130743 (Прояв детермінантів агресивної поведінки у підлітків)

1. Вступ

В останнє десятиліття все більший інтерес дослідників і практиків викликає стрімке зростання рівня агресивності підлітків.

Сучасні засоби масової інформації також акцентують цю проблему.

Джерела прояву цього феномена досліджують як психологи, так і педагоги, і соціологи.

Сучасна педагогічна практика свідчить про те, що з агресивними проявами в поведінці підлітків уже зіштовхуються не тільки вчителі, але й сторонні люди (сусіди, знайомі). Однак, більша частина наукових праць присвячена вивченню особливостей агресивної поведінки підлітків.

Проблема агресії розкривається в працях З. Фрейда, К. Лоренца, Л. Семенюк, Л. Славиної, И. Фурманова, А. Бандури, Л. Берковица, Д. Доллард, Г. Васильєвої, М. Левітов, В. Мерлін, В. Ковальова й інших.

Висока значимість і недостатня розробленість даної проблеми обумовили вибір теми нашого дослідження.

Об'єкт дослідження – агресивна поведінка.

Предмет дослідження – прояв детермінантів агресивної поведінки у підлітків.

Мета дослідження – експериментальним шляхом виявити обумовлені фактори, що впливають на прояв агресивних реакцій у підлітків коледжу й ПТУ.

Гіпотеза дослідження – ми виходимо із припущення, що в учнів коледжу й ПТУ агресивність перебуває на одному рівні але є малі розходження.

Відповідно до поставленої мети й гіпотезою дослідження нами були висунуті наступні завдання:

• виконати аналіз психологічної літератури по проблемі агресії;

• виявити рівень впливу соціально обумовлених факторів на агресивні реакції підлітків коледжу й ПТУ, зокрема, несприятливий емоційний мікроклімат у сім'ї, порушення функцій соціальної взаємодії, специфічний характер статусу підлітка в колективі однолітків, загальний низький рівень соціальної адаптації;

• розробити психодіагностичний комплекс для вивчення особливостей агресивності підліткового періоду;

• розробити методи корекції, спрямовані на зниження рівня агресивності підліткового періоду.

Наукова новизна дослідження складається в теоретичному обґрунтуванні й експериментальному підтвердженні наявності комплексу факторів обумовлених порівняльним аналізом проявів агресії в учнів коледжу й ПТУ.

Практична значимість роботи полягає в тому, що розроблено практичні рекомендації й методи корекції, які можуть бути використані в роботі практичних психологів і навчальних установ.

4. 1. Дослідження проблеми агресивності і її генезису в психологічній теорії

6. 1.1 Аналіз понять агресія й агресивність

Термін «агресія» має різні значення. Сучасні психологи дотепер сперечаються з приводу термінологічного визначення агресії, але багато в чому їхні думки сходяться, що необхідно більше точний словник, у якому буде розрізнятися поведінка самовпевнене, енергійне, спрямоване на досягнення поставленої мети, і поведінки, єдина мета якої – заподіяти біль, нашкодити або зруйнувати.

А. Маслоу (Maslow A., 1964) також відносив агресію й агресивність до потреби руйнувати. Агресивність, згідно Маслоу, не інстинкт, але інстинктоїдна – подібна до інстинкту. У якості інстинктоідних він розумів властивості особистості, які не зводяться до інстинктів, але мають певну природну основу.

Серед трактувань агресії з позиції соціального феномена слід зазначити наступні. Деякими дослідниками під агресією розуміється активність адаптивного характеру. Наприклад, Ф. Аллан (Allan F., 1964) описує її як внутрішню силу (не пояснюючи її походження), що дає людині можливість протистояти зовнішнім силам [50, 6]. На думку Д. Креч, Р. Кратчфилда «у своїй найпростішій формі агресія може розглядатися як пряма атака на перешкоду або бар'єр, і в цьому змісті вона є проявом адаптивного поводження». Під агресією також розуміється поведінкова реакція, що характеризується проявом сили в спробі завдати шкоди або збиток іншим людям або об'єктам, шляхом актів ворожості, атак, руйнувань (Delgado H., 1963). Х. Маркль вважає агресію однією з форм конкурентної поведінки в умовах обмежених ресурсів. «чи буде конкуренція агресивної чи ні – це залежить від співвідношення «витрати – користь» за даних умов середовища…» [40, 24]. Ступінь агресивності зменшується, якщо користь починає перевершувати витрати; якщо ж витрати перевершують користь, агресія стає патологічною.

Е. Фромм визначає агресію більш широко, як заподіяння збитку не тільки людині або тварині, але й усякому неживому об'єкту. А. Реан, трохи звужуючи Е. Фромма, розуміє під агресією «будь-які дії, які заподіюють або мають намір завдати шкоди іншій людині, групі людей або тварині» [47, 235].

