102683 (Сутність і роль управлінськї рішення в процесі управління підприємством), страница 4
Описание файла
Документ из архива "Сутність і роль управлінськї рішення в процесі управління підприємством", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "менеджмент" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "курсовые/домашние работы", в предмете "менеджмент" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "102683"
Текст 4 страницы из документа "102683"
Мал.3.1. Основні правила функціонування команди при розробці і прийнятті управлінських рішень
Процедура розробки і прийняття управлінських рішень при груповому методі представлена на мал.3.2.
Мал.3.2. Процедура розробки і прийняття управлінських рішень в групі
Найбільш типові способи прийняття рішень в групах представлені в таблиці.3.2.
Таблиця3.2.
Типові способи прийняття рішень в групах
№№ | Спосіб прийняття рішення | Характеристика |
1. | Авторитарне | Рішення приймає авторитетна особа. Цей метод може призвести до досить розумних рішень, якщо до того як його прийняти заслуховується і враховується думка всіх членів групи Разом з тим, члени групи таке рішення не сприймають як своє. |
2. | Непомітне рішення | При розробці такого рішення хтось вносить пропозицію, виникає дискусія, чіткої позиції ніхто свідомо не висуває і рішення виникає ніби-то само по собі, без його усвідомлення |
3. | Рішення меншості | При розробці такого рішення меншість вносить свої пропозиції, інші вважають, що рішення прийняли під тиском. Разом з тим мовчання не є ознакою згоди, тому можуть виникати конфлікти. |
4. | Компромісне рішення | В цьому випадку приймається рішення яке ніхто конкретно не пропонував, так зване середнє рішення. |
5. | Рішення більшості | Це рішення вважається демократичним і успішним. Виникає воно як правило в результаті досить серйозного обговорення і голосування, з урахуванням думки багатьох осіб. |
6. | Рішення взаєморозуміння | Таке рішення виникає в результаті дискусії, без голосування і як правило має досить чітке пояснення чому прийнято саме це рішення. |
7. | Одноголосне рішення | Таке рішення є досить рідким випадком, тому що складно досягти повної одностайності. |
Прийняття управлінського рішення - це є одна з найбільш відповідальних робіт, яку виконує керівник. Якість рішення визначає весь хід процесу управління, кінцеві результати виробничої діяльності будь-якого підприємства. Це покладає на керівника і апарат управління велику відповідальність за прийняття рішення. Таким чином необхідно приділяти цій праці особливу увагу. Рішення потребує час на його розробку, аргументацію і вибір з декількох альтернатив та безпосередньо процес прийняття рішення. Тому керівництву підприємства необхідно регламентувати свій час і не відволікатись на менш значні питання, рішення яких повинно здійснюватись безпосередньо на їхньому рівні.
Відсутність такої схеми призводить до безладного нагромадження фактів, засобів логічного аналізу i різних методів, а отже, до надмірних витрат часу на вирішення завдань i до неправильних висновків.
В умовах ринкових відносин значення процедур підготовки й прийняття рішень особливо зростає.
Типовий технологічний процес прийняття рішення має бути складено так, щоб його можна було використовувати для прийняття рішень як інтуїтивно, так i з застосуванням математичних методів.
Сучасний керівник повинен приймати рішення в ситуаціях, які характеризуються інколи сотнями факторів. Але психологічно людина, як правило, в змозі сприймати в якості єдиної системи не більш ніж сім різних факторів.
Завдання для колективного рішення потрібно формувати таким чином, щоб виправити ситуацію, а не людей; лідеру потрібно не мислити за дискутантів, а змусити мислити їх самостійно.
При виявленні проблеми для вирішення симптоми більш очевидні, ніж самі проблеми, - варто уникати небезпеки зводити проблему до симптомів.
Слід пам‘ятати, що проблеми виникають в процесі впровадження не тільки “кепських” , але і “гарних” рішень.
Кожне управлінське рішення повинно задовольняти ряд вимог, у тому числі: цільову спрямованість, адресність, правоздатність, єдність і узгодженість, ефективність, конкретність у часі, своєчасність прийняття рішення, повноту, стислість і чіткість викладу рішення.
