168856 (Заказники як форма збереження біорозмаїття), страница 2

На відміну від видів, котрі часом можуть пристосуватися до антропогенного фактора, переселитися в штучні біогеоценози — агроценози, лісосмуги й лісопосадки, водосховища й ставки, природні екосистеми до людини не пристосовуються. Вони або остаточно деградують, або перетворюються на квазіприродні екосистеми.

Подібно до Червоної книги, сьогодні складаються списки рідкісних екосистем і тих, що зникають, а отже, потребують особливої охорони. Такі списки називають Зеленою книгою. Не викликає сумніву, що Зелена книга найближчим часом набуде статусу державного документа, як і Червона книга [7, 106-107].

Збереження біорізноманітності — це складна, комплексна проблема. Вона пов'язана з цілою системою юридичних, наукових, організаційних, фінансових, етичних, виховних заходів, охоплює біорізноманітність на всіх її рівнях. Завдання щодо збереження біорізноманітності входять до глобальної концепції стратегії й тактики виживання людства. Це:

– планування й збалансоване використання земельних ресурсів;

– боротьба зі зменшенням площі лісів;

– невиснажливе використання природних екосистем;

– невиснажливе ведення сільського господарства;

– зниження рівня техногенних забруднень води, ґрунту й повітря;

– раціональне використання ресурсів моря та ін. [12, 371].

Проте є й система специфічних заходів захисту. Це, передусім, заповідна справа та біоконсервація.

Заповідна справа — це теорія й практика організації та збереження заповідних територій різних рангів. На заповідних територіях охороняються як окремі носії біорізноманітності — популяції, види, екосистеми, так і середовище проживання в цілому. Ранг заповідної території визначається науковою значущістю об'єктів, що охороняються, та її площею. Серед заповідних територій найвищий ранг мають заповідники й національні природні парки, потім — заказники й заповідно-мисливські господарства, а також пам'ятки природи.

Сучасні ретельні еколого-економічні розрахунки й моделі показують: збереження генофонду будь-якого регіону можливе лише за умови, що не менше ніж 10—15 % його площі зайнято заповідними територіями рангу заповідника чи заказника. Наявність розвиненої мережі заповідних територій — необхідна (хоч і не достатня) умова збереження біорізноманітності. Тому кожна держава, яка приєдналася до Конвенції про біорізноманітність, зобов'язана підтримувати й розвивати мережу заповідних територій.

Проте навіть розвинена мережа заповідних територій не зможе забезпечити збереження біорізноманітності. Біоконсервація належить до галузі новітніх напрямів біоекології. Це система заходів, спрямованих на збереження генетичної й видової різноманітності шляхом збереження популяційних і видових генотипів окремих особин поза природними місцями проживання — в зоопарках, ботанічних садах, у колекціях культур тощо.

1.2 Заказники у структурі природно-заповідних територій

Бурхливий розвиток промисловості та сільськогосподарського виробництва, інтенсивне будівництво, розширення мережі шляхів, сполучення, осушення болотних масивів та річкових долин, розорення всіх придатних для сількогосподарського обробітку земель, зменшення лісових площ – все це призводить до значних змін природних комплексів, впливає на екологічну рівновагу, видовий склад фауни та флори довкілля.

Процес видозмін природних комплексів триває, зміна екосистем набуває дедалі більших масштабів. Вже зараз необхідно вжити заходів щодо збереження унікальних ландшафтів, рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин, усього генофонду рослинного і тваринного світу.

У природно-заповідний фонд України входять заповідники, заказники, регіональні ландшафтні парки, заповідні урочища, ботанічні сади, зоологічні, дендрологічні парки, пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо. Загалом природно-заповідний фонд України в 2008 р. налічував у своєму складі 6939 територій і об'єктів площею 2508,7 тис. га, що становить 4,16 % території країни [14, 106].

Розрізняють заказники загальнодержавного та місцевого значення.

Заказник загальнодержавного значення – територія (акваторія), виділена з метою збереження, відтворення та відновлення окремих або кількох компонентів цінних типових і унікальних природних комплексів на час, необхідний для виконання поставлених перед заказником завдань та для підтримання загального екологічного балансу. Створюються насамперед на території (акваторії), в межах якої зустрічаються види рослин і тварин, занесені до Червоної книги України. Термін існування заказника при його оголошенні не встановлюється.

