27299 (569150), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Коли 19 липня 1870 року Наполеон III оголосив війну проти Пруссії, він сподівався на швидку перемогу, проте зазнав поразки. За п'ять тижнів пишна імперія розвалилася. Другого вересня 1870 року фортеця Седан зі стотисячним гарнізоном і самим імператором Наполеоном III капітулювала. Звістка про седанську катастрофу швидко досягла Парижа. Під натиском народних мас 4 вересня 1870 року було проголошено скасування імперії і відновлення республіки. Був створений новий уряд на чолі з колишнім губернатором Парижа, монархістом генералом Трошю — «Уряд національної оборони».
Новий уряд не збирався боротися з прусськими військами. Він більше боявся свого власного народу і тому за всяку ціну намагався домовитися з Пруссією і підписати мир.
Політика національної зради, до якої вдався Трошю, викликала загальне невдоволення. Патріотичні настрої, гасла захисту вітчизни все частіше перепліталися з вимогами революційної перебудови суспільства. Скориставшись поразками французької армії на фронті, Уряд національної оборони підписав 28 січня 1871 року угоду з Пруссією про перемир'я. За вимогою Бісмарка були скликані Національні збори в Бордо, які 26 лютого 1871 року підписали попередній мирний договір з Пруссією, а також сформували новий уряд на чолі з А.Тьєром.
За умовами мирного договору Франція втрачала Ельзас і Лотарингію, сплачувала контрибуцію в розмірі п'яти мільярдів франків. Відбувалася також прусська окупація частини Франції. Але Париж не збирався складати зброю. У лютому 1871 року був прийнятий Статут Національної гвардії, визначена її структура (комітет батальйону, рада легіону, Центральний комітет Національної гвардії). У березні 1871 року до ЦК Національної гвардії було обрано двадцять чоловік із загального складу в шістдесят членів. Народ зберіг зброю, перевіз гармати в робітничі квартали Парижа. Революція 18 березня 1871року була спровокована спробою Тьєра роззброїти Національну гвардію Парижа і перш за все відібрати в неї артилерію. Розпочата урядом 18 березня 1871 року військова операція закінчилася повним провалом. Влада перейшла до Центрального комітету Національної гвардії. Уряд Тьєра втік до Версаля, вивів туди війська, поліцію, жандармерію.
Центральний комітет Національної гвардії швидко встановив порядок у столиці, надіслав до міністерств і відомств своїх представників, здійснив ряд соціально-економічних заходів. Основні зусилля він, однак, спрямував на організацію виборів до Паризької Комуни.
Вибори Паризької Комуни відбулися 26 березня 1871 року, а 28 березня на майдані біля ратуші Паризьку Комуну урочисто проголосили. Програмним документом Паризької Комуни стала Декларація Комуни «До французького народу» від 19 квітня 1871 року, покликана «роз'яснити характер, зміст і мету революції», що відбувається. Головною метою революції Декларація проголошувала «визнання і зміцнення Республіки, єдиної форми правління, сумісної з правами народу, з правильним і вільним розвитком суспільства». Одним з принципів політичного устрою була визнана повна автономія Комун на всій території Франції. Невід'ємними правами таких Комун повинні бути: затвердження комунального бюджету, управління місцевими службами, організація судочинства, внутрішньої поліції, освіти, організація міської оборони і національної гвардії. Повинна бути забезпечена «постійна участь громадян у справах Комуни», вільний захист їх інтересів. Передбачалося призначення через обрання або за конкурсом відповідальних змінюваних посадових осіб і комунальних чиновників.
Державний лад Паризької Комуни був досить своєрідним. Найвищим органом була сама Паризька Комуна, яка відразу оголосила себе “єдиною владою”. Комуна визнала недійсними накази або повідомлення версальського уряду, забороняла чиновникам і службовцям їх виконувати. Було накладено «секвестр на все рухоме і нерухоме майно і на цінні папери всіх видів», які належали членам версальських зборів, членам Уряду національної оборони і уряду Тьєра. Всі вони були визнані незаконними. Паризька Комуна не знала розподілу влади, її декрети і розпорядження виконували комісії, які вона створювала зі свого складу. Комуна обирала десять таких комісій, кожна з яких відала «функціями колишніх міністерств». 8
Першого травня 1871 року був прийнятий декрет про організацію Комітету громадського порятунку, який складався з п'яти членів. Але цей орган вже не встиг як слід розгорнути свою діяльність. Почалася робота по створенню центрального апарату управління. Так, Центральний комітет Національної гвардії направляв до міністерств своїх представників. Те саме робила і Паризька Комуна, призначаючи в усі важливі відомства по одному делегату, який мав працювати під контролем комісії і Комуни. Таким чином була знищена чиновницька бюрократія. Комуна скасувала привілеї чиновництва, ліквідувала особливий статус цієї замкненої групи. За саботаж, невихід на роботу звільняли чиновників, обирали нових працівників, перетворюючи їх на службовців Комуни. Максимум заробітної плати становив шість тисяч франків на рік.
