42727 (Короткий словник з мовознавства)
Описание файла
Документ из архива "Короткий словник з мовознавства", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "иностранный язык" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "к экзамену/зачёту", в предмете "иностранный язык" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "42727"
Текст из документа "42727"
КОРОТКИЙ СЛОВНИК З МОВОЗНАВСТВА
Гіпбнім (грец. hypo — префікс, що означає зниження; під, внизу, і дпута — ім'я) — слово — видова назва.
Гіпонімґя (грец. hypo — під, внизу і опута — ім'я) — одне з основних парадигматичних відношень в лексико-семантичній системі — ієрархічна організація її елементів, яка ґрунтується на родо-видових відношеннях. Синонім: квазісинонімія.
Гіпотеза вроджених мовних структур — гіпотеза Н. Хомського, суть якої зводиться до того, що мовні структури не набуваються через досвід, а народжуються разом із людиною й існують у кожного індивіда в потенції.
Гіпотеза лінгвальної відносності — концепція, згідно з якою структура мови визначає структуру мислення і спосіб пізнання світу. Синонім: гіпотеза Сепіра — Убрфа.
Гіпотеза Сепіра —Убрфа —див. Гіпотеза лінгва'льної відносності.
Гіпотетико-дедуктивний метод — метод, який полягає у висуненні припущення (гіпотези) і його наступній експериментальній перевірці.
Глибинна структура — у теорії трансформаційних породжувальних граматик спосіб абстрактного опису побудови речення, який дозволяє відобразити смислову близькість речень, що мають одні й ті самі лексичні одиниці й розрізняються лише деякими граматичними значеннями.
Глибинний синтаксис— використовуваний у теорії трансформаційних породжувальних граматик (генеративній лінгвістиці) спосіб абстрактного опису семантичної структури речення.
Глосематика (грец. gldssema, род. відм. glossematos — слово) — лінгвістична течія структуралізму, яка трактує мову як абстрактну структуру й описує її суто формальними способами без звертання до її субстанцій (реального змісту і звучання). Синоніми: копенгагенський структуралізм, датський структуралізм.
Глотогенез (грец. glotta — мова і genesis — походження) — процес становлення людської природної звукової мови.
Глотогонічна теорія (грец. gl&tta — мова і gonos — народження, походження) — теорія походження і розвитку мови М. Я. Марра, згідно з якою всі мови пройшли у своєму розвитку аморфну, аморфно синтетичну, аглютинативну і флективну стадії.
Глотогонія (грец. glotta — мова і gonos — народження) — походження мови, а також розділ мовознавства, що вивчає походження і розвиток мови.
Глотохронологія (грец.glotta — мова, chronos — час і logos — слово, вчення) — розділ порівняльно-історичного мовознавства, який досліджує швидкість мовних змін і визначає на цій основі час розділення споріднених мов та ступінь близькості між ними.
Гносеологічна функція мови (rpegnos/s — пізнання і logos — слово, вчення) — пізнавальна функція (мова як інструмент пізнання світу). Синоніми: пізнава'льна функція, когнітивна функція.
Градуальна сема (лат. gradatio — поступове посилення, підвищення, від gradus — крок, ступінь) — сема, яка не представляє якоїсь нової ознаки, а лише ступінь вияву, інтенсивність тієї ж ознаки, що є і в інших близьких за значенням словах.
Градуальні опозиції фонем — протиставлення фонем за різним ступенем (градацією) однієї й тієї самої ознаки.
Граматика (грец. grammatike (techne) — мистецтво читати і писати букви, від gramma — буква) — 1) будова мови, тобто система способів словотворення, морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій; 2) розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови.
Граматична категорія — система протиставлених один одному рядів граматичних форм з однорідними значеннями.
Граматичне значення — узагальнене, абстрактне мовне значення, властиве багатьом словам, словоформам, синтаксичним конструкціям і яке має у мові своє регулярне (стандартне) вираження.
Грамема — 1) компонент граматичної категорії, видове поняття щодо граматичної категорії як родового поняття; 2) елементарна одиниця граматичного значення.
Датський структуралізм —див. Глосематика.
Дедуктивні універсалії — універсалії, які встановлюються шляхом припущення і які є обов'язковими для всіх мов.
Дедукція (лат. deductio, від deduco) — спосіб дослідження, який полягає в переході від загального до окремого; одна з форм умовиводу, за якої на основі загального правила з одних положень, як істинних, виводиться нове істинне положення.
Делімітатйвна функція фонем (лат. delimitatio — віддалення, відокремлення) — розмежувальна функція; функція, що вказує на межі слів.
Денотат (лат. denotatns — позначений) — предмет чи явище навколишньої дійсності, з яким співвідноситься певна мовна одиниця; те, що можна назвати певним іменем.
Дериватолбгія (від деривація і -логія) — див. Словотвір 2.
Деривацґйне значення —див. СловотвГрне значення.
Деривація (лат. dehvatio — відведення води з ріки) — див. Словотвір 1.
Дескриптивзм (англ. descriptive — описовий) —лінгвістична течія структуралізму, для якої характерний формальний підхід до вивчення мовних фактів на основі їх дистрибуції (сполучуваності одиниць, їх місця у мовленні стосовно інших одиниць тощо). Синонім: американський структуралізм.
Детермінація (лат. determinatio — визначення)—однобічна залежність, за якої один із двох членів синтагматично визначає інший, а не навпаки.
Диглосія (грец. of/ — двічі і glossa — мова) — мовна ситуація, за якої в одному суспільстві існує дві мови або дві форми однією мови, що виконують відмінні функції.
Диз'юнкція фонологічна (лат. disjunctio, від disjungo — роз'єдную, розрізняю) — протиставлення фонем за декількома диференційними ознаками.
Диктум (лат. dictum —сказане) — фактичний зміст речення (висловлення).
Дисиміляція (лат. dissimilatio — розподібнення) — розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак.
Дискурс (франц. d/scours — мовлення) — текст у сукупності прагматичних, соціокультурних, психологічних та інших чинників; мовлення, «занурене в життя».
Дистинктивна функція фонем (лат. distinquere — розпізнавати, розрізняти) — функція, яка полягає у фонетичному розпізнаванні і семасіологічному ототожненні/розрізненні слів і морфем.
Дистрибутивний аналіз — одна з основних методик визначення і класифікації одиниць мови в дескриптивній лінгвістиці, яка базується виключно на розподілі одиниць відносно одна одної у потоці мовлення, вивченні оточення (дистрибуції) аналізованої одиниці.
Дистрибутивний синтаксис— синтаксис, предметом якого є валентність, реляційні й дистрибутивні властивості слова. Синонім: структурний синтаксис.
Дистрибуція (англ. distribution — розподіл, розповсюдження, від лат. distributio — поділ, розподіл) — узагальнена сукупність усіх оточень, у яких трапляється одиниця мови — фонема, морфема, слово і т. д., на відміну від оточень, у яких вона траплятися не може.
Диференційна сема — сема, за якою розрізняються слова певного лексико-семантичного поля.
Диференційні ознаки фонем — розрізнювальні ознаки; ознаки, за якими протиставляються фонеми.
Діалексія (грец. dia — префікс, що означає наскрізний рух, проникнення, розділення, \ lexis — слово) — лексемні розходження удвох зі-ставлюваних мовах.
Діалект (грец. dialektos — говір, наріччя) — різновид певної мови, який є засобом спілкування людей, тісно пов'язаних територіально, соціально або професійно (територіальний діалект, соціальний діалект).
Діалектизми — фонетичні, морфологічні, синтаксичні й лексичні особливості, властиві окремим діалектам (і відсутні в літературній мові).
Діалектологічний атлас — систематизоване зібрання карт, які показують поширення діалектних особливостей певної мови на всій території її побутування.
Діалектологія (грец. dialektos — говір, наріччя і logos — слово, вчення) — розділ мовознавства, що вивчає територіальні (місцеві) говори певної мови.
Діаморфія (грец. dia — префікс, що означає наскрізний рух, проникнення, розділення, і morphe — вид, форма) -— розходження на морфологічному рівні в зіставлюваних мовах.
Діасемія (грец. dia — префікс, що означає наскрізний рух, проникнення, розділення, isema —знак) — семантичні розходження у зіставлюваних мовах.
Діафонія (грец. dia — префікс, що означає наскрізний рух, проникнення, розділення, і phone — звук) — розходження на фонологічному рівні в зіставлюваних мовах.
Діахронічне мовознавство — мовознавство, яке розглядає мову в її історичному розвитку. Синонім: історичне мовознавство.
Діахронічний словотвір — словотвір, який вивчає шляхи виникнення похідних слів у різні періоди розвитку мови та їх етимологічну словотвірну будову, а також історичні зміни словотвірної структури слів.
Діахронічні універсали — спільні властивості в розвитку всіх або більшості мов.
Діахронія (грец. dia — через і chronos — час, тобто різночасність) — 1) історичний розвиток мови; 2) дослідження мови в часі, в її історичному розвитку.
Діереза (грец. diairesis — поділ, розділяння) — викидання звука чи складу в слові для зручності вимови.
Додаткова дистрибуція — див. Доповняльна дистрибуція.
Доповняльна дистрибуція —дистрибуція, за якої мовні одиниці не трапляються в однакових оточеннях. Синонім: додаткова дистрибуція.
Евфемізми (грец. euphemismos, від ёи — добре і phemi — говорю) — емоційно нейтральні слова або вирази, вживані замість синонімічних слів або виразів, які здаються мовцеві непристойними, грубими чи нетактовними.
Еквіполентні опозиції фонем (лат. aequipolens — рівносильний, рівноцінний) — опозиції, в яких обидва члени логічно рівноправні, тобто не характеризуються ні різним ступенем якоїсь однієї ознаки, ні наявністю в одному з членів опозиції ознаки, якої не має інший член опозиції.
Екзотизми (грец. exotikos — чужий) — слова, запозичені з маловідомої мови і вживані для надання мовленню особливого (місцевого) колориту.
Експансіонізм (франц. expansionni'sme, від лат. expansio — розширення, поширення) — використання здобутків інших наук для пояснення мовних явищ; вихід лінгвістики (когнітивної) в інші науки.
Експланаторність (англ. to explain — пояснювати) — принцип пояснення мовних явищ.
Експонент (лат. exponens — той, що виставляє напоказ) — план вираження мовного знака, позначувальне.
Екстралінгвальні причини мовних змін (лат. extra — поза, зовні, крім і lingua — мова) — див. Зовнішні причини мовних змін.
Елементарні універсалі — універсалі)', які стверджують наявність або відсутність чогось у всіх мовах. Синонім: прості універсали.
Емїчний рівень — мовний рівень на відміну від мовленнєвого.
Емотивна функція мови — функція вираження почуттів і емоцій.
Енантіосемія (грец. enantios — протилежний і sema — знак) — наявність у слові протилежних (антонімічних) значень; внутрішньослівна антонімія.
Ентропія (грец. en — в і trope — поворот, зміна, перетворення) — міра невизначеності ситуації (обсягу недостатньої інформації), яка залежить від кількості знаків у коді й імовірності їх появи в тексті.
Епентеза (грец. epenthesis — вставка) — поява у словах неетимологічного звука між двома іншими для полегшення переходу між артикуляціями різних звуків.
Епідигматика — один із трьох аспектів системного вивчення лексики, який визначається асоціативно-дериваційними зв'язками між словами за формою і за змістом.
Ергативні мови (грец. ergate~s — діюча особа) — мови, в яких речення з перехідними і неперехідними дієсловами мають різну структуру: суб'єкт при неперехідному дієслові оформляється як об'єкт при перехідному, а суб'єкт при перехідному дієслові стоїть в особливому (ергативному) відмінку.
Естетична функція мови — функція вираження і виховання прекрасного. Синонім: поетична функція.
Етимологія (грец. etimon — істина і lo'gos — слово, вчення) — 1) походження слів; 2) розділ мовознавства, який вивчає походження слів.
Етнолінгвістика (грец. ethnos— народ і лінгвістика)— напрям у мовознавстві, який вивчає мову в її зв'язках з культурою, взаємодію мовних, етнокультурних і етнопсихологічних чинників у функціонуванні та розвитку мови.