180544 (Акціонерні товариства)

Вступ

Цю курсову роботу мені хотілося б присвятити дослідженню історії акціонерних товариств і розкриттю їхньої сутності. Мій інтерес до цієї теми обумовлений тією величезною роллю, що грають акціонерні товариства в економіці не тільки окремих країн, але й у масштабах, що перевершує розміри багатьох держав.

З моменту своєї появи акціонерні товариства стали не тільки економічними суб'єктами, але стали впливати на життя суспільства й політику державної влади. Ця думка безперечно й розділяється багатьма вченими:

«Влада цих акціонерних товариств настільки велика й настільки очевидна, що самі буржуазні автори порівнюють її із владою феодалів періоду раннього середньовіччя».

Не тільки вчені-юристи відзначають це, А. Зинов'єв у своїй книзі «Захід» називає їх «квазипубличные й государствоподобные».

Для появи й розвитку акціонерної форми юридичних осіб були потрібні певні передумови. Деякі автори вважають, що своїм виникненням акціонерні товариства зобов'язані появі колоній і розвитку, у зв'язку із цим міжнародної торгівлі, Інша думка про причину появи акціонерних товариств висловили Ф. Энгельс і К. Маркс – на їхню думку головна причина виникнення акціонерних товариств – необхідність централізації капіталу: «Мир дотепер залишався б без залізниць, якби доводилося чекати поки нагромадження не доведе деякі окремі капітали до таких розмірів, що вони могли б впоратися з будівлею залізниці. Навпаки, централізація за допомогою акціонерних товариств зробила це в одну мить [1.c642].

Але ця позиція, на мій погляд, відображаючи реалії XIX століття, не дуже відповідає тому часу, коли виникали перші акціонерні компанії. Необхідність концентрації капіталу в середньовіччі не такий і великий, з огляду на не тільки закритість і ворожість держав по відношенню друг до друга, але й внутрішні протиріччя й феодальну роздробленість. На мою думку, зародженню суспільних відносин, проведених до появи акціонерних товариств, сприяли станові обмеження, що забороняли заможнім займатися комерцією. У феодальному суспільстві такими класами були духівництво й земельна аристократія (дворянство). Ця ж причина сприяла й появі командних товариств, які багато авторів називають попередниками й близькими по суті акціонерним товариствам. У той час приплив капіталів у створювані акціонерної компанії, на мою думку, відбувалися не тому, що була потрібна концентрація капіталу для економічної діяльності, а тому, що ці кошти були зайвими й феодальний лад не міг запропонувати їхнім власникам (духівництву й дворянству) способів з вигодою їх використати.

Визнання акціонерних товариств у якості однієї з форм юридичної особи стало можливим же тільки тоді, коли в державі виникла необхідність освоєння нових територій, а в приватних осіб з'явилася можливість примножити свої капітали, беручи участь у вигідній торгівлі із заморськими територіями. Існування колонії виправдане тільки до моменту, поки вона приносить економічну вигоду, а одержання економічної вигоди – це головна мета й пряме завдання комерційних юридичних осіб.

Це збіг приватних і публічних інтересів і стало, на мою думку, причиною законодавчого визнання такої форми юридичної особи як акціонерне товариство.

У цей час законодавство досить детально регламентує положення акціонерних товариств. Основним джерелом акціонерного права в сучасних державах є закон. Навіть в Англії й США роль прецедентів у правовому регулюванні, організації й функціонуванні акціонерних компаній незначна в порівнянні з роллю й значенням закону. У багатьох країнах нині чинні закони прийняті досить давно, що свідчить про те, що закон правильно й повно відображає сутність цієї форми юридичної особи, як приклад, я згадаю французький закон «Про торговельні товариства» від 27 липня 1965 року, закон ФРН «Про акціонерні товариства» від 6 вересня 1965 року, у Фінляндії діє закон про акціонерні товариства від 29 вересня 1978 року, а у Великобританії «Закон про компанії» 1985 року.

Історія появи акціонерних товариств й їхній розвиток

Поява акціонерних компаній сталася слідством необхідності величезної концентрації капіталу для, у першу чергу, торгівлі з віддаленими колоніями й країнами. Ця необхідність виникла в епоху великих географічних відкриттів (з кінця 15 століття). Основні риси акціонерних компаній найбільше чітко простежувалися в компаніях, які вперше з'явилися в Голландії в 16 столітті. Правда багато вчених дотримуються іншої точки зору й виявляють риси, властивим акціонерним компаніям у юридичних осіб у більше ранньому часі й батьківщиною акціонерних товариств називається й середньовічна Італія, і Древній Рим. А.И. Каминка затверджував, що думка начебто голландські акціонерні компанії є найстаршими, зложилося лише тому, що вони були настільки яскравими, що звернули на себе увага усієї Європи [2.c. 152].

