178508 (Промислова політика держави), страница 4

Очікується активізація процесів самоорганізації виробничої та збутової сфери, утворення розгалужених систем виробничої кооперації, формування технологічних кластерів пріоритетного розвитку. Має посилитися мобільність робочої сили, фінансових ресурсів

Зазначені процеси дозволяють очікувати суттєвого прискорення темпів економічного зростання до 6-8 % приросту ВВП на рік.

ІІІ етап (2012-2030 рр.)

Третій, найтриваліший етап буде присвячений поступовому послабленню прямого державного регулювання структурних перетворень та зростанню ролі ліберальних принципів економічного устрою при зміщенні активних регулюючих функцій держави до сфери забезпечення соціогуманітарних параметрів економіки.

Мають бути закладені та здобути динамічний розвиток основи переходу національного економічного комплексу України до постіндустріальної «економіки знань» на підґрунті тривалого послідовного розвитку інвестиційних та інноваційних процесів. Суттєво зросте інноваційна складова продукції традиційних галузей української промисловості.

Очікується активна інтеграція вітчизняного виробництва у світогосподарську і насамперед європейську систему виробничої кооперації на нових інноваційно-технологічних та інформаційних засадах, які відповідають стадії постіндустріального розвитку. Це сприятиме поступовому зближенню стандартів життя в Україні та ЄС, переходу до практичних кроків у напрямку європейської інтеграції.

На третьому етапі прогнозується поступове сповільнення темпів економічного зростання до 3-4 % приросту ВВП на рік.

Висновки

Державна промислова політика — це складова економічної політики держави, яка спрямовує діяльність на прискорення економічного розвитку країни та її регіонів, на стимулювання роботи промислових підприємств усіх форм власності у напрямі досягнення національною економікою поставлених завдань.

Державна промислова політика покликана сприяти ефективному вирішенню гострих соціальних проблем суспільства. Промислова політика - це також комплекс цілеспрямованих економічних, політичних та організаційних заходів на різних рівнях національної економічної системи, скерованих на:

• компенсацію неспроможності ринкового механізму забезпечити ефективне використання ресурсів (інфраструктура, екологічні впливи, міжгалузевий перерозподіл ресурсів та ін.);

• удосконалювання галузевої структури промислового комплексу, регулювання і стимулювання інвестиційної та виробничої діяльності, формування промислово - фінансових груп;

• підтримання конкуренції у галузях промислового виробництва;

• стимулювання і підтримку певних галузей промислового виробництва - важливих за своїм соціально-економічним значенням чи пріоритетних з точки зору науково-технічних перспектив;

• стимулювання розвитку експортного потенціалу і конкурентоспроможності національних підприємств на світовому ринку;

• реалізацію великомасштабних загальнонаціональних та регіональних програм.

Стратегічною метою державної промислової політики України є створення багатогалузевого, високотехнологічного, конкурентноздатного, високоефективного промислового комплексу, що забезпечує достатній рівень економічної безпеки країни, підвищення життєвого рівня народу, оздоровлення екологічної обстановки та інтеграцію України у систему світогосподарських зв'язків на взаємовигідних умовах. Вибір найбільш раціонального варіанту промислової політики має ґрунтуватися на:

• аналізі реального стану вітчизняної промисловості;

• пошуку найбільш ефективних варіантів забезпечення конкурентноздатності вітчизняної продукції;

• оцінці місткості ринків збуту для вітчизняної промислової продукції в країні і за кордоном;

• виваженні підходів до вибору протекціоністських заходів для продукції вітчизняного промислового комплексу;

• визначенні можливих економічних наслідків вибору того чи іншого варіанту промислової політики.

Одним з найважливіших завдань промислової політики є підтримка тих виробництв, які поки що не вичерпали свого потенціалу розвитку і намагаються випускати продукцію, яка спроможна зайняти стійке місце на внутрішньому і світовому ринках. Тому підвищення конкурентноздатності вітчизняних підприємств є одним з ключових моментів промислової політики як в Україні взагалі, так і в регіонах, а напрямками, за допомогою яких досягається це завдання є наступні:

• підтримка високотехнологічних виробництв, орієнтованих на зовнішній та внутрішній ринки;

• підтримка в необхідних обсягах сировинних виробництв, орієнтованих на внутрішній і зовнішній ринки;

• виробництво споживчих товарів для внутрішнього та зовнішнього ринків;

• виробництво продукції виробничо-технічного призначення на основі новітніх технологій для внутрішнього та зовнішнього ринків.

