168856 (Заказники як форма збереження біорозмаїття), страница 4

З впевненістю можна стверджувати, що в умовах Чолгинського заказника склались сприятливі умови для регульованого випасання свійських тварин при навантаженні не більше 100 голів корів та 25 голів коней на одне пасовище протягом сезону. В багатьох випадках випасання слід навіть рекомендувати, що пов'язано з управлінням локальними рослинними формаціями необхідними для підтримки успішного гніздування цінних мисливських та рідкісних видів птахів. Тільки випасання з допомогою собак на території заказника виключається повністю, бо такий режим випасання порушує весь заповідний режим заказника, створює надмірні умови хвилювання для птахів, що гніздуються і молодняка багатьох видів.

Випасання зокрема в умовах Чолгинського заказника максимально сприяло утворенню значної популяції зеленої ропухи (Bufo viridis), яка як правило в умовах Львівщини вважається малочисельним, а місцями рідкісним видом, але в умовах Чолгинського заказника досягає найвищої щільності не тільки для області, але й для всього регіону Західної України в цілому. Саме територія Чолгинського заказника з одного боку лежить на границі північно-східного поширення цьоговиду, а з іншого боку заказник став найбільшим резерватом для успішного збереження цього виду земноводних в регіоні, що випливає в наслідок огляду існуючої спеціальної літератури. Значення випасання для утворення багаточисельної популяції зелених ропух в Чолгинському заказнику полягає в тому, що свійські тварини сприяють збільшенню природного корму для ропух в тому числі і личинок комах шкідливих для цих же свійських тварин, а крім того переважно корови, втоптуючи грунт, часто сприяють утворенню великої кількості необхідних для цих земноводних укрить.

На території існуючого заказника обмежена господарська діяльність, але розробляючи мененджмент-план його розвитку вчені вважають, що на території заказника доцільне викошування трав та болотної рослинності особливо в післягніздовий період, коли фактично вже вивелись всі види мисливської та іншої фауни. Дуже доцільним на території заказника є викошування рогозів та очеретів на водоймі, де концентруються головні угруповання мігруючих сивкоподібних. Такі умови спиятимуть активному добуванню корму куликами, їхньому захисту від хижаків і можливих бродячих свійських тварин, а також наступному гніздуванню крячків, норців. В свою чергу ці умови викошування запобігатимуть можливому випалюванню очеретів і рогозів, які останнім часом часто практикують на території області як і пастухи, так і окремі жителі навколишніх сіл. А таке випалювання рослинності на території заказника категорично заборонено і воно порушує весь природоохоронний режим та збіднює фауну та населення всього заказника. В цьому нам довелось переконатись у 2000 р., коли на частині території заказника були випалені значні очеретяні зарості.

Сінокосіння ж в пізньо-літній період, навпаки поступово сприятиме збагаченню фауни заказника і при тому можливо запобігатиме поширенню синантропних рослин і частково бур'янів, які звичайно можуть загрожувати зміні рослинності заказника і всього цінного природного комплексу. Доцільним на території заказника є випасання рогатої худоби і коней, яке також сприяє збагаченню природних екосистем особливо різними видами комах, що в свою чергу є важливим кормом для багатьох хребетних тварин. Але на території заказника фактично не допускаються такі сільськогосподарські роботи, як оранка та сівба, бо саме вони докорінно можуть вплинути на зміни екосистеми і її флористичні та фауністичні ресурси. З іншого боку землі заказника фактично зовсім несприятливі для робіт такого характеру.

Проте, корисно для екосистем заказника було б підняти на 0.5-1.0 м рівень води у хвостосховищі, яке через низький відвідний колодязь щорічно втрачає дуже багато води і міліє, зменшуючи площі придатні для використання рідкісними видами птахів.

Для уникнення конфліктних ситуацій між інтересами мисливських та рибальських колективів було б доцільно рекомендувати для розвитку любительського рибальства в районі спеціальне облаштування для рибальських потреб найближчих водойм у районі і зокрема поблизу с.Тарнавиця, де спортивний лов риби традиційно проводився і раніше. Зокрема, доцільно рекомендувати Яворівському національному парку подбати про організацію платних послуг для любительського і спортивного рибальства на окремих спеціально відведених для цих потреб водоймах, які могли б бути розміщені на території парку чи в його буферній зоні.