Як на одну з найдавніших перехідних форм до акціонерних компаній указують на societates vectigalium publicorum у Древньому Римі, у підставі яких лежала передача в оренду державних доходів на підставі договорів, заключавшись з одним або декількома особами на 3, 5 або 100 років, які несли необмежену майнову відповідальність перед державою й вносили певну заставу. До складу товариства входили повні товариші й вкладники, що відповідали тільки сумою внеску. Вони за своїм характером досить схожі на сучасні командні товариства, але подібності з акціонерними компаніями в них важко виявити, тим більше, що присутні риси акціонерної компанії – акцій, ще не було, так само як й відчуженість часток історичними джерелами скоріше спростовується, чим підтверджується.

Протягом 13-го й 14-го сторіччя одержали особливий розвиток так називані communitates, societates або colonnae, засновані на тім, що деякі особи віддавали свої гроші або товари капітанові якого-небудь корабля, що відправляється в плавання, внаслідок чого утворювався загальний фонд (columna comunuis), частки учасників були відчужуваними й мали ринкову ціну. Але ще не було поняття «акція» і майнова відповідальність членів могла перевищувати розмір зробленого внеску.

И.Т. Тарасов указує в якості першого акціонерного товариства Генуэзский банк, заснований в 1345 році (за іншим даними – в 1371). Капітал банку був розділений на 20400 рівних часток, які були відчужувані; керування його було виборним, його органами були – загальні збори й правління. За зразком Генуэзского банка був заснований Англійський банк Патерсона в 1694 році [3.c. 83–84].

Розвиток акціонерної справи пішов у Голландії. В 1595 році (за іншим даними – в 1602) була заснована Голландська Ост-Индская компанія, після чого був заснований цілий ряд акціонерних компаній, серед яких особливо виділялася Голландська Вест-Індійська компанія. До великих і найдавніших голландських акціонерних компаній можна так само віднести Суриманську, Північну й Ліванську компанії. Амстердамська біржа в 17-му сторіччі мала таке ж значення, яке мають у цей час найбільші світові біржі.

За Голландією, у хронологічному порядку, стоїть Англія. Акціонерні компанії там з'являються наприкінці 16-го століття, і однієї з перших була знаменита Англійська Ост-індійська компанія (заснована в 1609році, за іншим даними – в 1613).

Установі Англійської Ост-індійська компанії передувало створення Англо – Гамбурзької торговельної компанії, що і була самої древньої із всіх англійських торговельних компаній. В 1566 році була утворена Англо-Російська торговельна компанія. Але їх не можна вважати акціонерними компаніями, тому що вони мали характер товариств: пайовики були виборні й могли виключатися по постанові загальних зборів. Визнання акціонерних компаній законодавством пішло з більшим запізненням. Акціонерні компанії засновувалися щораз спеціальним законом: королівським декретом, парламентським актом, як привілей підприємства, якому особливо захищали уряд. Законодавче визнання акціонерні компанії вперше одержали у Франції. Code de commerce (торговельний кодекс 1810 року) представляє першу спробу сформулювати правила, що стосуються акціонерних компаній [4.c11]

Весь початковий період становлення й розвитку акціонерної справи в Європі характеризувався періодичними масовими банкрутствами, які з'явилися слідством ажіотажу навколо акціонерних товариств. Голландська Ост – індійська й Вест – Індійські компанії розорилися досить швидко, в 30-і роки 17-го сторіччя в Голландії ознаменувалися численними банкрутствами. В 20-і роки 18-го сторіччя спекуляція акціями в Англії досягла загрозливих розмірів. Історія зберегла безліч прикладів створення акціонерних компаній із всілякими цілями: один жартівник надрукував у газетах, що у відомому вигаданому місці буде відкрита, у найближчий вівторок, підписка на акції сумою 2 млн. фунтів стерлінгів для підприємства, що має метою розтоплювати обпилювання й з них лити масло, щілини й друзки. Вся ця вакханалія змусила англійський парламент прийняти 11 червня 1720 року знаменитий Bubble-Act (закон про мильні бульки), що заборонив підставу компаній з обмеженою відповідальністю. В 1734 році був виданий Акт Джона Бернордса заборонив спекуляцію акціями й цінними паперами. Англійський парламент надалі прийняв ще ряд актів, які повинні були внести порядок у процес утворення акціонерних компаній, серед них особливо виділяється Акт Роберта Пилля – 14 липня 1841 року (заборона на установу акціонерних банків, що складалися більш ніж з 6 членів, уводить концесійну систему, солідарну відповідальність).

Акціонерні компанії існували й у колоніях Англії в Північній Америці. ДО 1776 року у всіх 13 колоніях налічувалося всього лише кілька десятків корпорацій. Більшу роль грали такі великі колоніальні англійські компанії, як «Вірджинія компані» (виникла в 1629 році) і «Гудзон компані» (1670). Вони являли собою компанії по монопольній колонізації земель у Північній Америці, що виникли на підставі спеціальних привілеїв, дарованих англійським королем. Крім чисто економічних функцій, вони були наділені більшими політичними правами, завдяки чому ці компанії деякою мірою були свого роду політичними й торговельними департаментами метрополії.

