102854 (Трудові ресурси), страница 2

Між річною і погодинною (денною) продуктивністю праці існує тісний взаємозв’язок, який у формалізованому вигляді можна зобразити виразом:

Рп = ЧпІп,

де Рп – річна продуктивність праці; Чп – погодинна (денна) продуктивність праці; Іп – інтенсивність праці – кількість відпрацьованих одним середньо-річним працівником людино-годин (людино-днів) за рік.

Неповні абсолютні показники розраховуються (за окремими культурами) за кожною технологічною операцією (підготовкою ґрунту до посіву, посіву, догляду за посівами, збиранням) діленням затрачених на цій операції людино-годин на площу посіву відповідної культури. У тих тваринницьких галузях, де виробничий цикл займає тривалий період ( дорощування і відгодівля рогатої худоби і свиней, овець), з метою контролю за витрачанням живої праці обчислюють її затрати на голову тварин за певний календарний період – місяць, квартал, рік.

Важливим неповним абсолютним показником є норма закріплення певного виду тварин за одним працівником і норма обслуговування ним певних засобів праці (машин, верстатів, обладнання тощо). За інших однакових умов вказані норми зростають з підвищенням рівня механізації та автоматизації виробництва, поліпшенням організації праці. При цьому знижуються затрати живої праці на голову тварин (об’єкт обслуговування), і за тих самих показників (надій молока на корову, середньодобовий приріст живої маси тварин тощо) зростатиме її продуктивність.

Наведений механізм визначення повних показників продуктивності праці побудований на прямо пропорційній залежності їх рівня від обсягу виробництва продукції та обернено пропорційній залежності від затрат живої праці. Для оцінки дії цих двох факторів на продуктивність праці визначають показник – коефіцієнт випередження з виразу:

,

де Кв – коефіцієнт випередження; Пп₁ і Пп_о – продуктивність праці відповідно у звітному і базовому періодах; ВП₁ і ВП_о – обсяг виробництва валової продукції відповідно у звітному і базовому періодах.

Дані по країнах Заходу з розвинутим сільським господарством переконують, що швидке зростання ефективності виробництва в цій галузі відбувається тоді, коли на кожний процент збільшення обсягу виробництва продуктивність праці зростає на 2-5% за рахунок зниження технологічної трудомісткості виробництва.

1.3. Фактори впливу на ефективність використання трудових ресурсів підприємства

Як вже зазначалось вище, основним показником ефективності використання трудових ресурсів є продуктивність праці, яка найбільше відображає результати впливу різноманітних факторів. Тому доцільно аналізувати фактори впливу на ефективність використання трудових ресурсів підприємства саме через цей показник. Важливою особливістю показника продуктивність праці є його динамічність. Він постійно змінюється під дією величезної кількості чинників. Одні з них сприяють підвищенню продуктивності праці, інші – навпаки, її зниженню. Крім цього, на рівень і динаміку продуктивності праці впливають також умови, в яких відбувається процес праці, об’єктивні або суб’єктивні причини, які можуть підсилювати дію того чи іншого чинника, або послаблюють його.

Чинники зростання продуктивності праці – це ті рушійні сили або об’єктивні і суб’єктивні причини, під впливом яких змінюється її рівень. Такими силами (чинниками) є: технічний прогрес; удосконалення організації виробництва, управління і праці; зміна форм власності тощо. Різноманітність конкретних шляхів і засобів досягнення вищої продуктивності праці викликає необхідність класифікації чинників її зростання. Сучасні економісти пропонують розрізняти чинники та умови (передумови) за ступенем дії на рівень продуктивності праці. Якщо перші безпосередньо визначають стан знарядь праці, предметів праці, робочої сили та ефективність їх взаємодії, то останні безпосередньо не діють на продуктивність праці, а створюють базу для активного прояву чинників, що визначають зміни продуктивності праці.

Умови поділяють на природні й суспільні. Природні умови – це природні ресурси, клімат, грунт тощо; суспільні умови – система виробничих відносин. Від виробничих відносин залежать форми суспільної організації праці, характер відтворення і використання робочої сили, ставлення працівників до праці і засобів виробництва.

Усі чинники, які діють на продуктивність праці, можна поділити на дві групи. Перша група включає чинники, які діють у напрямку підвищення проду-ктивності праці, поліпшення організації праці і виробництва та соціальних умов життя працюючих. Другу групу становлять чинники, які негативно позна-чаються на продуктивності праці. До них належать несприятливі природні умови, погана організація виробництва і праці, напружена соціальна обста-новка.

З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили, матеріальних елементів, що вимагає деяких зусиль щодо їх раціонального поєднання, розрізняють три основні групи чинників продуктивності праці, а саме:

• матеріально-технічні чинники, що характеризують рівень розвитку, якість, ступінь використання засобів виробництва, передусім знарядь праці;

• соціально-економічні чинники, що характеризують склад робочої сили, її кваліфікацію, характер та умови праці, ставлення робітників до праці;

• організаційні чинники, що характеризують рівень організації праці, організації виробництва, управління виробництва.