Незважаючи на розходження у визначенні поняття агресії у різних авторів, ідея заподіяння шкоди іншому суб'єктові присутній практично завжди.

Один з найбільш відомих дослідників агресії й агресивності людини А. Басс (Buss A., 1961) визначає агресію як реакцію, у результаті якої інший організм одержує болючі стимули. Їм запропоноване наступне, також досить широке, визначення: агресія – це будь-яка поведінка, що містить погрозу або наносить збиток іншим [11, 25]. З даними визначеннями не можна повністю погодитися. Так, якщо збиток нанесений не навмисне, а випадково, дія людини не завжди можна розцінювати як агресію. Крім того, невдалі спроби завдати шкоди, згідно даного визначення, не можна розглядати як агресивні дії. Тим часом, агресивний намір і дії по його здійсненню мали місце.

Дж. Каган (Kagan, 1969) відзначав: для того щоб судити про агресивність того або іншого акту, необхідно знати його мотиви й те, як він переживає. Слідом за ним Фешбах (Feshbach, 1964) наполегливо вказував на необхідність включення мотиваційних факторів у визначення агресії.

У силу цього декількома дослідниками (Берковиц, Фешбах) було запропоноване інше визначення «агресії». Воно містить наступне положення: для того, щоб дії індивіда були квалифікований як агресія, вони повинні містити в собі намір скривдити, а не просто приводити до таких наслідків. У цьому випадку вдалі й безуспішні спроби заподіяти шкода або скривдити іншої людини будуть оцінені як агресивні, тому що вони були навмисними. Дане визначення, таким чином, є більше точним і містить облік мотивації.

Найбільше визнання одержало наступне визначення: «Агресія – це будь-яка форма поводження, націленого на образу або заподіяння шкоди іншій живій істоті, що не бажає подібного звертання» [40, 26]. На думку зазначених авторів, прагнення реципієнта уникнути нападу й болю повинне бути присутнім.

Формулюючи визначення «агресії», Л.М. Семенюк відзначає, що в буквальному значенні слова – це напад за власною ініціативою з метою захоплення. «Разом з тим цей такий стан, що може містити в собі не тільки прямий напад, але й погрозу, бажання напасти, ворожість».

Поняття «агресія» й «агресивність» розрізняються багатьма авторами. Якщо агресія трактується як дія або процес, що має специфічну функцію й організацію, то агресивність розглядається або як певний стан людини, або як деяка особистісна структура, що є компонентом більше складної структури психічних властивостей людини. Зокрема, Н.Д. Левітів пропонував розглядати й досліджувати агресію як психічний стан, виділяючи пізнавальний, емоційний і вольовий її компонент. А. Реан [47, 236] розуміє під агресивністю «властивість особистості, що виражається в готовності до агресії».

Розрізнення понять «агресія» й «агресивність» веде до важливих наслідків. З одного боку, не за всякими агресивними діями суб'єкта дійсно коштує агресивність особистості. З іншого боку, агресивність людини зовсім не завжди проявляється в явно агресивних діях. Прояв або не прояв агресивності як особистісної властивості в певних актах поводження як агресивних дій завжди є результатом складної взаємодії ситуаційних факторів.

Представники біхевіористичної психологічної школи часто говорять про агресивну поведінку. Під нею розуміється активні, відкриті, зовнішні виражені дії, часто ініціативні й завжди приносять іншій людині (або неживому предмету) певна шкода. Агресивної поведінки може виражатися в різноманітних формах: від грубого фізичного насильства до глузливих й уїдливих слів.

Істотне значення в розумінні сутності агресивної поведінці підлітків має аналіз їхньої мотивації. Основу агресивної мотивації становлять, насамперед, негативні емоції й почуття, такі як гнів, страх, помста, ворожість (А. Басс, К.Ізард, Х. Фешбах, Е. Фромм й ін.). Фешбах (Feshbach, 1964) відзначає, що із придбанням різного роду навичок і рухів, пов'язаних з «експресивною агресією», необхідної для зняття емоційної напруги й тому виконуючу позитивну роль, виникає властивий агресії мотив – «бажання завдати фізичної шкоди» (intent to hurt).

Отже, більшість дослідників змінюють до думки про те, що агресивна поведінка повинне включати агресивний намір. Однак при більше уважному розгляді встановити наявність або відсутність агресивного наміру не завжди виявляється простим завданням. Наміри – це особисте, сховане, недоступне прямому спостереженню задуми (А. Басс, А. Бандура). Про їх можна судити за умовами, які передували або випливали за актами агресії [11, С. 27]. Проте, включення критерію наявності або відсутності агресивного наміру у визначення агресії бачиться доцільним. Це дозволяє оцінювати як агресію спроби заподіяти шкоду іншим, навіть якщо вони не увінчалися успіхом, а також диференціювати від агресивні дії, наслідком яких стало випадкове заподіяння шкоди, і дії, що мають благі наміри, для здійснення яких заподіяння болю необхідно (наприклад, дії хірурга).

