101333 (Основи організації виробництва і виробничої діяльності підприємства)

План

Вступ

Розділ 1. Теоретична сутність операційної системи

1.1 Механізм та види операційних систем

1.2 Матеріальне стимулювання операційної системи

1.3 Міжнародні механізми стимулювання операційних систем

Розділ 2. Дослідження ефективної діяльності операційних систем на прикладі підприємства

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.2 Аналіз матеріального стимулювання працівників

Розділ 3. Пропозиції щодо впровадження механізму стимулювання ефективної діяльності підприємства

Висновок

Використана література

Вступ

Розвиток і становлення методів керування операційних систем, своєчасне їх удосконалення є необхідною умовою подальшого технологічного і організаційного економіки України. У зв’язку з цим потрібна докірна зміна змісту підготовки фахівців-менеджерів.

Сьогодні наявність таких є окремим якісним чинником успішного керування операційними системами усіх форм власності та напрямку діяльності. Складність прийняття управлінських рішень – у моделюванні структури і спрямованості операцій. Чим складнішим є об’єкт керування, тим потрібнішими стають здатності менеджера оптимізувати операцію, задати їй відповідний ритм функціонування його готовність до мобільного обґрунтування і структурування прийнятого рішення

Мета операційного менеджменту створити форму ефективної системи керуванням операціями у виробництві, сервісі. Він націлений на побудову керувальних систем, що забезпечують необхідне дій і процедур для одержання ринкового результату діяльності фірми. Поєднання в одне ціле основних чинників і аспектів діяльності підприємства – фінансових, організаційних, ринкових, технологічних потребує, щоб цей процес здійснювався на міцній базі раціонального керування операціями.

Ефективність операційного менеджменту може бути визначена, як досягнення поставлених перед виробничою системою цілей з використанням мінімум ресурсів. У загальному значенні ефективність – це задоволення потреб покупців. На самому примітивному рівні будь-які комерційні організації, до яких відносяться і суто виробничі, існують лише за рахунок одержання прибутку, який можна виразити як: прибуток = дохід – витрати. Завдяки своєму подвійному впливі на прибуток операційний менеджмент відіграє життєво важливу роль в успіху організації. Головне при підвищенні ефективності – забезпечити таке проведення операцій, яке задовольнятиме запити покупців. Організація забезпечує покупця послугами, яких він хоче, і так, щоб це відповідало його потребам, або ж виробляє його товари, котрі потрібні покупцю відповідно до визначеної ним специфікації товарів. Підвищення ефективності збільшує дохід за рахунок більшої конкурентоспроможності організації. Підвищення раціональності, безсумнівно, скорочує витрати, але це ніколи не повинно робитися у збиток ефективності.

Предметом менеджменту є закономірності планування, створення і ефективного використання операційної системи організації.

Мета вивчення – розкрити сутність основ організації виробництва і виробничої діяльності підприємства та її загальних принципів, методів, положень; з’ясувати закономірності поєднання засобів виробництва, робочої сили та інших факторів виробничої діяльності; сформувати навички створення, функціонування і реорганізації виробничих систем підприємства.

Розділ 1. Теоретична сутність операційної системи

1.1 Механізм та види операційних систем

Операційна система – це одна із підсистем організації, в рамках якої здійснюється реалізація операційної функції, що включає в себе дії, в результаті яких виробляються товари, надаються послуги, виконуються роботи для задоволення запитів зовнішніх споживачів, щодо даної організації.

Практика підтверджує, що операційні системи не однакові не тільки за своїми наслідками, але і, власне, за суттю. Необхідність у розгалуженій класифікації операційних систем пов’язана з диференціацією засобів і способів керування не тільки ними, але й здійснюваними операціями. Якщо є типологія і розуміння характеру операційної системи, уможливлюється “ефектизація” діяльності останніх.