В умовах існуючого природного комплексу, що склався біля с. Чолгині за останні десятиліття на територіях, що прилеглі до заказника домінує відкритий ландшафт і це є необхідною умовою для збереження сформованого нового фауністичного комплексу. Зокрема відсутність деревних насаджень в межах заказника сприяє успішному гніздуванню більшості водоплавних та болотних видів птахів, які якраз в умовах відкритого ландшафту більше захищені від різних хижаків, у тому числі і хижих птахів. Крім того, умови відкритого простору максимально сприяють успішності гніздування багатьох видів сивкоподібних, інших болотних та цінних мисливських видів птахів, яким постійно може загрожувати локальна популяція сірої гави або крука. Але відсутність близьких деревних насаджень не сприяють цим воронивим птахам і тому втрати при гніздуванні водно-болотних птахів від згаданих видів воронових є мінімальними. В таких умовах є зовсім небажаним висаджування дерев або навіть чагарників не тільки по дамбах навколо існуючого заказника, але і на ближніх від заказника територіях, зокрема вздовж шосейних трас, що знаходяться поблизу с. Чолгині. Кошти які могли б витрачатись на такі міроприємства краще спрямувати на інші природоохоронні заходи, які не принесуть шкоди ні заказнику, ні його фауністичним ресурсам.

На території заказника, з метою збереження природнього спадку, заборонені роботи з видобутку корисних копалин, оскільки вони можуть привести до нових небажаних змін у заказнику (рівня води, рослинності, тощо) чим загрожуватимуть його існуванню і суперечуватимуть ст. 26, Глава 5 Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

На території заказника "Чолгинський" проживають або зустрічаються в період міграцій дев'ять видів тварин занесених до списку загрожуваних видів у Європі, це: коромисло зелене (Aeschna viridis), карась сріблястий (Carassius carassius), джерлянка червоночерева (Bombina bombina), квакша (Hyla arborea), тритон гребінчастий (Triturus cristatus), деркач, дерихвіст степовий, орлан-білохвіст, баклан малий (The IUCN Species Survival Commission, "2000 IUCN Red List of Threatened Species", IUCN - The World Conservation Union, Cambridge, 2000). Тут також відмічені види, які віднесені до Видів Загальноєвропейської Природоохоронної Значимості (Species of European Conservation Concern, SPECs) відповідно до чотирьох визначених категорій.

Унікальність рослинних угруповань території заказника, обумовлюють певну специфіку фауни безхребетних, і зокрема комах. Так, тут зустрічаються кілька видів прямокрилих (Locusta migratoria, Oedipoda coerulescens, Tettigonia sp. та ін.) які живляться злаковими та очеретом. Верби, як основна деревна порода є об'єктом харчування для деревоточця пахучого (Cossus cossus). Серед інших привабливих в естетичному плані видів лускокрилих слід відмітити Cerura vinula, Celerio euphorbiae, Pergessa elpenor, Arctia caja. Крім того, в межах заказника відмічена стійка популяція махаона (Papilio machaon), занесеного в червону книгу України, та павука Argiope bruennichi - регіонально рідкісного ксерофільного представника фауни.

З інших безхребетних, інтерес представляють нематоди, виявлені як в грунті, так і у водоймах. Грунтові нематоди представлені в переважній більшості типовими ксерофільними формами, з яких описано новий для науки рід і вид Acroukrainicus sagittiferus. Це численні види з родин Cephalobidae (Acrobeles ciliatus, Acrobeloides thornei, A. buetschlii, Chiloplacus coarticaudatus, Stegelletina similis, Zeldia sp.), Panagrolaimidae (Panagrolaimus), Aphelenchoididae (три види Aphelenchoides) та Discolaimidae (Discolaimus). Виявлені також Ecumenicus monhystera, Mesodorylaimus Aporcelaimidae. Крім того відмічена присутність неспецифічних ектопаразитичних нематод (Helicotylenchus, Hemicycliophora, Tylenchorhynchus), в тому числі і переносників вірусів (Longidorus, Trichodorus) та типових седентарних ендопаразитів (Heteroderoidea). В прісноводних біотопах виявлено високу чисельність сапробіотичних нематод (Diplogastridae, Diploscapter, Panagrolaimus thienemanni, P. hygrophilus), характерних для порушених або забруднених біотопів.

Проведені попередні дослідження свідчать про своєрідність даної екосистеми і нагальну необхідність подальшого її вивчення спеціалістами в разних галузях зоологічної та біологічної науки.

