181264 (Національна економіка), страница 10

Адекватності - об’єктивним закономірностям характеризує не лише процес виявлення, а й оцінку стійких тенденцій та взаємозв’язків у розвитку економіки і створення теоретичного аналога реальних економічних процесів з їх повною і точно. Імітацією. Адекватність означає максимальне наближення теоретичної моделі до сталих суттєвих закономірностей і тенденцій розвитку. Вона передбачає врахування імовірнісного стохастичного (випадкового) характеру розвитку процесів.

Альтернативності - прогнозування випливає з можливості розвитку економіки та соц-ек процесів у різних напрямках за різних взаємозв’язків і структурних співвідношень. Головна проблема практичного втілення данного принципу полягає в тому, щоб відокремити ті варіанти розвитку, які можуть бути здійснені, від тих, які неможливо реалізувати.

Цілеспрямованості - змістовий опис об’єкта здійснюється під кутом зору поставлених перед дослідженням завдань. Формування цілей і завдань вирішує проблему невизначеності. Цілеспрямованість надає прогнозуванню активний характер, уможливлює обґрунтування переходу відсталих тенденцій розвитку до тенденцій, які відповідають стратегічним цілям ефективності (мінімізація вхідних даних та максимізація вихідних).

50. Класифікація соціально–економічних прогнозів

За об'єктами прогнозування:

• прогнози ресурсів (прогнози природних ресурсів, запасів природної сировини і стану природного середовища, демографічні прогнози, прогнози науково-технічного прогресу);

• прогнози розвитку економіки (прогнози розвитку галузей економіки або народногосподарських комплексів, динаміки, темпів і чинників економічного зростання, міжгалузевих структурних змін, розміщення продуктивних сил);

• прогнози суспільних потреб (виробничих, особистих, загальнодержавних, підвищення життєвого рівня населення, процесів соціального розвитку, зовні-політичні і військово-стратегічні).

За часовою ознакою:

- оперативні (до одного місяця);

- короткострокові (до одного року);

- середньострокові (на декілька років);

- довгострокові (понад п'ять років і приблизно до 15-20 років).

51. Державне прогнозування економічного і соціального розвитку України

Державне прогнозування економічного і соціального розвитку - науково обгрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного і соціального розвитку. Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обґрунтування вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів.

Відповідно до Закону У. „Про державне прогнозування та розроблення програм соціально-економічного розвитку (СЕР) У.” повинні розроблятися прогнози на середньостроковий (5 років) і короткостроковий (1 рік) періоди. У прогнозах повинні відображатися: 1) аналіз СЕР країни за попередній період і характеристика головних проблем СЕР; 2) очікувані зміни зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної ситуацій та їх вплив на економіку У.; 3) оцінка впливу можливих заходів державної політики в прогнозному періоді на СЕР; 4) цілі і пріоритети СЕР; 5) прогноз кон’юнктури на внутрішньому та зовнішньому ринках стратегічно важливих товарів і послуг; 6) основні макроекономічні показники і баланси СЕР, в т.ч. за галузями і регіонами; 7) висновки щодо тенденцій розвитку економіки країни у прогнозному періоді.

Прогноз СЕР на середньостроковий період використовується під час розробки проекту програми діяльності Кабміну У. Параметри прогнозу на короткостроковий період використовується для розробки державної програми економіки і соціального розвитку та для оцінки надходжень і формування показників державного бюджету.

Довгостроковий цільовий прогноз розвитку НЕ У. покладений в основу стратегії СЕР У. на 2004-2015рр. „Шляхом євроінтеграції”. Ця стратегія включає 3 етапи: 1) 2004-2005рр. – етап формування базових основ довгострокового економічного зростання (ЕЗ); 2) 2006-2009рр. – етап прискореного ЕЗ; 3) 2010-2015рр. –етап стабілізації темпів ЕЗ.

