42010 (Походження мови. Історичний розвиток мов)

Походження мови. Історичний розвиток мов

Проблема походження мови як засобу спілкування. Виникнення конкретних мов. Походження мови як засобу спілкування і виникнення конкретних мов - дві самостійні проблеми, не пов'язані одна з одною. Кожна з них має своєрідний об'єкт дослідження: перша ставить завдання - з'ясувати, як люди почали говорити, друга - коли, де і в якому вигляді сформувалася та чи інша конкретна мова.

У з'ясуванні того, як виникла у людей погреба спілкуватися, не можна спиратися на знання історії виникнення різних конкретних мов, якими б давніми вони не були. Це й зрозуміло, адже історія мертвих (відомих за пам'ятками) чи живих мов нараховує всього кілька тисячоліть. Від часу ж зародження людської мови нас відділяє щонайменше кілька десятків тисяч років. З цього можна зробити висновок, що від "первісної" мови ніяких реальних залишків, що підлягали б прямому вивченню, немає.

Археологи та антропологи, розкопуючи давні стоянки і поховання, знаходячи кістки і черепи первісних людей, не відкопали і не зможуть "відкопати" "первісну" мову з огляду на те, що вона не зафіксована писемністю, адже письмо з'явилося на значно пізніших стадіях розвитку людства. Установити ж звукове оформлення, набір слів і граматичну будову "первісної"' мови без історичних мовних даних неможливо.

Щодо конкретних мов, то їх історія встановлюється за писемними пам'ятками, що дійшли до наших часів. На основі їх вивчення вчені одержують більш-менш точні відомості про час, місце і про звукові, словесні і граматичні ознаки давнього періоду' формування конкретної мови. Усім цим, тобто виникненням і шляхами розвитку конкретних мов, займається часткове мовознавство. Загальне ж мовознавство, яке пов'язує своє завдання з розв'язанням проблеми походження мови як засобу спілкування, не прагне встановити час. місце і особливості "первісної" мови. Воно ставить мету -виявити умови, завдяки яким могла зародитися і зародилася мова, інакше: що викликало потребу в передачі одне одному думок.

Історія мовознавства засвідчує: людство здавна цікавилося тим, як виникла мова, що зумовило появу різних гіпотез. їх розгляд становить певний інтерес (про них - у наступному параграфі).

Гінагези про походження мови. Ще в античній Греції, приблизно в VT-му ст. до и.е., намітилися паростки наукової думки про виникнення людської мови, зокрема гіпотези зв\ конаслідувальна, вигукова і договірного її походження.

За гіпотезою звуконаслідувального походження мови, мовленнєва діяльність у людей почалася з того, що первісна людина свідомо й несвідомо наслідувала звуки навколишньої природи. Кожне такс наслідування стало згодом назвою окремих предметів і тварин подібно до того, як малі діти називають собаку "гав-гав", корову - "му".

Найповніше ця теорія відбита в творах античного письменника Августіна. Так. назви беззвучних речей, вважав він, утворилися за схожістю враження. А те, чи вони формуються з твердих чи м'яких звуків, залежить, за його переконанням, від того, як предмети діють на почуття людини - грубо чи м'яко. Наприклад, слово лєие ('м'яке') звучить м'яко, а слово астерітас ('грубість*) - твердо.

Що ж, не молена заперечити наявність у мовах світу деякої кількості звуконаслідувальних слів. Учені припускають, що, наприклад, у російській мові звуконаслідувальними є слова бормотать, брякать, булькать, жужжать рьічать, чирикать, мьічать, у туркменській -гарна ('ворона') та ін. Проте було б помилково думати, що так механічно могла утворитися мова, яка виникла і розвивалася в людини разом із свідомістю. Ця гіпотеза прийнятна для пояснення появи окремих слів. З'ясувати ж причини виникнення мови як засобу спілкування людей вона неспроможна.

Автори вигукової гіпотези, або гіпотези афективного походження мови, припускали утворення людської мови з мимовільних криків, що супроводжували біль, радість, страх, тобто - з вигуків, властивих істотам як інстишегивна реакція організму на зовнішнє подразнення. Ці викрики начебто й проклали шлях до творення слів: від ох в українській мові - охкати, від ой

• ойкати. Безперечно, подібні слова існують у мовах світу. Але їх мало, навіть менше, ніж звуконаслідувальних. Тому для з'ясування того, звідки взялася мова, і ця гіпотеза нічого не дає.

