28015 (Здійснення права на житло шляхом отримання його у користування), страница 16

Ціль договору позички житла - забезпечити надання жилої площі в тимчасове безоплатне користування.

Суб'єкти договору безоплатного користування - позичкодавець і позичкоодержувач.

Позичкодавець - це особа, що надає житло у користування. Ним виступає власник житлового помешкання або особа, уповноважена законом чи власником на це. Так, наприклад, ст. 98 ЖК України передбачає, що наймачі жилого приміщення і проживаючі разом з ним члени їх сімей можуть по взаємній згоді укладати договір позички житла.

Громадянин, що бере участь у цьому договорі в якості позичкодавця, повинен мати дієздатність, тому що передача в безоплатне користування майна підопічних не припускається навіть за згодою опікунів.

Юридичні особи можуть бути позичкодавцями, якщо виконання таких функцій не протирічить меті їх створення. Наприклад, власник будинку надає своїм працівникам у безоплатне користування квартири.

Позичкоодержувач - це особа, що одержує житлове помешкання у безоплатне користування. У якості позичко-одержувача може виступати фізична особа. У тому випадку, коли договір позички житла укладається із наймачем, то позикоодержувач називається тимчасовим мешканцем.

Юридична характеристика договору

Договір безоплатного користування житлом є:

1. Безоплатний, оскільки має місце тільки надання (передача майна у користування) з одного боку.

2. Договір позички може бути як консенсуальним, так і реальним залежно від того, в якому порядку він укладається. Якщо сторони домовилися про те, що жила площа буде передана в позичку після здійснення правочину, то договір консенсуальний. Якщо ж момент виникнення прав і обов'язків приурочено до передачі приміщення в позичку, у наявності - реальний договір.

3. Консенсуальна позичка - взаємний договір: позичкодавець зобов'язаний до передачі житла, а позичкоодержувач - до його повернення. Реальна позичка - односторонній договір: здійснювана позикодавцем передача жилого помешкання втілює факт вчинення угоди, і тому надалі він володіє тільки правами вимагати у визначений момент повернення житла, а на позичкоодержувача покладаються тільки обов'язки (повернути його до встановленого терміну).

Істотні умови договору - предмет і термін

Предмет договору безоплатного користування - жиле приміщення, що відповідає вимогам, поставленим житловим законодавством. Коли договір позички укладається на термін більше ніж півтора місяці, жила площа повинна бути не менше рівня забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті.

Термін може бути визначеним у самому договорі позички. Враховуючи те, що спеціальне законодавство не передбачає особливих вимог, а загальне встановлює їх (ст. 325 ЦК), робимо висновок - термін безоплатного користування житлом не повинен перевищувати одного року. Якщо сторони передбачають більш тривалий термін, договір вважається складеним на один рік або строк, передбачений спеціальними правилами. Це правило не розповсюджується на випадки укладення договору між наймачем і тимчасовим мешканцем. Оскільки у останньому випадку позичка є залежною від найму - вона припиняється із припинення останнього.

У випадку продовження користування майном після закінчення строку договору і при відсутності заперечень із боку позичкодавця він вважається відновленим на певний строк, тому кожна зі сторін має право у будь-який час відмовитися від договору, попередивши про це іншу сторону за один місяць.

Якщо договір позички укладено без терміну, він вважається здійсненим на невизначений строк і кожна зі сторін управі відмовитися від договору в будь-який час, попередивши про це в письмовій формі іншу сторону за три місяці. У випадку із тимчасовими мешканцями наймач і повнолітні члени його сім'ї можуть у будь-який час зажадати, щоб він звільнив помешкання і вправі виселити його в судовому порядку. Лише такі тимчасові мешканці, як піклувальники та опікуни, що поселились до своїх підопічних, виселяються після припинення опіки або піклування.

Форма договору позички

Договір позички підпорядковується загальним правилам ЦК про форму правочинів. Поряд із загальними вимогами до форми договору безоплатного користування застосовуються і спеціальні правила. Так, відношення по передачі майна в безоплатне користування, що виникають між громадянами, повинні бути письмово оформлені, якщо вони укладаються на термін більше одного року. Письмова форма необхідна і при позичці, де одним з учасників виступає юридична особа.