Органи державної влади, які розробляють, затверджують і здійснюють прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку, а саме: Кабінет Міністрів України, уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики, інші центральні органи виконавчої влади. Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

52. Види державних програм економічного і соціального розвитку

Програма економічного й соціального розвитку - це комплексна система цільових завдань і планованих державою ефективних шляхів і засобів досягнення поставлених цілей, термінів виконання цих завдань, їх виконавців і джерел фінансування; це адресний документ, у якому передбачається комплекс взаємопов'язаних з ресурсами, виконавцями й термінами здійснення заходів, які належать до різних сфер діяльності.

Розрізняють державні макроекономічні програми (ДМП) і державні цільові програми (ДЦП). Існують певні ознаки, за якими ці види програм розрізняються: 1) ДЦП орієнтуються на розвиток однієї чи кількох соціально-економічних проблем, тоді як ДМП спрямовуються на вирішення всього комплексу завдань економічно-соціального розвитку країни; 2) існують розбіжності у формі розроблення усіх програм. ДМП відображаються переважно плановими показниками, які будуть досягнуті в кінці планового періоду. ДЦП в основному представлені набором заходів, послідовних дій, які будуть виконані протягом програмного періоду для досягнення цільових показників; 3) ДЦП відрізняються від ДМП і способом їх організації, розробки та реалізації. Якщо ДМП розробляють і контролюють постійно діючими державними органами (Міністерство економіки У.), то для розробки ДЦП і управління їх реалізацією створюються спеціальні тимчасові структури.

З погляду обов’язковості виконання суб’єктами господарювання планових завдань розрізняють директивні (ДП) та індикативні плани (ІП).ДП має силу юридичного закону, адресний та обов’язків для виконання характер. У разі директивного планування (ДП-я) посадові особи несуть відповідальність за невиконання планових завдань. ДП-я притаманне командній економіці. ІП – це рекомендаційна система планових заходів, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної (СЕ) політики держави, що передбачає створення таких умов функціонування суб’єктів економіки, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань. Відповідно до Закону У. „Про державне прогнозування і розроблення програм економічного і соціального розвитку (ПЕ і СР) У.”, системи програмних документів ПЕ і СР складається з: 1) державних ПЕ і СР країни на короткостроковий період; 2) ПЕ і СР АРК, областей, районів і міст на короткостроковий період; 3) програм розвитку окремих галузей економіки.

Державна програма економічного і соціального розвитку України на довгострокову перспективу розробляється на період, який дорівнює 10-15 рокам, з коригуванням, а також продовженням її горизонту кожні п'ять років; на середньострокову перспективу розробляється на період від 3 до 5 років і щороку коригується. Вона містить визначення й обґрунтування стратегічних цілей і пріоритетів соціально-економічної політики держави, напрями їх реалізації, найважливіші завдання, які мають бути вирішені на державному рівні.

У програмі економічного й соціального розвитку України на середньострокову перспективу відображаються: оцінка економічного й соціального розвитку України за попередній період та економічна кон'юнктура, що очікується на початок періоду, на який розробляється програма; концепція економічного й соціального розвитку України на середньострокову перспективу; макроекономічна та соціальна політика; інституційні перетворення; інвестиційна, інноваційна, структурна, науково-технічна та аграрна політика; зовнішньоекономічна політика; регіональна економічна та екологічна політика.

Надзвичайні програми розробляються в критичних ситуаціях – наприклад, під час стихійного лиха, в умовах кризи, масового безробіття, загрозливої інфляції. Вони, як правило, короткострокові. При їх здійсненні вагоме місце займають засоби адміністративного регулювання.

Проект Державної програми уряд України подає на розгляд Верховній Раді. Одночасно представляються наступні матеріали: підсумки економічного й соціального розвитку України за період з початку поточного року; прогноз економічного й соціального розвитку на наступний рік; проект Державного бюджету України. У разі потреби уряд України представляє проекти законів, які передбачають заходи щодо реалізації завдань економічного й соціального розвитку України в наступному році.

