112990 (566166), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Проаналізувавши матеріал підручників з української мови слід зробити висновок про те, що в них є деякі вправи, які могли б сприяти розвитку у школярів умінь і навичок будувати текст, але треба збільшити їхню кількість.
Питання лінгвістики тексту розглядали такі лінгвісти, як Тураєва З.Я., Гальперін І.Р., Лосєва Л.М., Мельничайко В.Я., Кожевнікова К.А., Ладиженська Т.А., Плющ М.Я., Грипас Н.Я., Варзацька Л.О., Бадер В.І., Брагіна Т.А., Вашуленко М. С., Кравчук Д.М. та ін
У дослідженнях методистів (В.І. Бадер, Т.А. Брагіна, Л.О. Варзацька, М.С. Вашуленко, Д.М. Кравчук) доводиться принципова доцільність і можливість введення відомостей з лінгвістики тексту в практику навчання молодших школярів і формування на цій основі комунікативно-мовленнєвих умінь, що вже частково реалізовано в підручниках рідної мови.
У працях Тураєвої З.Я., Гальперіна І.Р., Лосєвої Л.М., Мельничайка В.Я. розглядаються основні питання лінгвістики тексту, такі як семантика тексту, структурна організація, ССЦ, абзац, засоби міжфразового зв’язку.
Посібники лінгвістів знайомлять читача із становленням лінгвістики тексту як нової області мовознавства, з основними напрямками її розвитку. Наприклад, З.Я. Тураєва розкриває такі поняття як “одиниці тексту”, ”категорії тексту". Розкриває вона і онтологічні та гносеологічні особливості тексту. [Тураєва]
Л.М. Лосєва розкриває закономірності побудови тексту. Вона детально описує способи зв’язку речень у ССЦ, знання яких необхідні для правильного мовного оформлення висловлювання. Головним завданням даного посібника Л.М. Лосєвої стало розкриття механізму побудови текстів. [Лосєва]
Деякі автори крім відомостей про семантику тексту, його структуру, зв’язки в тексті, описують типи, стилі мовлення [Плющ, Грипас] та жанри мовлення [Кравчук]
Великий внесок у дослідження лінгвістики тексту зробив Гальперін І.Р. Його праця ”Текст как объект лингвистического исследования” присвячена проблемам лінгвістики тексту. У цій роботі виявлені найбільш характерні особливості структури тексту, його граматичні категорії, їх взаємодія і подана класифікація різноманітних видів текстової інформації. В основу аналізу, проведеного на великій кількості ілюстративного матеріалу покладена одиниця більша і складніша, ніж речення.
Завдання цього дослідження-описати та проаналізувати ознаки тексту, ввести їх в ранг граматичних категорій і показати взаємозв’язок і взаємообумовленість, які забезпечують акт комунікації в його прагматичній спрямованості.
Для розвитку методики викладання мови вирішальними були 80-ті роки, саме в галузі розвитку зв'язного мовлення учнів. Під керівництвом Т.О. Ладиженської групою методистів створено міжпредметну програму "Речь". До цієї програми входила і практична робота над зв'язним мовленням з урахуванням теорії синтаксису цілого тексту. Виділивши чотири ознаки тексту (тематичну, смислову, структурну та граматичну єдність), автори програми вчать школярів будувати зв'язки між реченнями в тексті, орієнтуючись на створення не тексту взагалі, а тексту певного типу. Мовленнєві вміння формуються на основі теоретичних знань. У програмі враховано тенденцію підпорядкування вивчення граматичного матеріалу завданням розвитку мовлення. [ладиж].
В.Я. Мельничайко у посібнику "Лінгвістика тексту в шкільному курсі української мови". Подає рекомендації щодо ознайомлення молодших школярів із процесом побудови тексту в системі розвитку зв'язного мовлення (підготовки, написання, редагування, зв'язних висловлювань). Розкрито відомості про текст, поняття про текст, його структурну організацію, залежність структури від типу і стилю висловлювання, взаємовідношення між ССЦ і абзацом, види і засоби міжфразового зв'язку. Відповідно до діючої програми вони мають стати теоретичною основою розкриття питання розвитку зв'язного мовлення учнів. У методичній частині посібника запропоновані рекомендації проведення роботи над текстом у зв'язку з вивченням лексики, морфології і синтаксису, а також у системі розвитку зв'язного мовлення школярів.
У посібнику Н. Політової "Развитие речи учащихся начальных классов на уроках русского языка" викладено методичні рекомендації до занять з розвитку мовлення учнів початкових класів на уроках російської мови. Крім деяких аспектів методики розвитку мовлення, що висвітлюється в теоретичній частині посібника, подаються рекомендації до проведення основних занять з розвитку мовлення, вправ підготовчого характеру до написання переказів і творів. [політова]
Окремі дослідження з питань вивчення елементів лінгвістики тексту в початкових класах в останні десятиліття здійснювалися в методиці навчання української мови.
