38785 (Українська мова у медіапросторі), страница 5

До чого нас закликає реклама і що пропагує? Що переслідують закиди про те, що нам краще бути двомовними, а не українцями? Так вже сьогодні сталося, що найбільший вплив справляють на нас не розумні книжки, а радше масове чтиво, телебачення, реклама, Інтернет. Якість мови в усіх цих засобах покращення, чи то пак погіршання людської культури, викликає сумніви. Проблема в тому, що в інформаційному просторі дуже мало україномовних джерел інформації, а надто справді якісних та вартісних. На телебаченні чомусь один ведучий розмовляє українською, інший – російською, хоча другу державну мову ще не запроваджено. Українська мова деяких ведучих ще має пройти добрячу прополку, а тексти зазнати нещадного редагування. На радіопросторі справа ще гірша, адже похвалитися справді літературною вимовою можуть лише на Національному радіо (і то, на жаль, не всі), а FM-станції просто не можна брати і в найменший приклад, хоча винятки завжди є, але поодинокі. За найкращі переклади іноземних фільмів можуть позмагатися тільки деякі вітчизняні канали, про субтитри до російськомовної кіно- та телепродукції соромно і згадувати. Така якість – ганьба для пристойних каналів. Реклама - то взагалі окрема розмова про те, що ми чуємо й бачимо з екранів та на екранах наших віконець у кольоровий світ. Позаяк у рекламному світі важливий продукт, його розкрутка, просування на ринок, чи то пак, промоція, а не мова. З реклами ми дізнаємося про сервісне обслуговування (коли сервіс і є обслуговування), про обмежені ліміти (коли ліміт і є обмеженням), про комерційну торгівлю (де комерція і є торгівлею). У світі все драйвове, найсове, снікерсове! Тут проводять кастинги (конкурсний відбір), займаються дилерством (посередництвом), спілкуються з трейдерами (торговцями), телефонують провайдерам (постачальникам), впливають на генерацію (покоління), в обід ходять на бізнес-ланч (діловий обід), а інколи і то їдять непретензійний фаст-фуд (їжу нашвидкуруч), а тим часом юзають (користуються) свій копм. Цікавий феномен засилля різноманітним англіцизмами набуває якомога більшого розмаху. Чому так? Можливо через непереборне бажання бути ближче до Європи та Америки, до заокеанного світу мрій? Наголошу, що задля створення особливого відтінку в тексті, або ж переслідуючи певну мету, інколи можна і навіть потрібно вживати всі ці запозичення, але ж що занадто, те не здраво.

Цікаво чи багато назве пересічний громадянин синонімів до розхожого тепер слова „нонсенс”? А їх до речі є чимало: безглуздя; нісенітниця, дурість, дурощі, глупство, абсурд, бридня, абищо, ахінея, дурниця, єресь, бозна-що, казна-що, чортзна-що, чортибатьказна-що, алогізм, маячня, на вербі груші, недоладність, несусвітність, ні в кут, ні в двері, сон рябої кобили, таке, що й купи не держиться, тарабарщина, абракадарба. Так само можна знайти нормальні відповідники до слова імплементація: впровадження; втілення в життя; введення в дію; виконання; здійснення; перетворення в дійсність; реалізація; матеріалізація; справдження; звершення; вживлення; надання чинності; узаконення тощо. Здається, варто лише захотіти, і мова виграватиме найпринаднішими кольорами. Головне не забувати, що мова не повинна втратити своєї краси і привабливості, милозвучності. Сподіваюсь вищезгадані нюанси допоможуть читачам уважніше ставитися до своєї вимови, правопису, і переконають, що іноземну мову можна вивчити за декілька років, а от свою потрібно вчити все життя. Наголошу ще, що ніколи не варто боятися щось сказати неправильно, помилитися, адже на помилках вчаться, і тільки той хто справді прагне й хоче досягти успіху у чомусь, має найбільше шансів це зробити. Плекати мову потрібно і боротися за її чистоту також, тож не забуваймо, що ми – українці і це наш незмінний святий обов’язок.

Висновки

Сьогодні в інформаційному просторі, де українська мова намагається посісти гідне місце чи задумуємося ми про те, чи правильно говоримо, вживаємо слова та вислови, словосполучення тощо. На телебаченні, у засобах масової інформації та численних Інтернет-виданнях можна почути і прочитати українську мову. Та чи така вона як має бути? Де золота середина і чи повинна вона взагалі існувати? Хіба в мові може бути середнячок? Рекламні тексти, ті взагалі й українськими назвати не можна, немає цілісності: нерідко чисто український вислів межує з кальками та недолугими словосполученнями. Нерідко навіть чула закиди, на кшталт: «а чи не можна щоб цей текст був не дуже українським..?» А це, вибачте, як? А ось так.

