“Підстави та процесуальний порядок притягнення особи як обвинуваченого”

План

Вступ 3

1. Поняття і підстави притягнення особи як обвинуваченого 5

2. Процесуальний порядок притягнення особи як обвинуваченого 13

3. Процесуальний порядок допиту обвинуваченого 19

Висновок 28

Список використаної літератури 30

Вступ

З прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України розпочався новий етап в розвитку та забезпеченні загальновизнаних світовим співтовариством прав, свобод людини і громадянина в Україні. Звичайно проголошення прав і свобод та їх повсюдне і суворе дотримання – це різні речі. Але враховуючи, що Конституція України є основним Законом держави, а її норми прямої дії, то на її основі будуть прийняті закони, які мають відповідати змісту її положень, та якими буде встановлений ефективний механізм забезпечення прав та свобод. На сьогодні законодавством такий механізм не розроблено.

У статті 1 Конституції України проголошується, що права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є її головним обов’язком держави. У зв’язку з цим важливого значення набуває не лише позитивне, законодавче закріплення прав і свобод людини і громадянина, а й запровадження ефективних засобів правового захисту таких прав і свобод у разі їх порушення. Належне і ефективне забезпечення прав і свобод людини залежить передусім від стану законності й правопорядку в роботі державного апарату. Порушення законності в його діяльності, особливо коли вони набувають сталого характеру, перешкоджають здійсненню функцій держави, порушують упорядкованість, узгодженість роботи. Вони знижують престиж державної влади серед населення, породжують безвідповідальність, можливість безкарного порушення закону, а в деяких випадках мають прямим наслідком порушення прав і законних інтересів громадян. Важливо зазначити, що одним із важливих напрямків діяльності держави є забезпечення прав і свобод учасників кримінального процесу, зокрема прав особи щодо якої було винесено постанову про притягнення її як обвинуваченої.

Притягнення особи як обвинуваченого є одним з основних процесуальних рішень, що приймаються слідчим по кримінальній справі в ході досудового слідства.

Законність і обґрунтованість цього рішення повинні не тільки відповідати завданням правосуддя, але й накладають на слідчого особливу відповідальність.

Не будучи притягнутою як обвинувачена, особа не може бути передана до суду і бути засудженою. Це обов’язкова передумова до настання кримінальної відповідальності. На стадії передачі до суду визначається кваліфікація діяння, обсяг обвинувачення, а також коло осіб, відносно до яких може здійснюватися судовий розгляд.

У ході досудового слідства слідчий, реалізуючи функцію обвинувачення, притягає особу як обвинуваченого не інакше, як на підставах, встановлених законом (ст. 5 КПК), тобто при наявності достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину певною особою (ст. 131 КПК).

Мета даної роботи дослідити процесуальний порядок притягнення особи, як обвинуваченої. У відповідності до поставленої мети сформовано структуру роботи, яка складається з трьох взаємопов’язаних розділів, а саме: поняття і підстави притягнення особи як обвинуваченого; процесуальний порядок притягнення особи як обвинуваченого; процесуальний порядок допиту обвинуваченого.

1. Поняття і підстави притягнення особи як обвинуваченого

Обвинуваченим є особа, щодо якої в порядку, встановленому законодавством, винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого.

Притягнення особи як обвинуваченого займає особливе місце в структурі кримінально-процесуальної діяльності. Даний акт підводить підсумок проведеній до цього моменту органами розслідування роботи по виявленню, збиранню, фіксації і систематизації доказів, а також визначення основних напрямків подальшої кримінально-процесуальної діяльності по розслідуванню злочину. А це означає, що:

1. висунуто всі можливі та взаємовиключні версії по справі

2. всі версії по справі, з алібі підозрюваного включно, всебічно перевірені

3. всі версії, крім однієї - про винність підозрюваного, спростовуються зібраними у справі доказами

4. відсутні обставини, які виключають кримінальну відповідальність особи, що скоїла злочин.

“Для притягнення особи як обвинуваченого необхідною є наявність системи доказів, що вказують на наявність конкретного складу злочину у його діях”¹.

Притягнення особи як обвинуваченого – є одним із найважливіших процесуальних рішень, оскільки з даного моменту в кримінальному судочинстві з’являється новий учасник – обвинувачений. Це надто відповідальне процесуальне рішення, яке приймає слідчий по справі, яка знаходиться у його провадженні, на основі доказів, зібраних проведенням відповідних початкових слідчих дій, саме тому слідчий не має права давати доручення про притягнення як обвинуваченого, пред’явлення обвинувачення ні органам дізнання, ні іншим слідчим. Слідчий повинен провести цю процесуальну дію виключно особисто. З моменту прийняття даного акту конкретна особа ставиться у становище одного з основних учасників кримінального процесу – обвинуваченого, формулюється конкретне обвинувачення особи у вчиненні злочину, яке значною мірою визначає й подальше провадження у даній кримінальній справі, пов’язане з перевіркою обґрунтованості обвинувачення, його зміною і доповненням.

