133278 (Фізична реабілітація дітей із затримкою психічного розвитку віком 6-8 років), страница 2

Серед факторів, які призводять до ЗПР, виділяють біологічні і соціальні (психогенні, соціогенні).

Біологічні фактори дуже різноманітні. Науковці [16; 33] відмічають, що у даному випадку це генетично обумовлене уповільнене дозрівання різних систем дитячого організму, у тому числі і нервової системи. Такі діти, не виявляючи хворобливих ознак, і фізично, і психічно відстають від вікової норми, що виявляється під час обстеження їх на шкільну зрілість. Особливо відстає емоційно-вольова сфера: дитина може виявляти досить знань і кмітливості у грі, але дуже важко сприймає суто навчальні завдання, погано засвоює правила поведінки, обов'язки школяра. Адаптація до школи у таких дітей досить складна. Їм краще починати шкільне навчання пізніше, і при цьому вони потребують індивідуального підходу з боку сім'ї і педагога [9].

Затримка психічного розвитку у дітей зумовлена також різними тілесними захворюваннями, особливо такими, що починаються в ранньому віці, і, набуваючи хронічності, надовго позбавляють дитину життєрадісності і активності. Центральна нервова система в таких випадках безпосередньо не уражається хворобою, але страждає від загального виснаження дитячого організму. Хвороба знижує психічний тонус дитини, а тому складаються несприятливі умови і для розвитку її психічних функцій. Умовою подолання такої форми затримки психічного розвитку у дитини є лікування її хвороб та систематична педагогічна робота.

Церебрально-органічна форма затримки психічного розвитку пов'язана з хворобливим ураженням мозку. Прояви її стійкіші і яскравіше виражені. Щоб їх усунути чи пом'якшити, потрібні систематичні і тривалі лікарські та педагогічні заходи. Під час неврологічного обстеження таких дітей досить часто виявляються певні відхилення у функціонуванні їхньої нервової системи, що свідчить про шкідливий вплив на мозок чи плоду новонародженої дитини різних чинників, а саме: різні хвороби матері під час вагітності, токсичні речовини, якими забруднене навколишнє середовище, а також нікотин, алкоголь, деякі лікарські препарати [65; 66].

Затримку психічного розвитку зумовлюють різні запальні захворювання центральної нервової системи впродовж перших років життя, а також травми головного мозку.

Ознаки затримки психофізичного розвитку, пов'язані з ушкодженням мозку, у багатьох дітей виявляються вже в ранньому дитинстві: запізнілим початком ходіння, незграбністю в рухах, затримкою в розвитку мовлення, зниженою пізнавальною активністю. Залежно від того, які функціональні системи мозку зазнали ушкодження, можна спостерігати окремі особливо виражені порушення пізнавальної діяльності. У деяких дітей найбільш вираженими є недоліки розвитку мовлення, читання, в інших – лічби, просторової орієнтації, довільної регуляції поведінки [52; 86].

Причинами виникнення затримки психічного розвитку у дітей є умови її проживання в неблагонадійній сім'ї: алкоголізм батьків, їхня неуважність, жорстокість до дитини. Проведено чимало досліджень [93], які свідчать про негативний вплив на розвиток дитини ранньої ізоляції її від контактів з матір'ю. Так, втрата чи відсутність тісного контакту з матір'ю чи іншим дорослим, який виконує її функції, уже у двомісячному віці дитини призводить до серйозних розладів у її розвитку. Можливість виправити ці недоліки залежить від тривалості порушення зв'язків з матір'ю: чим вони триваліші, тім важче подолати їх наслідки.

1.3 Класифікація форм затримки психічного розвитку

Важливим напрямком у дослідженні нашої проблеми є клініко-фізіологічне і психолого-педагогічне вивчення дітей із ЗПР. Існуюча в наш час класифікація типів ЗПР, яка розроблена К.С. Лебединською [56], відображає не тільки механізми порушення психічного розвитку, але і їх причинну обумовленість. Основні клінічні типи її диференціюються за етіопатогенетичними принципами: конституційного походження, соматогенного походження, церебрально-органічного походження, психогенного походження (при патологічному формуванні особистості).

