117593 (Арабо-ізраїльська війна 1973 року), страница 2

Подібне халатне відношення до Єгипту з боку Ізраїля ще більше зміцнилося, коли 18 липня 1972 року А. Садат повідомив про вигнання з країни радянських радників. Звісно, цей крок був розцінений в Ізраїлі як послаблення військової міці Єгипту. Проте, в той період розрив Садата з СРСР був більше політичним маневром ніж дійсно рішучим кроком в політиці Єгипту. 6 жовтня 1973 р. Араби нанесли свій удар.

Розділ ІІ. Хід війни

Розуміючи, що спроба повного знищення Ізраїлю неможлива, керівництво Єгипту й Сирії ставило перед собою обмежені цілі: на єгипетському фронті - форсувати Суецький канал й опанувати рубежем перевалів Митла - Гиди - Мелес на глибину 25-30 км, а на сірійському фронті звільнити Голанські висоти й вийти до ріки Йордан.

Ізраїль виявився неготовим до раптового початку війни. В Тель-Авіві до останнього моменту не мали жодних свідчень та доказів про плани арабських країн. Активність єгиптян на кордоні розцінювалася ізраїльтянами як блефування. І все це через те, що дуже вже свіжою була пам’ять про блискучі перемоги ізраїльської армії та недієздатності арабських військ. І лише вранці 6 жовтня, в день Йом-Кіпур ( священний день для ізраїльтян ), ізраїльська розвідка отримала докази, що Єгипет та Сирія збираються напасти о 18 годині цього ж дня. Засідання ізраїльського уряду почалося опівдні, а вже через 2 години о 14, на чотири години раніше строку єгипетська авіація нанесла свій перший удар по позиціям на лінії “ Бар-Лева“, що була збудована вздовж Суецького каналу.

§1. Єгипетський фронт.

6 жовтня в 14.05 єгипетська артилерія почала інтенсивний обстріл ізраїльських позицій. Одночасно авіація нанесла удари по "лінії Бара-Лева" і цілям у глибині Синайського півострова. У цей час ізраїльтяни перебували в стані часткової бойової готовності, тому що за наявними в них відомостями, араби повинні були атакувати тільки в 18.00.

В перші години війни Ізраїль пережив справжній шок. Арабські війська все ж таки зуміли це зробити. Ізраїльтяни вперше в своїй історії змушені були змагатися проти вмілого та дуже добре організованого противника без звичної переваги в техніці та переваги в повітрі. За перші 2 доби військових дій втрати ізраїльтян лише вбитими склали 500 осіб. Для цієї країни це була дуже велика кількість. Дійсно, перші 24 години були найважчим періодом для Ізраїля. Єгипет володів однією з найбільших в світі армій, яка до того ж була добре підготовлена, в той час як Ізраїль спирався в основному на резервістів, більшість з яких знаходилась в синагогах в день Судного дня.

Після закінчення вогневої підготовки, єгипетські передові частини форсували Суецький канал, і почали готувати переправу для основних сил. У районі 2-й армії мости були готові до опівночі 7 жовтня, а в районі 3-й армії - до 8 жовтня. По наведених мостах переправилося близько 500 танків. У результаті лінія Бара-Лева, на яку ізраїльтяни покладали великі надії, була захоплена єгипетськими військами, хоча на окремих ділянках опір не припинявся. З ізраїльського резерву терміново були підтягнуті дві бронетанкові дивізії генералів Аріеля Шарона й Авраама Адана. А. Адан розмістився в районі Румани, а А. Шарон біля Таса.

7-8 жовтня ізраїльські 162-я (командир А. Адан) і 252-я (командир А. Мандлер) бронетанкові дивізії нанесли єгиптянам контрудар, що закінчився невдачею. У смузі 18-й піхотної дивізії Єгипту була влаштована засідка, у яку потрапила 401-я ізраїльська бригада, що втратила велику кількість танків. В результаті 8 числа єгипетським військам вдалося об'єднати дивізіонні плацдарми у два армійських, глибиною до 15 км.

9-13 жовтня. У цей період єгипетські війська припинили наступ й закріплювалися на досягнутих рубежах. Ізраїльська ,армія перекинувши резервні частини, створила лінію оборони на видаленні 25-30 км від каналу.

Для прориву ізраїльської лінії оборони, необхідного, щоб допомогти сірійським військам, що потрапили у важке положення на Голанських висотах, єгипетське командування передислокувало на східний берег 4-ю й 21-ю бронетанкові дивізії, залишивши на західному березі одну бронетанкову бригаду. Це рішення призвело до важких наслідків.

14 жовтня в 6.00 почався наступ єгипетської армії по всій лінії фронту у шести напрямках. Але натрапивши на ізраїльські оборонні рубежі, єгиптяни були змушені відійти на вихідні позиції, де понесли великі втрати у техніці й живій силі.

