38785 (Українська мова у медіапросторі), страница 2

Незважаючи на надання українській мові державного статусу, особливих зрушень у сфері мовної культури немає. Не байдужа до того, що відбувається, “Літературна Україна”, зокрема, наголошує: споріднені мови займаються не взаємозбагаченням, а взаємознищенням . Здебільшого так і є. Це іще раз нагадує, що нам треба пильніше дбати про чистоту й збереження нашої мови, не занехаювати питомі корені її джерел. А вони щодня й щохвилини замулюються суржиком. Образно кажучи, суржик — семантичний родич суміші, сумішки, мішанини, мішанки. Слово суржик практично увійшло до складу термінів і є назвою мішаної мови, пересипаної чужими або штучно створеними з чужих елементів словами, зворотами. На сьогодні ще не зафіксовано академічними словниками похідні суржиковий, суржикомовний, суржикізм та ін., що називають явища і поняття, невіддільні від функціонування сучасної української літературної мови. Дуже далекими до взірця залишаються передачі на радіо й телебаченні. Поганий приклад подають законодавці, порушуючи свої ж прийняті Верховною Радою закони. Бачачи таке порушення з боку міністрів або депутатів парламенту, не поспішає опановувати українську мову широкий загал. Не буде зрушень доти, доки на державному рівні не функціонуватимуть закони та їхнє реальне офіційне втілення в життя. Тоді поменшає перекручених і суржикових форм у друкованих виданнях або на вивісках, в оголошення і т. ін. Зайдіть до першого-ліпшого магазину й переконаєтеся, що й тут у, здавалося б, най-звичайнісіньких побутових назвах можна здибати неможливі з жодного погляду слова і вислови: рогалікі з повідлом, квасоля по-корейські, голубці овощні, слойоний пиріг і под.

Радіо й телереклама не залишає байдужими слухачів та глядачів. Інформація — справа першорядної ваги. От якби вона велася тактовніше, не була такою настирливою, повторюючись протягом багатьох днів та місяців, щочверть години перериваючи ту саму передачу. якби, за висловом сатириків, потрапляла до вух тільки тим, кому призначена, хто в ній зацікавлений. Та й тут не обходиться без численних помилок. Без кінця чуємо: посне масло, рослинні масла, персикове / кокосове і т. ін. (масло замість олія, рослинні олії, персикова / кокосова олія і т. ін.), грецькі горіхи (тобто волоські горіхи), переносиця (тобто перенісся), противопоказано замість протипоказано, сустав (тобто суглоб) та ін. На російський лад, порушуючи відоме правило “дев'ятки”, вимовляють іншомовні назви хвороб та ліків від них: дісбактеріоз, дістонія, артріт, вобензім, індовазін, індометацін, візітал замість дисбактеріоз, дистонія, артрит, вобензим, індовазин, індометацин, візитал.

Та хіба лише в рекламі такі помилки? Вони, на жаль, поширені й в інших передачах. Стосуються, як правило, наголошування та вимови, точності вживання слів та словосполучень, нормативності у відмінюванні, побудови фраз. Плутають наголоси, напр.: місто прийняло християнство (замість прийняло), Іван Франка (замість Івана Франка). Не розрізняють понять лікарський і лікарський, пор.: рецепт лікарський, бо писаний лікарем, а рослини лікарські, бо лікують. Рясніють порушення вимови: діти ласують пломбиром (слід пломбіром). Уживають кальки замість українських слів: це сказується на виробництві (тобто відбивається, позначається), незначні поступлення до банків (тобто надходження), плутають висхідний з вихідний, уживаючи словосполучення висхідна сировина замість вихідна сировина тощо. Не все гаразд із граматикою. Напр., чому ми кажемо: батькова хата, батькове слово (або батьків голос), батькова рушниця, батькові окуляри, але батьків наган (портфель, піджак, кожух, кінь). Виконуючи відому пісню, можна ж було вжити батьківський голос, що не порушило б ритму (Хай почую я батьківський голос). Так само не завдало б шкоди ритмові, якби діти, співаючи, зверталися матусю, як це годиться, а не матусе, що не є нормою (пор.: Бабусю рідненька, ти всім помагаєш). Усі ці помилки можна було б усунути, прослуховуючи запис передачі перед виходом в ефір. Іноді й журналісти, диктори помиляються, бо відомо, що ідеалу немає. Та прикро, що під час розмови зі своїми співбесідниками ведучі програми майже не реагують на їхні мовні помилки, недоречності, хоч би й мали можливість одразу вжити правильне слово, належний вислів. Так було якось у радіопрограмі “Ситуація”: заступник директора вечірньої школи розповідала про відношення до учнів свого закладу, тоді як слід було говорити про ставлення до них. Протягом усієї передачі ведуча не скористалася нагодою (хоч вона була) вжити правильний зворот, що міг би привернути увагу сівбесідниці, нагадати їй норму і помилку було б виправлено.

