132339 (Дослідження тривожності п’ятикласників), страница 2

Серед причин, які викликають дитячу тривожність, на першому місці стоїть неправильне виховання і несприятливі відносини дитини і батьками, особливо з матір’ю. Так, відмова, неприйняття матір’ю дитини викликає у нього тривогу через неможливість задоволення потреби у любові, в пестощах, захисті. У цьому випадку виникає страх: дитина відчуває умовність матеріальної любові. Незадовільність потреби дитини в любові буде спонукати його добиватися її задоволеності будь-якими способами.

Дитяча тривожність може бути внаслідок і симбіотичних відносин дитини з матір’ю, коли мати відчуває себе одним цілим з дитиною, намагається відгородити його від труднощів і неприємностей життя. Вона “прив’язує” до себе, застерігаючи від неіснуючих небезпек. В результаті дитина відчуває неспокій, коли залишається без матері, легко губиться, хвилюється і боїться. Замість активності і самостійності розвиваються пасивність і залежність. [1, 148с.]

У сім’ї діти отримують перші представлення про світ, добро і зло.

В нинішніх умовах нестабільності суспільства у багатьох сім’ях спостерігається підвищений рівень тривожності, агресивності. Цілі групи неповнолітніх стають жертвами несприятливих умов соціалізації. Для багатьох дітей сім’я – джерело дискомфорту, напруженості і відчуженості.

Нестачу сімейного тепла повинна компенсувати функція виховання. Людина, яка виховує, повинна приймати дитину такою, якою вона є. [21, 108с.] Задача полягає в тому, щоб зрозуміти причини замкнутості, підвищеної тривоги чи агресивності як захисної реакції на несприятливі відносини, забезпечити кожній дитині ситуацію успішності. Важливо надати можливість займатися тою діяльністю, яка дасть можливість самореалізуватися, відчути себе потрібним для інших. [5, 62с.]Занижена самооцінка, невіра у власні сили супроводжується почуттям нестабільності. Тривожно-невпевнене “я” перешкоджає нормальному розвитку особистості школяра, негативно впливає на становлення його пізнавальних інтересів, ціннісних орієнтацій, ускладнює спілкування з оточуючими. Школяр відчуває недовіру до інших, страх, невпевненість, що і є причиною тривожності. [5, 91с.]

Інтенсивність переживання тривоги, рівень тривожності у хлопчиків і дівчаток різні.

Л.П. Бададіна пов’язує велику тривожність дівчаток з тим, що вони з більшою усвідомленістю, чим хлопці, сприймають роль школяра у різноманітному віці і домінуючі причини тривожності (автор називає їх видами тривожності). У дівчаток шкільна тривожність домінує в 7-9 років, а в 10 років уступає своє місце самооціночній тривожності.

У дівчаток молодших класів на фоні меншої кількості невротичних реакцій, чим у хлопчиків, найбільш часто відмічається нестійкість настрою, плаксивість, вередування, боязливість, підвищена образливість. У хлопчиків 7 років домінує міжособистісна тривожність, шкільна тривожність наступає у 8-9 річному віці. При цьому вже в 9 років показники самооціночної тривожності у хлопців починають вирівнюватись з показниками шкільної тривожності, а після 12 років загальний рівень тривожності у дівчаток в цілому зростає, у хлопчиків знижується, хоча серед хлопчиків зустрічаються хлопці із серйозними порушеннями в цій сфері. [4, 109с.]

Однією з найчастіших причин тривожності є завищені вимоги до дитини, негнучка система виховання, яка не враховує власну активність дитини, її інтереси, здібності і схильності.

Найбільш розповсюджена система виховання – “ти повинен бути відмінником”. Виразні прояви тривоги спостерігаються у встигаючих учнів, які відрізняються добросовісністю, вимогливістю до себе в співвідношенні з орієнтацією на оцінки, а не на процес пізнання. Буває, що батьки орієнтують на високі, недоступні йому досягнення в спорті, мистецтві, “нав’язують” йому (якщо це хлопчик) образ справжнього чоловіка – сильного, сміливого, незнаючого поразок, невідповідність якому боляче б’є по хлопчачому самолюбстві. До цієї області відноситься примусове нав’язування дитині інтересів, які не є цікавими самій дитині. Вибір хобі повинен належати дитині. Примусова участь дитини в справах, які його не цікавлять, ставить його в ситуацію неуспіху.

Прагнення виробити у дитини такі якості як добросовісність, акуратність, слухання, учителі ускладнюють і без того нелегкий стан дитини, збільшуючи прес вимог, невиконання яких призведе для нього внутрішнє покарання. Без сумніву, добросовісне відношення до справи необхідно, однак справа школяра (навчання) – особлива справа, у якій процес важливіший за результат і слабо з ним пов’язаний. Якщо робочий працює перед усім заради результату, наприклад заради виготовлення якої-небудь деталі, то дитина вчиться не для того, щоб знайти рішення тої чи іншої задачі: вона давно має розв’язання і відповідь розмішена в кінці книги. Сенс навчання – у самому процесі навчання і розвитку, орієнтація на результат, а тим паче на оцінку як кінцеву мету всіх старань школяра в співвідношенні з підвищеною вимогою батьків сприяє перенапрузі його сил. Від оцінки часто залежить відношення до дитини значущих для нього людей. Дитина відчуває, що відношення до нього прямопорційне його успішності і оцінки стають засобом досягнення прихильності до батьків, вчителів, однокласників. [1, 150с.]