Починаючи з 15 жовтня, ініціатива повністю перейшла до ізраїльтян. Армія оборони Ізраїлю почала широкомасштабний наступ в районі Великого Гіркого озера, і нанесла удар у стик між єгипетськими 2-й й 3-й арміями. До кінця дня ізраїльтяни змогли вийти до Суецького каналу. Уночі 16 жовтня 35-я повітряно-десантна бригада, що входила до складу 143-й бронетанкової дивізії, переправилася на західний берег і захопила плацдарм у районі населеного пункту Деверсуар. Відбивши нові атаки єгиптян, ізраїльські частини розширили коридор між 2-й й 3-1 арміями, чому єгипетське командування не додало належного значення.

В результаті 18 жовтня єгиптяни були відтиснуті в районі прориву від каналу й ізраїльтяни змогли розширити плацдарм до 6 км про фронту й до 5 км у глибину. Єгиптяни направили дві бригади для знищення супротивника, але ізраїльські війська відбили їхній удар. 19 жовтня на західному березі перебувало вже кілька ізраїльських бригад, що почали наступ в тил 3-й єгипетської армії. Перемога ізраїльських військ була забезпечена, коли був захоплений стратегічно важливий аеродром Фаїд, що дозволив налагодити повітряну підтримку частин, що наступали.

У наступні дні - 20 - 22 жовтня - ізраїльтяни під командуванням генерала А. Шарона намагалися прорватися із плацдарму в напрямку Исмаілії, але їх стримували єгипетські резервні частини. У той же час на півдні генерал А. Адан зумів прорватися й перекрити дорогу Суец-Каїр.

До 24 жовтня ізраїльтяни блокували місто Суец і продовжували наступати. 25 жовтня, коли залишалося 100 км до Каїра, наступ було зупинено, завдяки резолюції РБ ООН № 338 і спільним діям Радянського Союзу й Сполучених Штатів.

§2. Сирійський фронт.

На сірійському фронті бойові дії почалися 6 жовтня в 14.00, коли артилерія й авіація Сирії нанесли удари по ізраїльських позиціях на Голанських висотах. В 15.00 сірійська армія перейшла в наступ. Протягом дня сірійські війська просунулися на 4-8 км на північ й на південь Кунейтри. Сірійські війська захопили гору Хермон. Однак після введення в бій ізраїльських резервів просування сирійців сповільнилося.

Висунувши в перший ешелон 7-ю й 188-ю бронетанкові бригади, ізраїльське командування стримувало сірійський наступ.

Для розвитку успіху в напрямку Кафр-Нафах сірійське командування ввело в бій 3-ю бронетанкову дивізію.

У результаті запеклих боїв 7 жовтня сірійське командування вирішило припинити наступ й перейти до оборони. Важкі втрати понесли як сірійські, так й ізраїльські частини.

З 6 по 9 жовтня сирійці випустили по Ізраїлю близько 16 тактичних ракет, що постачалися Радянським Союзом і перебували під радянським контролем.

8-12 жовтня обидві сторони здійснювали перегрупування й нарощування сил. 8 жовтня ізраїльтяни підтягли 14-ю, 17-ю, 19-ю, 20-ю й 79-ю бронетанкові й 1-ю піхотні бригади, а потім перейшли в контрнаступ, сильно потіснивши сірійську армію.

Разом із сирійцями проти Ізраїлю боролися 3-я бронетанкова іракська дивізія, 3-я бронетанкова йорданська дивізія, марокканська дивізія. Крім арабських держав на стороні Сирії воювали 20-30 північнокорейских пілотів і близько 500 чоловік з кубинської бронетанкової бригади.

Однак, незважаючи на розпачливий опір, сірійські війська й союзні частини змушені були відступити, практично повернувшись на вихідні позиції.

10 жовтня всі ізраїльські частини на сірійському фронті перейшли в наступ, маючи перед собою завдання прорвати арабську оборону в напрямку Дамаска. У результаті завзятих боїв ініціатива перейшла до рук ізраїльтян. До кінця дня їм вдалося просунутися на 5-6 км, а до середини 12 жовтня - на 12-20 км. Три ізраїльські дивізії прорватися крізь сірійську оборону на північ від дороги Кунейтра-Дамаск.

З 13 жовтня ізраїльська армія продовжувала наступ на Дамаск, що був зупинений тільки 16 жовтня у зв'язку з повним виснаженням сил обох сторін.

З 19 жовтня лінія фронту проходила по Дамаській рівнині. Зіткнення тривали до 24 жовтня, коли відповідно до резолюції СБ ООН бойові дії були припинені.

§3. Протистояння військово-морських сил воюючих

сторін.