Важливе значення у визначенні «агресії» має фраза «іншій живій істоті». На думку Р. Берон і Д. Ричардсон, тому що самогубець прагне заподіяти шкода собі, а не іншим живим істотам, його дії не можуть бути розцінені як агресивні [11, С.ЗО]. З такою оцінкою важко погодиться, тому що в цьому випадку має саме – або аутоагрессия, під якою розуміється агресія ж, але спрямована на себе.

У теперішній роботі нами була поставлена мета дослідження агресивних реакцій. Під реагуванням прийнято розуміти відповідь, «відкликання яким – небудь образом на зовнішнє роздратування, вплив ззовні»; реакція (від лат. re – проти, actio – дія) – протидія. Відповідно, під агресивними реакціями ми розуміємо форми поведінкового реагування, що представляють собою відповідні дії на роздратування й причиняюче шкоду або збиток живим і неживим об'єктам.

«Агресивна реакції» більше вузька категорія в порівнянні з поняттям «агресивне поведінка», що має на увазі певний рівень сформованості агресивних способів дій. Тому нас цікавили спровоковані прояви агресії, а як об'єкт розгляду були обрані агресивні реакції.

Як і характерні для дітей і підлітків реакції протесту, опозиції, відмови, компенсації й гіперкомпенсації, агресивні реакції ставляться до ситуаційно обумовлених змін поводження. Дослідження показують, що такі реакції досить поширені серед підліткових вікових груп. Агресивні реакції можуть і найчастіше виступають як засіб психологічного захисту, тому їх можна розглядати в якості недиференційованого захисного механізму; як неконструктивне, неадекватна поведінка.

До поняття норми агресивності зверталися багато дослідників (A. Eyken, R. Ridder, А.А. Реан, Т.Г. Румянцева й ін.). Так, Т.Г. Румянцева відзначає, що норми формують своєрідний механізм контролю за позначенням тих або інших дій. «Коли ці норми дотримані, сприйнята поведінка не буде розглядатися спостерігачем у якості агресивного, незалежно від ступеня згубності наслідків такої поведінки. І, навпаки, якщо норми порушені, на поведінці «навішується ярлик агресії» [48, С. 84]. Отже, норма агресивності розглядається як мінімум у двох аспектах: як середньо припустимий рівень агресивності і як норми поводження, прийняті в суспільстві (маючи відповідний соціальний контекст).

Спираючись на подання Б.Г. Ананьева, Т.Н. Курбатова розглядає структуру агресії відповідно до рівнів психологічної організації людини: індивідний, субъектно – діяльностний й особистісний рівень агресії. Індивідуальний рівень складається в захисті себе, потомства, особистого майна й зв'язується із природною основою людини. Субъектно – діяльний рівень прояву у звичному стилі поведінки особистості й зв'язаний із прагненням до досягнення успіху, мети й відповідною реакцією людини на погрозу. Особистісний рівень агресії зв'язується автором з мотиваційною сферою, самосвідомістю й проявляється в кращому виборі агресивних форм поводження й засобів для досягнення своєї мети. Однак представляється досить складним диференціювання субъектно – деяльного й особистісного рівнів агресії.

Вирішуючи проблему оцінки агресії, на наш погляд, доцільно звернутися до моделей структури агресії. Е. Фромм [48, 283] розглядав два різних види агресії: 1) доброякісну, оборонну агресію, необхідну людині для виживання, і 2) деструктивну, злоякісну агресію, що не є біологічно адаптивною.

Фешбах (Feshbach S., 1964) запропонував розрізняти три види агресії: випадкову, інструментальну й ворожу. Однак проти виділення випадкової агресії в окрему категорію заперечував Кауфман (Kaufinann H., 1965). Якщо прийняти такий розподіл агресії на види, то як випадкова агресія потрібно розглядати будь-яку випадкову, ненавмисну дію, що принесла шкоду. При цьому Кауфман думав, що й інструментальну й ворожу агресію варто вважати навмисної.

Окремі дослідники (Buss, 1961, 1971; Feshbach, 1964, Hartup, 1974) розрізняють ворожу й інструментальну агресію. Ворожа агресія має місце, коли головною метою агресивної дії виступає заподіяння шкоди. Інструментальна агресія спрямована на досягнення мети, причому ціль заподіяння шкоди не ставиться, а агресивні дії виступають як інструмент для здійснення різних бажань.