Проектовані, створювані й експлуатовані на даний час операційні системи, що відносяться до різних сфер людської діяльності, характеризуються зрослою складністю як щодо кількісного, так і якісного аспектів. Для полегшення вивчення операційних систем необхідно мати їхню розгорнуту класифікацію, основне в якій – спрощення процесу дослідження, виявлення наявних обмежень на функціонування і створення внутрішніх критеріїв організації операції. [2, с. 49]

Механізм прийняття управлінських рішень в операційній, інноваційній, інвестиційній, фінансовій, маркетинговій, кадровій, інформаційно-телекомунікаційній і зовнішньоекономічній системах, що діють в умовах ринкової економіки, передбачає створення умов ефективного функціонування і розвитку організації. Менеджерська діяльність засновується на підготовці та здійснені необхідного управлінського рішення на основі визначення його економічної ефективності і подальшій послідовній систематизації дій або висновків, спрямованих на одержання прибутку. Ця діяльність повинна бути основана на безперервному зародженні менеджерських ідей, економічному обґрунтуванні стратегічної оцінки ідей в цілому, в тому числі визначення реальності впровадження менеджерських ідей в практику, з врахуванням своїх можливостей та в умовах подолання підприємством економічних ризиків і небезпеки кризових явищ і ситуацій.

Механізм прийняття економічно обґрунтованих управлінських рішень на підприємстві виявляє співвідношення між попитом та пропозицією на товар, політикою цін, прогнозними розрахунками капіталовкладень, податковими відрахуваннями, одержанням прибутку і розрахунку критичної межі беззбитковості, визначення можливостей обсягу виробництва та реалізації конкурентоспроможної продукції і потреб систем матеріально-технічного забезпечення та управління збутом продукції, в системі матеріально-технічних запасів споживання, в операційній інфраструктурі підприємства (управління ремонтними, інструментальними, енергетичними, транспортними і складськими господарствами ), з високою якістю продукції (послуг) і управлінням конкурентною стратегією підприємства на перспективу 10 і більше років.

Визначення економічної ефективності механізму прийняття управлінських рішень, пов’язаних з менеджментом операційної (виробничої) системи підприємства, базується на прийнятті управлінських рішень у виробничій діяльності підприємства, в управлінні системою планування, в системі матеріально - технічного забезпечення та управлінні збутом продукції (послугами), в системі матеріально-технічних запасів, в операційній інфраструктурі підприємства, а також в управлінні якістю продукції, перспективним конкурентним захистом продукції (послуг) підприємства.

Організація виробництва покликана розв’язувати наступні завдання:

1. Формування теоретичних основ організації виробничої діяльності підприємства.

2. Організація процесів створення та освоєння випуску нової чи вдосконалення продукції, яку випускає підприємство.

3. Організація виробничих процесів у просторі й часі.

Від ефективності організації виробничої діяльності значною мірою залежить продуктивність підприємства – вона характеризує ефективність використання ресурсів виробництва і визначається відношенням отриманих результатів до зазнаних при цьому затрат.

Активність участі людини у виробничому процесі й багатогранність виробництва потребує більш докладного розгляду ролі організації виробничої діяльності у забезпеченні ефективності господарювання підприємства. [6, с. 12] Розрізняють природні та штучні системи. Штучні системи створює людина з відповідною метою. Серед штучних важливе місце займають економічні, в тому числі й виробничі системи.

У виробничій діяльності підприємства беруть участь різні його підрозділи, елементи тобто складові цілого. Поєднуючись за визначеними правилами і принципами, вони створюють різні функціональні, організаційні, управлінські системи. При поєднанні їх у єдину загальну інтегровану систему утворюється цілісне підприємство. Тому, з погляду філософії системного підходу, система – це певна цілісність зумовленої сукупності взаємозалежних частин (елементів), кожна з яких унаслідок функціональної взаємодії робить свій внесок у загальну характеристику цілого.

Системи можуть бути закритими і відкритими.

- Закрита система має жорсткі фіксовані межі, її дії відносно зовнішнього середовища незалежні. Прикладом такої системи може бути годинник – його взаємозалежні частини рухаються безперервно і дуже чітко. І поки годинник має джерело накопиченої енергії (заведений механізм чи батарейка), він функціонує незалежно від зовнішнього середовища.