При недотриманні вимоги про письмову форму сторони не вправі у випадку суперечки посилатися на підтвердження існування договору на показання свідків, але можуть надавати інші докази.

Зміст договору позички

Обов'язки позичкодавця

У реальному договорі позичкодавець не несе будь-яких обов'язків, тому що свою єдину функцію - передати житло іншому контрагенту - виконує вже в момент укладення угоди.

У консенсуальному договорі на позичкодавця покладається обов'язок передати обумовлене майно позичко-одержувачу. У протилежному випадку позикоодержувач має право вимагати виконання договору в примусовому порядку, а також зажадати відшкодування збитків. З огляду на те, що позичкодавець зобов'язався надати майно в тимчасове користування безоплатно, його відповідальність обмежується тільки збитками у вигляді позитивного збитку в майні і не поширюється на збитки у формі нестриманих доходів.

Договір безоплатного користування майном відповідно до ст. 330 ЦК, укладений без означення терміну, може бути розірваний за вимогою особи, до якої перейшло право власності на це майно.

Обов'язки позичкоодержувача

На відміну від позичкодавця позичкоодержувач несе обов'язки, що залишаються тими самими незалежно від реальності чи консенсуальності позички, односторонності чи взаємності.

Він зобов'язаний:

- використовувати отримане житло за його цільовим призначенням і відповідно до договору. Порушення цього обов'язку надає право позичкодавцю розірвати договір достроково і зажадати майно з відшкодуванням йому збитків, які виникли;

- підтримувати отримане майно в справному стані, нести витрати по його утриманню, якщо інше не встановлено договором, робити поточний ремонт;

- відповідати за знищення з його вини або ушкодження житла;

- по закінченні терміну договору, а якщо договір укладено без указівки терміну, то в межах установленого пільгового періоду з моменту висловлення позичкодавцем вимоги, повернути майно в збереженому стані. При оцінці виконання цього обов'язку природний знос, обумовлений нормальним використанням житла, до уваги не береться.

Розірвання договору безоплатного користування житлом

Договір позички жилого приміщення може бути припинено із таких підстав:

- закінченні строку договору безоплатного користування житлом;

- припиненні договору найму, якщо позичка є похідною від найму;

- вимоги наймача і повнолітніх членів його сім'ї;

- використання житла не у відповідності за його призначенням або до договору;

- навмисному або по необережності пошкодженні житла;

- передачі без дозволу позичкодавця іншій особі жилого приміщення у користування;

- за вимогою власника, до якого перейшло житлове помешкання, якщо договір позички укладено без зазначення терміну його дії;

- смерті сторони договору позички або припинення юридичної особи.

Припинення договору безоплатного користування передбачає виселення позичкоодержувача. У разі незгоди останнього виселитися добровільно він підлягає виселенню у судовому порядку без надання іншого житла.

3. Інші підстави користування житлом

3.1 Право користування житлом членів сім'ї, які не є співвласниками житлового приміщення

Діюче законодавство України передбачає, що права і обов'язки членів сім'ї, які є співвласниками житлових приміщень, базуються на праві приватної власності. Тому такі відносини регулюються або нормами про право спільної сумісної власності, якщо це подружжя чи члени фермерського господарства, або нормами спільної часткової власності, якщо це інші особи.

Коли члени сім'ї власника житла проживають разом із ним у приналежній йому квартирі (будинку), то відповідно до ст. 156 ЖК України вони користуються житловим приміщенням нарівні із власником, якщо при вселенні не було іншої угоди про порядок користування цією жилою площею. Спробуємо визначити на підставі чого і які саме правовідносини народжуються у цьому випадку.

Природа права користування житлом членів сім'ї, які не є співвласниками житлового приміщення.

Велике теоретичне і практичне значення має питання про підстави виникнення права користування жилою площею у членів сім'ї. Відповідь на нього дозволить окреслити зміст, об'єм житлових прав цих суб'єктів та природу правовідносин. У юридичній літературі існують різні думки з даного питання.

В.П. Маслов висловив точку зору, що самостійне право користування жилим приміщенням може виникнути на підставі сімейних зв'язків. Подібної позиції дотримується і Ю.І. Зіоменко. Він стверджує, що оскільки ці відносини не набувають товарно-грошової форми, не базуються на еквівалентно-оплатних засадах, то вони не є цивільно-правовими, а сімейно-правовими. Схожу думку виказували й інші вчені.