За гіпотезою договірного походження мови, люди нібито домовилися про вживання відповідних слів, про називання певними словами різних предметів, явищ, дій. Однак, щоб домовитися про мову, треба мати саму мову, якою і слід бу'ло б домовлятися. Тому і цю гіпотезу не можна визнати задовільною для пояснення проблеми появи здатності людей спілкуватися.

Загальним недоліком цих гіпотез було те, що проблему походження мови їх автори брали поза зв'язками з виникненням самої людини, утворенням первісного колективу, тобто без урахування її суспільної функції та зв'язку з мисленням. По суті ці гіпотези обстоюють індивідуалістичний шлях виникнення мови. Проте перелічені гіпотези були для свого часу позитивним явищем, адже вони спростовували біблійний міф про створення мови (мова

• дар Божий) тим, що вказували на людей як на безпосередніх її творців, а не пов'язували виникнення мови з волею надприродної сили.

До гіпотез стародавніх греків людство поверталось і в середні віки, і в наш час, розвиваючи й уточнюючи їх. Проте паралельно з ними з'являлися інші припущення щодо причин появи мови. Серед них гіпотези трудових викриків та еволюційного виникнення мови.

У ХЇХ ст. учені Л.Нуаре і К.Бюхер намагалися пояснити виникнення мови трудовими вигуками: мова, начебто, формувалася на основі тих вигуків, які мимохіть супроводжували всяку діяльність первісної людини. Беззмістовні спочатку сполуки звуків поступово почали позначати роботу, а також різні види трудового процесу людини.

Хоч прибічники цієї гіпотези пов'язують походження мови з колективною працею, гіпотеза не розв'язує проблеми. Примітивна трудова діяльність могла дати невелику кількість слів, але ж цього недостатньо, щоб пояснити виникнення мови.

Відповідно до гіпотези еволюційного виникнення мови людська мова утворювалася поступово як результат задоволення різноманітних бажань і потреб. За В.Вундгом, первісна людина, відчуваючи задоволення чи, навпаки, невдоволення, передавала їх не тільки жестами, а й органами мови. Поступово так звані звукові жести закріплювалися. Оскільки вони були зручнішими, ніж інші жести, то й залишалися в спілкуванні людей. У цьому й виявляється еволюція мови: вона поступово еволюціонувала від супроводу жестів рук, від міміки до людського мовлення. Отже, ця гіпотеза припускала можливість виражати мислення та емоційний стан самими жестами, мімікою без словесної мови, яка з'явилася потім. А це навряд чи правдоподібно, адже в процесі трудової діяльності здійснити спілкування жестами не можна.

Жодна з цих гіпотез не дала по-справжньому наукового пояснення проблеми походження мови. Гіпотези розглядали мову як суто природний процес, пов'язаний з розвитком індивідуальної психіки або з розвитком уже існуючого людського розуму. Роль же суспільно-виробничої практики у виникненні мови або зовсім не враховувалась, або ж розумілась спрощено.

Далекі від наукового розв'язання цієї проблеми й зарубіжні учені новітнього часу. Вони припускаються методологічної помилки, розглядаючи мову як щось таке, що належить передусім окремому індивіду. Вони залишають поза увагою кардинальне питання проблеми: у чому головна причина виникнення мови і що привело до того, що в людей склалася мова -засіб спілкування.

Сучасна лінгвістична наука, спираючись на діалектику як філософський метод і враховуючи досягнення інших наук, пов'язаних з вивченням людини, подає таке пояснення проблеми походження мови (див. наступний параграф).

25. Сучасний погляд на проблему походження мови. Проблема походження звукової мови є складовою частиною більш загальної проблеми - проблеми походження людини і водночас мислення. Це означає, що, спираючись на дані ряду наук, що вивчають людину і людське суспільство, процес зародження людської мови слід віднести до часу фор^вання людини, який тривав мільйони років.