За 11 першого років незалежності, з 1776 по 1787 роки було організовано лише 20 нових корпорацій. ДО 1800 року їх було 335.

У перший період існування США, кожна нова підприємницька корпорація могла виникнути тільки по спеціальному рішенню законодавчого органа відповідного штату або федеральних органів, що давались у формі затвердження уставу корпорації. При цьому встановлювалися досить тверді рамки для діяльності знову виникаючих корпорацій із установленням обов'язку строгого дотримання останніми принципу спеціальної правосуб'єктності (doctrine of ultra vires). Регламентувався так само розмір капіталу й територія на якій могла функціонувати корпорація.

В 1811 році в штаті Нью-Йорк був прийнятий перший в історії США загальний закон про підприємницькі корпорації, у ньому вперше встановлювався явочний порядок утворення компаній, а так само встановлювалося мінімальне число засновників. ДО 1837 року штат Коннектикут увів ще більш ліберальний для бізнесменів закон про корпорації. Починаючи з конституції штату Луїзіана 1835 року, багато штатів стали включати у свої конституції спеціальні положення, повністю або частково заборонних корпорацій у дозвільному порядку.

У Російській імперії розвиток акціонерної справи йшло з істотним відставанням від передових європейських країн. Спроба вперше впровадити на російській землі акціонерні компанії була почата Петром Першим відразу ж по його приїзду з першої його поїздки в Європу в 1699 році[5]. Але цей указ не привів до утворення акціонерних компаній. В 1739 році Л. Лангом був складений проект компанії для торгівлі з Китаєм. Сенат розглянув проект і виніс рішення про початок запису в Комерц-колегії всіх осіб, що побажали брати участь у компанії, із вказівкою розміру вкладеного капіталу. Однак на заклики уряду ніхто не відгукнувся. Те ж саме повторюється в 1740 й 1741 році. Учені дотримуються із цього приводу думки, що великі капіталісти того часу були поставлені у винятково привілейоване положення, їхня воля була надмірна й безвідповідальна. Змісту поєднуватися не було [6.c341,343]. Уперше перейшли від проектів до справи в 1757 році, коли була створена Російська Константинопольська компанія. В 1758 році створили компанію Перського торгу.

В 1794 році була створена знаменита Російсько – Американська компанія. Вона утворилася із приватних промислових суспільств, що з'явилися після відкриття Алеутських островів і північно – західного узбережжя Америки в 1741 році. Указом від 8 липня 1799 року ця компанія була прийнята під Найвище заступництво. З 1822 по 1855 рік у Росії виникло не більше 81 акціонерної компанії. По офіційних відомостях, в 1876 році в Росії було 550 акціонерних компаній.

Спекуляції акціями й масові банкрутства в Росії не мали таких масштабів як у Європі. У багато це визначалося твердим контролем держави за процесом створення акціонерних компаній і високою вартістю акцій (ціна акції становила від 50 до 1000 рублів, найбільше поширення одержали акції номінальною вартістю 250 рублів – ця сума була порівнянна з річним заробітком висококваліфікованого робітника).

Російське законодавство, покликане регулювати акціонерні відносини, аж до 1917 року не було настільки розвинене, як того вимагало час. Практично всі норми права, що регулюють порядок створення й діяльність акціонерних товариств, утримувалися в другому відділенні глави «Об товариства» ч. 1 т. 10 Зводу Законів Російської Імперії. Друге відділення, що називалося «Про товариства по ділянках або компаніях на акціях», являло собою мало змінену копію Положення «Про компанії на акціях» 1836 року. Численні спроби вдосконалення акціонерного законодавства неодноразово вживали в другій половині 19 століття. Так, в 1859 році Міністерством фінансів були початі роботи по підготовці нового Положення «Про товариства по ділянках або акціонерних компаніях», які були завершені в 1867 році. У тому ж році цей проект був відкинутий Державною Радою. Наступний проект, розроблений за два роки (1870–1872), навіть не дійшов до розгляду на Державній Раді. У дореволюційній Росії акціонерні товариства створювалися в дозвільному порядку, що спричиняло тривалу процедуру узгодження їхніх уставів у Комітеті міністрів, а іноді, і в Державній Раді. Професор Петражицкий Л.И. відзначав, що в цей період положення акціонерних товариств регулювалося не нормами Зводу Законів, а адміністративними приписаннями, видаваними окремо для кожного знову виникаючого суспільства в процесі затвердження його уставу й далеко відступаючими від загального закону. Ці приписання утворювали «щось начебто звичайного адміністративного акціонерного права, що існує незалежно від діючого загального закону й всупереч йому» [7.c3].