Після реставрації в Іспанії династії Бурбонов були ліквідовані всі прогресивні політичні перетворення, здійснені в цій країні за роки національно-визвольної боротьби 1808-1814 гг. Новий король Фердинанд 7 скасував дію конституції 1812 р., розігнав кортесы й розправився з керівниками й найбільш помітними учасниками національно-визвольного руху. В Іспанії повністю відновився й навіть підсилився абсолютистський режим. Політика короля викликала величезне невдоволення в суспільству. Опозицію йому становила міська буржуазія, інтелігенція й прогресивна частина дворянства. Невдоволення росло з кожним днем. Положення короля ускладнювалося тим, що головною силою революції, що назрівала, була іспанська армія. Повстання почалися в 1814 р. і незважаючи на жорстокі репресії тривали. Фердинанд у березні 1820 р. змушений був проголосити відновлення дії конституції 1812 р., а вже в липні 1820 р. у Мадриді зібралися кортесы. Вони знову узаконили окремі демократичні волі, ліквідували цехи, скасували внутрішні мита, які заважали розвитку вільної торгівлі, конфіскували монастирські землі й скасували інквізицію. Сили іспанських монархістів були занадто слабкі для того, щоб сподіватися на перемогу у своїй країні без втручання ззовні. Саме тому на конгресі Священного союзу у Вероні 1822 р. було ухвалене рішення про військову інтервенцію силами союзників в Іспанію. Діючи від імені держав Священного Союзу, у квітні 1823 р. французька армія вторглась в Іспанію й до кінця травня за підтримкою іспанського дворянства зайняла Мадрид. До листопада були зломлені останні вогнища опору й революція була задушена.

Священний союз, ця містична декларація, датована 26 вересня 1815 р. (Дебидур А. Дипломатична історія Європи. В 2-х тт. Т. 1. - М.: 1994. - С. 96), була плодом містичного й релігійного настрою імператора Олександра I. У цьому дивному документі говорилося, що країни-подписанты мають на меті відкрити перед особою Вселенныя їхню непохитну рішучість як у керуванні довіреними їм державами, так і в політичних відносинах до всіх інших урядів, керуватися не іншими якими-небудь правилами, як заповідями сіючи Святі Віри, заповідями любові, правди й миру, які, аж ніяк не обмежуються додатком їх єдино до приватного життя, потрібно, напроти того, безпосередньо управляти волею царів і водительствовать всіма їхніми діяннями, яко єдиний засіб, що затверджує людські постанови й винагороджує їхні недосконалості. Крім того, сторони зобов'язалися залишатися зв'язаними узами дійсного й нерозривного братерства, уважати себе як би единоземцами, подавати один одному у всякому разі й у всякому місці посібник, підкріплення й допомога, дивитися на себе стосовно підданим як на батьків сімейства, бачити в керовані ними народах тільки членів єдиного народу християнського, управляти ними згідне з навчанням Христа й піклуватися про те, щоб і піддані перейнялися тими ж прагненнями, що й государі.

44. Третя антифранцузька коаліція 1805

3-я коаліція 1803-05. Вона складалася з Австрії, Великої Британії, Неаполітанського королівства, Пруссії, Росії та Швеції. 1805 англ. флот завдав поразки об'єднаному франц.-іспан. у Трафальгарській битві.Австр. армія була оточена та знищена під Ульмом, під Аустерліцом були розгромлені об'єднані австр.-рос. війська. 3-я А. к. припи­нила існування з підписанням Пресбурзького миру 1805, який був двосторонньою франц.-австр. угода, підписана в Прессбурзі (сучасна Братислава, Словаччина) після поразки союзних австр.-рос. військ від Наполеона І під Аустерліцем.

За нею Австрія визнавала франц. територ. захоплення в Італії (П'ємонт, Генуя, Парма, П'яченца та інші), поступалась на користь Наполеона як короля Італії своїми територіями на Адріатичному узбережжі (Венеціанська область, Істрія, Далмація), визнавала Баварію та Вюртемберг королівствами, Баден — вели­ким герцогством і віддавала Баварії Тироль із Бриксеном та Трієнтом, архієпископство Бамберг, єпископства Аугсбург, Фрейзинген, Нассау, Ейхштедт та інші; Вюртембергу — п'ять міст на Верхньому Дунаї, графство Гогенберг, ландграфство Валленбург. Між Вюртембергом та Баденом було поділено частину австр. Шва-бії, Констанц, Брейсгау, Ортенау. Як компенса­цію Австрія отримувала Зальцбург та Вюрцбург для вигнаного з Тоскани ерцгерцога Ферди-нанда Габсбурга. Австрія зобов'язувалась сплати­ти контрибуцію в розмірі 40 млн. флоринів.