Предком людини був високорозвинений вид людиноподібних мавп, які стоять до людини ближче, ніж горила чи шимпанзе, що живуть і -зараз в нетрях тропічної Африки. Закам'янілі залишки викопних людиноподібних мавп були знайдені на початку XX ст. в Південній Африці. Цим найближчим до людини мавпам було дано наукову назву австралопітеків, що означає "південні мавпи". Дослідження показали, що австралопітеки, які мешкали, на думку вчених XX ст.. півтора - два з половиною мільйони років тому в жаркому поясі Африки, були невеликі на зріст і не сильні, не жили на деревах, а пересувалися по землі на задніх кінцівках.

На початку XXI ст. ці свідчення доповнили археологи зі США та Ефіопії, які знайшли найстарійший у світі скелет предка людини - його приблизний вік 3,8-4 млн. років. Розкопки велися в ефіопський області Афар, за 60 км. від Хадара, на ділянці, де раніше вже траплялися археологічні знахідки.

Засвоєння людиноподібною мавпою прямої ходи, вивільнення передніх кінцівок від необхідності пересуватися було першою передумовою олюднення мавпи. Поступово пряма хода в наших предків (пітекантропів, синантропів і їм подібних мавп-людей) стала правилом, а згодом і необхідністю. Вивільнені від ходіння передні кінцівки можна було використати для самозахисту, збирання їжі, ними можна було зробити примітивні знаряддя. Здатність до виготовлення знаряддя праці є однією з найважливіших специфічних особливостей трудової діяльності, яка намічалася в процесі переходу мавпи в людину. Природно, що для перетворення нерозвиненої кінцівки мавпи на вмілу руку людини потрібні були сотні тисяч років, які в історії Землі мають не більше значення, ніж секунда в житті людини. Протягом цих сотень тисяч років рука удосконалювала продукти праці, що засвідчують учені в різних кутках розселення давніх наших предків.

За свідченням учених, "пра-люди" (прямо ходячі люди) вийшли з Африки і розселилися по Близькому Сході, Європі. Південній Азії. Новітні дослідження, засновані на аналізі ДНК різних народів і рас, засвідчують, що процес розселення повторювався двічі - близько 500.000 р. і близько 100.000 р. Після цього сталося переселення з Південної Азії на Близький Схід, в Європу і Африку близько 50.000 р.

Першу хвилю переселення з Африки здійснили "пра-люди". що виготовляли камінні й інші знаряддя, користувалися вогнем. Переселенці 100.000 p. давності - це, можливо, неандертальці, що населяли Європу і Азію від 100.000 до 40.000 р. і виготовляли спеціальні знаряддя не тільки з каменя, але й з кісток і дерева. Наступну хвилю переселенців, на думку вчених, становили кроманьйонці, зовні схожі на сучасну людину, що виготовляли більш досконалі знаряддя з кісток і каменя, будували житло з ракушняка.

Природно, що процес еволюції удосконалення знарядь охоти і праці пов'язаний з боротьбою за виживання. У протистоянні силам природи з допомогою виготовлених знарядь праці й охоти згуртовувався первісний колектив, частішали випадки взаємної підтримки і стала ясніше усвідомлюватися корисність спільних дій для кожного окремого члена племені. Так праця зумовила розвиток спільної діяльності: з'явилася потреба щось сказати одне одному. На цій стадії розвитку людини стався великий стрибок у розвитку мозку: дослідженням викопних черепів доведено, що у неандертальців мозок був удвічі більший, ніж у пітекантропів (і в три рази більший, ніж у горили), що й дало роду Homo можливість еволюційного домінування 1,5-2 мільйони років тому. До того ж, як свідчить вивчення знарядь цієї епохи, неандерталець працював правою рукою, що дозволяє припустити появу ознак асиметрії лівої й правої частин мозку. Це дає змогу погодитися з думкою про те, що в неандертальців уже була мова. На зміну неандертальців в епоху пізнього палеоліту (приблизно 40 тисяч років тому) приходить неоантроп. тобто 'нова людина, або Homo sapiens (людина розумна). Вона вже вміє виготовляти складене знаряддя (наприклад, сокиру й рукоять), чого не було в неандертальців, володіє багатокольоровим наскельним живописом. Важливо також те, що будова і розміри черепа в нього принципово не відрізняються від сучасної людини. У цю епоху завершується становлення звукової мови як повноцінного засобу спілкування, засобу формування понять.