Дії ВМС в цій війні мали менше значення ніж сухопутні дії, проте також були дуже важливі. Слід сказати, що основними напрямками розвитку військово-морських сил Ізраїля після арабо-ізраїльської війни 1967 року були збільшення корабельного складу за рахунок швидкісних кораблів з ракетним та артилерійським оснащенням. На початок війни ізраїльські ВМС мали в своєму складі 47 кораблів, що були зведені в 2 групи-середземноморську та групу червоного моря. Середземноморська група базувалася на головній військово-морській базі Хайфа та військово-морській базі Ейлат. Крім того, в складі ВМС Ізраїля було 2 батальйони морської піхоти. Основу ізраїльських ВМС складали 12 ракетних катерів типу “ Саар “, що вони отримали від Франції в 1968-1970 рр. В ході бойової підготовки ВМС Ізраїля готувалися до вирішення завдань з ліквідації кораблів противника в морі і на базах. Основними завданнями ізраїльських ВМС були знищення сил флотів Єгипту та Сирії, нанесення ударів по наземним військовим та промисловим об’єктам[15,C.89].

Військово-морські сили Єгипту складалися з 122 бойових кораблів різного класу, в тому числі 6 фрегатів та корветі, 12 дизельних торпедних підводних човнів. Важливим компонентом бойової міці єгипетських ВМС були 20 ракетних катерів. Протикорабельні ракети, якими були оснащенні єгипетські катера, мали дальність польоту біля 40 км. Слід зауважити, що більша частина корабельного складу єгипетських ВМС знаходилася на військово-морських базах Середземного моря. Такими базами були Александрія, Потр-Саїд та Суец. Проте були суттєві недоліки в організації управління силами розвідки.

Військово-морські сили Сирії знаходилися в стані будівництва та мали в своєму складі 21 корабель, в тому числі 6 ракетних та 10 торпедних катерів, 2 тральщика. Завданнями ВМС арабських країн звісно були оборона військово-морських баз та портів , захист морських комунікацій та інші завдання не менш важливі. В цілому, слід сказати, що ВМС арабських країн за чисельністю в 3 рази перевищували ізраїльський флот. Однак за кількістю пускових установок проти-корабельних ракет ізраїльські ВМС мали незначну перевагу. Також слід відмітити, що рівень підготовки особового складу ізраїльських ВМС був дещо вищим ніж в єгипетському або в сирійському флотах.

Бойові дії на морі почалися з перших днів війни. Ввечері 6 жовтня основні сили флотів обох сторін конфлікту знаходилися в морі та були готові до бойових дій. Перші зіткнення на Середземному морі трапилися в ніч на 7 жовтня. Група з 7 єгипетських ракетних катерів нанесла удар по об’єктам противника на узбережжі Синайського півострова. З метою введення в оману противника єгипетські катера виходили в море з різних пунктів базування. Перший морський бій ізраїльський флот також провів на самому початку війни, в ніч з 6 на 7 жовтня. Після цього бою ізраїльський флот переніс центр бойових дій на море, на боротьбу з єгипетськими військово-морськими силами. В ніч з 10 на 11 жовтня кораблі ізраїльських ВМС здійснили напад на військово-морські бази Тартус і Латакія.

Слід сказати, що з 20 єгипетських ракетних катерів в бойових діях на Середземному морі брали участь лише 8. Наведення єгипетських катерів на противника здійснювалося з берегових командних пунктів. В 3-х морських боях єгипетські катера знищили торпедний катер та 3 ракетних катера противника, втративши при цьому 4 власних. В цілому за всю війну єгипетські військово-морські сили втратили 7 ракетних катера. Бойові дії ізраїльських кораблів відрізнялися значно більшою напругою. Вже в перший день війни в морі було розгорнуто 12 ракетних катерів. Всього за весь період бойових дій вони зробили більше 100 виходів в море. Ізраїльські катера діяли у взаємодії з гелікоптерами та літаками. Ізраїльське командування в морському бої широко використовувало гелікоптери. В ході рейдів ізраїльське командування велику увагу приділяло розвідці, маскуванню, організації усіх видів оборони і особливо тиловому забезпеченню. Слід відмітити, що протидію ізраїльським ракетним катерам здійснювали лише берегові батареї. Головні сили ВМС Ізраїля знаходилися в Середземному морі. В Червоному морі вони мали менше ніж 20 торпедних та десантних катерів. Єгипетський флот в цьому регіоні був значно сильніший.

Характерною особливістю військових дій на морі в арабо-ізраїльській війні 1973 року було те, що в цих діях найбільш широко використовувалися проти-корабельні ракети. Під час військових дій сторони втратили 30 бойових кораблів, 50 % з яких загинули від проти-корабельних ракет. Ініціатива в бойових діях на морі належала ізраїльським ВМС, флоти арабських держав в основному вели бойові дії оборонного плану. На думку іноземних спеціалістів, однією з головних причин успіху дій ізраїльського флоту ( і навпаки невдач сирійських та єгипетських ВМС ) була пов’язана зі своєчасним забезпеченням кораблів розвідувальними даними про дії противника. Розвідка в районі бойових дій велася постійно. Її забезпечували ракетні та вартові катера, літаки, гелікоптери, засоби берегового спостереження за повітряною та морською ситуацією в прибережній зоні. Безпосереднє керівництво катерами в морському бою та взаємодія між ними організовувалася з допомогою сучасних автоматизованих систем.