Кожному з цих варіантів властиві як специфічні особливості інфантилізму, так і різний прогностично значущий характер недостатності пізнавальної діяльності. Вони можуть бути ускладнені багатьма хворобливими ознаками – соматичними, енцефалопатичними, неврологічними – і мати свою клініко-психологічну структуру, свої особливості емоційної незрілості і порушення пізнавальної діяльності, свою етіологію.

Затримка психічного розвитку конституціонального ґенеза. До даного типу ЗПР відноситься обумовлений психічний, психофізичний інфантилізм – гармонійний або дисгармонійний. В обох випадках у дітей переважають риси емоційно-особистісної незрілості, «дитячість» поведінки, жвавість міміки і поведінкових реакцій. Розлади поведінки при дисгармонійному інфантилізмі важче піддаються психолого-педагогічній корекції і вимагають більших зусиль з боку батьків і педагогів, тому таким дітям показана додаткова медикаментозна терапія [63].

При ЗПР конституціонального походження також розглядають спадково обумовлену парціальну недостатність окремих модально-специфічних функцій (праксис, гнозис, зорова і слуховая пам'ять, мовлення), які лежать в основі формування складних міжаналізаторних навичок, таких, як малювання, читання, письмо, рахунок і інших. Генетична обумовленість даних порушень зумовлена передачею у родинах дітей із ЗПР із покоління в покоління випадками ліворуцтва, дислексії, дисграфії, акалькулії, недостатності просторового гнозиса і праксиса [58]. У плані корекції це один із самих сприятливих типів психічного розвитку при ЗПР.

Затримка психічного розвитку соматогенного ґенеза. Це тип затримки розвитку психіки обумовлений тривалою соматичною недостатністю різного походження: хронічними інфекціями і алергійними станами, уродженими і набутими вадами розвитку внутрішніх органів (серце, нирки, легені і ін.). Важливу роль відіграють важкі соматичні захворювання (численні пневмонії, ангіни і ін.), що мають місце в перші роки життя дитини. [102].

Психічний розвиток цих дітей гальмується, в першу чергу, стійкою астенією, що різко знижує загальний психічний і фізичний тонус, затримує емоційний розвиток [86]. Соматогенний інфантилізм обумовлений низкою невротичних нашарувань – невпевненістю, боязкістю, пов'язані з відчуттям своєї фізичної неповноцінності. Цей тип іноді викликаний режимом заборон і обмежень, у якому соматично ослаблена або хвора дитина. Такі діти рідко відвідують дитячий садок, вони, в основному, виховуються вдома, у результаті чого їхнє коло спілкування обмежене, порушені міжособистісні відносини. Ці діти вимагають санаторно-курортних умов, правильного режиму харчування, відпочинку, сну, їм необхідне медикаментозне лікування [5]. Нерідко виникає вторинна інфантилізація, що призводить до зниження працездатності і більш стійкій затримці психічного розвитку. Урахування поєднання всіх цих факторів є засадою прогнозу перспектив подальшого розвитку дитини та визначення змісту лікувально-профілактичного, корекційно-педагогічного і виховного впливів на дитину [14; 50].

Затримка психічного розвитку церебрально-органічного походження відрізняється більшою стійкістю і виразністю порушень як в емоційно-вольовій сфері, так і в пізнавальній діяльності. Анамнез дітей з даним типом ЗПР у більшості випадків показує наявність негрубої органічної недостатності нервової системи залишкового характеру внаслідок патологій вагітності (важкі токсикози, інфекції, інтоксикації, травми, конфлікт за резус-фактором), асфіксії, родові травми, постнатальні нейроінфекції та ін. [28].

Т.Д. Ілляшенко [40] відмічає, що церебрально органічна форма ЗПР є найбільш важкою. Як свідчить її назва, вона пов'язана з хворобливими ураженнями головного мозку.