Зміни в Німеччині та Італії встановили франц. домінування в Європі та поклали край існу­ванню Священної Римської імперії. .

2. 45. Особливості й характер міжнародних відносин напередодні Першої світової війни.

Перша світова війна стала результатом порушення європейського балансу, що різко змінив конфігурацію центрів сили. Вона міняється в основному в центрі Європи. Виникає Германська імперія й повністю міняє всю цю конфігурацію. У цих умовах виникає стійка тенденція до поляризації двох сил, до створення двох протиборчих блоків, сутичка між якими неминуча. Розвиток засобів ведення війни.

• Англія: підрив Німеччини як торговельного партнера. Англо-бурська війна привела до англо-германських протиріч.

• Франція: прагнення повернути Ельзас і Лотарингію

• Австрія: будь-якій слабкій державі потрібна війна, щоб об'єднатися. Вона була в самому уразливому положенні. Внутрішня криза, ріст відцентрових сил, залежність Австрії. Німеччина її підтримує.

• Росія: протоки. Війна з Німеччиною не дуже потрібна. Забрати східну Галичину.

• Потрібний союз із Англією.

Домінує стара логіка, відсутнє розуміння, прогнозування майбутніх масштабів і характеру війни.

Всі країни зацікавлені в загальній війні:

• Англії потрібний привід розгромити Німеччину, знищити її флот.

• Для Німеччини головний ворог - Франція. Необхідно знищити її, виключивши реваншу.

Виникає конфлікт між Сербією й Австрією із приводу ситуації на Балканах. Росія заступається за Сербію, а Німеччина за Австрію. Ключовий момент - ставка на нейтральність Англії.

• Росія об'єктивно до війни не готова, не відбулася реформа армії. Інтерес: одержати привід для захоплення проток.

В 1914 р. уряд Росії повинне було піти на поступку. Об'єктивний розклад конфлікту допускав можливість уникнути війни в невигідні для Росії умовах. Найбільш агресивними були в Росії ліберали. Вони вкрай зацікавлені в орієнтації Росії на Англію й Францію. Вона була чужорідним тілом у цьому альянсі. Розрахунок був на те, що ця війна неминуче приведе до облагороджування Росії. Микола перебуває в умовах гострого конфлікту з російським суспільством, падав його престиж, він не міг дозволити собі жорстко відстоювати свою точку зору. Сазонов домігся наказу про мобілізацію.

Сам початок війни був пов'язане з ініціативою Німеччини й Англії. І росіяни й французи жадали від англійців чіткій підтримці. Німцям давали зрозуміти, що Англія в цій війні не зацікавлена, а ті дуже розраховували на її невтручання.

1. 46. Дипломатична підготовка російсько-французької війни 1812 р.

Политическая ситуация накануне войны

После разгрома русских войск в битве под Фридландом в июне 1807 г. царь Александр I заключил с Наполеоном Тильзитский мир, по которому обязался присоединиться к континентальной блокаде Англии. По соглашению с Наполеоном Россия в 1808 г. отобрала у Швеции Финляндию и сделала ряд других территориальных приобретений; Наполеон же развязал руки для покорения всей Европы за исключением Англии и Испании. В 1810 г. Наполеон женился на Марии-Луизе Австрийской, дочери австрийского императора Франца, упрочив себе таким образом тыл и создав в Европе точку опоры. Французские войска после ряда аннексий придвинулись вплотную к границам Российской империи.

З перших же днів 1812 р. обидві сторони вже не сумнівалися в близькості війни. Несподівана справа про шпигунство ще більше загострило відносини.

Російський уряд довідалося не про все, але дуже багато чого про французьку велику армію.

