154053 (Тенденції розвитку техніки гри у волейбол)

18

Міністерство освіти та науки України

Полтавський державний університет ім. В. Г. Короленка

Кафедра методики викладання

спортивних дисциплін

Курсова робота

Тенденції розвитку техніки гри

у волейбол

студента ІІІ курсу

факультету фізичного виховання

Науковий керівник:

Полтава

План

Вступ

РОЗДІЛ І. ОСНОВИ СПОРТИВНОЇ ПІДГОТОВКИ ЮНИХ ВОЛЕЙБОЛІСТІВ

1.1 Вікові особливості дітей та лікарський контроль

1.2 Фізична підготовка

1.3 Спеціальна фізична підготовка

РОЗДІЛ ІІ. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТЕХНІКИ ГРИ У ВОЛЕЙБОЛ

2.1 Техніка переміщень.

2.2 Передача м’яча

2.3 Подача м’яча

2.4 Нападаючий удар

2.5 Техніка переміщень.

2.6 Падіння.

2.7 Приймання м’яча

2.8 Блокування

Висновки

Література

Вступ

Волейбол — популярна гра в багатьох країнах свiту. У нашій країні нею займається близько 6 млн. чоловік.

Вперше грати у волейбол почали В США 1895 р. Гру створив Вiльям Морган – викладач фiзичної культури в місті Гелiок (штат Массачусетс). Її назвали волейболом, що в перекладi означає „лiтаючий м’яч”. У 1897 р. було розроблено спортивнi правила цiєї гри, якi не раз змінювались та доповнювались.

Проста гра, що не потребує дорогого обладнання, швидко поширилася в Японiї, Китаї, на Фiлiпiнах, а пiзнiше — в Європі. У нашiй країні волейбол „народився” вдруге. Ця гра не тільки перетворилась на стрімку мужню атлетичну гру, а й набула небаченої, справдi всенародної популярності.

У 1923 р. в Москвi було проведено змагання з волейболу, у 1925 р. Московська рада фiзкультури затвердила правила таких змагань, а з 1927 р. регулярно проводяться змагання на першiсть Москви з волейболу.

Важливою подiєю в розвитку волейболу в нашiй країні став чемпіонат, який проходив у Москвi пiд час першої Всесоюзної спартакiади в 1928 р. У першостi з волейболу, крiм російських спортсменiв, взяли участь команди України, далекого Сходу, Пiвнiчного Кавказу i Закавказзя. Серед жiнок сильнiшими виявились волейболiстки Москви. У чоловiкiв перемогу здобув дружний колектив України, який продемонстрував самовiддану гру в захистi.

Велику роль у розвитку волейболу вiдiграла також Спартакiада школярiв i пiонерiв 1929 р. У нiй брала участь велика кiлькiсть юних волейболiстiв. Фiнальним змаганням у Москвi передували попереднi змаганвя в школах, районах, мiстах. Молодь внесла багато нового в гру i насамперед швидкий темп. Позитивнi результати дала навчально-тренувальна робота з дiтьми, що почала систематично проводилась.

Багато нових талановитих гравцiв було виявлено на всесоюзних змаганнях школярiв з волейболу в 1935—1936 рр. Серед юних волейболiстiв зявляються провiднi майстри Анатолiй Ейнгорн, Володимир Савiн. Багато iмен талановитих гравцiв передвоєнних рокiв назавжди залишилося в iсторії вiтчизняного волейболу. Так, Анатолiй Чинiлiн прославився сильними ударами, Олександр Русанов здобув популярнiсть у глядачiв подачами, неперевершеним майстром обманних ударiв був Микола Рубiн. «Мертвi» м’ячi приймав у захистi Олексiй Єсипенко.

Суддя мiжнародної категорiї Юрiй Багон протягом багатьох рокiв очолював республiканську колегiю суддiв. Вiн не раз входив до збiрної команди мiста Москви, одним з перших став суддею мiжнародноiї категорії.

У 1933 р. в Днiпропетровську вiдбувся перший чемпiонат країн з волейболу. А через два роки в Ташкенті радянськi волейболiсти провели першу мiжнародну зустрiч. Керiвники спортивних органiзацiй планували розширити мiжнароднi зв’язки. Мали вiдбутися зустрiчi iз збiрними командами Європейських країн. Але вони були вiдкладенi. Лише в 1949 р. Вiдбувся дебют радянських волейболiстiв на свiтовій аренi.

