index (Агатангел Крымский), страница 5

Коли у 1924 р. у зв'язку із політичним процесом т. зв. "Центру дій" було заарештовано академіка Миколу Василенка, Агатангел Юхимович добився того, що Спільне Зібрання нашої Академії одноголосне, за підписами усіх академіків, домагалося його звільнення. Ця акція увінчалася успіхом [див. про це також:

Полонська-Василенко 1955,1,49-57; Полонська-Василенко 1951,5,339]. І коли літом 1929 р. почалися арешти в справі СВУ і було арештовано самого віце-президента Сергія Єфремова, Агатангел Юхимович та Микола Василенко звернулися до Заболотного і пригадали йому його обіцянку. Одначе, на їхнє здивування. Заболотний відмовився виступати на оборону свого товариша по академії. І додав, що Академія може виступати лише на стороні обвинувача [див. також: Полонська-Василенко 1954,1, 69; Полонська-Василенко 1951,5,339]. Агатангел Юхимович закінчив словами Гафіза:

Куди, куди поділось те прихилля,

Що панувало в тамошнім гурті!

додаючи: "Але у грудні того ж 1929 р. Данила Заболотного уже не стало в живих".

Справа СВУ не була для Агатангела Юхимовича чисто академічною. Велика частина його близьких співробітників-україністів, таких як Ганцов, Тимченко, Синявський, попали в тюрму. Агатангел Юхимович не здавав позицій, постійно вимагав перед Академією та Раднаркомом їх звільнення, хоч він сам очікував арешту, зокрема після того, як його найближчий помічник і прибраний син Микола Левченко теж опинився поза свободою. Але вірний і відважний Левченко не бувПавлушковом, що діяв запрограмовано і викопував яму своєму дядькові і добродієві - Єфремову. Левченко не дав себе збити з пантелику ніяким ошустам або погрозам. Своєю смертю він врятував на деякий час життя свого улюбленого учителя та прибраного батька [див.: Полонська-Василенко 1954, 1, 77; Полонська-Василенко 1949, 2, 725-726; Полоиська-Василенко 1971,31-32,94-96]. Агатангел Юхимович дожив до приєднання Західної України у 1939 р. Львів був для нього своєрідною Меккою. Там він друкував до 1905 р. свої українські літературні твори, там жив його близький друг Іван Франко, там реалізувалася політична візія його вчителя Драгоманова. Свій побут у Львові в літі 1891 р. він уважав одним із найсильніших переживань свого життя. Тоді він зупинився в українському готелі "Народна Гостиниця" біля колишнього Галицького парламенту (пізніше університету), і коли я зайшов до його кімнати, він скоро запропонував мені "історичні походи" по Львову. Це була дуже своєрідна пригода для мене: з одної сторони, Агатангел Юхимович пригадував собі усі свої кроки та зустрічі у Львові 1891 р., а з другої - цитував з пам'яті арабські, перські та турецькі поезії і заставляв мене їх ідентифікувати та перекладати на українську мову. Оті наші розмови він опісля у квітні 1940 р. оцінив, як відмінний іспит із сходознавчих дисциплін в аспірантуру нашої Академії Наук.

День перед нашою зустріччю цілий культурний Львів (без огляду на національність) зійшовся у найбільшому залі Львівського університету Со11е§іит Махітит, щоб почути українського академіка, що обіцяв подати розв'язку питання: "Хто такі хозари і яка їх мова". Близько півтори години промовляв Агатангел Юхимович, і в залі непорухалася і муха, усі уважно вслухалися у переконливі аргументи маститого вченого.

Агатангел Юхимович кілька разів побував у Львові - і це було велике пережиття для обох сторін. У розмовах зі мною він підкреслив вагу отих львівських побутів.

Але органи не забули про Агатангела Юхимовича. Скоро після гучного всенародного 70-ліття ученого, що удостоївся ордена Трудового Червоного Прапора (15 січня 1941 р.), якраз коли почалася війна з німцями, уже в липні 1941 р., його безпідставно заарештували і пригадали СВУ. Це недавно на базі оригінальних документів (слідча справа № 148001) було виявлено Іваном Ільєнком у "Літературній Україні" (25 жовтня 1990 р.).

Агатангел Юхимович загинув у тюремній лікарні 25 січня 1942 р. в місті Кустанай у далекому Казахстані - гідно, як жив. Я можу тут тільки повторити слова Івана Ільєнка: "Слід віддати належне Агатангелу Юхимовичу, який, незважаючи на похилий вік і недугу, знайшов у собі сили, вичерпав їх останній запас, але не піддався, не обмовив ні себе, ні товаришів, достойно доніс свій тяжкий хрест на Голгофу народної покари" [Ільєнко 1990, 43, б].