Заказник місцевого значення оголошується на територіях, цінних для даного регіону, Залежно від характеру, мети організації і необхідного режиму охорони заповідники поділяють на ландшафтні, лісові, ботанічні, загально зоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, палеонтологічні, геологічні. Оголошення певної території заказником не призводить до вилучення у землекористувача або у землевласника земельної ділянки чи водного об’єкта, які він займає.

На території України оголошено 281 заказників загальнодержавного і 2091 місцевого значення.

Природно-заповідні території є основою збереження генофонду рослинного і тваринного світу, типових і рідкісних ландшафтів, підтримання сприятливих екологічних умов. Провадяться дослідження, які дають можливість вирішувати проблеми природокористування, розробки наукових основ охорони природи.

Значення природно-заповідних територій у вирішенні проблем агроекології дуже суттєве. Водоохоронну, ґрунтозахисну, водорегулюючу роль заповідників та заказників важко переоцінити. У зв’язку з відсутністю цін на природні ресурси — землю, воду, повітря — поки що немає правильного уявлення про істинну цінність заповідних територій, які частково або повністю вилучені з господарської діяльності [14, 107].

Однак, у зв’язку з підвищеною увагою до екологічних проблем ми все більше усвідомлюємо важливість і значення природних ресурсів і вважаємо, що вони невичерпні. Намічається перехід до обліку вартості природних ресурсів при плануванні економічної політики держави, при якому природно-заповідні території, які являють собою особливо цінні в екологічному відношенні системи, знаходять особливе і всезростаюче значення. Існуюча в Україні мережа природно-заповідних територій створювалася в основному для охорони рідкісних рослин, тварин і ландшафтів. Однак у світі сучасного бачення проблеми стає зрозумілим, що вона не повністю забезпечує вирішення актуальних завдань охорони і потребує критичного аналізу, перегляду і розширення, в тому числі й з точки зору екологізації аграрного виробництва.

Таким чином, в Україні поняття «заповідні об’єкти», «заповідна справа» трактуються широко, до природно-заповідних віднесені об’єкти з різним режимом охорони, незалежно від їх землекористування.

Одним із основних завдань заказників є проведення багаторічних спостережень за природним розвитком екосистем певних регіонів, а їх кінцева мета — пізнання законів еволюції органічного світу. Ця, мета диктує необхідність невтручання в природу на територіях заказників, забезпечення спадкоємності спостережень.

Природно-заповідні території виконують також роль банку гено- і ценофонду. Стабільне довгострокове використання біосфери в майбутньому залежить від збереження для наступних поколінь всього генетичного різноманіття планети і її окремих регіонів, забезпечення умов можливості еволюційного розвитку видів. Природно-заповідні території у вирішенні цієї проблеми відіграють особливу роль, тому що створюються в першу чергу на територіях, що відрізняються багатством флори і фауни, а також різноманіттям рослинності [12, 362].

Мережа природно-заповідних територій у природних регіонах повинна забезпечувати збереження фітогенофонду і фітоценофонду, а також нормальне протікання еволюційних процесів утворення видів.

У міжнародній практиці основним критерієм для вибору місця природних заповідників є: оптимальне місцепроживання для одного або кількох видів, які знаходяться під загрозою; місця, де різноманіття місцепроживань і видів максимальне; ділянки з максимальною ендемічністю; ділянки з максимальною збереженістю або які забезпечують тривалу безпеку.

Кількість природно-заповідних територій і їх розміри повинні забезпечувати збереження такої кількості особин кожного виду рослин і тварин, яка не призводила б з покоління в покоління до суттєвих змін спадкової мінливості виду.

Кожний вид, будучи унікальним, неповторним явищем природи, має наукову цінність тепер і матиме в майбутньому. Напрямів можливого використання їх людиною, в тому числі і в народному господарстві, нині передбачити неможливо.

Так як кожний природний регіон повинен максимально задовольняти потреби людини для проживання в ньому і створювати необхідну комфортність, мережа територій, що охороняються, повинна служити естетичним, культурним і виховним цілям. Особливе значення при цьому має спілкування людини з природою. Тому практичні завдання сьогодення включають збереження відносно незайманих куточків природи на території зумовлених регіонів і організацію їх відвідування людьми.