Пiсля цього ожили нашi стадiони, спортивнi зали, iгровi майданчики. Проводилися першості низових колективiв фiзкультури, турнiри за мiсцем проживания i в парках культури, змагання в пiонерських таборах.

На першому свiтовому чемпiонатi чоловiчих команд у 1949 р., що проводився в Празi, радянськi спортсмени стали першими в iсторiiї волейболу чемпiонами свiту. Особливо вiдзначився Констянтин Рева, визнаний кращим гравцем.

Золотi медалi першого чемпiонату свiту з волейболу дiсталися радянським спортсменам i одна з них — киянину Михайлу Пiменову.

У тому ж роцi в столицi Чехословаччини i наші дiвчата стали першими чемпiонками Європи.

З тих пiр вітчизняні волейболiсти регулярно беруть участь у мiжнародних зустрiчах i входять до сильніших команд свiту.

3 1956 р. проводяться чемпiонати Європи для юніорів, на яких переможцями завжди виходять наші молодiжнi збiрнi команди.

У нашiй країні волейбол — один з масових i доступних видiв спорту. На Україні волейбол особливо розвинувся у повоєннi роки. Команди школярiв займають призовi мiсця на Міжнародних спартакіадах. Успiхи в розвитку волейболу в країні пов’язанi насамперед iз самовiдданою творчою працею провiдних тренерiв i педагогiв О. К. Дюжева, Е. Г. Горбачова, В. А. Титаря, В. С. Пономаренка, Г. I.Шелекетіна, Л. О. Небилицького, С. В. Великого, Ю. С. Курильського, Б. П. Терещука, Е. О. Северова, Л. П.Лiхно та багатьох iнших, якi виховали цiлу плеяду талановитих гравцiв.

У олiмпiйськiй програмi волейбол — один з „наймолодших” видiв спорту: до Олiмпiйських iгор його включили тiльки в 1964 р. в Токiо. Першим в iсторії Олiмпiйських iгор чемпiоном з волейболу серед чоловiкiв стала радянська збiрна команда. У жіночому турнiрi тодi перемогли японки.

Волейбольний турнiр ХIХ Олiмпiйських iгор в Мехiко закiнчився трiумфом вітчизняних волейболiстiв. І чоловiча, i жiноча команди пiднялися на найвищу сходину п’єдесталу пошани.

Юрiй Поярков досягвув своєрiдних рекордiв. Протягом чотирнадцяти рокiв захищав спортивну честь нашої країни, двiчi добився звання олiмпiйського чемпiона i стiльки ж разiв чемпiона свiту та Європи, понад 350 раз виступав у складi збiрної команди країни, учасник чотирьох Спартакіад.

На ХХ Олiмпiадi в Мюнхенi жiноча збiрна нашої країни вдруге стала олiмпiйським чемпiоном волейболу, а чоловiки — бронзовими призерами..

На ХХI Олiмпiйських iграх у Монреалi нашi волейбольнi команди здобули срiбнi медалi.

На ХХII Олiмпiйських iграх змагання волейболістiв завершилися великим успiхом наших спортсменiв.

Сучасна гра у волейбол – складний вид спорту, який потребує вiд спортсмена атлетичної пiдготовки i досконалого володiння технiко-тактичними навичками гри.

Без наполегливої i систематичної навчально-тренувальної роботи досягти високих спортивних результатів у сучасному волейболi неможливо. Практика свiдчить, що вершин спортивної майстерностi, як правило, досягають спортсмени, якi почали займатися грою з дитячих рокiв.

Правильна органiзацiя навчально-тренувальної роботи в низових колективах, i особливо в школах, є передумовою для поповнення збiрних команд областей, країни молодими здiбними волейболiстами.

Об’єктом даної роботи виступає волейбол як вид спорту.

Предмет дослідження – процес розвитку техніки гри у волейбол.

Мета роботи – визначити та розкрити основні тенденції розвитку техніки гри у волейбол.

Відповідно до об’єкта, предмета та мети дослідження поставлено такі завдання:

1. Розкрити суть спортивної спеціалізації „Волейболіст”, його еволюції, і на цій основі розробити концептуальну модель розвитку у старшокласників покликання до спортивної спеціальності „Волейболіст”.

2. Визначити зміст, техніку, методику виявлення та розвитку у старшокласників покликання до спеціалізації.

3. Охарактеризувати тенденції розвитку техніки гри у волейбол.

Методами дослідження є педагогічне спостереження за тренувальними процесами в ДЮСШ та загальноосвітній школі; узагальнення та систематизація даних після опрацювання літературних джерел.