Отже, такі негативні емоції, як страх, тривога, стрес, психічні стани – тривожне очікування, хвилювання, неспокій є індикаторами психологічної проблеми особистості

Корінь дитячої тривожності – це відкрита зневага інтересам дитини, а нестійка, невпевнена, а часом і просто самообманна любов породжує в ній внутрішній конфлікт. Як же по-іншому – вона то близька, то далека, то обдарована усіма милостями, то відкинута і покарана і сама не знає за що. Сутність тривоги – внутрішнє протиріччя дитячої душі. Дитина буквально відчуває в себе протилежні сили: одна тягне її до батьків, друга-відштовхує. Вона відчуває любов (у крайньому випадку, баче її ознаки), але одночасно відчуває і постійний страх втратити цю любов. Вона не віре в її надійність. Такий страх страшніший за будь-яке покарання. [7, 89с.]

ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКИ ТРИВОЖНОЇ ДИТИНИ

Тривожні діти відрізняються частими проявами неспокою і тривоги, а також великою кількістю страхів, причому страхи і тривога виникають в тих ситуаціях, у яких дитині, здавалося б, нічого не загрожує. Тривожні діти відрізняються особливою чутливістю, вразливістю. Так, дитина може тривожитися: доки вона в садочку, раптом з мамою щось трапиться.

Тривожні діти нерідко характеризуються низькою самооцінкою, в зв’язку з чим, у них виникає очікування неблагополуччя з боку оточуючих. Це характерно для тих дітей, чиї батьки ставлять перед ними непосильні задачі, потребуючи того, що діти не в змозі виконати, причому у випадку невдачі їх, як правило,карають, принижують (Нічого ти робити не можеш! Нічого у тебе не виходить!”).

Тривожні діти дуже чутливі до своїх невдач, гостро реагують на них, схильні відмовлятися від тої діяльності, наприклад малювання, у якій відчувають ускладнення.

У таких дітей можна помітити різницю у поведінці на заняттях і поза ними. Відповідають на питання учителя тихим і глухим голосом, можуть навіть почати заїкатися. Мова їх, може бути як дуже швидкою, поспішною, так і уповільненою. Як правило, виникає тривале збудження: дитина перебирає руками одяг, маніпулює чим-небудь, погляд спрямований вниз.

Тривожні діти мають схильність до шкідливих звичок невротичного характеру (вони гризуть нігті, смокчуть пальці, виривають волосся, займаються онанізмом). Маніпуляція із власним тілом знижує у них емоційне напруження, заспокоює. [17, 47с.]

Розпізнати тривожних дітей допомагає малювання. Їх малюнки відрізняються наявністю штрихування, сильними натисканнями, а також маленькими розмірами зображень.

У тривожних дітей серйозний, стриманий вираз обличчя, опущені очі, на стільці сидить акуратно, старається не робити зайвих рухів, не шуміти, надає перевагу тому, щоб на них не звертали уваги, тобто залишатись непомітними. Таких дітей називають скромними, сором’язливими. Батьки однолітків зазвичай ставлять їх у приклад своїм дітям. Говорять: “Дивись, як гарно себе поводить Микола. Він не вередує на прогулянці, слухає маму, тихенько грається”. Так, це дивно, але цей перелік є правдою – ці діти поводять себе “правильно”.

Але деяких батьків хвилює поведінка своїх дітей: “Микола нічим не цікавиться, робить те, до чого звик”, “Сашко не грає з дітками – боїться, що вони зламають йому іграшки”.

Таким чином, поведінка тривожних дітей відрізняється частими проявами неспокою і тривоги, такі діти постійно живуть у напрузі, весь час, відчуваючи загрозу, та те, що в будь-який момент можуть зіткнутися з невдачами. [18, 9-10с.]

Таким чином, можна дійти до висновку, що проблема підвищеної тривожності посідає важливе місце у житті дитини, так як несе за собою лише негативні наслідки, які є рушійними: занижена самооцінка, невпевненість у власних силах, постійні хвилювання, які призводять до неврозу. Кількість тривожних дітей збільшилася, тривожність “подорослішала” стала глибиннішою, особистіснішою.

1.2 Зміна форм організації навчальної діяльності як одна з причин прояву тривожності

На кожному етапі розвитку людина освоює нове коло спілкування і, разом з тим, як би завойовує незалежність від нього: коли коло спілкування освоєно, у людей більше не виникає тривоги. Однією тільки своєю належністю до цього кола, людина відчуває себе рівним серед рівних.