Таким чином можна зробити висновки про те, що акт притягнення особи як обвинуваченого має важливе не тільки соціально-політичне, а і процесуально-правове значення:

1) це один із засобів забезпечення завдань кримінального процесу, зокрема щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жодний невинний не був покараний;

2) притягнення особи як обвинуваченого є підсумковим моментом початково проведених слідчих дій, спрямованих на встановлення обставин скоєного злочину та правової оцінки зібраних доказів про винність у ньому виявленої підозрюваної особи;

3) притягнення особи як обвинуваченого характеризує новий етап кримінально-процесуальної діяльності, який полягає в перевірці згідно ст. 64 КПК України повноти і достовірності встановлення обставин конкретного злочину і подальшому їх накопиченні шляхом проведення слідчих дій, виявлення фактичних даних, необхідних для завершення попереднього слідства;

4) обвинувачення, вперше узагальнено сформульоване в Постанові після її оголошення, визначає особливості правового становища обвинуваченого як суб’єкта кримінально-процесуальної діяльності у відносинах з іншими учасниками процесуальних дій;

5) з моменту винесення Постанови про притягнення особи як обвинуваченого слідчий вправі застосовувати до обвинуваченого заходи процесуального примусу: запобіжні заходи (ст. 149 КПК), привід (ст. 136 КПК), відсторонення від посади (ст. 147 КПК), забезпечення можливої конфіскації майна (ст. 126 КПК);

6) акт притягнення особи як обвинуваченого зобов’язує слідчого до реалізації функції обвинувачення, в процесуальних формах визначених законом.

З моменту винесення Постанови про притягнення особи як обвинуваченого між слідчим та обвинуваченим виникають певні кримінально-процесуальні відносини. Слідчий після оголошення Постанови про притягнення особи як обвинуваченого повинен пояснити обвинуваченому його права (ст. 142 КПК), створити умови для дачі показань відносно пред’явленого обвинувачення і в установленому порядку зафіксувати їх (ст. 143, 145 КПК), а також забезпечити реалізацію його права захищатися передбаченими законом засобами від пред’явленого обвинувачення, вжити заходів щодо охорони його особистих і майнових прав (ст. 21 КПК);

7) постанова про притягнення особи як обвинуваченого відноситься до розряду процесуальних рішень по суті справи, від яких залежить у якому напрямі вона розвиватиметься далі, оскільки при послідовному проходженні процесуальних стадій, розгляд справи відбувається в межах обвинувачення викладеного у Постанові (за умови правильності фактичної та юридичної сторін обвинувачення). Обвинувальний висновок і вирок суду не можуть виходити за межі пред’явленого обвинувачення; зміна обвинувачення допускається лише якщо при цьому не погіршується становище обвинуваченого; судовий розгляд відбувається лише щодо обвинувачених і лише в межах пред’явленого обвинувачення. Більш того, без притягнення особи як обвинуваченого є неможливим віддання до суду і засудження;

8) притягнення особи як обвинуваченого є юридичним фактом, після настання якого розпочинається змагальність кримінального процесу: чітко визначаються сторони і права учасників процесу, функції захисту та обвинувачення отримують можливість активного виявлення.

Забезпечення охорони особистих і майнових прав обвинуваченого слідчими органами, прокурором і судом стає для них одним із обов’язків, які гарантують захист прав обвинуваченої особи, ці дії включають в себе: по-перше, не розголошувати без необхідності обставин його особистого життя (ст. ст.20, 185 КПК); не проводити дій, які принижують його гідність або небезпечні для здоров’я (ч.3 ст.22, ч.2 ст.194 КПК); сповістити про арешт і місцеперебування обвинуваченого його дружину або іншого родича, а також повідомити за місцем його роботи; якщо обвинувачений є іноземним громадянином – направити постанову про арешт до МЗС України (ст.161 КПК); вжити заходів піклування про неповнолітніх дітей заарештованого чи засудженого до позбавлення волі (ст.159, ч.1 ст.346 КПК); вжити заходів до охорони майна і житла ув’язненого і засудженого до позбавлення волі (ст.160, ч.2 ст.346 КПК); дати дозвіл родичам на побачення із заарештованим чи засудженим. Який перебуває під вартою до набрання вироком законної сили (ст. ст. 162, 345 КПК); скасувати запобіжний захід або постанову про відсторонення обвинуваченого від посади, якщо в їх подальшому застосуванні немає необхідності (ст. ст. 165, 147 КПК); за проханням громадянина в місячний термін письмово повідомити трудовий колектив або громадську організацію за місцем проживання про факт виправдання судом або закриття кримінальної справи за реабілітуючими підставами (ст. 11 Закону “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”, а також допомогти йому поновити порушені права і відшкодувати заподіяну шкоду (ст. 53 (1) КПК).