РОЗДІЛ І. ОСНОВИ СПОРТИВНОЇ ПІДГОТОВКИ ЮНИХ ВОЛЕЙБОЛІСТІВ

Процес пiдготовки юного волейболiста передбачає систему педагогiчного впливу на формування особистостi дитини та її фiзичне виховання. Тому до навчально-тренувального процесу ставляться високi вимоги, якi не обмежуються пiдготовкою спортсменiв. Поряд з фiзичним розвитком i спортивним вдосконаленням необхiдно виховувати людину сучасного суспiльства. Весь процес пiдготовки має сприяти патрiотичному вихованню, вихованню старанного ставлення до навчання i працi.

У процесi навчально-тренувальних занять пiд впливом фiзичних вправ у юного волейболiста виховуються вiдповiднi вмiння i павички. Багаторазове повторения вправ впливає на дiяльнiсть усiх органiв i систем.

На рiзних етапах пiдготовки юного волейболiста питома вага навчання i тренування змiнюється. У пiдготовчих i пiдлiткових групах переважає навчання, пов’язане з формуванням багатьох рухових павичок. На даному етапi увагу зосереджують на оволодiннi основними знаннями, вмiннями i навичками, без яких неможлива успiшна спортивна пiдготовка. Створюється основа, на якiй у майбутньому стане можливим досягнення спортивної майстерностi.

Працюючи з юними волейболiстами, необхiдно насамперед виховувати у них дисциплiнованість. Потрібно намагатись, щоб усі їхні вчинки, дії повністю підпорядкоувались вимогам колективу.

Дисциплінованість виховується високою вимогливістю керiвника занять, педагога-тренера. Основною вимогливостi є бездоганне виконааня всіх норм i правил життя та побуту колективу: ніяких запiзнень на заняття, пропускiв тренування без поважних причин, чiтке виконання усіх зауважень, розпоряджень, команд, зразкова поведінка. Без уваги не можна залишати жодного прояву недисциплiнованостi. Така вимогливiсть привчає учнiв стежити за собою i своїми дiями, тримати себе в руках, ставити iнтереси колективу вище за власні, з повагою ставитися до товаришiв. Недостатня вимогливiсть до юних волейболiстiв призводить до послабления дисципліни, а це в свою чергу негативно впливає на фiзичну пiдготовленiсть i спортивне вдосконалення.

Виховання i навчання — єдиний педагогiчний процес. Виховна робота повинна проводитись завжди і всюди, з першого дня приходу новачка на заняття. Тренер-вихователь — педагог, старший товариш, друг дiтей. Вiн має бути взiрцем для них в усьому.

Навчання і тренування юних волейболiстiв підпорядковане закономiрностям фiзичного виховання i будується з урахуванням загальнопедагогічних специфiчних для спортивного тренування принципiв.

1.1 Вікові особливості дітей та лікарський контроль

Фiзичний розвиток дитини від народження до зрілого віку відбувається досить нерівномірно, оскільки формування рухових якостей і зростання організму відбувається неодночасно.

За існуючою віковою періодизацією дітей шкільного віку поділяють на такі групи: молодший шкільний вік – хлопчики 8 – 12 років та дівчатка 8 – 11 років; підлітковий вік – хлопчики 13 – 16 років та дівчатка 12 – 15 років; юнацький вік – юнаки 17-21 років та дівчатка 16 – 20 років.

Період повільного росту (вiд 7 до 10 рокiв) змінюється прискореним ростом (у 10—12 рокiв у дiвчаток і в 13—14 рокiв у хлопчикiв). Найбiльшi прирости маси тiла вiдбуваються пiд час повiльного росту дитини у довжину (з 7 до 10 та iз I7 до 20 рокiв).

Перiоди iнтенсивного росту характеризуються звичним посиленням енергетичних i пластичних процесiв в органiзмi. У цей час органiзм менш стiйкий проти несприятливих умов навколишнього середовища. У перiоди посиленого збiльшення маси тiла i відносно повiльного росту органiзм дитини стiйкiший проти впливiв негативних факторiв. Однак бувають і значнi вiдхилення вiд установленої залежностi, особливо у вiцi 11—15 рокiв (у дiвчаток) та 13—16 рокiв хлопчикiв.

Вирiшальну роль в оцiнцi розвитку дiтей і пiдлiткiв вiдiграє бiологiчний рiвень зрiлостi органiзму. На цьому й грунтується програма тренувальних занять для пiдлiткiв.