Не реагують і ведучі “Школяди”, коли діти вживають пригати замість стрибати, іґрашка замість іграшка, неприхотливий, дітство замість дитинство, о`бруч замість обруч, займатися в школі замість навчатися в школі та ін. У таких випадках вжита ведучою правильна форма тактовно підкаже співрозмовникові, як слід говорити. У певній ситуації можливі й безпосередні виправлення, що звучатимуть природно, ненав'язливе, без повчання й порушення такту. Обмовки можливі, від них ніхто не застрахований. Але як збоку чути і сприймати повідомлення про опади у вигляді мокрого дощу. Гірше, коли чуємо про підйом води на річках, або буду будувати, або така допомога необхідна даватися людям замість підняття води на річках, будуватиму, таку допомогу необхідно надавати (подавати) людям і т. ін. Жоден господар не засіває хлібородної ниви мішаним зерном (або суржиком, як здавна звали суміш зерен жита, ячменю, а згодом й інших злаків). Тому й нам час навести лад і в мовному житті, надавши йому офіційної можливості нормального функціонування і розвитку.

Вплив електронних ЗМІ на функціонування мови в інформаційному суспільстві

Суспільство XXI сторіччя справедливо називають інформаційним, оскільки на сучасному етапі інформація стала чи не найважливішим чинником його функціонування. Інтелектуальна потреба отримання нових знань як один з механізмів, що зумовлюють існування і подальший розвиток суспільства, задовольняється у суспільстві – сукупності індивідів, що його утворюють, головним чином, за допомогою засобів масового інформування (ЗМІ) – друкованих та електронних. Масова комунікація у сучасному розумінні з’явилася порівняно недавно, але за дуже короткий час вона набула такого поширення в усіх галузях людського існування, що зараз практично неможливо уявити собі існування суспільства без інформації та засобів її масового розповсюдження, які постійно удосконалюються у бік оперативності та зручності. Масова комунікація – це певний інституціолізований макропроцес виробництва, розповсюдження та обміну інформації, який здійснюється за допомогою певних технічних засобів та технологій. Інформуючи людину про світові та локальні події і заповнюючи її дозвілля, засоби масового інформування впливають на систему її мислення, світогляд, культуру. Поширення впливу ЗМІ означає формування деякої семантичної мета мови. Сучасний стан суспільств та національних культур показує що вони навіть за процесу внутрішньої самоізоляції перебувають під впливом процесу глобалізації. Аби наше суспільство могло дати адекватну відповідь на виклики даного світового процесу йому необхідно максимально повно аналізувати саме себе. Тут необхідний комплексний підхід. Він означає дослідження насамперед комунікативних процесів, що відбуваються в царині масової комунікації, які, в свою чергу, складаються з комунікативної стратегії та дискурсу масової комунікації. Під комунікативними стратегіями ми розуміємо найефективніші шляхи досягнення комунікативних цілей. Що стосується дискурсу масової комунікації, то за основу доцільно взяти визначення голландського дослідника Твана Дейка, за яким дискурс – це складне комунікативне явище, що включає соціальний контекст, інформацію про учасників комунікації, знання процесу виробництва й сприйняття текстів. Тван Дейк ще називає дискурс складною комунікативною подією. Як одиниця, дискурс являє собою поєднання мовних і соціальних вимог. Це вже не лінгвістична, а соціолінгвістична структура. Що ж являє собою дискурс електронних ЗМІ? По-перше, його формують радіо, телебачення, Інтернет (включаючи електронну пошту, спілкування в чаті, ICQ – спілкування в режимі он-лайн та sms – коротке повідомлення з Інтернету або мобільного телефону на інший мобільний телефон). Хоча електронні ЗМІ виникли набагато пізніше, ніж друковані, на сучасному етапі вони посідають перше місце серед споживачів інформації. Наприклад, за результатами опитування проведеного серед студентів Київського університету імені Тараса Шевченка, телебачення як основне джерело інформації отримало голосів 79,5 %, у той час як радіо та преса отримали по 6,5 %, а Інтернет 7,5 %.