Але чому найважливіші на якомусь етапі для нас люди викликають тривогу? Можна гадати, що підвищена увага, висока чутливість у новій області спілкування, бажання досягти в ній хорошої позиції примушують людину гостро переживати найменші невдачі, Потреба в успіху наскільки велика, що будь-які, навіть незначні відхилення, переживаються як невдача. Людина, спілкуючись, чекає і боїться нових неприємностей.

Все це схоже на почуття страху, коли щось загрожує нашому життю, здоров’ю. Це, в сутності також страх, але на відміну від біологічного, він приходить до нас тоді, коли щось загрожує нам як особистості.

Почуття страху, як відомо, необхідне для нормального пристосування організму до навколишнього середовища – воно сигналізує про небезпеку, про необхідність змінити поведінку, щоб запобігти її. [8, 135с.]

Однією із суттєвих причин усвідомлення педагогічною наукою і шкільною практикою необхідності здоров’я-зберігаючого підходу до вивчення і розвитку сучасного школяра є неухильна тенденція збільшення рівня тривожності. Це пов’язано зі змінами навчальної діяльності, наприклад перехід з однієї школи до іншої. Педагогам та психологам важливо знати причини, вікові і індивідуальні форми прояву тривожності. [2, 26с.]

Так, при переході дітей із початкової школи в середню перед психологом постає широке й різнобічне коло завдань. Психологічні проблеми цього періоду можуть бути пов’язані як з об’єктивними змінами в організації навчально-виховної діяльності у старших класах, так і з особистісними процесами, характерними для підліткового віку, а підлітковий вік, як нам відомо, це найбільш складний та бурхливий період у формування особистості дитини, який характеризується глибокими змінами зовнішніх і внутрішніх факторів розвитку. [7, 432с.]

Дитина, навіть та, яка ходила в дитячий сад, опиняється в цілком новому для неї оточенні, їй потрібно звикати до нового порядку, розкладу,учителів. Звідси в школі виникає почуття загальної тривожності. Учителю молодших класів потрібно зблизити учнів, створити єдиний колектив. Якщо у дитини з’являться друзі, якщо він буде знати, що його там ніколи не образять, він кожного разу буде ходити туди з радістю.

Тихій і тривожній дитині після дитячого садка, де завжди можна було знайти захист у доброго вихователя, нерідко важко буває влитися у компанію рухливих, жвавих дітей. [2, 30с.]

Навчання для молодшого школяра – нова діяльність, у дитини рідко коли виникають труднощі в перші ж дні тижня навчання, а до їх виникнення він почуває себе впевнено. В школі вчителі лякають поганими оцінками і у дитини складається стереотип, що їх “двійка” – це справжня біда, які ніяк не можна виправити. Учитель повинен руйнувати цей стереотип, щоб учень, відповідаючи, відчував себе впевнено. [2, 313с.]

Основним фактором виникнення тривожності у дітей є страх перед перевіркою знань. Саме це може стати для тривожної дитини справжнім випробовуванням. Тривожному учню передусім потрібно допомогти повірити в себе, в свої сили. Тривожна дитина повинна завжди пам’ятати, що школа – місце, куди вона прийшла вчитися і від зробленої помилки нічого поганого з ним не відбудеться.

Багато дітей бояться відповідати біля дошки, боючись, що не правильно щось скажуть і будуть засміяні однокласниками. На уроках тривожна дитина завжди напружена. Незначне завдання, з яким би справився навіть слабкий учень, уже викликає почуття тривоги. Дуже важливо підвищувати у тривожних дітей самооцінку. [2, 32с.]

В основному, перейшовши до 5 класу середньої школи, більшість діток з легкістю адаптуються до нових умов навчання. Але…Але є й діти, які сприймають школу зовсім не так. Їм тривожно, страшно, назатишно. Добре, що таких діток менше, ніж радісних і бадьорих. Але вони є. І це зрозуміло: діти перейшли до середньої школи, і їхнє шкільне життя кардинально змінилося. Треба звикнути до нових учителів, з’явилося багато нових предметів, замість затишного “свого” класу – безліч кабінетів. Деякі дітки перелякані, почуваються маленькими, беззахисними й безпорадними. [17, 48с.]

Перехід дітей до середньої школи в цілому можна охарактеризувати як кризу шкільного розвитку дитини. По-перше, цей перехід збігається з кінцем дитинства – досить стабільним періодом розвитку, по-друге, як говорилося вище, – у п’ятому класі значно змінюються умови навчання: діти переходять від одного основного вчителя до системи “класний керівник – вчителі-предметники”. Більшість дітей переживає цей період як важливий крок у житті. У цей час у школярів виражене емоційне ставлення до навчального предмета, що зумовлено домінуванням емоційної сфери в цьому віці. Тобто ці предмети, що викликають у дитини позитивні емоції, сприймаються нею як “улюблені”, вона виявляє інтерес до них, у неї з’являється бажання поповнювати свій багаж знань. Зниження інтересу до навчання пов’язане із так званою переоцінкою значущості навчання та життєвих цілей загалом. У дітей з’являється своєрідний “вакуум мотиву” навчання, коли ті уявлення про навчання, які існували, вже не влаштовують, а нові ще не створені.