Виділяють два загальних клініко-психологічних варіанти ЗПР даної категорії [56]. Перший варіант характеризується переважно незрілістю емоційної сфери за типом органічного інфантилізму. При іншому варіанті домінують симптоми ураження нервової системи і парціальні порушення вищих коркових функцій.

Затримка психічного розвитку психогенного ґенеза. Даний вид ЗПР пов’язується із несприятливими умовами виховання, що обмежують або спотворюють стимуляцію психічного розвитку дитини на ранніх етапах її розвитку. Відхилення в психофізичному розвитку дітей при даному варіанті виникають внаслідок психотравмуючого впливу середовища. Негативний вплив може позначитися на дитині ще в утробі матері, якщо жінка зазнає сильні, довгострокові переживання. ЗПР психогенного ґенеза може бути пов'язана із соціальним сирітством, культурною депривацією, при яких у дитини не виховується почуття обов’язку і відповідальності, не стимулюється розвиток пізнавальної діяльності, інтелектуальних інтересів і установ 29. Тому риси патологічної незрілості і імпульсивності у дітей часто поєднуються із недостатнім рівнем знань і уявлень про навколишній світ, що в майбутньому відображається на фрагментарному засвоєнні шкільних предметів.

Варіант аномального розвитку особистості за типом «кумир сім'ї» обумовлений, навпаки, гіперопікою – розпещеним вихованням, при якому дитині не прищеплюються риси самостійності, ініціативності, відповідальності [19]. Для психогенного інфантилізму, поряд з недостатньою здатністю до вольового зусилля, характерні риси егоцентризму і егоїзму, нелюбові до праці.

Патологічний розвиток особистості за нервовим типом найчастіше спостерігається у дітей, батьки яких проявляють грубість, жорстокість, деспотичність, агресію до дитини та інших членів сім'ї. У таких умовах нерідко формується особистість несмілива, боязка, емоційна незрілість якої проявляється в недостатній самостійності, рішучості, активності і ініціативності [93].

Ефективність корекційних заходів при даному типі ЗПР пов'язана з можливістю перебудови несприятливого сімейного клімату і подолання розпещуючого або знехтуючого дитину типу сімейного виховання.

Поряд із визначенням типів психічного розвитку, виділені ступені її тяжкості [24]:

1. Легкий ступінь – як правило, не потребує систематичного лікування.

2. Середній ступінь – корекція відбувається в спеціальних умовах.

3. Тяжкий ступінь – уявляє собою діагностичні труднощі в плані відокремлення її від олігофренії в ступені дебільності.

Розподіл за ступенями тяжкості дає можливість більш цілеспрямовано проводити лікування, будувати корекційно-педагогічну роботу і визначати подальший прогноз у розвитку дитини даної нозоології.

1.4 Особливості психофізичного стану дітей зі ЗПР

Найважливіше значення для побудови корекційно-реабілітаційної роботи має знання специфічних психофізичних особливостей дошкільників із затримкою психічного розвитку.

Розглядаючи особливості психофізичного стану в дітей із ЗПР, ми зупинилися на таких поняттях, як психічний і фізичний стан дитини.

Психічний стан – це цілісна характеристика психічної діяльності за певний проміжок часу, що відображає своєрідність проходження психічних процесів і виступає як система їхньої організації, а також як механізм оцінки відображеної діяльності [52]. Виділяють пізнавальні і емоційно-вольові психічні процеси. У свою чергу, до пізнавальних процесів відносять відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення і уява [16; 54].

Фізичний стан визначається, як здатність людини виконувати фізичну роботу [8] і містить у собі, у першу чергу, показники фізичного розвитку і фізичної підготовки [32]. Деякі вчені уважають, що провідним показником фізичного стану є розвиток дрібної і загальної моторики [16; 54].