Для актуалізації змісту повідомлення ЗМІ поряд з власне лінгвістичними використовують різні виражальні засоби. Наприклад, преса, тобто письмове мовлення, має особливі, специфічні засоби оформлення тексту, яких не існує в усному мовленні. Це – літери алфавіту, пунктуаційні знаки, абзац, курсив, знаки параграфів, розрізнення букв за типом шрифту, розміру кегля, нахилу, кольору, а також малюнок, креслення, фото тощо. У радіомовленні – усному мовленні – широко застосовується різноманітні ритмічні побудови, зміни висоти тону, підсилення чи послаблення звуку, прискорення чи уповільнення темпу викладу, паузи, логічний наголос. Внутрішня структура телевізійного повідомлення теж створюється через поєднання різних семіотичних елементів. У телебаченні, екранним за формою, існують дві принципово різні семіотичні системи – зображальна і словесна. Це дві мови – мова зорових образів і мова словесних образів. Екранний контекст містить конструктивні складові, які умовно можна позначити так: візуальна ситуація (зміст кадру, монтаж відеоряду, динаміка зображення), аудіоситуація (голос, шуми, музика) і мовленнєва ситуація (зміст повідомлення та екстралінгвістичні умови процесу мовлення). Текстова сфера ТБ формується в результаті взаємодії і взаємозв’язку цих трьох різних ситуацій. Залежно від типу телевізійної передачі основну інформацію, смислове навантаження може прийняти на себе той чи інший елемент тріади «зображення – звук – мовлення», тобто співвідношення між лінгвотекстом та екранним текстом змінюється. Проте на радіо та телебаченні, не зважаючи на усність форми, існує свідома установка на засоби вираження і, відповідно, – більш менш суворий відбір мовних засобів, характерних для письмового мовлення. Але усність мовлення та синхронічність його сприйняття зумовлюють обов’язковість економічності засобів вираження, оскільки у людини існує певна психологічна межа сприйняття – поріг уваги. Загальна теорія зв’язку, означена теоремою К. Шеннона, говорить, що час, потрібний для передачі повідомлення по певному каналу зв’язку за умови, що передача ведеться найраціональнішим чином, прямо пропорційний кількості переданої інформації. Чим більша кількість інформації, тим більше часу потрібно для її передачі. Тому в радіомовленні та телебаченні потрібно обмежувати обсяг направленого на слухача потоку мовленнєвої інформації і у той же час максимально насичувати її змістом. Інакше може настати втома, при якій рівень сприйняття різко впаде, а то і зведеться до мінімуму. Комп’ютерні комунікації, зокрема Інтернет, побудовані на поєднанні тексту і варіативності та швидкоплинності зміни аудіовізуальних образів. Завдяки цьому, а також технології функціонування, всесвітня мережа Інтернет стала засобом масового інформування у найширшому сенсі цього слова. Вона розповсюджує текстову, графічну, аудіо- та візуальну інформацію найрізноманітніших жанрів і тематики, забезпечує можливість швидкого і якісного зв’язку та передачі інформації навіть між найвіддаленішими куточками планети. Унікальність Інтернету полягає в інтерактивності – користувач мережі може як знайти інформацію, що його цікавить, так і запропонувати свою інформацію. Фактично кожен користувач у будь-якій точці земної кулі, де є доступ до мережі, може відкрити власну сторінку чи сайт будь-якої тематики і вигляду. Але, на жаль, наприклад, в Україні, Інтернетом користується лише від 2 до 4 % населення і за цим показником серед інших комп’ютеризованих держав вона займає 28-ме місце в Європі та 45-те місце в світі. Сьогодні багато дослідників засобів масового інформування стверджують, що основна функція ЗМІ – вплив на свідомість своєї аудиторії з метою пропаганди певних, насамперед політичних, соціальних, економічних, а потім культурних та освітніх, цінностей. Відповідно, ЗМІ створюють нову мову, покликану обслуговувати семантику політичного міфу, яка, відтак, є цілеспрямованою технологію зміни змісту слів. Спеціалісти мас-медіа створюють цілий ряд кліше, лозунгів, епітетів, коротких, але розпливчастих фраз, за допомогою яких можна описати будь-яку політичну, економічну чи соціальну новину. Але все це радше існує в досить обмеженому сегменті ЗМІ – суспільно-політичних виданнях, теле- та радіопрограмах. Поряд з ними існує ціла низка