Але набагато частіше ситуації, з якими зіштовхуються керівники, не однозначні. Щодня на керівника навалюється кілька справ одночасно. І от у таких ситуаціях їм потрібний якийсь метод оцінки виникаючих задач, їхнього сортування, ранжирування, визначення пріоритетів і організації рішення. Ця процедура називається “оглядом ситуації”. Під ситуацією розуміється сполучення умов і обставин, що створюють визначену обстановку, у якій виникла проблема. Всі аналітичні процедури, що ми дотепер розглядали, являли собою послідовності кроків, що ведуть до заздалегідь наміченої мети. Кінцевим же результатом огляду ситуації є така організація роботи, що допомагає зосередитися на правильних задачах, вирішувати них у належному порядку, науково обґрунтованими методами. Здійснюваний огляд ситуації складається з наступних кроків: виявлення і розгляд задач (і тих їхніх наслідків, який варто поставити під контроль); поділ і уточнення задач (якщо це необхідно); обґрунтування, позначення пріоритетів (значимість, терміновість і тенденції); визначення відправної крапки майбутнього аналізу.
Приступаючи до розгляду процесу огляду ситуації, потрібно визначити співвідношення двох понять: "ситуація" і "задача". "Ситуація" — це подія, що сталася, вона завжди має тимчасові рамки. Але ситуацією є опис події. Прикладом може служити записка від вашого начальника, у якій міститься згадування про нове велике замовлення. Це відбулося, і про це з будучи саме прив'язаним до якогось конкретного рівня керівництва, часові або задачі. Випереджальне керування — це методика формалізації здорового глузду і логіки стосовно до умов здійснення стратегічного і тактичного керівництва підприємницькою діяльністю суб'єкта, що хазяює.
Грамотне рішення проблем і прийняття рішень — це сполучення надійних даних, правильної класифікації й оцінки альтернатив, точної оцінки ступеня ризику. Сьогодні основною запорукою успіху в управлінській діяльності є уміння "добувати і передавати інформацію". При цьому мова йде не про комп'ютери, а про здатності людини виробляти, класифікувати, аналізувати й оцінювати дані. А це основні компоненти випереджального керування.
Управлінське рішення служить інструментом чіткої організації і дисципліни, об'єктивно необхідними в процесі функціонування колективів підприємств незалежно від суспільної форми виробництва. Саме рішення є не що інше як директивний акт, що направляє, координуючий і стимулюючий колективну діяльність. Головний об'єкт його впливу — соціально-економічні відносини, процеси і явища, що виникають у виробництві.
Раціональність вироблення, прийняття і реалізації управлінських рішень визначає успіх підприємництва. Прийняте рішення завжди повинне бути найкращим варіантом дій з безлічі можливих у сформованих умовах господарювання. Рішення в бізнесі направляють, мобілізують, погоджують і координують дії персоналу фірм. При цьому якість рішень у першу чергу залежить від повноти і правильності відображення в них принципів і методів менеджменту. Рішення повинні бути, всебічно і глибоко обґрунтовані, об'єктивні, реалістичні, своєчасні, відповідати кінцевим цілям. Вироблення рішень базується на наступних положеннях: ясному баченні мети; всебічної обґрунтованості; реальності виконання; повноті і цінності інформації; усебічному розкритті якісних і кількісних параметрів рішення, можливих наслідках його реалізації; оцінці результатів і їхньої реальної ефективності (вигідності, прибутковості) рішення; розробці організаційного й економічного механізму реалізації рішення (що, хто, коли і як повинний робити і винагороджуватися за результати).
Дієвість і ефективність управлінських рішень залежить від того наскільки вони якісно розроблені і реалізовані. Суттєвий вплив на це мають особисті якості керівника, стиль керівництва, стан інформаційної бази і рівень технічної оснащеності управлінської праці.
Якісним вважається рішення яке є науково обґрунтованим, тобто виходить з конкретних потреб системи , сприяє її прогресу і не має негативних наслідків; яке є незаперечним, тобто дозволяє підтримувати узгодженість між встановленими завданнями і методами їх реалізації, між цілями і ресурсами, між рішеннями які були прийняті перед цим; яке є чітким, змістовним і має точне формулювання; яке є економічним, тобто витрати на його розробку не є більшими ніж ефект від його реалізації; які є стабільними, тобто не потребують постійного коригування; які є результативними, тобто кінцевий результат відповідає встановленій цілі.
Існують різні критерії оцінки ефективності управлінських рішень. В першу чергу це показники господарсько-фінансової діяльності підприємства. Крім того, це критерії якості самого рішення.
Таким чином, здатність давати імовірнісну оцінку ситуації заснована на наявності неповної, але достовірної інформації, а також на досвіді, інтуїції, розумових здібностях керівника. В такій ситуації доречно говорити про менеджмент як про науку та мистецтво. Цілком зрозуміло, що навіть при наявності імовірнісних оцінок можливих альтернатив менеджер ризикує. Необхідність прийняття рішень в умовах ризику приводить до необхідності розрахунку математичного сподівання.