На мою думку, явища, які мають місце на українському внутрішньополітичному просторі, мають бути визначені як інформаційні протистояння. В той час, як інформаційні війни скоріше використовуються на міжнародному рівні. Наприклад конфлікт між Україною і Росією може трактуватися саме як інформаційна війна. Росія постійно провокує гучними заявами український уряд та і просто зневажливо ставиться до українців у своїх інформаційних матеріалах. То Україна краде газ, то українців називають малоросами, або ж всі українці продалися американцям. І якщо на початку цієї війни пересічним громадянам було байдуже, то зараз зневажливе ставлення проявляється не лише на рівні керівництва, а і на рівні мас. Ураховуючи масштабність і міжнародну специфіку цього конфлікту, активність обох його сторін та залучення інших гравців, він може трактуватися як інформаційна війна. Таким чином, українське телебачення задіяне у веденні інформаційної війни – на рівні міжнародних конфліктів, та інформаційного протистояння – на внутрішньополітичному рівні.

Що ж являє собою дискурс електронних ЗМІ? По-перше, його формують радіо, телебачення, Інтернет (включаючи електронну пошту, спілкування в чаті, ICQ – спілкування в режимі он-лайн та sms – коротке повідомлення з Інтернету або мобільного телефону на інший мобільний телефон). Хоча електронні ЗМІ виникли набагато пізніше, ніж друковані, на сучасному етапі вони посідають перше місце серед споживачів інформації. Наприклад, за результатами опитування проведеного серед студентів Дрогобицького педуніверситету телебачення як основне джерело інформації отримало голосів 79,5 %, у той час як радіо та преса отримали по 6,5 %, а Інтернет 7,5 %.

Сьогодні багато дослідників засобів масового інформування стверджують, що основна функція ЗМІ – вплив на свідомість своєї аудиторії з метою пропаганди певних, насамперед політичних, соціальних, економічних, а потім культурних та освітніх, цінностей. Відповідно, ЗМІ створюють нову мову, покликану обслуговувати семантику політичного міфу, яка, відтак, є цілеспрямованою технологію зміни змісту слів.

Спеціалісти мас-медіа створюють цілий ряд кліше, лозунгів, епітетів, коротких, але розпливчастих фраз, за допомогою яких можна описати будь-яку політичну, економічну чи соціальну новину. Але все це радше існує в досить обмеженому сегменті ЗМІ – суспільно-політичних виданнях, теле- та радіопрограмах. Поряд з ними існує ціла низка розважальних, спортивних, наукових, спеціалізованих ЗМІ, мовні засоби яких підпорядковано іншій меті з одного боку заповнити дозвілля споживача інформації, а з іншого – отримати комерційний прибуток, оскільки популярність передачі прямо пропорційно впливає на кількість зароблених грошей від реклами. Тож в сучасному контексті доцільніше говорити про відображення специфіки функціонування сучасних ЗМІ у їх мові.

До чого нас закликає реклама і що пропагує ? Що переслідують закиди про те, що нам краще бути двомовними, а не українцями? Так вже сьогодні сталося, що найбільший вплив справляють на нас не розумні книжки, а радше масове чтиво, телебачення, реклама, Інтернет. Якість мови в усіх цих засобах покращення, чи то пак погіршання людської культури, викликає сумніви. Проблема в тому, що в інформаційному просторі дуже мало україномовних джерел інформації, а надто справді якісних та вартісних. На телебаченні чомусь один ведучий розмовляє українською, інший – російською, хоча другу державну мову ще не запроваджено. Українська мова деяких ведучих ще має пройти добрячу прополку, а тексти зазнати нещадного редагування.

Отже, суспільство XXI сторіччя справедливо називають інформаційним, оскільки на сучасному етапі інформація стала чи не найважливішим чинником його функціонування. Інтелектуальна потреба отримання нових знань як один з механізмів, що зумовлюють існування і подальший розвиток суспільства, задовольняється у суспільстві – сукупності індивідів, що його утворюють, головним чином, за допомогою засобів масового інформування (ЗМІ) – друкованих та електронних.

Масова комунікація у сучасному розумінні з’явилася порівняно недавно, але за дуже короткий час вона набула такого поширення в усіх галузях людського існування, що зараз практично неможливо уявити собі існування суспільства без інформації та засобів її масового розповсюдження, які постійно удосконалюються у бік оперативності та зручності. Наголошую ще, що ніколи не варто боятися щось сказати неправильно, помилитися, адже на помилках вчаться, і тільки той хто справді прагне й хоче досягти успіху у чомусь, має найбільше шансів це зробити. Плекати мову потрібно і боротися за її чистоту також, тож не забуваймо, що ми – українці і це наш незмінний святий обов’язок.

Літеретура

1. Ленець К. Проблеми мовної культури / Слово Стиль Норма Збірник наукових праць, присвячений 65-річчю дня народження доктора філологічних наук, професора С. Я. Єрмоленко. — К., 2002. — С. 40-42.

2. Освітні технології. - К.: Л.О.К., 2002

3. Бойчук І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. та інші.Телебачення України. Навчальний посібник.: Львів: В-во “Сполом”, 2001.