У посібнику "Писемне мовлення учнів 1-3 класів" Д.М. Кравчука розкриваються основні питання змісту, організації і методів роботи з розвитку зв'язного мовлення учнів 1-3 класів. Автор описує текст, як основну одиницю зв'язного мовлення, його структуру, семантику, зв'язки, типи і стилі мовлення з характерними для них мовними засобами; жанри мовлення; дає аналіз існуючих методів навчання зв'язному висловлюванню, пропонує види робіт з розвитку навичок і вмінь зв'язного писемного мовлення та методику їх проведення.
М.С. Вашуленко пропонує вчителям посібник "Удосконалення змісту і методики навчання української мови в 1-4 класах" [Вашуленко], в якому ставить за мету допомогти вчителям усвідомити ті науково-методичні засади, на яких грунтується здійснювана нині перебудова початкового курсу української мови. Значна увага приділяється "Тексту", як новому, нетрадиційному розділові програми: ознайомлення учнів із типами текстів, їх структурою, характерними особливостями.
У статтях, дисертаційних дослідженнях В.І. Бадер, В. О Собко, Головко, С.В. Юртаєва, М.І. Вишні, Н.А. Гац, О.Н. Хорошовської, розроблено нові шляхи мовленнєвого розвитку молодших школярів. Значна увага приділяється питанням розвитку мовлення на основі тексту, використанню засобів зв'язку між його елементами.
Аналізуючи методичну літературу, можна зробити висновок: з питань навчання учнів будувати зв'язні висловлювання шляхом ознайомлення їх із використанням засобів міжфразового зв'язку накопичено чималий досвід. Стосовно методики навчання молодших школярів цей аспект розвитку мовлення на уроках рідної мови досліджений недостатньо. Потребує
поглибленого розгляду, зокрема, питання розвитку мовленнєвих умінь учнів початкових класів шляхом ознайомлення їх із використанням частин мови в ролі засобів міжфразового зв'язку.
Внесення до сучасного курсу української мови елементів лінгвістики тексту дало змогу значно підвищити рівень засвоєння молодшими школярами комунікативних умінь. Разом з тим вивчення типових недоліків учнівських висловлювань дозволяє зробити висновок, що навчання школярів будувати систему структурно-семантичних зв’язків між елементами тексту ще далеке від завершення. Причину цього вбачають у недостатньо дослідженні лінгводидактичних засад розвитку зв’язного мовлення учнів початкових класів.
Не розробленість проблеми у методичному аспекті виявляється у відсутності чітких рекомендацій щодо опрацювання лексико-граматичного матеріалу в органічному взаємозв’язку з розвитком мовлення учнів. У результаті цього одержувані молодшими школярами відомості з граматики недостатньо спрямовуються у русло удосконалення мовленнєвих умінь і навичок.
Недостатнє дослідження лінгвістичних засад розвитку зв’язного мовлення учнів початкових класів не могло не позначитися на програмах, підручниках, навчальних посібниках, методичних рекомендаціях для вчителів. Чинними програмами і підручниками з української мови передбачено ознайомлення учнів із засобами зв’язності. Однак з існуючої багатоманітності дібрано лише деякі лексичні засоби.
1.3 Психолого-педагогічні передумови формування у молодших школярів уміння будувати текст
Будуючи зв’язне висловлювання (усне чи письмове), мовець спирається на наявний у нього запас слів і граматичних моделей. Це матеріал довгочасної пам’яті. Другий компонент довгочасної пам’яті - запас уявлень і понять, набутих у різні моменти життя.
Крім довгочасної пам’яті у процесі мовлення важлива роль належить оперативній пам’яті. Вона діє декілька секунд: вибирає із довгочасної пам’яті синтаксичні схеми і включає в неї слова. Сутність оперативної пам’яті зводиться до двох функцій:
утримання двох написаних чи сказаних слів під час побудови речення;
випередження двох сусідніх синтаксично пов’язаних слів. І так у ланцюгу всього речення і тексту. [Дорошенко]
Створення монологу починається із авторського задуму. Він теж формується у механізмі утримання і випередження, але стосується не окремого речення, а всього висловлювання, спрямовує увесь хід думки під час його побудови.
Авторський задум народжується із певних мотивів спілкування. Виникає бажання, потреба розповісти про якісь події, довести своє твердження, описати суттєві ознаки явищ дійсності, які ми сприймаємо. З огляду на певну мету і ситуацію мовлення виявляються намір, про що ми скажемо, як, з якою метою.
