132701 (Психологічна консультація як самостійний метод психологічної допомоги), страница 2

Суперечність етичних проблем змушує періодично змінювати етичні кодекси. Американська асоціація психологів, в якій підхід до етичних питань, мабуть, найбільш структурований, за останні тридцять років тричі виправляла кодекс професійної етики. Виправлення вказують на зміни в суспільстві, але все-таки, як правило, зумовлені труднощами дотримання етичних норм. Перша вимога до консультанта пред'являється вже на початку процесу консультування. Рішення клієнта укласти "консультативний контракт" повинне бути цілком усвідомленим, тому консультант зобов'язаний під час першої зустрічі надати клієнтові максимум інформації про процес консультування:

• про основні цілі консультування;

• про свою кваліфікацію;

• про оплату за консультування;

• про приблизну тривалість консультування:

• про доцільність консультування;

• про ризик тимчасового погіршення стану в процесі консультування;

• про границі конфіденційності.

Консультант зобов'язаний правильно оцінювати рівень і межі своєї професійної компетентності. Він не повинен запевняти клієнта в допомозі, у разі якщо він не в змозі цього зробити. В консультуванні неприпустиме застосування недостатньо освоєних діагностичних і терапевтичних процедур. Консультативні зустрічі з клієнтами ні в якому разі не можна використовувати для іспиту яких-небудь методів або технік консультування. Якщо консультант в окремих випадках почуває, що є недостатньо компетентним, він зобов'язаний консультуватися з більш досвідченими колегами й удосконалюватися під їх керівництвом.

Консультант зобов'язаний надати вичерпну інформацію про умови консультування. Дуже важливо заздалегідь обговорити з клієнтом можливість аудіо- і відеозапису консультативних бесід і спостереження третьою особою через дзеркало однобічного бачення. Використання таких процедур є неприпустимим без згоди клієнта. Ці процедури можуть бути важливі для консультанта в педагогічних і дослідницьких цілях, а також корисні клієнтові для оцінки динаміки його проблем і ефективності консультування. Іноді контролююча кваліфікацію консультанта інстанція вимагає представити докладну інформацію про конкретний випадок. Опір деяких невпевнених у собі консультантів до процедур спостереження або запису бесід нібито з прагнення зберегти конфіденційність і відгородити клієнта насправді виражає їх власну тривожність і дискомфорт. Основне джерело етичних дилем у консультуванні — питання конфіденційності. Воно являє собою лакмусовий папірець міри відповідальності консультанта перед клієнтом. Консультування неможливе, якщо клієнт не буде довіряти консультантові. Питання конфіденційності варто обговорити під час першої зустрічі з клієнтом.

Консультант, забезпечуючи таємність, повинен ознайомити клієнта з обставинами, при яких професійна таємниця не дотримується. Конфіденційність не можна звести в абсолютний принцип. Найчастіше доводиться говорити про її границі. Шнейдер (1963; цит. за: Джордж, Крістіані, 1990) сформулював сім основних правил, наслідуючи які можна встановити такі границі:

1. Зобов'язання дотримуватися конфіденційності не абсолютне, а відносне, оскільки існують визначені умови, здатні змінити таке зобов'язання.

2. Конфіденційність залежить від характеру представлених клієнтом відомостей, проте довірливість клієнта незрівнянно сильніше зв'язує консультанта, ніж "таємність" подій, про які повідомляє клієнт.

3. Матеріали консультативних зустрічей, що не можуть заподіяти шкоди інтересам клієнта, не підпадають під правила конфіденційності.

4. Матеріали консультативних зустрічей, необхідні для ефективної роботи консультанта, також не підпадають під правила конфіденційності (наприклад, можливе надання експертові матеріалів консультування за домовленістю з клієнтом).

5. Конфіденційність завжди ґрунтується на праві клієнта на добре ім'я і збереження таємниці. Консультант зобов'язаний поважати права клієнтів і у визначених випадках навіть вчиняючи протизаконно (наприклад, не надавати інформацію про клієнта правоохоронним органам, якщо цим не порушуються права третіх осіб).

6. Конфіденційність обмежена правом консультанта на збереження власного достоїнства і безпеки своєї особистості.

7. Конфіденційність обмежена правами третіх осіб і громадськості.

Серед обставин, що найбільш часто вказуються, при яких дія правил конфіденційності в консультуванні може бути обмежена, заслуговують згадування наступні:

1. Підвищений ризик для життя клієнта або інших людей.

2. Злочинні дії (насильство, розбещення, інцест та ін.), які можуть бути вчинені над неповнолітніми.

3. Необхідність госпіталізації клієнта.

4. Участь клієнта й інших осіб у поширенні наркотиків і інших злочинних дій.

З'ясувавши під час консультування, що клієнт представляє для когось серйозну загрозу, консультант зобов'язаний ужити заходів для захисту потенційної жертви (або жертв) і проінформувати про небезпеку її саму (їх), батьків, близьких, правоохоронні органи. Консультант також повинен повідомити клієнта про свої наміри.