Сутність Концепції відродження промислового потенціалу України, розробленною державою, полягає у здійсненні глибоких та всебічних якісних перетворень вітчизняної промисловості. Це стратегія свідомого творення майбутнього України на підґрунті досвіду, потенціалу, надбань, набутих поколіннями українців, з урахуванням викликів ХХІ століття щодо майбутніх шляхів загальноцивілізаційного розвитку.

Головними результатами реалізації основних положень Концепції відродження промислового потенціалу України мають стати побудова високоефективної конкурентоспроможної вітчизняної промисловості і економіки в цілому, активна інтеграція вітчизняного виробництва у світогосподарську і насамперед європейську систему виробничої кооперації на нових інноваційно-технологічних та інформаційних засадах, які відповідають стадії постіндустріального розвитку. Це сприятиме поступовому наближенню стандартів життя в Україні до рівня, притаманного європейській спільноті, поширенню гуманістичних принципів соціально-економічного розвитку.

Список використаної літератури

1. Андрущенко В.Л. Фіскально-бюджетний інституціоналізм: копроміс етатизму та антиетатизму // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки: Економічні науки. – 2005. – № 3. – С. 16–20.

2. Вишневский В.П. К вопросу о налоговой и бюджетной политике Украины: Макроэкономический аспект. – Донецк, 2001. – 63 с. (Препр. / АН Украины. Ин-т экономики промышленности).

3. Воротин Ю. Ориентиры выхода из экономического кризиса // Экономист. – 2004. – № 5. – С. 11–21.

4. Єрофєєва Т.А. Особливості реалізації цілей монетарної політики в Україні в умовах перехідного періоду // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки: Економічні науки.– 2005. – № 3. – С. 62–64.

5. Кац И. Роль и задачи государственного регулирования экономики // Экономист. —1996. — № 99. — С. 74–77.

6. Мельник А. Ф. Державне регулювання економіки перехідного періоду. Світовий досвід і проблеми України. — Тернопіль, 1995.

7. Мельник П. Вплив податків на перерозподіл народногосподарських ресурсів у ринковій економіці (теоретичний аспект) // Науковий вісник. – 2000. – № 4 (10). – С. 64–72.

8. Панасюк Б.Я. Державне регулювання економікою. – К.: Інститут аграної економіки, 2000. – 58 с.

9. Сало І. Методи формування і регулювання бюджету і позабюджетних фондів // Економіка України. — 1995. — № 10. — С. 24–32.

10. Система регуляторів перехідної економіки України: Монографія / Ред. кол.: В.І. Кононенко (відп. ред.) та ін. – К.: НАН України, Інститут економіки, 2004. – 333 с.

11. Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. — К.: МАУП, 2000. — 176 с.: іл. — Бібліогр.: с. 166–169

12. Стігліц Джозеф Е. Економіка державного сектора: Пер. з англ.
    А. Олійник, Р. Скільський. – К.: Основи, 1998. – 854 с.

13. Терьохін С. Доповідь першого заступника голови Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України, голови Підкомітету з питань податків та митної справи. – Київ, 17.03.2000 р.

14. Шабліста Л.М. Податки як засіб структурної перебудови економіки: Монографія. – К.: Інститут економіки НАН України, 2005. – 217 с.

15. Щукин Б. Н. Индикативный план как организационный механизм реализации экономической политики государства // Государственное регулирование рыночной экономики: Сб. науч. тр.- К., 1999. - C. 2–20.

16. Юхименко П.І. Проблеми практичної реалізації монетаризму в Україні // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки: Економічні науки. – 2004. – № 3. – С. 13–16.

17. Ющенко В. Ключові проблеми монетарної та валютно-курсової політики в Україні//Вісник НБУ.-2000.-№2.-с.3-5.