53. Сутність державного програмно–цільового програмування, класифікація державних цільових програм

Наявність вад ринкового саморегулювання і вад державного втручання в економіку породжує складні соціально-економічні проблеми, вирішення яких потребує використання так званого програмно-цільового методу планування (ПЦМП), яке передбачає: 1) визначення проблем і формулювання цілей; 2) розроблення та реалізація програм, спрямованих на досягнення цілей; 3) систематичний контроль за результатами та якістю робіт, передбачених програмою; 4) коригуванням заходів, спрямованих на реалізацію цілей. ПЦМП реалізуються через ДЦП. ДЦП – це документ, в якому містяться визначення за ресурсами, виконаннями та строками здійснення комплексних заходів, спрямованих на досягнення поставлених цілей. Цілі, на які спрямовані ДЦП, обумовлені стратегією СЕ політики держави, наявністю певної конкретної або кількох суміжних СЕ проблем.

Класифікація цільових комплексних програм дозволяє визначити їх вид залежно від таких класифікаційних ознак:

1. За рівнем значущості програмної розробки цільові комплексні програми бувають:

а) міжнародні, спрямовані на вирішення проблем розвитку світової спільноти;

б) національні, покликані вирішувати проблеми внутрішнього розвитку країни;

в) регіональні, спрямовані на усунення територіальних проблем;

г) муніципальні програми;

д) галузеві програми, призначені для вирішення проблем розвитку галузей народного господарства;

є) програми, спрямовані на розв'язання проблем розвитку суб'єктів, які господарюють і мають національне значення (програми, що вирішують в комплексі питання реструктуризації та модернізації виробництва, оновлення асортименту, підвищення якості продукції, а також переходу до випуску конкурентоспроможної продукції).

2. За термінами розв'язання проблеми та досягнення мети програми бувають:

а) довгострокові програми - тривалістю від 10 до 20 років;

б) середньострокові програми - тривалістю від 3 до 10 років;

в) короткострокові програми - тривалістю до 2 років.

3. За предметно-змістовною ознакою цільові комплексні програми бувають:

а) соціальні, орієнтовані на безпосереднє розв'язання соціальних проблем;

б) соціально-економічні, спрямовані на вирішення проблем розвитку економіки та оздоровлення соціальної сфери;

в) інноваційні (науково-технічні) програми, орієнтовані на освоєння досягнень науки і впровадження їх в управління, виробництво товарів і послуг;

г) виробничо-технологічні, спрямовані на підвищення ефективності виробництва і якості продукції;

д) організаційно-господарські, орієнтовані на вдосконалення організації управління господарством на всіх рівнях;

є) інвестиційні, спрямовані на розв'язання проблем створення сприятливих умов для залучення інвестицій на всіх рівнях;

ж) територіально-виробничі програми, орієнтовані на розвиток господарства регіону (створення та розвиток територіально-виробничих комплексів);

з) екологічні програми, покликані вирішувати проблеми охорони навколишнього середовища та забезпечення безпечного існування людей.

У практиці розробки та реалізації цільових комплексних програм часто бувають програми, які неможливо класифікувати за якою-небудь одні-сю класифікаційною ознакою, оскільки будь-яка класифікація містить елемент умовності.

Цільові комплексні програми (ЦКП) (науково-технічні, соціальні, економічні) розробляють для досягнення соціально-економічних цілей на засадах підвищення ефективності суспільного виробництва.

Організаційними передумовами формування ЦКП є такі: своєчасне визначення переліку проблем, для вирішення яких треба створювати такі програми; формування колективу розробників з виділенням головної організації; попереднє орієнтаційне визначення потреби в ресурсах; визначення головних методичних принципів формування програм.

54. Принципи та система державного програмування економічного і соціального розвитку України

Програма економічного й соціального розвитку - це комплексна система цільових завдань і планованих державою ефективних шляхів і засобів досягнення поставлених цілей, термінів виконання цих завдань, їх виконавців і джерел фінансування; це адресний документ, у якому передбачається комплекс взаємопов'язаних з ресурсами, виконавцями й термінами здійснення заходів, які належать до різних сфер діяльності.

Державне програмування економічного і соціального розвитку підпорядковується певним принципам. Вони визначені у Законі У. „Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку У.”: