24960-1 (Економіка зарубіжних країн укр), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Економіка зарубіжних країн укр", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "иностранный язык" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "к экзамену/зачёту", в предмете "иностранный язык" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "24960-1"
Текст 2 страницы из документа "24960-1"
Нерівномірність економічного розвитку регіонів США.46
Нерівномірність розміщення та споживання сировинних ресурсів.45
Осн.хар-ки пол. “Відкритості зовн.світу “, що здійсн.в Китаї з поч.90-х р.20ст.73
Основні види міжнародного кооперування розвинутих країн світу в галузі машинобудування (80-ті – 90-ті рр ХХст).38.
Основні галузі застосування інвестицій у розвинутих країнах у 80-х – 90-х рр ХХ ст.39
Основні напрями і характерні риси ЗЕД промислово розвинутих країн.48
Основні напрямки переходу до ринкової економіки.Суть концептуальних змін в економічній політиці.49
Основні напрямки розвитку ЗЕД країн СНД.50
Основні ознаки пром. розвинутих країн.52
Основні риси соц.-ек. моделі Китаю.53
Основні типи та моделі розитку промислово розвинутих країн.55
Особливості галу-зевої структури Пів-нічної Європи.57
Особливості зовн. торгових зв. країн Латинської Америки.60
Особливості зовнішньоекономічних зв”язків в економіці ФРН.67
Особливості процесу адаптації країн Східної і Південно-Східної Азії до світового господарства у 70-х ― 90-х рр. ХХ ст.10
Особливості та наслідки ек. зростання Півд. Кореїв останній чверті ХХст.59
Особливості товарної структури та географії зовнішньої торгівлі Японії.64
Переваги і недоліки радикальної і поступової моделей переходу до ринкової економіки.71
Позитивні і негативні наслідки глобалізації.75
Поняття та значення інформаційних ресурсів світового господарства.24
Природно-ресурсний потенціал країн,що розвиваються.78
Природно-ресурсний потенціал Канадди і його вплив на стр-ру зовн.Екон. Зв”яз..77
Причини і наслідки процесу інформатизації світового господарства.40
Причини та наслідки фінансових криз у світі в 90-ті рр. XXст.1
Пріоритет сервісних галузей в економіці США.104
Пріоритети екон.пол. та стратегії США на сучасному етапі.79
Процеси диференціації і нерівномірності соц-екон роз-у серед кр., що розвив-ся.80
Процеси диференціації та нерівномірн-ті соц-екон розвитку серед розвинутих кр.світу.81
Регіональні відмінності у здійсненні ринкових реформ у Польщі у 90-і рр. ХХ ст.90
Рівні та динаміка інтеграційних процесів в Латинській Америці.113
Роль Бразилії в економічному розвитку латиноамериканського регіону.84
Роль держави в економіці Японії.85
Сис-ма організації підприємництва в Япо-нії.61
Скандинавська модель” економічного розвитку країн Північної Європи.86
Стратегія екон.розвитку кр. Сх. Та Пд-Сх. Азії.82
Структура економіки країн Тропічної Африки.68
Структура зовнішньоекономічних зв”язків Великобританії.87
Структура зовнішньоекономічних зв”язків Японії.69
Структура ресурсного потенціалу св.екон.76
Сутність “шокової терапії” в Польщі на початку 90-х років ХХ ст.89
Сучасна модель економічного розвитку Латинської Америки.2
Сучасні тенденції соціально-економічного розвитку Японії.91
Технологічні ресурси світового господарства та їх роль.92
Товарна та географічна структура міжнародної торгівлі у постсоціалістичних країнах.93
Фактори динаміки економічного зростання Японії в останній чверті ХХ ст.42
Фактори економічного зростання Китаю у 80-90рр. 20ст.20
Форми та напрями регіоналізації промислово розвинутих країн. 100
Характеристика валютно-фінансових ресурсів світу та їх розміщення.46
Характеристика економічної моделі ФРН.,47
Характеристика моделей індустріалізаціј крајн, що розвиваються .36
Характеристика основних етапів економічної реформи КНР.9
Характеристика рівнів розвитку субрегіонів Африки. Фактори, що їх визначають.101
Характеристика фін-кред. с-ми Франціј. 70
Характеристика циклів динаміки світовој економіки37
Характерні зміни у структурі промисловості США.63
Характерні риси і напрямки структурної перебудови в окремих країнах Центральної та Східної Європи.102
Характерні риси міжнародної торгівлі розвинутих країн (ПРК) та країн, що розвиваються(КщР): новітні тенденції 90-х рр ХХст.31
Характерні риси ринкової економіки у постсоціалістичних країнах. 3
Характерні риси світових економічних криз 1974―1975 рр. та початку 80-х – 90-х років ХХ ст. 43
Характерні риси та особливості процесів переміщення факторів екон. розвитку (трудові ресурси і капітал) в межах світового господарства.103
Характерні риси трансформаційної моделі ек. Угорщини у 90-ті роки.58
Х-ка провідних галузей нац. Е-ки кр-ни Франції.27
Х-ка этапов межд научно-тех обмела.18
1.Причини та наслідки фінансових криз у світі в 90-ті рр. XXст.
Першою фінансовою кризою, що була продуктом новітньої світової фінансової системи, стала криза в Мексиці 1995 р. Вона виявилась тут не просто хворобою, а справжньою катастрофою, поставивши країну перед загрозою краху всієї економіки. Це мало б руйнівний вплив на весь Американський континент. Для подолання кризи в Америці 20 млрд дол. було надано з Фонду валютної стабілізації, 25 млрд —. із спеціального пулу для підтримки американських інвесторів. І це тільки у сфері акційного капіталу. Збитки власників облігацій і нерухомості значно збільшують цю суму.
Під час розгортання фінансової кризи в Японії у світі переважала думка, що вона матиме найвагоміші негативні наслідки тільки у країнах Південно-Східної Азії і дуже незначною мірою відіб'ється на США, Латинській Америці, Західній Європі, перехідних економіках. І справді, після Японії криза дуже відчутно вразила Корею, Таїланд, Малайзію, Індонезію.
Уже влітку—восени 1998 р. дедалі частіше стало чути авторитетні думки, що «азійська» хвороба може поширитися на весь світ. Вибух фінансової кризи в Росії в серпні—вересні 1998 р. прискорив події. Інфекційний процес уже досяг Латинської Америки. Бразилія підвищила норму відсотка до 50 %, щоб ослабити негативні тенденції в економіці. Колумбія здійснила девальвацію своєї валюти. Кризові явища загрожували стабільності ЄВС.
Таким чином, фінансова криза поширювалась на всю глобалізовану фінансову систему.
Процес розгортання фінансової кризи стосується насамперед комплексу «позикодавець—позичальник». На думку більшості аналітиків, за умов розгортання фінансової кризи як позикодавці, так і боржники в країнах, що змушені звертатися за підтримкою до Міжнародного валютного фонду (МВФ), мають уміло й дипломатичне пом'якшувати славнозвісні «кондиціоналітіс» (обов'язкові умови, які має виконувати країна — реципієнт допомоги від МВФ), що передбачають жорстку макроекономічну політику. Загалом політики багатьох країн вважають, що кредити, надані на здійснення програм МВФ, спроможні завдати більше шкоди, аніж принести користі.
Швеція, Фінляндія, Норвегія є «найпрозорішими» країнами щодо діяльності банків, фінансових інституцій. А проте за останнє десятиріччя у цих країнах сталися найглибші кризи їх фінансових систем. І навпаки, відомо, що система інформації, контролю у німецькій фінансовій системі дає вкрай обмежену інформацію про її інститути та діяльність. За обсягом її не порівняти з інформацією про американські та британські фірми. Однак Німеччина — одна з країн, де в останні часи не було великих банківських та фінансових криз. До речі, портфель німецьких банків є таким же диверсифікованим, як і англосаксонських фінансових установ.
Загалом слід визнати, що на нинішньому етапі імунітету щодо .фінансової кризи не має ні світова фінансова система, ні фінансова система будь-якої країни. Це, однак, не означає, що слід відмовитись від економічного регулювання у сфері міжнародних і національних фінансів.
Нині дедалі більше утверджується переконання, що без регулювання і контролю міжнародних потоків капіталів украй важко запобігти кризовим явищам, а тим більше зменшити збитки від їхньої дії.
У світі панує майже всезагальна конвертованість валют із поточних рахунків. А тому МВФ виявляється просто непотрібним розвинутим ринковим країнам. Тож його парафія — в основному країни, що розвиваються, і країни з перехідними економіками. Економічний застій в Україні й Росії, які дружньо співпрацюють із МВФ і Світовим банком (СБ), на тлі Китаю, який без сприяння МВФ затьмарив своїми успіхами найкращі перехідні економіки, свідчить про недостатню ефективність допомоги МВФ.
Таким чином, світова фінансова система й у XXI ст. розвиватиметься через суперечності між її дедалі глобальнішим характером і інтересами держав, регіонів, ТНК. Актуальними залишаться проблема інтеграції всіх елементів світової економіки, а також потреба її зв'язку з реальною економікою, виробництвом, нейтралізації фінансових криз.
2. Сучасна модель економічного розвитку Латинської Америки.
Країни ЛА – 33 суверенні держави та деякі залежні держави. Притаманна багатоукладність економіки. У сільському господарстві ця особливість проявляється у збереженні латифундизму та пов'язаних з ним різних форм докапіталістичних аграрних відносин. Лише в Чилі, Панамі та на Кубі, частково у Мексиці латифундизм ліквідовано. Крім того, у сільському господарстві багатьох країн активно розвиваються капіталістичні виробничі відносини з найманою працею, діють великі монополії. У деяких країнах створено кооперативні та державні господарства.
Певна багатоукладність спостерігається і в промисловості. Майже половину робочої сили регіону становлять ремісники, робітники кустарних підприємств або невеликих фабрик, які всі разом виробляють менше 8% вартості промислової продукції. Поряд з цим існують великі промислові підприємства, що належать місцевому капіталові, державі та іноземним монополіям. Значна питома вага архаїчних укладів у місті й на селі виключає певну частину населення з активних товарно-грошових відносин, звужує внутрішній ринок, гальмує розвиток господарства.
Ще одна негативнах риса сучасного господарства ЛА країн, якої багатьом із них не вдається подолати, полягає у монопродуктовості спеціалізації. Монополія на землю та інші природні ресурси, що зберігається за привілейованими верствами суспільства, обмежений внутрішній ринок і часто недостатній розвиток сучасної обробної промисловості — все це істотні фактори, що спричиняють традиційну орієнтацію національних господарств на ринки розвинутих країн. Звичайно, розвиток в окремих країнах обробної промисловості в останні роки дещо сприяв подоланню вузької спеціалізації.
Спільною проблемою для всіх без винятку країн Латинської Америки залишається уже згадувана залежність від іноземного капіталу. На країни Латинської Америки на початку 90-х років припадало близько 48% усіх прямих закордонних інвестицій країн, що розвиваються, в цілому. Левова пайка прямих закордонних інвестицій надходить у Латинську Америку із США — 45% інвестицій у країни регіону, Великобританії — майже 19, Японії — понад 18%. Індустріалізація з участю іноземного капіталу є істотною ознакою залежного становища Латинської Америки — наукового, технологічного, патентно-ліцензійного.
Гострою залишається проблема зовнішнього боргу, якою також заклопотані всі без винятку країни Латинської Америки. За роки «втраченого десятиліття» зовнішній борг Латинської Америки зріс від 221 млрд дол. у 1980 р. до 441 млрд дол. у 1990 р. Тенденція до його зростання зберігається, і вже 1992 р. зовнішній борг сягав 459 млрд дол. Тягар лише обслуговування такого боргу значно перевищує економічні та фінансові можливості регіону.
В економіці Латинської Америки досить сильні позиції має державний сектор. У деяких країнах держава контролює інфраструктуру, великі нафтові, металургійні, хімічні підприємства, водночас її позиції слабкіші у машинобудуванні, електротехнічній, радіоелектронній та інших галузях, що визначають науково-технічний прогрес. Великі державні підприємства діють у металургійній промисловості та в машинобудуванні Аргентини, Бразилії, Мексики. В Аргентині до державного сектора належать також головні потужності м'ясохолодобойної промисловості, що є однією з провідних галузей економіки цієї країни. Значною є частка державних капіталовкладень у провідні галузі економіки та в інфраструктуру. На частку держави припадає від 40 до 50% валових капіталовкладень у Болівії, Перу, Еквадорі, від 30 до 40% — в Колумбії, Уругваї.
Одна з основних особливостей сучасного економічного розвитку регіону полягає в тому, що він продовжує залишатися периферійною частиною світового господарства і перебуває в багатосторонній залежності від провідних промислових центрів. З одного боку, Латинська Америка має досить сприятливі умови для всебічного економічного розвитку. Вона володіє значними людськими ресурсами. В її розпорядженні величезні масиви родючих земель. Загальна площа сільськогосподарських угідь сягає 1546 млн га, щоправда, землі, які обробляються, становлять лише 8% цієї площі. Надра Латинської Америки багаті на великі запаси різноманітної мінеральної сировини. Це дає змогу регіонові посідати провідне місце у світі за низкою показників: на Латинську Америку припадає від 30 до 50% світового виробництва срібла, сурми, вісмуту, молібдену, міді, залізної руди, олова; від 20 до 30% світового виробництва бокситів, сірки, цинку, марганцю, свинцю; вона посідає помітне місце у виробництві золота, нікелю, хрому, фосфатів, вольфраму тощо. Латинська Америка багата всіма видами енергоносіїв. Деякі країни регіону, зокрема Бразилія, Мексика, Аргентина, за рівнем економічного розвитку можуть бути зараховані до нових індустріальних країн, а за окремими показниками наближаються до висо-корозвинутих держав світу.
Однією з провідних галузей економіки багатьох країн Латинської Америки є гірничовидобувна промисловість. В цілому ж гірничовидобувна промисловість розвивається нерівномірно, а її питома вага у промисловому виробництві Латинської Америки тримається на рівні 15— 16%. Особливістю є також залежність гірничовидобувної галузі від іноземного капіталу
3. Характерні риси ринкової економіки у постсоціалістичних країнах.
До країн з перехідною ек-кою віднос-ся 14 пост. соц-х кр-н, за виключенням КНДР і Куби та 15 пострад-х кр. Умовно їх поділ. на: 1 група: Країни Центр-ї та Сх. Європи.найв. ВВП=12т.дол, найн. ВВП=4660 дол. Чехія, Польща, Словаччина, Угорщина, Словенія, Естонія – 1-а хвиля інтеграція до ЄС.