внаслідок помилки або якщо вона була вимушена насильством або досягнута обманом».13
Характерно, що в Кодексі Наполеона майже не було статей, які регулюють відносини між хазяїнами і робітниками, хоча для капіталістичного суспільства цей договір мав величезне значення.
Ті окремі положення, які були в кодексі по цьому питанню, робили відкриту підтримку хазяїнам у тих випадках, коли їхні інтереси стикалися з інтересами робітників.
Зміст договору (розмір плати, умови праці) визначався підприємцем, але за лицемірними формулюваннями буржуазного права цей договір був ніби-то «вільною угодою» двох рівноправних сторін.
Договорові про найм робітників присвячено в кодексі усього дві статті, які не містять ні найменшої гарантії інтересів тих, хто наймається.
Договір відіграє величезну роль і для торгівців або промисловців в галузі їхніх взаємин із виробниками і споживачами - він є юридичною формою операцій по придбанню сировини, продажу готової продукції і т. п. За таких умов зрозуміло, що Кодекс Наполеона приділяє особливу увагу непорушності договорів і праву сторін (тобто фактично сильнішої сторони) встановити будь-який зміст договору. Ст. 1134 кодексу вказує, що «угоди, законноукладені, займають місце закону для тих, хто їх уклав». Договір встановлює безумовну зв'язаність сторін: угоди «можуть бути скасовані лише за взаємною згодою сторін». У випадку невиконання договору, у якому передбачається зобов'язання боржника надати річ кредитору, останній може через суд вимагати передачі йому цієї речі. А за ст. 1142 «будь-яке зобов'язання зробити або не зробити призводить до відшкодування збитків у випадку невиконання з боку боржника».
В кодексі викладалися чіткі положення стосовно умов укладення, змісту й інших особливостей окремих договорів: купівлі-продажу, міни, найму, товариства, позики тощо. Фіксування цих загальних положень у законі і безумовна підтримка їх у подальшій судовій практиці не означало обмеження свободи приватного власника в розпорядженні своїм майном. Кодекс установлював найширші рамки, у межах яких будь-який власник мав повну свободу діяльності, свободу вибору сторін і визначення змісту конкретних договорів. Кодекс у такий спосіб юридично закріплював властиву капіталізмові свободу підприємницької діяльності.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