Орієнтація у завданнях і обставинах спілкування - це перший етап структури мовленнєвої діяльності. І саме на цьому етапі мовець стикається із об’єктивною трудністю, пізнаючи предмети дійсності, наша свідомість приймає їх нерозчленовано, цілісно. Для того, щоб передати послідовно думки про предмет, який ми сприймаємо, слід вичленити його ознаки у їх взаємозв’язках; визначити, які з них головні і підпорядкувати їм другорядні, уточнюючі, пояснюючі; передати цю складну залежність ознак предметів відповідними мовними засобами. Виклад має бути таким виразним і чітким, щоб той, до кого звернене наше мовлення, міг одержати точне уявлення про предмет, який ми сприймали і повідомляли про нього. Іншими словами, під час побудови тексту виникає необхідність стати на точку зору адресата нашого мовлення, чітко уявити хід усієї думки, тобто необхідний випереджуючий синтез усього тексту.
Другий етап мовленнєвої діяльності - планування. Автор обмірковує попередній план розгортання задуму. Намічає основну тезу висловлювання, його серцевину, знаходить підхід до цього центру, потім обдумує висновки і кінцівку. Цей план спочатку схематичний, не розгорнений у деталях. Він безперервно уточнюється, змінюється у процесі творчості.
Коли якась частина висловлювання знайшла своє вираження, автор, обмірковуючи дальший хід думки приймає до уваги те, що вже створено. Зміст уже побудованого фрагменту постає в узагальненому вигляді. Промовлені або написані слова перетворюються на код внутрішнього мовлення - зорові уявлення, різноманітні схеми, блоки. У такому ж коді проходить планування і наступних частин твору.
Працюючи над продовженням висловлювання, автор порівнює компоненти свого тексту з кращими варіантами, вносить поправки, коригує своє мислення. Передача думки мовними засобами та удосконалення свого мовлення - це наступні етапи структури мовленнєвої діяльності - третій і четвертий.
Процес творення тексту включає такі необхідні 4 етапи:
1) орієнтування в умовах спілкування;
2) планування ходу думки;
3) добір найбільш необхідних мовних засобів для їх вираження;
4) забезпечення зворотного зв’язку.
Всі ці етапи монологічного мовлення постійно змінюють один одного, перебувають у постійній взаємодії.
Виділяють 4 групи узагальнених умінь зв’язного мовлення, яким треба навчити школярів, щоб вони могли викладати свої думки і почуття повно, чітко:
інформативно-змістові;
структурно-композиційні;
граматико-стилістичні;
редагування.
Ці способи мовленнєвої діяльності співвідносяться з основними етапами творення тексту (орієнтовний план, реалізація, контроль).
Група інформативно-змістових умінь забезпечує оволодіння змістом повідомлення. Вона включає уміння орієнтуватися в умовах спілкування, усвідомлювати тему і основну думку висловлювання та добирати необхідний матеріал.
Будь-яке висловлювання розпочинається з орієнтації у ситуації спілкування, аналізуються умови, мотиви мовлення: з’ясовується для чого створюється дане висловлювання (з метою спілкування, повідомлення чи впливом на співбесідника), для кого воно призначене. Якщо ж аналіз умов здійснено правильно, будувати саме висловлювання уже не важко, оскільки програма його визначається переважно завданнями і обставинами.
Мотив мовлення виникає у дітей в зв’язку з яскравими враженнями, коли вони зримо уявляють обстановку, ті місця, тих людей, про яких вони розповідають, чітко усвідомлюють функції мовлення.
Розпочинаючи роботу над побудовою тексту, будь-який мовець повинен чітко уявляти, про що він хоче розповісти, для чого, як, яким способом буде викладати свої думки.
Тема висловлювання - це питання, яке вирішує автор, це те, про що у творі розповідається. Основна думка - це відповідь на поставлене темою питання. Розв’язуючи дане питання автор добором фактів, мовних засобів, послідовністю, способом і стилем викладу матеріалу виражає основну думку твору. Без чітко вираженої мети, основна думка мовлення стає беззмістовною, перестає слугувати меті спілкування.
Завдання усвідомити тему та її межі, підпорядкувати свій виклад основній думці вимагає оволодіння уміннями добирати матеріали для висловлювання, фіксувати його, користуватися ним у творчій праці.
У дітей ще недостатньо сформовані вміння порівнювати схожі явища, робити висновки, узагальнювати. Тому під час підготовки до твору їм важко підібрати з того, що вони бачать, найістотніше, те, що стосується теми, відкинути другорядне, що не відповідає задуму. Потрібно прищепити дітям навички самостійної роботи над книгою, картиною, навчити способам фіксації своїх спостережень, вражень, роздумів.
Збір матеріалу для висловлювання безпосередньо зв’язаний із систематизацією. Це складне уміння, яке включає ряд мислительних операцій.
Потрібно навчити дітей:
1. аналізувати зібраний матеріал, відбирати у ньому те, що необхідно для розкриття задуму;
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