- Відкрита система характеризується взаємодією із зовнішнім середовищем. Така система не є самозабезпечувальною. Вона залежить від енергії, ресурсів, інформації, які отримує ззовні. Для того щоб продовжувати своє існування, відкрита система повинна мати властивості пристосування до змін зовнішнього середовища. Нині всі підприємства вважаються відкритими системами, бо виживання будь-якої із них залежить від зовнішнього середовища. [6, с. 21].

Окремі складові системи (її підсистеми), такі як виробнича дільниця, цех, самі виступають як системи. Вони, у свою чергу, можуть складатися із дрібніших підсистем (бригада, ланка, робоче місце). Отже, підсистема – це сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів, які реалізують певну групу функцій системи. Належність підсистеми до того чи іншого рівня системи зумовлює наявна сукупність визначених властивостей. Вони визначають рівень (ступень) ієрархії окремих підсистем підсистем як складових тієї чи іншої системи. Всі ступені ієрархії можуть поділятися на підсистеми функціонального характеру і як кібернетичні системи мають об’єкт і суб’єкт управління.

Для системи характерна не тільки наявність зв’язків між її складовими (певна організованість системи), а й нерозривна єдність із зовнішнім середовищем, у взаємодії з яким система виявляє свою цілісність.

Кожну систему певного рівня ієрархії можна розглядати як підсистему систему вищого рівня та одночасно як систему, в яку входять елементи підсистеми нижчого рівня. При цьому кожний вищерозташований ступень ієрархії є компонентом зовнішнього середовища для нижчого, а нижчерозташований є компонентом внутрішнього середовища для вищого. Багаторівневість (ієрархічність) – характерна риса складних систем є результатом взаємодії її елементів усіх ієрархічних рівнів.

Складність функціонування й розвитку системного об’єкту проявляється не лише в тому, що він складається з великої кількості елементів (багатьох підсистем), а й у тому, що в процесі формування структури складної системи необхідно усувати деякі суперечності на окремих етапів створення та розвитку системи, а також на різних її функціонально-структурної організації.

Виробнича система підприємства включає три головні функціональні підсистеми:

1. Переробну (або перетворюючу)

2. Підсистему забезпечення.

3. Підсистему планування, організації та контролю.

Переробна підсистема. Вона є основною складовою частиною виробничої системи і здійснює функцію перероблення вхідних ресурсів на вихідні прибуткові результати (товари, послуги). Всі перетворення здійснюються за прийнятою технологією, під якою розуміють поєднання кваліфікаційних навичок, необхідної послідовності та складу операцій, обладнання, інфраструктури, інструментів і технічних знань, що потрібні для здійснення бажаних перетворень матеріалів або людей. При цьому технологія тісно пов’язана із завданням (обсягом, строками виконання і т. ін.) За своє суттю вона є способом, який дає можливість перетворити вхідні ресурси на бажаний вихідний продукт (результат).

Підсистема забезпечення. Вона виконує функції забезпечення безперебійної ритмічної роботи переробної підсистеми. Сама підсистема забезпечення складається з трьох функціональних підсистем нижчого порядку:

- технічної підготовки виробництва – науково-експериментальних досліджень, конструкторських розробок й організаційно-технічного проектування та освоєння нових виробів;

- технічного обслуговування виробництва – виготовлення інструменту й оснащення, виконання планово-попереджувальних робіт та модернізації обладнання, виконання транспортних і складських операцій;

- ресурсного забезпечення, яке підтримує виробничий процес необхідним рівнем запасів матеріалів, енергії, інформації, людських ресурсів.

Підсистема планування, організації і контролю на основі рішень загальної системи управління підприємством, а також даних про результати діяльності перероблюючої і забезпечуючої підсистем виробничої системи виконує функції планування, організації та контролю відносно виробництва продукції і досягнення виробничих цілей.