Комуна скасувала стару поліцію, знищила жандармерію. Порядок у Парижі підтримували резервні пролетарські батальйони Національної гвардії.
Місцеве управління організовувалося відповідно у двадцяти округах, на які поділявся Париж. Справами округу відали члени Комуни, які мали право створювати необхідні комісії.
Паризькою Комуною була ліквідована стара судова система. Комуна створювала новий судовий апарат. Низовою судовою інстанцією залишалися мирові судді, які повинні були обиратися населенням. Але тимчасово їх довелося призначати Виконавчій комісії. Мирові судді розбирали як цивільні, так і незначні кримінальні справи. Для серйозніших справ передбачалося створити Палату цивільних справ.
Комуна проголошувала демократичне судочинство, прилюдний, рівний для всіх суд, виборність суддів, свободу захисту. Широкі права надавалися звинуваченим. Вони мали право вимагати виклику свідків за рахунок Комуни, обирати захисника на свій розсуд і т.д.
Декретом від 2 квітня 1871 року церква була відокремлена від держави, бюджет культів був скасований. Майно, яке належало релігійним конгрегаціям, оголошувалося національною власністю. У зачинених церквах відкривалися клуби.
Двадцять дев'ятого березня 1871 року з'явився декрет про скасування старої армії і заміну її Національною гвардією. «Ніяка військова сила, — було сказано в декреті, — крім Національної гвардії, не може бути заснована в Парижі або введена в нього» (ст. 2). Всі здатні до військової служби громадяни повинні були вступити до лав Національної гвардії.
За короткий час свого існування Паризька Комуна встигла здійснити ряд важливих соціально-економічних заходів.
У травні 1871 року Комуна затвердила Статут Луврських майстерень з ремонту зброї, який вводив нові принципи керівництва майстернями. Органами управління стали загальні збори робітників, рада майстерень і делегат, який знаходився при Комуні, але обирався загальними зборами робітників.
Велику увагу приділяла Комуна регулюванню умов праці робітників. Був встановлений максимум заробітної, який визначався “в шість тисяч франків на рік”.
Комуна здійснила широку демократизацію системи народної освіти. Проголошувалося введення загальної, безплатної, обов’язкової, всебічної шкільної освіти.
Було вжито термінових заходів щодо боротьби з безробіттям, скасовувалась нічна праця в булочних, вводились привілеї для осіб, зайнятих випуском обмундирування для Національної гвардії. Декретом від 17 квітня було введено відстрочення сплати боргів за комерційними векселями, що врятувало від розорення тисячі дрібних торговців і підприємців. Однак Французький банк, звідки версальці одержували суми, набагато більші, ніж Комуна, не було націоналізовано. Згодом його дирекція передала версальцям кліше для друкування грошей.
Комуна видала декрет про судову відповідальність шести членів версальського уряду, винних у розв'язуванні громадянської війни, їхнє майно підлягало секвестру. Вводилась кримінальна відповідальність за дезертирство.
19 квітня комунари звернулись із закликом до сільських жителів, в якому переконували їх не вірити версальцям і викладали свою соціально-економічну програму: землю — селянам, знаряддя праці робітникам. Однак основна маса селян Комуну не підтримала.
28 травня 1871 р. версальські війська зайняли Париж. Двадцять два трибунали розглядали справи комунарів і виносили обвинувальні вироки.
Репресіям були піддані прихильники Комуни не тільки в Парижі та Ліоні, а й в інших містах.
Паризька Комуна проіснувала лише сімдесят два дні. Не всі свої задуми вона втілила в життя. Але Комуна зробила свій внесок в історичний досвід розвитку демократії, збагатила його принципово новими державними і правовими інститутами.
1.4 Проголошення Третьої республіки. Конституційні закони 1875 року
Виникнення Третьої республіки у Франції відбувалося в складних, напружених умовах, в обстановці посиленої реакції.
Її поява була пов'язана передусім з поразкою під Седаном у франко-прусській війні. Седанська катастрофа привела до загибелі Другої імперії. Підйом народного руху 4 вересня 1870 року відновив у Франції республіку.
Початок республіки був дуже складним. Наслідки франко-прусської війни були жахливими. Ганебний мир з Пруссією, втрата економічно важливих Ельзасу і Лотарингії, обов'язок сплатити величезну контрибуцію в розмірі п'яти мільярдів франків — усе це вело до руйнування економіки і розорення населення Франції.
Свій вплив на утворення республіки у Франції зробила революція 18 березня 1871 року. Паризька Комуна, яка визнавала республіканську форму правління і підтримувала її, зазнала поразки. Після загибелі Комуни, версальці розв'язали терор, що привів до значних втрат серед робітничого класу.