Але слід звернути особливу увагу на те, що обвинувачений – це ще не винний, оскільки у нашій державі діє принцип презумпції невинуватості: особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду², що набрав законної сили, як завершальний правовий акт провадження в кримінальній справі. Тобто її не можна назвати злочинцем у публічних виступах, у пресі, по радіо і телебаченню, в офіційних документах.

Притягнення особи як обвинуваченого можливе “не інакше ніж на підставах і в порядку встановленому законом” (ст. 5 КПК). Ця норма є надзвичайно важливою гарантією прав особи і реалізації принципу законності в кримінальному процесі. Крім того, у відповідності зі статтею 131 КПК єдиною підставою для притягнення особи як обвинуваченого є наявність “доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою”. Тобто слідчий, у ході всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи, на момент притягнення особи як обвинуваченого повинен зібрати таку сукупність обвинувальних доказів, які переконують його в тому, що злочин було вчинено, і вчинено саме цією підозрюваною особою. Обвинувачення може ґрунтуватись не лише на прямих доказах, це є можливим за наявності достатньої кількості побічних доказів.

Вирішенню питання про достатність доказів для притягнення до кримінальної відповідальності передує процес доказування. На стадії досудового слідства доказування починається з етапу порушення кримінальної справи і закінчується етапом складання обвинувального висновку, але визначення меж доказування на кожному етапі розслідування здійснюється по-різному. Воно починається із завдань певного етапу і цілей доказування, що з них витікають і які знаходять конкретизацію в предметі доказування.

До моменту притягнення особи як обвинуваченого не обовязково повинні бути встановлені всі обставини, що підлягають доказуванню по кримінальній справі (ст. 64 КПК). Водночас обставини, що входять до обвинувачення повинні бути встановлені з певною повнотою для цього етапу розслідування. Але це не завжди означає їх вичерпну доказаність і після предявлення обвинувачення розслідування продовжується, а зібрані при цьому докази можуть призвести до необхідності зміни обвинувачення, раніше предявленого, причому як з помякшення обвинувачення, так і з предявленням обвинувачення більш суворого . А тому до прийняття рішення про притягнення особи як обвинуваченого, слідчому необхідно повністю дослідити всі ті фактичні обставини, яких у своїй сукупності достатньо для розвязання головного питання, що поставлене на цьому етапі, а саме: чи мав місце злочин взагалі і чи вчинено його особою, яку притягнуто як обвинуваченого. Обставини, не пов’язані з формулюванням обвинувачення та які не впливають на характер висновку слідчого, можуть встановлюватися з меншим ступенем точності, оскільки їх доказування складає завдання наступного етапу розслідування.

Слід також зазначити, що у слідчого повинно бути внутрішнє переконання у винності даної особи у вчиненні злочину. У випадку відсутності такого слідчий має право не погодитись з вказівками начальника слідчого підрозділу і прокурора з приводу притягнення як обвинуваченого певної особи, кваліфікації злочину, обсягу обвинувачення, і, не виконуючи їх, подати свої аргументовані заперечення відповідному прокурору, який здійснює нагляд за розслідуванням, або вищестоящому прокурору.

Така регламентація притягнення особи як обвинуваченого пов’язана з тим, що лише законне, обґрунтоване, своєчасне притягнення особи до участі у справі як обвинуваченого сприяє встановленню істини у справі, забезпеченню невідворотності покарання особи, винної у вчиненні злочину. А “поспішне, безпідставне, помилкове притягнення особи як обвинуваченого заподіює особі незаслужені моральні та фізичні страждання, матеріальну шкоду”³.

2. Процесуальний порядок притягнення особи як обвинуваченого

Процесуальний порядок притягнення особи як обвинуваченого, являє собою передбачену кримінально-процесуальним законом сукупність дій, яку повинен виконати слідчий, щоб притягнення особи як обвинуваченого відбулося з дотриманням законності. Аналізуючи чинний КПК України, можна зробити висновок, що притягнення особи як обвинуваченого проходить такі етапи:

1. Винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого

2. Пред’явлення обвинувачення

3. Роз’яснення обвинуваченому його прав

4. Допит обвинуваченого.

Після того, як слідчий встановив достатню кількість доказів винності особи у вчиненні злочину і переконався у відсутності обставин, за наявності яких кримінальна справа підлягає закриттю, він виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого. Ця постанова визначає обсяг обвинувачення та кваліфікацію злочину, межі судового розгляду. Розгляд справи у суді відбувається в межах пред’явленого обвинувачення. Суд не вправі додавати обвинувачення не передбачене у постанові про притягнення особи як обвинуваченого, оскільки це позбавляє обвинуваченого можливості реалізувати своє право на захист.