Інший важливий етичний принцип, що обговорюється настільки ж часто, як і конфіденційність, — це заборона на подвійні відносини. Недоцільне консультування родичів, друзів, співробітників, студентів, що навчаються у консультанта; неприпустимі сексуальні контакти з клієнтами. Така заборона цілком зрозуміла, оскільки консультування дає фахівцеві переважне положення і виникає загроза, що при особистих відносинах ця перевага може використовуватися з метою експлуатації.

ІІІ. Мета і завдання психологічного консультування

3.1 Структура процесу психологічного консультування

Жодна з теоретичних орієнтацій або шкіл психологічного консультування не відображає всіх можливих ситуацій взаємодії консультанта і клієнта. Тому розглянемо саму загальну модель структури консультативного процесу, названу еклектичною (Б.Е. Гілланд і співробітники; 1989). Ця системна модель, яка охоплює шість тісно пов'язаних між собою стадій, відображає універсальні риси психологічного консультування або психотерапії будь-якої орієнтації.

1. Дослідження проблем. На цій стадії консультант установлює контакт із клієнтом і досягає взаємної довіри: необхідно уважно вислухати клієнта, який говорить про свої труднощі, і виявити максимальну щирість, емпатію, турботу, не прибігаючи до оцінок і маніпулювання. Варто заохочувати клієнта до поглибленого розгляду проблем, які у нього виникли і фіксувати його почуття, зміст висловлювань, невербальну поведінку.

2. Двовимірне визначення проблем. На цій стадії консультант прагне точно охарактеризувати проблеми клієнта, встановлюючи як емоційні, так і когнітивні їхні аспекти. Уточнення проблем ведеться доти, поки клієнт і консультант не досягнуть порозуміння; проблеми визначаються конкретними поняттями. Точне визначення проблем дозволяє зрозуміти їхні причини, а іноді вказує і способи вирішення. Якщо при визначенні проблем виникають труднощі, неясності, то треба повернутися до стадії дослідження.

3. Ідентифікація проблем. На цій стадії з'ясовуються і відкрито обговорюються можливі альтернативи вирішення проблем. Користуючись відкритими питаннями, консультант спонукує клієнта назвати всі можливі варіанти, які клієнт вважає підходящими і реальними, допомагає висунути додаткові альтернативи, однак не нав'язує своїх рішень. Під час бесіди можна скласти письмовий список варіантів, щоб їх було легше порівнювати. Варто знайти такі альтернативи вирішень проблем, які клієнт міг би безпосередньо використовувати.

4. Планування. На цій стадії здійснюється критична оцінка обраних альтернатив вирішень. Консультант допомагає клієнтові розібратися, які альтернативи підходять і є реалістичними з погляду попереднього досвіду і дійсної готовності змінитися. Складання плану реалістичного вирішення проблем повинне також допомогти клієнтові зрозуміти, що не всі проблеми розв'язні. Деякі проблеми вимагають занадто багато часу; інші можуть бути вирішені лише частково за допомогою зменшення їхнього деструктивного, дезорганізуючого впливу на поведінку. У плані вирішення проблем варто передбачити, якими засобами і способами клієнт перевірить реалістичність обраного рішення (рольові ігри, "репетиція" дій і ін.).

5. Діяльність. На цій стадії відбувається послідовна реалізація плану вирішення проблем. Консультант допомагає клієнтові побудувати діяльність з урахуванням обставин, часу, емоційних витрат, а також розумінням можливості невдачі в досягненні цілей. Клієнт повинен засвоїти, що часткова невдача — ще не катастрофа і варто продовжувати реалізовувати план вирішення проблеми, зв'язуючи всі дії з кінцевою метою.

6. Оцінка і зворотний зв'язок. На цій стадії клієнт разом з консультантом оцінює рівень досягнення мети (ступінь вирішення проблеми) і узагальнює досягнуті результати. У випадку потреби можливе уточнення плану вирішення. При виникненні нових або глибоко прихованих проблем необхідне повернення до попередніх стадій.

Ця модель, що відбиває консультативний процес, допомагає лише краще зрозуміти, як відбувається конкретне консультування. Реальний процес консультування значно обширніший і нерідко не підкоряється даному алгоритму. Виділення стадій є умовним, оскільки в практичній роботі одні стадії поєднуються з іншими, і їх взаємозалежність складніша, ніж у представленій схемі.

Тут варто підкреслити те, що в процесі консультування важливі не стільки схеми (хоча загальне представлення і розуміння ходу консультування обов'язкові), скільки професійна і людська компетенція консультанта.

Загальні правила й установки консультанта, які структурують процес консультування і роблять його ефективним:

1. Не буває двох однакових клієнтів і ситуацій консультування. Людські проблеми тільки ззовні можуть здаватися схожими, однак оскільки вони виникають, розвиваються, існують у контексті унікальних людських життів, то і самі проблеми в дійсності є унікальними. Тому кожна консультативна взаємодія унікальна і неповторна.

2. У процесі консультування клієнт і консультант постійно змінюються згідно їхнім відносинам; у психологічному консультуванні немає статичних ситуацій.