Висновки

Однією з форм охорони навколишнього середовища є заповідна справа – комплекс організаційних, правових, наукових, економічних і виховних заходів, спрямованих на збереження унікальних та типових ландшафтів чи окремих природних об’єктів (видів рослинного і тваринного світу, насамперед рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення і занесених до Червоної книги, геологічних утворень, водойм тощо) у наукових, природоохоронних цілях

Зникнення видів і деградація довкілля викликають дедалі більше занепокоєння не лише вчених-екологів. Кількісне й якісне зубожіння біоти зазначають усі, хто хоч трохи стикається з дикою природою. Навіть не дуже спостережливі городяни помічають, що дедалі менше стає птахів, метеликів, риби, грибів, ягід, а передмістя, куди вони виїжджають на відпочинок, з кожним роком втрачають свою привабливість.

Стрімкий розвиток цивілізації не прискорив процесів видоутворення, але інтенсифікував процеси вимирання видів. Це відбувається через руйнування місць проживання видів, надмірну економічну експлуатацію окремих видів (масовий відстріл тварин, хижацьке рибальство, вирубування комерційно цінних видів дерев тощо), конкуренцію з екзотичними видами «чужих» фаун і флор, екстенсивне нарощування масштабів сільськогосподарської діяльності (передусім вирубування лісів і розорювання під сільськогосподарські угіддя цілинних земель), глобальне техногенне забруднення біосфери.

Людство занепокоєне тим, що біорізноманітність істотно зменшується в результаті деяких видів людської діяльності. Необхідно передбачити можливість істотного скорочення чи втрати біорізноманітності, відвернути небезпеку й усунути причини цього.

Постає нагальне питання про збереження того біорізноманітті, яке існує на території України. Велику роль у цьому відіграють законсервовані території – заказники місцевого та державного значення.

Заказники — це території й акваторії, на яких охороняються окремі види рослин і тварин або природні комплекси (озера, болота, ділянки лісу чи степу з рідкісними видами рослин або тварин, печери, території з унікальними геологічними утвореннями тощо). На території заказників дозволяється обмежена господарська діяльність, але тільки така, що не завдає шкоди об'єктам, які охороняються (наприклад, обмежена заготівля сіна в лісових заказниках, збирання морської трави зостери в приморських заказниках, регламентоване полювання на окремих видів тварин у заповідно-мисливських господарствах). На території України практично в кожній області є принаймні кілька заказників.

Список використаної літератури:

1. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи екологічних знань. — К.: Либідь, 2000.

2. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології: Підруч. — К.: Либідь, 1993.

3. Бойчук Ю. Д., Солошенко Е. М., Бугай О. В. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навч. посіб. — 2-ге вид., стереотип. — Суми: Вид. “Унів. книга”, 2003. — 284 с.

4. Географічна енциклопедія України в трьох томах. - К.: Українська енциклопедія, 1993. – 1-3т.

5. Дерій С. І., Ілюха В. О. Екологія. — К.: Вид-во фітосоціолог. центру, 1998.

6. Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посіб. — К.: Знання, 2000.

7. Екологія людини: Підруч. для вищ. навч. закл. / О. М. Микитюк, О. З.

Запольський А.К, Салюк А.І. Основи екології. — К.: Вища освіта. — 2001.

1. Злотін В. М. Бровдій. Екологія. — Х.: Ранок, 1998.

2. Злобін Ю. А. Основи екології. — К.: Лібра, 1998.

3. Исаченко А.Г. Ландшафтоведение и физико - географическое районирование. - М.: Высшая школа, 1991, С 5 - 19, 199 - 200.

4. Колотило Д. М. Екологія і соціологія: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 1999.

5. Крисаченко В. С., Мостяєв О. І. Україна: природа і люди. — К.: НІСД, 2002. — 623 с.

6. Основи соціоекології (Ред. Г. О. Бачинський).- К.: Вища школа, 1995. - С. 52-58.

7. Охорона навколишнього середовища та використання природних ресурсів України. - К., 1992. - С. 106 - 107.

8. Проблеми екології рідного краю (навчальні матеріали) (Ред. Л.П. Царик). Тернопіль, 1993. - С. 16 - 20

9. Реймерс Н.Ф. Природопользование: словарь - справочник. – М.: Мысль. – 1990.

10. Справочник по заповедному делу (Ред. А.М. Гродзинский ). - К.: Урожай, 1998. - С. 33 - 36..

11. Сторожук В.М, Яцюк Р.А. Основи екології та навколишнього середовища — Львів: Афішаю — 2000.

12. Шаблій О.І. Соціально-економічна географія України. — Львів: Світ. — 1994.

Додаток

Природні заказники Рівненської області

19