Таким чином, роль природно-заповідних територій багатогранна і важлива. Вони знаходяться на обліку і під державним контролем, який покладений в Україні на Міністерство по охороні навколишнього середовища.

Розділ 2. Заказники та їх роль у збереження біорозмаїття

2.1 Заказники місцевого та державного рівня у структурі природо-заповідних територій Рівненщини

Природно-заповідний фонд (ПЗФ) Рівненської області станом на 1.01.2002 р. складається з 268 об’єктів загальною площею 155960,7 га, що становить 7,8% території області, в тому числі - 26 об’єктів загальнодержавного значення загальною площею 63974,9 га і 242 об’єкти місцевого значення площею 91985,8 га, рис. 2.1. Як бачимо, основу природно-заповідного фонду Рівненської обл. складають заказники місцевого значення, Рівненський природний заповідник, регіональні ландшафтні парки (“Прип’ять-Стохід” та “Надслучанський”), заказники загальнодержавного значення, державні заповідні урочища і всього 898,7 га разом утворюють пам’ятки природи загальнодержавного та місцевого значення, дендрологічні, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного та місцевого значення.

.

Рис 2. 1.Стуктура природно-заповідного фонду Рівненської обл. на 1.01.2002 р

Рис.2.2.Фукціональна структура заказників загальнодержавного значення

Рис.2.3.Фукціональна структура заказників місцевого значення

Структура ядра природно-заповідного фонду (заказників загальнодержавного та місцевого значення) приведена на рис. 2.2, 2.3 де основою є ботанічні об’єкти.

До репрезентативної мережі області віднесено ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу довкілля.

Рівненська область за рівнем заповідності входить в п’ятірку кращих в Україні. За оцінкою багатьох спеціалістів відсоток заповідності Рівненщини мав би бути ще більшим - не менше 10%.

Зважаючи на унікальність природних комплексів Рівненщини, виявлення в минулі роки місць зростання видів рослин, занесених до Червоної Книги України, можливості розширення природно-заповідного фонду області ще не вичерпані.

Відповідно до Закону України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” від 21 вересня 2000 р., основною метою якого є збільшення площ земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження ними різноманіття, близького до природного стану, та формування єдиної територіальної системи, побудованої для забезпечення міграції та поширення видів рослин і тварин природними шляхами, збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій, Держуправлінням екології та природних ресурсів в Рівненській області внесені пропозиції щодо планів реалізації Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі області на 2001-2005 рр., в які входить розширення мережі регіональних ландшафтних парків області, а саме: закінчення робіт із створення “Дермансько-Мостівського регіонального ландшафтного парку” в Здолбунівському р-ні, регіонального ландшафтного парку “Погориння” в Гощанському р-ні і “Демидівського регіонального ландшафтного парку” в Демидівському р-ні.

Виходячи з існуючих якісних та кількісних показників природно-заповідного фонду, умов сучасного господарювання та з метою забезпечення виконання “Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2005-2010 рр.”, пріоритетними проблемами в галузі заповідної справи, що потребують розв’язання, є:

• збільшення площ та формування оптимальної репрезентативної мережі природно-заповідного фонду;

• інвентаризація сучасного стану та організація систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів та об’єктів;

• створення та ведення кадастру природно-заповідного фонду;

• вжиття заходів щодо збереження природно-заповідного фонду;

• забезпечення реалізації заходів щодо формування регіональної екологічної мережі;

• вдосконалення режиму охорони та використання інших природних територій, що особливо охороняються.

З метою вирішення пріоритетних проблем протягом 2005-2010 рр. потрібно вжити комплекс організаційних заходів, а саме:

• забезпечити розробку проектів організацій територій та підтримання регіональних ландшафтних парків;

• продовжувати роботи щодо розширення існуючих та створення нових заповідних об’єктів;

• забезпечити поетапну інвентаризацію та розробку науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення встановленого режиму охорони заповідних природних комплексів та об’єктів.

Базальтові стовпи (геологічний заказник, Рівненщина)