Внутрішньополітичне становище в країні залишалося напруженим. Постійним явищем післявоєнних часів стали розгул реакції і посилення монархічних елементів.
Ось чому основна політична проблема післявоєнної Франції була пов'язана з наступним державним ладом країни. Зразу ж після загибелі Комуни вона стала об'єктом гострої боротьби буржуазних партій. Причому найбільш реакційні з них хотіли відновити монархію. Прихильники монархічної форми правління розпадалися на три фракції: легітимістів, яким марилося бачити на королівському троні когось з Бурбонів, орлеаністів, що підтримували Орлеанську династію, і бонапартистів.
Фактично Франція з 4 вересня 1870 року була республікою. У країні існувала посада тимчасового президента, яку посідав спочатку Тьєр, а потім маршал Мак-Магон, працював республіканський уряд, діяли Національні збори, утворені ще за часів франко-прусської війни з метою санкціонування мирного договору. Показово, що до монархістів можна віднести і тимчасового президента, і міністрів, і членів Національних зборів. Всі вони були противниками республіки. Сам термін «республіка» перестав у цей час вживатися в офіційних документах.
Але ліквідувати республіканський лад було в тих умовах неможливо. Цьому заважали і серйозні розбіжності в таборі монархістів, і республіканські настрої більшості буржуазії, і побоювання опору з боку робітничого класу.
За таких умов розробку конституції було доручено не Установчим зборам, як було заведено у Франції, а Національним зборам, які довго вагалися, затягували час, поки нарешті не були змушені перейти до роботи і створити конституційну комісію. Беручись до розробки конституції, члени Національних зборів намагалися ввести такий державний лад, від якого в майбутньому буде легко перейти до монархії.
У лютому 1875 року за ініціативою де Валлона Національні збори, проте, прийняли два конституційних акти: 24 лютого — Закон про організацію Сенату і 25 лютого — Конституційний закон про організацію державної влади. Через деякий час, 16 липня 1875 року, був прийнятий ще один конституційний акт — Закон про відносини державної влади. Усі разом ці три закони і склали Конституцію Третьої республіки, що і визначило її своєрідність.9
Конституційні закони 1875 року не визначали загальних принципів державного ладу. Окрім того, вони не стверджували прямо республіканської форми правління. Принципове значення в цьому відношенні мала стаття 2 Конституційного закону про організацію державної влади, де було сказано: «Президент республіки обирається абсолютною більшістю голосів сенатом і палатою депутатів, об'єднаних у національні збори. Він обирається на сім років». Показовим був і сам виступ де Валлона, який, вносячи проект цього закону, казав: «Я не пропоную проголосити республіку, але пропоную продовжити уряд, який в теперішній час існує і який є урядом республіканським».
Були і інші особливості Конституції 1875 року, їй, наприклад, не передувала Декларація або преамбула, зовсім не було розділу про права і свободи громадян. Дуже поверхово визначався статус уряду, зовсім не розглядалася організація місцевого управління. Конституція була зорієнтована лише на визначення структури та компетенції вищих органів державної влади.
Конституція 1875 року розцінювалася як тимчасовий законодавчий акт. Тому їй вибачали і невеликий обсяг (лише 34 статті в трьох законах), і невирішеність багатьох питань і т.ін. Слід також наголосити на тому, що реакція сподівалася на повернення монархії.
Державний лад Третьої республіки за Конституційними законами 1875 року базувався на принципі розподілу влади.
Законодавча влада здійснювалася двома зібраннями: палатою депутатів і сенатом, які об'єднувалися в Національні збори. Палата депутатів обиралася населенням Франції терміном на чотири роки. В Конституції йшлося про «загальне голосування», але жінки, військові, населення колоній були позбавлені виборчих прав. Діяла мажоритарна система виборів у два тури. В першому турі обраним вважався кандидат, який зібрав абсолютну більшість голосів (більше половини). Якщо ніхто із кандидатів не отримав такої кількості голосів, провадився другий тур, на якому для обрання досить було зібрати відносну більшість голосів.
Верхньою палатою був сенат, який складався з трьохсот сенаторів, сімдесят п'ять з яких були довічними, а двісті двадцять п'ять обиралися особливими колегіями виборщиків за департаментами терміном на дев'ять років. Сенат був постійно діючою установою. Його не можна було розпустити, а кожні три роки він оновлювався на одну третину. Сенат розглядався монархістами як противага палаті депутатів. Тому він мав не тільки рівні права з палатою депутатів, а отримав і деякі переваги. За згодою сенату президент мав право розпустити палату депутатів, сенат міг перетворюватися на найвищий суд Франції.
Сенат і палата депутатів збиралися щороку, їх сесії починалися і закінчувалися одночасно. Президент міг відстрочити засідання палат, але не більше, як на місяць.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