Висновки
Важливе питання господарюючої практики заключається в тому, як підприємницька структура може виявляти свої проблеми і як вона їх може рішати. Кожне господарююче рішення повинно бути націлене на конкретну проблему, а правильне її рішення – це рішення яке дає максимум вигоди для господарюючого суб’єкту.
Ухвалення управлінського рішення - це вибір однієї з кількох можливих альтернатив. Тобто, це модель, у якій фігурує певне число варіантів та можливість обрати кращий з них. Відсутність вибору ускладнює процес ухвалення рішення. Ця ситуація передбачає, що рішення вже ухвалив хтось інший або непідвладні сили.
Всі управлінські рішення мають на меті сприяти досягненню організаційних цілей і знайти найкращий вихід з конкретної ситуації. Рішення вважається організаційним, коли його приймає керівник або особа, яка відповідальна за його розробку та ухвалення, з метою виконання посадових обов'язків. При здійсненні будь-якої з управлінських функцій менеджер найчастіше має справу з вирішенням схожих проблем, що є типовими для всіх організацій і мають розбіжності лише у характері конкретної організації.
В основі процесу прийняття рішень по керуванню фірмою лежать чотири основних принципи, ігнорування яких (повних або часткове) може привести до помилкових рішень і незадовільних результатів. Дотримання ж цих принципів дає можливість приймати якісні рішення на всіх рівнях організації.
Як правило, для успішного здійснення процесу прийняття управлінських рішень менеджерові необхідно пройти сім основних його етапів.
Прийняття управлінського рішення - це є одна з найбільш відповідальних робіт, яку виконує керівник. Якість рішення визначає весь хід процесу управління, кінцеві результати виробничої діяльності будь-якого підприємства. Це покладає на керівника і апарат управління велику відповідальність за прийняття рішення. Таким чином необхідно приділяти цій праці особливу увагу. Рішення потребує час на його розробку, аргументацію і вибір з декількох альтернатив та безпосередньо процес прийняття рішення. Тому керівництву підприємства необхідно регламентувати свій час і не відволікатись на менш значні питання, рішення яких повинно здійснюватись безпосередньо на їхньому рівні.
Вихід з ситуації, що склалася, може бути здійснений у різні строки, різними шляхами та із залученням більших чи менших засобів. Усі ці аспекти мають бути врахованими при розробці управлінського рішення.
Отже, управлінське рішення – це сукупний результат творчого процесу суб’єкта та дій колективу об’єкта управління з вирішення конкретної ситуації, що виникла у зв’язку з функціонуванням системи.
Список літератури
-
Конституція України.- К.,1996
-
Герчикова И.Н. Менеджмент. М.: «Банки и биржи». «ЮНИТИ», 1995.
-
Жигалов В.П. Основы менеджмента и управленческой деятельности 1-2 ч. М.: Перспектива, 1993.
-
Жигалов В.П., Шимановська Л.М. Основи менеджменту і управлінської діяльності.- К.: Вища школа. 1994.
-
Завадський Й.С. Менеджмент. -К.: УФІМБ,
-
Курочкин А.С. Организация управления предприятием. Учебник. – К.: МНУП, 1996.
-
Маркина И.А. Альбом наглядных пособий по менеджменту. -М.: Дело, 1995.
-
Маркина И.А. Теория и история современного менеджмента. -М.: Дело, 1994.
-
Мескон Н.Х., Хедоури Ф., Альберт М. Основы менеджмента. – М.: Дело, 1992.
-
Наука управляти з історії менеджменту. Хрестоматія. – К.: Либідь, 1993.
-
Наука управляти з історії менеджменту. Хрестоматія. – К.: Либідь, 1993.
-
Поршнев В.А. Управление организацией. – М.: Дело, 1996.
-
Рузавич Г.И. Основы рыночной экономики. – К.: Полиграфкнига, 1993.
-
Савицкая А.Л. Анализ хозяйственной деятельности. – М.: Экономика, 1992.
-
Саймон А.К. и др. Менеджмент в организациях. - М.: Экономика, 1995.
-
Тарнавська Н.П. Пушкар Р.М. “ Менеджмент: теорія та практика” Тернопіль 1997 рр.
-
Учебник. Современный менеджмент теория и практика. - К.: Либідь, 1994.
-
Учебное пособие. Основы менеджмента. - М.: «Центр», 1998.