До матеріально-технічних чинників зростання продуктивності праці належить підвищення технічної та енергетичної озброєності праці на основі науково-технічного прогресу (впровадження комплексної механізації та автоматизації, удосконалення технології виробництва, зниження матеріало-місткості продукції, комп’ютеризація виробництва тощо).

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають соціально-економічні чинники. Вони визначаються якісними характеристиками людської складової виробництва та методами мотивації праці, ставленням робітників до своїх обов’язків, характером та умовами праці, соціально-психологічним кліматом у трудових колективах. До них належать: матеріальна і моральна зацікавленість у результатах праці кожного працівника і колективу в цілому; рівень кваліфікації працівників, якість їх професійної підготовки та загальний культурно-технічний рівень; ставлення до праці, підвищення дисципліно-ваності, активності, творчої ініціативи працівників; зміна форм власності на засоби виробництва і результати праці.

До організаційних чинників зростання продуктивності праці відносять такі, що характеризують рівень організації праці, організації виробництва, управління виробництвом: удосконалення форм організації суспільного виробництва, спеціалізація підприємств і їх надійна наступна кооперація; організація матеріально-технічного постачання, енергопостачання, ремонтного обслуговування; підвищення якості планування, організаційно-технічної підготовки виробництва; своєчасне впровадження нової техніки і технології, модернізація діючого обладнання; раціональні поділ і кооперація праці між різними категоріями і групами працівників; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці, впровадження підрядних, орендних форм організації та стимулювання праці; удосконалення системи управління виробничим процесом; організація внутрішньо-господарського розрахунку.

В.Г.Андрійчук пропонує усі фактори, що впливають на рівень продуктивності праці, за характером дії на цей показник об’єднати у три групи: перша – фактори, що сприяють збільшенню виробництва продукції, друга – скороченню затрат живої праці, третя – соціальні фактори, що спонукають працівників до ефективнішої праці [3, с.237].

2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Загальна характеристика об’єкту дослідження

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ”Нове життя” розташоване у селі Рашівка Гадяцького району Полтавської області у 115 кілометрах від обласного центру. СТОВ є правонаступником КСП ”Нове життя” і було зареєстровано 1 березня 2000 року у місті Гадяч.

Оскільки у сільському господарстві земля – це головний засіб виробництва, без якого неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва, то доцільно розпочати загальну характеристику досліджуваного підприємства з аналізу складу і структури його земельного фонду, а саме земель сільськогосподарського призначення (таблиця 2.1). Землі сільськогосподарського призначення включають різні за продуктивністю угіддя. У складі сільськогосподарських угідь найбільшу цінність має рілля – з підвищенням її частки підвищуються якість і ефективність використання земельних ресурсів. Враховуючи вищесказане, проаналізуємо стан земельного фонду СТОВ ”Нове життя”.

Таблиця 2.1

Склад і структура земельного фонду СТОВ «Нове життя» за 2003-2005 роки

Аналіз даних таблиці 2.1 показує, що загальна земельна площа в 2005 році склала 4171,6 га, що менше у порівнянні з 2003 роком на 5,8 %. Структура землекористування характеризується досить високим рівнем залучення земельних угідь до сільськогосподарського обороту (93,3%), а також досить високою розораністю останніх (частка ріллі у 2005 році склала 81 %). Характерною ознакою землекористування є те, що значні площі сільськогосподарських угідь використовуються як природні кормові угіддя, причому площа пасовищ не змінилась, а сінокосів – зменшилась на 11,5%.

Економічна ефективність використання земельних угідь у сільському господарстві характеризується системою натуральних і вартісних показників. До натуральних показників належать урожайність сільськогосподарських культур та виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції з розрахунку на 100 га відповідних земельних угідь. До вартісних показників відносять вартість валової продукції, валовий доход та прибуток з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь. Вартісні показники найбільш повно характеризують економічну ефективність використання землі. За даними таблиці 2.2 можна оцінити рівень економічної ефективності використання землі у СТОВ «Нове життя».

Таблиця 2.2

Ефективність використання землі у СТОВ «Нове життя» за 2003-2005 роки

Слід зазначити, що вартісні показники ефективності використання землі характеризуються зменшенням. Так, виробництво валової продукції в розрахунку на 100 га с/г угідь у 2005 році становило 67 тисяч гривень, що в абсолютному виразі на 10,4 тисяч гривень менше у порівнянні з 2003 роком (тобто зниження склало 13,4%). Суттєве зменшення валового доходу протягом 3 років на 41,2% є безумовно негативною рисою діяльності підприємства.