Характерною ознакою затримки психічного розвитку є недорозвиток якостей уваги [30]. Тією чи іншою мірою недоліки уваги притаманні дітям, що відносяться до різних клінічних форм затримки психічного розвитку. Американські психологи і клініцисти описують «синдром дефіциту уваги», що часто сполучається з гіперактивністю, як характерний для дітей з мінімальними мозковими дисфункціями та із труднощами в навчанні. Прояви недостатності уваги в дошкільників із затримкою психічного розвитку виявляються вже при спостереженні за особливостями сприйняття ними навколишніх предметів і явищ.

У психолого-педагогічних дослідженнях [35] відзначаються наступні особливості уваги у дітей із ЗПР:

• нестійкість (коливання) уваги, що веде до зниження продуктивності, обумовлює труднощі виконання завдань. Дитина продуктивно працює протягом 5–15 хв., потім протягом 3–7 хв., «відпочиває», накопичує сили для наступного робочого циклу. У моменти «відпочинку» дитина як би «випадає» з діяльності, займаючись сторонніми справами. Після відновлення сил дитина знову здатна до продуктивної діяльності і т.д.;

• знижена концентрація. Виражається в труднощах зосередження на об'єкті діяльності і програмі її виконання, швидкої стомлюваності. Дана особливість уваги вказує на наявність органічних факторів соматичного або церебрально-органічного ґенеза;

• зниження обсягу уваги. Дитина утримує одночасно менший обсяг інформації, чим той, на основі якого можна ефективно вирішувати ігрові, навчальні і життєві завдання спостерігається утруднене сприйняття ситуації в цілому;

• знижена вибірковість уваги. Дитині важко виділити мету діяльності і умови її реалізації серед несуттєвих побічних деталей;

• знижений розподіл уваги. Дитина не може одночасно виконувати кілька дій, особливо якщо всі вони мають потребу у свідомому контролі, тобто перебувають у стадії засвоєння;

• «прилипання уваги». Виражається в труднощах переключання з одного виду або знайденого способу діяльності на інший, у відсутності гнучкого реагування на ситуацію, що змінюється;

• підвищена відволікаємість. Дитина тривалий час не може зосередитися на даній діяльності. Порівняльне експериментальне показало виражений негативний вплив на діяльність дітей із ЗПР будь-яких сторонніх подразників. Вони роблять численні помилки, темп їх діяльності внаслідок цього вповільнюється, результативність падає.

Вивчення процесів пам'яті дітей з даною патологією розвитку показало їхню недостатню продуктивність, малий обсяг, неточність і складності у відтворенні. Багато чого з того, що нормально розвинені діти, запам'ятовують легко, в їхніх відстаючих однолітків викликає значні зусилля і вимагає спеціально організованої роботи з ними. Однією з основних причин недостатньої продуктивності мимовільної пам'яті у дітей із ЗПР є зниження їхньої пізнавальної активності. У дослідженні Т.В. Егорової [37] ця проблема була піддана спеціальному вивченню. Експериментальна методика, передбачала виконання завдання, мета якого було розкласти картинки із зображеннями предметів на групи відповідно до першої букви назви цих предметів. Виявлено, що діти із затримкою розвитку не тільки гірше відтворювали словесний матеріал, але і витрачали на це помітно більше часу, ніж їх нормально розвинені однолітки. Вони самостійно, майже, не могли підібрати потрібні слова і рідко застосовували для цього допоміжні прийоми. У тих випадках, коли це все-таки відбувалося, найчастіше спостерігалася підміна мети дії. Допоміжний спосіб використовувався не для потрібних слів, що починаються на певну букву, а для складання нових (сторонніх) слів на ту ж букву [37].

Н.Г. Піддубная [84] відзначала, що наочний матеріал дітьми із ЗПР запам'ятовується значно краще вербального і у процесі відтворення є більше діючою опорою. Автор відмічала, що мимовільна пам'ять у дітей із ЗПР страждає не в такій мірі, як довільна, на що треба спиратися при навчанні.