Потреба в спілкуванні створила свій орган: нерозвинені гортань і глотка мавпи перетворилися поволі в розвинений орган мовного апарата: органи рота поступово навчилися вимовляти один членороздільний звук за одним. Отже, та праця, що створила саму людину, створила і людську мову, яка матеріалізувала мислення. Минули сотні тисяч років, поки виникли мовні нейронні центри, не залежні від примітивних емоцій, ті нейронні центри в корі мозку, що до сьогодні зберегли нейронну структуру і керують нашим мовленням. Далі ж у процесі паралельного розвитку мови і мислення диференціювалися і концепції мислення (тобто розуміння певних явищ або процесів) і форми мови.

Такими були природні умови, які забезпечили виникнення людини і людського суспільства, однією з невід'ємних ознак якого на всіх етапах його існування була і є мова - форма мислення. Звідси й розуміння мови як суспільного явища, яке виникло в суспільстві, існує в суспільстві для задоволення його потреб і розвивається в суспільстві разом з прогресивними змінами в житті суспільства.

26. Закономірності розвитку мов. Позаліш вістичні і внутрілінгвістичні причини мовних змій. З часу свого виникнення і протягом усього періоду існування будь-яка мова (на перших порах - діалект, яким володіли члени племені) переживає безперервні зміни. Не з однаковою інтенсивністю, але змінюється звуковий і словниковий склад, зазнають еволюції морфологічна і синтаксична системи живих мов (детальніше про цев 125).

Які ж фактори (чинники) спричиняють їх зміни?

Виділяють зовнішні і внутрішні фактори, що зумовлюють зміни мов.

Фактори, що діють на розвиток мови ззовні, називають поза лінгвістичними, або екстралінгвістичними (від лат. extra- поза, 'зовні'). До них відносять: 1) розщеплення колись єдиної етнічної єдності на дві або більше етнічних груп; 2) вплив різних форм контактів: племені з племенем, народності з іншою народністю, нації - з нацією, що зумовлює зміни в мові; 3) вплив історичних подій у межах державного об'єднання, а саме: зміна суспільно-економічних формацій, прогрес у науці і техніці: 4) розвиток суспільних ідей і навіть діяльність окремих осіб: 5) поява письма.

Вттрілінгвістичні, або інтралінгвістичні (від лат. intra- 'всередині'), фактори закладені в самій мові, в її внутрішніх тенденціях розвитку, які виявляються у внутрішніх законах звукових, словесних, граматичних змін.

Проілюструємо прикладами дію цих різних факторів.

Відомо, що позалінгвістичні фактори можуть викликати зміни різних мовних рівнів - звукового, словникового і граматичного.

Так. в історії англійської мови відомий факт дії екстралінгвістичних факторів на зміни в звуковому складі. Як свідчать фахівці, англійський гортанний щілинний був штучно відновлений у сильній позиції внаслідок того, що його відсутність була кваліфікована як ознака "нскультурноГ вимови. Отже, зміна сталася внаслідок дії суб'єктивного, екстралінгвістичного впливу.

Поява слів-нсологізмів у будь-якій мові, як правило, зумовлюється екстралінгвістичними факторами - змінами в житті суспільства, виробництва, науки, техніки. Так, розвиток біологічної науки спричинився до появи в європейських мовах слова ген; після реюлюції 1917 року з'явилися радянізми колгосп, радгосп; розвиток космонавтики зумовив появу слів космонавт, космодром.

Прикладом змін у граматичній будові мови в результаті дій позалінгвістичних причин може бути історія розвитку складнопідрядних речень у мові Київської Русі. У той період такої системи складнопідрядних речень, як зараз, не було, були складні конструкції з сполучниками сурядності, її появі сприяло використання писемної форми мови в державних канцеляріях і судах, у дипломатичних зносинах, в торгівлі й літературі. Потреба у чіткому формулюванні думки виробила своєрідні сполучникові конструкції з підрядними частинами складних речень. Так екстралінгвістичний фактор (застосування письма) викликав появу нової якості синтаксичної будови мови.