На протилежність вищезгаданій позиції деякі «цивілісти», як нам вважається вірно, пропонують кваліфікувати такі правовідносини як цивільно-правові. Однак і тут нема одностайності. Б.В. Дукальський вважає, що в основі виникнення житлових прав у членів сім'ї власника житла лежить специфічний договір позички. Є.В. Богданов стверджує, що ці відносини не зобов'язальні, а речові.

На нашу думку, зміст ст. 156 ЖК України досить вдало відповідає на це запитання, коли вказує про існування угоди, відповідно до якої вселяються члени сім'ї власника житла. Але якої саме угоди? Як аргумент проти зобов'язальної природи житлових прав членів сім'ї власника житла, в основі яких лежить специфічний договір позички, можна навести таке: у деяких випадках воля сторін на вселення може не співпадати (наприклад, при вселенні неповнолітніх дітей до своїх батьків), а це є обов'язковим у позичці; право користування житлом у членів сім'ї виникає не на невизначений термін, а довічно, тому у даному випадку неможливо застосувати правила припинення договірних зобов'язань як це передбачено ст.ст. 324-331 ЦК. Відомо, що таких випадків договір позички не знає .З другого боку, житлові права членів сім'ї дійсно мають ознаки речового права. Справедливість висунутої теорії підтверджується ось таким:

По-перше. Вони носять безстроковий характер, тобто зберігаються довічно і ніхто не може їх припинити та виселити членів сім'ї, навіть власник, інакше як у судовому порядку та випадках, передбачених діючим законодавством. Об'єктом права є річ - житло. Оскільки ч.1 ст. 156 ЖК України вказує на рівність прав у користуванні жилим приміщенням між членами сім'ї власника житлового приміщення і власником, можна зробити висновок, що їх вимоги, як і вимоги власника, підлягають переважному задоволенню в порівнянні з тими, що випливають із зобов'язальних прав. Вважаємо, що властиве їм і право слідування. На абсолютний захист вказує ч. 4 ст. 9 ЖК України, коли встановлює, що ніхто не може бути виселеним із приміщення, яке займає, чи бути обмеженим у праві користування ним інакше як на підставі і у порядку, передбаченому законом; та п. 5 ст. 38 Закону України «Про власність», наголосивши про абсолютний захист права особи, яка хоч і не є власником, але володіє майном на підставі, передбаченій законом або договором. Права членів сім'ї захищаються також і від посягань власника.

Таким чином, можна стверджувати, що у членів сім'ї власника житла виникають речові права, а оскільки вони похідні від права власності, обмежені за обсягом, то можна зробити висновок, що має місце обмежене речове право.

По-друге. Особливістю обмеженого речового права є те, що характер і зміст їх визначаються безпосередньо законом, а не договором1. У свою чергу житлове законодавство України досить детально окреслює зміст прав членів сім'ї власника житла. Так, вказано, що вони:

- наділені таким же правом користування помешканням, як і власник (ч. 1 ст. 156 ЖК України);

- можуть вселяти, за певних умов, інших членів сім'ї (ч. 2ст. 156 ЖК У країни);

- зобов'язані обережно поводитися з житлом, брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири), придо-мової території і проведенню ремонту (ч.З ст.156 ЖК України).

Таким чином, ми бачимо, що характер і зміст прав членів сім'ї власника житла окреслено саме законом, хоч їх обсяг і можливо змінити договором.

По-третє. До особливостей обмежених речових прав відносять і те, що виникнення їх може нерідко відбуватися і всупереч волі власника. При вселенні членом сім'ї своїх неповнолітніх дітей також згоди власника не потрібно, тому можна зробити висновок, що вселення неповнолітніх дітей може відбуватися як за згодою, так і поза згодою власника житла.

Вищевказане підтверджує ту позицію, що в основі житлових прав членів сім'ї власника квартири (будинку) лежить обмежене речове право, яке, за словами Є.В. Богданова, являє собою сервітут, який у римському праві називали хабітатіо, тобто право довічного проживання в чужому будинку чи його частині, з тією тільки особливістю, що у Юстиніанівському праві управомочній особі вільно дозволялось здавати його у найм.