IX

Агатангел Юхимович, в ті часи як я його знав, був невеликого зросту, хворий на астму та із серцевою недугою, майже сліпий (носив дві пари сильних окулярів). Лице орієнтального типу, голос слабий, але приємний, одягнений у скромний поношений одяг темного кольору. Дуже цікавий співрозмовник, хоч часто переходив у монолог. У Києві він жив у старому домі на вулиці Мало-Підвальній, 5, на 3-му поверсі. Будинок тепер уже не існує. Дім мав високі поверхи, так що нелегко було підніматися до квартири Агатангела Юхимовича і мені, тоді двадцятилітньому. Але Агатангел Юхимович не нарікав. Він виказував на позитивну сторону своєї квартири: високі стіни давали велику площу для розміщення його величезної славістичної та добірної сходознавчої бібліотеки. Квартира складалася із двох кімнат та кухні, і всі стіни були максимально використані для полиць з книжками та для шаф, в яких поміщалися його колекції грамофонних платівок (Агатангел Юхимович був великий любитель і знавець оперної музики) та поштових марок, разом з конвертами. Пригадую собі його прецінну збірку марок з часів революції та громадянської війни, зокрема різних українських урядів. У меншій із двох кімнат був стіл із великим самоваром (Агатангел Юхимович із молодості любився у чаєпитію міцного чорного чаю) та отоманкою для спання. З огляду на його сліпоту і неміч, в нього жив його фактотум Василь Мирошниченко, який ще хлопцем почав свою службу у академіка. Він вміло і скоро виконував доручення, і тому Агатангел Юхимович називав його "Собачі ноги". На літо Агатангел Юхимович виїздив звичайно до Звенигородки, де жила його сестра Маша, брат Сима (Юхим) та прибраний син Микольця з мамою. У Києві Агатангел Юхимович жив дуже скромно, він харчувався в академічній їдальні, звичайно оточений студентами. В останні роки він спілкувався тільки із сім'ями дочок Старицьких (Людмила Черняхівська, Оксана Стешенко), сестрою Лесі Українки (Ольга Косач-Кривенюк) та Наталією Полонською-Василенко. Остання, сама визначний історик, по смерті свого чоловіка академіка Миколи Василенка (1935 р.) стратила свою працю, навчилася друкувати на машинці і стала технічною секретаркою Агатангела Юхимовича. Власне тоді він спромігся написати (або переробити) цілу низку сходознавчих монографій, зокрема свою (досі ще не видану) "Історію хозар". Машинописи, що заховалися, були власне друковані Наталією Дмитрівною Василенко.

БІБЛІОГРАФІЯ

Библиографический словарь... 1975. Библиографический словарь советских востоковедов.Москва.

Дорошенко Д. 1930. "Українська гетьманська держава 1918 року". Історія України 1917-1923 рр. Т. 1-2. Ужгород.

Записки... 1919. Записки Історично-філологічного Відділу Української Академії Наук.Т. 1. Київ.

Збірник праль... 1919. Збірник праць комісії для вироблення законопроекту про заснування Української Академії Наук у Києві. ІУ+88+ХХХІУ. Київ.

Ільєнко І. 1990. "Хватальна евакуація. За слідчою справою А. Кримського". Літературна Україна. 43. Київ.

Кримський А.Ю. 1904. Мусульманство та його будучність. Львів.

Кримський А.Ю. 1928. Розвідки, статті та замітки. І-ХХУШ. Київ.

Крьімский А.Е. 1941. Автобиография академика Агатангела Ефимовича Кримского. Киев (рукопис).

Кримський А.Ю. 1972-1974. Твори в п'яти томах. Київ.

Охримович Ю. 1922. Розвиток національно-політичноі думки (від початку XIX століття до Михайла Драгоманова). Львів - Київ.

Пизюр Є. 1966. Листи до приятелів. 162-166. Нью-Йорк.

Полонська-Василенко Н. 1949. "Агатангел Кримський". Україна. 2. Париж,

Полонська-Василенко Н. 1951. "М.П. Василенко і ВУАН". Україна. 5. Париж.

Полонська-Василенко Н. 1954. Українська Академія Наук (нарис історії). Т. 1. Мюнхен.

Полонська-Василенко Н. 1958. Українська Академія Наук 1931-1941. Т. 2. Мюнхен.

Полонська-Василенко Н. 1971. "Академік Агатангел Юхимович Кримський 1871-1941". Український історик. 31-32. Нью-Йорк - Мюнхен.

Сарбей В. 1971. "Перший неодмінний секретар Української Академії Наук". Вісник Академії Наук УРСР. 1. Київ.

Систематичний каталог... 1930. Систематичний каталог видань Всеукраїнської Академії Наук 1918 - 1929, склали Іванченко М. та Стешенко Я. Київ; передрук підготував і видав Штогрин Д. 1969. Чікаго.

Студії з Криму. 1930. Студії з Криму. 1930.1-ІХ. Київ.

Східний світ. 1930.Східаий світ. 1930. 12. Харків. Терджиман Переводчик. 1904, ЗО; 1905, 28; 1915, 204. Бахчисарай.