розважальних, спортивних, наукових, спеціалізованих ЗМІ, мовні засоби яких підпорядковано іншій меті з одного боку заповнити дозвілля споживача інформації, а з іншого – отримати комерційний прибуток, оскільки популярність передачі прямо пропорційно впливає на кількість зароблених грошей від реклами. Тож в сучасному контексті доцільніше говорити про відображення специфіки функціонування сучасних ЗМІ у їх мові. Отже, якщо розглянути, наприклад, Україну, то за останні 10 років її інформаційний простір зазнав радикальних змін. Як відомо, в Радянському Союзі теле- і радіо сфера знаходились у державній монополії. Прерогатива надавалась центральним всесоюзним каналам телебачення і радіо, а національні мережі УТ-1, УР-1 тощо були обов’язковим, але не завжди цікавим доповненням. Існував певний набір програм, які робили досить якісно, але в дусі радянської стилістики – консервативна, майже рафінована мова офіційних передач, новин, певна мовна розкутість в розважальних і пізнавальних програмах. Телебачення і радіо, якими вони були у радянські часи, проте мали великий позитив у тому, що людина споживала їх не більше, ніж їй було потрібно для отримання інформації, знань або розваг. У кінці 80-х демократизація суспільно-політичного життя, лібералізація та урізноманітнення соціально-економічних засад і морально-етичних та естетичних принципів суспільства, з одного боку, і розширення сфер функціонування української мови як мови нації, що прагнула до самовизначення, а потім здобула незалежність, з іншого боку, спричинили потужні зміни на всіх структурних рівнях української літературної мови та оновлення її стилістичних засобів – процеси які, до речі, є досить показовими для різних слов’янських і неслов’янських мов постсоціалістичного періоду і які нерідко об’єднують під характеристикою демократизації їхніх літературних мов. Отже, накреслилось дві тенденції. Перша – власне демократизація літературної мови – розширення кола її носіїв і суспільного використання, менша ортодоксальність її канонів унаслідок обмеження «редакторського» втручання на користь ширших можливостей мовного самовираження особистості, активні пошуки нових виражально-зображальних засобів мовлення в умовах появи конкуренції між засобами масового інформування в боротьбі за глядацьку та слухацьку аудиторії, зменшення стильової відстані між усно-розмовною і книжно-писемною формами її функціонування, тенденція до усунення рис, не властивих їй і відродження або частіше стимулювання її питомих властивостей. Друга – взагалі лібералізація її нормативної основи: послаблення певних стильових і стилістичних обмежень, збільшення варіативності мовних одиниць і слововживання в цілому, послаблення мовностилістичних і правописних норм, масовий і неконтрольований потік іншомовних запозичень, зростання в публічному функціонуванні авторських новотворів. Особистісний фактор став дуже потужним – інформаційні програми почали вести не диктори, які переважно лише безсторонньо озвучували повідомлюване, а ведучі, журналісти, які часто одночасно є і авторами цих повідомлень та коментарів. Урізноманітнилось жанрове наповнення теле- та радіоефіру: з’явилися передачі розмовного жанру – ток-шоу, круглі столи, телемости, відкриті студії, розважально-ігрові програми. Разом з ними виникло і явище інтерактивності – діалогізація мовлення, пряма трансляція, а також безпосереднє включення в процес програми різноманітних представників аудиторії з їх нередагованими мовними особливостями. Не останню роль у позитивному розвитку української мови відіграли американські та латиноамериканські серіали – потреба їх перекладу вимагала знаходження відповідних лексичних одиниць різноманітної семантики і стилістики. Українська мова переросла рівень «офіційної латини» і стала мовою, яка повинна відповідати комунікативним потребам сучасної людини. Основними особливостями лібералізації мови ЗМІ в Україні стали:

а) активізація функціонування елементів розмовного стилю у офіційно-діловому стилі: ФАТФ вкотре підклав свиню Україні (ТСН, студія «1+1», 26.01.03), дядечко Сем лізе зі своїми пожитками до Польщі («Вікна»- новини, телеканал СТБ, 29.01.03), не питай мене мати, чом заплакані очі, не сипте сіль на рану (Володимир Литвин, прес-конференція, ТСН, студія «1+1», 4.02.03).