3. Найкращим експертом власних проблем є клієнт, тому при консультуванні варто допомогти йому прийняти на себе відповідальність за вирішення його проблем. Бачення власних проблем клієнтом не менш, а може бути, і більш важливо, ніж уявлення про них консультанта.

4. У процесі консультування почуття безпеки клієнта важливіше, ніж вимоги консультанта. Таким чином, у консультуванні недоречно домагатися мети будь-якою ціною, не звертаючи уваги на емоційний стан клієнта.

5. Прагнучи допомогти клієнтові, консультант зобов'язаний "підключити" усі свої професійні й особистісні можливості, однак у кожному конкретному випадку він не повинен забувати, що він всього лише людина і тому не здатна цілком відповідати за іншу людину, за його життя і труднощі.

6. Не слід очікувати безпосереднього ефекту від кожної окремо взятої консультативної зустрічі — вирішення проблем, а також успіх консультування не схожі на пряму, що рівномірно піднімається нагору; це процес, у якому помітні поліпшення змінюються погіршеннями, тому що самозміна вимагає багатьох зусиль і ризику, що не завжди і не відразу завершуються успіхом.

7. Компетентний консультант знає рівень своєї професійної кваліфікації і власні недоліки, він відповідальний за дотримання правил етики і за роботу на благо клієнтів.

8. Для позначення і концептуалізації кожної проблеми можуть бути використані різні теоретичні підходи, але немає і не може бути найкращого теоретичного підходу.

9. Деякі проблеми — це сутнісні людські дилеми і в принципі нерозв'язні (наприклад, проблема екзистенціальної провини). У таких випадках консультант повинен допомогти клієнтові зрозуміти неминучість ситуації й змиритися з нею.

3.2 Задачі й цілі психологічного консультування

Існує багато подібних визначень, і усі вони включають кілька основних положень:

1. Консультування допомагає людині вибирати і діяти за власним розсудом.

2. Консультування допомагає навчатися новій поведінці

3. Консультування сприяє розвиткові особистості.

4. У консультуванні акцентується відповідальність клієнта, тобто визнається, що незалежний, відповідальний індивід здатний у відповідних обставинах приймати самостійні рішення, а консультант створює умови, що заохочують вольову поведінку клієнта.

5. Серцевиною консультування є "консультативна взаємодія" між клієнтом і консультантом, заснована на філософії "клієнт-центрованої" терапії.

Основоположником клієнт-центрованої терапії є відомий американський психотерапевт К. Роджерс, який виділив три основних принципи цього напрямку:

1. кожна особистість має безумовну цінність і заслуговує поваги як така;

2. кожна особистість в змозі бути відповідальною за себе;

3. кожна особистість має право вибирати цінності і цілі, приймати самостійні рішення.

Таким чином, визначення психологічного консультування охоплюють стрижневі установки консультанта у відношенні людини загалом і клієнта зокрема. Консультант приймає клієнта як унікального, автономного індивіда, за яким визнається і поважається право вільного вибору, самовизначення, право жити власним життям. Тим більше важливо визнати, що будь-яке навіювання або тиск заважає клієнтові прийняти відповідальність на себе і правильно вирішувати свої проблеми.

Питання визначення цілей консультування не є простим, оскільки залежить від потреб клієнтів, що звертаються за психологічною допомогою, і теоретичної орієнтації самого консультанта. Однак, перш ніж ознайомитися з різноманіттям цілей консультування, сформулюємо, слідуючи за Джордж і Крістіані (1990), кілька універсальних цілей, що у більшому або меншому ступені згадуються теоретиками різних шкіл:

1. Сприяти зміні поведінки, щоб клієнт міг жити продуктивніше, випробувати задоволеність життям, незважаючи на деякі неминучі соціальні обмеження.

2. Розвивати навички подолання труднощів при зіткненні з новими життєвими обставинами і вимогами.

3. Забезпечити ефективне прийняття життєво важливих рішень. Існує безліч справ, яким можна навчитися під час консультування: самостійні вчинки, розподіл часу й енергії, оцінка наслідків ризику, дослідження поля цінностей, у якому відбувається прийняття рішень, оцінка властивостей своєї особистості, подолання емоційних стресів, розуміння впливу установок на прийняття рішень і т.п.

4. Розвивати уміння зав'язувати і підтримувати міжособистісні відносини. Спілкування з людьми займає значну частину життя й у багатьох викликає труднощі через низький рівень їхньої самоповаги або недостатність соціальних навичок. Будь то сімейні конфлікти дорослих або проблеми взаємин дітей, варто поліпшувати якість життя клієнтів за допомогою навчання кращій побудові міжособистісних відносин.

5. Полегшити реалізацію і підвищення потенціалу особистості. На думку Блочер (1966), у консультуванні необхідно прагнути до максимальної волі клієнта (з огляду на природні соціальні обмеження), а також до розвитку здатності клієнта контролювати своє оточення і власні реакції, які провокуються оточенням.

Р. Мей (1967) вказує, що при роботі з дітьми консультант повинен домагатися зміни їхнього найближчого оточення з метою підвищення ефективності допомоги.