Олександр Іванович Чернишов кілька разів їздив кур'єром з листами Олександра до Наполеона й з листами Наполеона до Олександра. Наполеонові Чернишов зумів сподобатися своїми найтоншими лестощами й уменьем подавати розумно й до речі репліки в розмовах про військову справу, про що так любив говорити французький імператор. Вкрадливий царедворець, молодий блискучий красень, абсолютно безпринципний кар'єрист, згодом жорстокий кат декабристів, що завжди збуджував моральну огиду навіть у придворному оточенні, що видали всякі види, трьох імператорів, яким він встиг за своє довге життя сподобатися, Чернишов знав, як підійти до кожного із цих трьох так несхожих один на одного людей: до Олександра, до Наполеона, до Миколи. А більше йому нічого ніколи й не було потрібно. Пещення Наполеона відкрило Чернишову доступ в усі салони Парижа й дали зв'язку у верхах французької бюрократії. З початку 1811 р. Чернишов обзавівся знайомством з Мішелем, що служив у головному штабі французької армії й давно що вже сносились із російським посольством. Кожне 1-е й 15-е число місяця французький військовий міністр представляв імператорові так званий “Звіт про стан” всієї французької армії з усіма змінами в чисельності її окремих частин, з усіма змінами в її розквартируванні, з обліком всіх пішли за полмесяца нових призначень на командні пости й т.д. Ці звіти попадали в руки Мішеля на кілька коротких годин. Мішель нашвидку знімав копії й доставляв їхньому Чернишову за відповідну винагороду. Так у них і йшло справу цілком благополучно й організовано більше року, із січня 1811 по лютий 1812 р. Але від імператорської таємної поліції вкритися було важко навіть при всій спритності Чернишова й всієї обережності Мішеля. Щось здалося таємної поліції негарним, і в лютому 1812 р., коли Чернишова не було будинку, у нього зробили ретельний обшук, звичайно неофіційний. Обшукали й одного кур'єра на границі. Обшуки дали такі результати, що в Наполеона вже сумнівів ніяких не залишилося в щирій ролі російського полковника, що полюбився йому. Наполеон, майже остаточно до цього часу що вирішив, що війна з Росією неминуча, ні в якому випадку не міг і не хотів поривати з Олександром тепер же. Йому необхідно було мати у своєму розпорядженні ще 3 - 4 місяці, і матеріал був затриманий. Чернишов після цього таємного, делікатного, але все-таки дуже лиховісного за своїм значенням і по своїх результатах домашнього обшуку зволів не дуже засиджуватися на берегах Сени. Він почтительнейше откланялся в Тюильрийском палаці й виїхав у Росію. Перед від'їздом з Парижа він спалив всі папери, які могли б дати імператорської таємної поліції відповідь на питання, що невідступно стояло перед нею із часу цього лютневого спритно завуальованого обшуку: зрада доведена, Чернишов мав доступ до секретнейшим документів, але хто зрадник? Випадок дав розгадку таємниці. Кваплячись із від'їздом, Чернишов забув наказати підняти килими у своїх кімнатах. Як тільки він виїхав, французька поліція з'явилася в будинок. Під одним з килимів біля каміна був знайдений лист, писане рукою Мішеля, якимось образом туди завалився. Мішель був негайно арештований, суджений і привселюдно гільйотинований 2 травня 1812 р. Суд над ним і ще трьома обвинувачуваними був навмисно зроблений голосним: Наполеон хотів представити народу справа так, що саме Росія прагне напасти на Францію й підсилає шпигунів.

Отже, хоча в російського уряду на початку війни були лише порівняно давні відомості - від лютого 1812 р., - але за чотири місяці ці повні й найбагатші відомості в загальному не могли ще остаточно застаріти. А про пересування й зміни, що происшли у французькій армії за саме останнім часом, російське командування дещо знало від інших своїх агентів, подрібніше й непомітніше, що сиділи й у Парижу, і в Німеччині, і особливо в Польщі.

1. 47. Дипломатичні й воєнні аспекти політики Бісмарка в питанні об'єднання Німеччини.

1862 - Бісмарк відвідав Лондон і в бесіді з тодішнім прем'єр-міністром Великобританії розкрив свої плани щодо найближчого років: «Незабаром я буду змушений взяти на себе керівництво політикою Пруссії. [Реорганізую армію, оголошу війну Австрії, створю єдину Німеччину під верховенством Пруссії]». У цій цитаті розкриті всі плани Б у зовнішній політиці. Б зміцнив зв'язку з керівними колами пруссько-германського мілітаризму - з вищим генералітетом, військовим міністерством і Більшим Генеральним Штабом.

Опираючись на союз Кайзер-Генштаб (Мольтке - аристократ, офіцер, вивчав гуманітарні науки, блискуче розбирався у військових питаннях), Б дуже рано зрозумів яку роль грає Росія на міжнародній арені. Б противився англійським планам, спрямованим проти Росії, які передбачалося здійснити за допомогою Пруссії. Територіальні компенсації за рахунок (п)росіян* володінь Пруссії були не потрібні, і тим більше вступ у союз із Англією, Францією й Австрією означало перетворення Пруссії у васала англійської корони. Навіть переможна війна з Росією принесла б збиток Пруссії, що постійно відчувала б на східній границі тиск із боку потужної держави, готової до реваншу.

План Б полягав у тім, щоб зібрати 200-тисячну армію на границі з Росією, а потім, порушуючи угоди, ударити разом з росіянами по Австрії, користуючись тим, що Англія й Франція, зайняті боротьбою з Росією на Чорному морі, не зможуть зробити Пруссії реальної протидії. Однак план був відкинутий через страх у правлячих колах перед Австрією. І на Паризькому конгресі Пруссії довелося чекати поки великі держави дозволять їй увійти туди, де від імені всіх германських держав уже виступала Австрія.