Встановлено, що в молодих спортсменiв показники фiзичного розвитку вищi, вiж у їхнiх ровесникiв, якi не займаються спортом.

У перiод статевого дозрiвания вiдбувається глибока перебудова ендокринного апарату, що помітно впливає на нервово-психічний стан пiдліткiв. Це виявляється в збiльшенiй збудливостi, нестiйкостi настрою, швидкiй втомлюваностi, подразливостi, надмiрнiй руховiй активоостi. Психiка пiдлiткiв нестiйка: вони дуже вразливi, часто переоцiнюють свої сили й можливостi. Якщо заняття мають емоцiйний характер, суб’єктивне вiдчуття втоми у пiдлiткiв та юнакiв виявляється нерiзко, незважаючи на великий вплив фiзичного навантаження на функцiональний стан організму. У юних спортсменiв передстартовий стан має бiльш виражений характер, нiж у дорослих.

Особливостi будови кiсткового скелета, а також вiдносна слабкiсть м’язової системи часто сиричиняють деформацiю хребта i грудної клiтини, що призводить до порушень нормальної постави. Встановлено, що при iнших однакових умовах остаточнi розмiри тiла залежать вiд часу й тривалостi статевого дозрiвання. На iндивiдуальнi строки статевого дозрiвання впливають не так конституцiональнi, расовi чи географiчнi фактори, як соцiально-економічні умови життя. У перiод статевої зрiлостi змiнюються фiзико-хiмiчнi властивостi скелетних м’язiв.

Моторика у пiдлiткiв залежить не тiльки вiд розвитку опорно-рухового апарату, а й вiд формування центральної нервової системи. Згиначi i розгиначi рук розвиваються майже одночасно, а розгиначi нiг i тулуба швидше, нiж згиначi. Сила м’язiв правої руки i стегна бiльша вiд сили м’язiв лiвої руки та стегна. Для спортсмена велике значення має симетричиний розвиток м’язiв лiвої i правої сторiн тулуба i кiнцiвок.

Функцiональнi можливостi вегетативних органiв i систем у пiдлiткiв розвиненi ще недостатньо, щоб пiдтримувати на вiдповiдному рiвнi складний комплекс фiзiологiчних процесiв при роботi з перемiнною iнтенсивнiстю, що специфiчно для гри у волейбол.

Резерви серцево-судинної та дихальної системи у дiтей, пiдлiткiв, юнакiв i дiвчат значно нижчi, нiж у дорослих. А тому частота серцевих скорочень (ЧСС) у вих бiльша. Часто у пiдлiткiв спостерiгається збiльшення лiвого шлуночка серця, що пов’язано з розширенням його порожнин та потовщенням м’язової стiнки. Отже, полегшується проходження кровi, створюються кращі умови для швидкого кровотоку та меншого опору периферичних судин.

Тривалiсть вiдновлення ЧСС в юних спортсменів при великих i особливо повторних навантаженнях значно зростає. Функції дихання та кровообігу в юних спортсменiв пристосовуються до навантажень менш рацiонально, нiж у дорослих. Із збiльшенням енергетичного обмiну, що зумовлюється iнтенсивним ростом тканин i органів, зростає навантаження на серцево-судинну систему, iнколи з’являється невiдповiднiсть мiж збiльшенням серця та всього органiзму. У зв’язку з цим можливi вiковi фупкцiональнi порушення в дiяльностi серцево-судинної системи. При м’язовому навантаженнi у дiтей i пiдлiткiв спостерiгається значний кисневий борг. Показники артерiального тиску та ЧСС пiсля стандартного навантаження вiдновлюються в них повiльнiше, нiж у дорослих. Але тривалiсть вiдновлення показникiв до вихiдного рiвня в юних спортсменiв менша, нiж у їхнiх ровесникiв, якi не займаються спортом. Через легенi за одиницю часу у пiдлiткiв протiкає велика кiлькiсть кровi, що створює сприятливi умови для газообмiну. Величина максимального кисневого боргу в юних спортсменiв незначна, тому здiбнiсть до роботи в анаеробних умовах у них гiрша, нiж у дорослих.

Гiпертрофiя лiвого шлуночка зумовлена не тільки особливостями юнацького серця, а й впливом систематичних занять спортом. Завдяки систематичним тренуванням в юних свортсменiв зменшуються енерговитрати, повязанi з виконанням стандартного навантаження.