97337 (Зовнішньополітичні доктрини США і країни пострадянського простору: ретроспективний аналіз), страница 4

На території Киргизії американці взяли в оренду авіабазу Манас, реконструювавши одноіменний аеропорт, що дозволило їм дислокувати тут понад 3 тис. американських вояків та техніку. Завдяки цьому авіація США отримала можливість контролювати простір не тільки Афганістану, але й інший конфліктний регіон - індо-пакистанський кордон. У зоні досягненості американської авіації опинилися західні райони Китаю, Узбекистану, Таджикистану і найбільші міста Казахстану.

У Таджикистані американці отримали бази у Душанбе і Кулябі. Необхідно мати на увазі, що оренда давала цим країнам суттєве поповнення бюджетів, якщо врахувати, що США - дисциплінований платник орендних зобов'язань.

Вперше в історії американські збройні сили висадилися у Закавказзі: в Грузії та Азербайджані.

Не справдилися також російські очікування щодо фінансової допомоги з боку США, які списали або реструктурували борги низки країн: Польщі, Югославії, Йорданії, Пакистану. Більше того, у березні 2002 року США запровадили нові тарифи (до 30%) на російську сталь. У відповідь Москва запровадила заборону на імпорт американської курятини, яка поставлялася 38 американськими штатами і оцінювалася у 600 млн. дол.

Росія намагалася діяти адекватно: здійснювала продаж зброї Індії, поставки ядерних мирних технологій та зброї Ірану, країнам «третього світу». Військовий бюджет Росії на 2005 рік було збільшено на 90 млрд. крб. (на 27,6%). Президент РФ Путін заявив, що у разі потреби, буде «відрізано» шмат від соціальної сфери на користь військової.

9 листопада 2004 року В. Путін підписав закон «Про ратифікацію Кіотського протоколу», який таким чином набрав чинності в Росії, приєднання якої до цього протоколу дозволив протоколу набрати чинності загалом. Нагадаємо, що Кіотський протокол був підписаний 1997 року на самміті ООН. Учасники зустрічі зобов'язалися скоротити на 2012 рік викиди парникових газів в атмосферу на 5,2%, виходячи із обсягів 1990 року. Щоб протокол був зреалізований, необхідно було його ратифікувати країнами, частка викидів парникових газів яких становить 55%. США не приєдналися до Кіотського протоколу.

Нова зустріч В. Путіна і Дж. Буша-молодшого під час 60-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН (14-17 жовтня 2005 року) дозволяє констатувати, що їхні висловлювання були зроблені у партнерському дусі. Дж. Буш висловив свою надію, посилаючись на запевнення російського президента, що демократія у Росії розвиватиметься у поступальному русі.

Проте наступні події засвідчували про суттєве «похолодання» американо-російських відносин. У відповідь на рішення США накрити Польщу та Чехію протиракетним щитом російський президент заявив, що його країна звільняється від зобов'язань дотримуватися положень Договору про ліквідацію ракет середньої дії. Так само В.Путні оголосив про вихід Росії з Договору про обмеження звичайних збройних сил в Європі (ДОЗСЄ), підписаного 19 жовтня 1990 року у Парижі представниками 22-х країн НАТО і ОВД. Росія відновила також польоти стратегічних бомбардувальників.

Загалом на Заході сформувався консенсус з двох питань: Росія повертається до неоімперської політики; Росія дрейфує у бік авторитарного режиму. Ці тенденції, на думку американських аналітиків, перешкоджають налагодженню співпраці між двома країнами.

В економічному співробітництві з США Росія зацікавлена насамперед у розвитку торгівлі, залученні капіталу, розширенні науково-технічної співпраці, залученні американських інвестицій, технологій, ноу-хау, які б сприяли модернізації російської економіки. Науково-промисловий потенціал Росії у поєднанні з природними ресурсами і кваліфікованою робочою силою відкриває потенційні можливості для кооперації з американськими фірмами.

У червні 1992 року стала чинною домовленість про надання одне одному режиму найбільшого сприяння. Це, щоправда, не означало, що США скасували поправку Джексона-Веніка, яка продовжувала діяти. Але американська адміністрація домоглася згоди конгресу надати Росії режим найбільшого сприяння на 1 рік. З цього часу цей режим надавався Росії щорічно.

Проте рівень американо-російських торговельно-економічних відносин досить невисокий. Це пояснюється низкою причин.

Найперше - впливом наслідків холодної війни і збереження різного роду обмежень, запроваджених у свій час Вашингтоном для економічного виснаження СРСР. Після прийняття американським конгресом у 1993 році закону «Про дружбу з Росією та іншими незалежними державами» у США були переглянуті понад 70 дискримінаційних законодавчих актів. На РФ була поширена Генеральна система торговельних референцій, що сприяло тому, що частина російських товарів ввозилась на американський ринок без мита.

По-друге, США не надали Росії режиму найбільшого сприяння у торгівлі, хоча у 1994 році було призупинено дію щодо Росії поправки Джексона-Веніка, яка була внесена ще 1974 року до Закону про торгівлю. Кожен рік дія цієї поправки призупиняється, але режим найбільшого сприяння у торгівлі США з Росією не має постійного і безумовного характеру. Формально ця поправка до цих пір не скасована.

По-третє, зберігаються також дискримінаційна система поділу країн - імпортерів американської обчислювальної техніки на різні категорії за «рівнем ризику» у плані розповсюдження ЗМУ і засобів її доставки. Характерно, що Росія віднесена до передостанньої - третьої - категорії за рівнем благонадійності.

По-четверте, надто велика різниця між економічними рівнями двох країн. У 2001 році ВВП США становив 10,1 трлн. дол., а ВВП Росії - 310 млрд. дол. У 1990-і роки ВВП США щорічно збільшувався майже на 3%, а російський - скорочувався приблизно на 6%. У глобальному масштабі на долю США припадає приблизно 4,5% населення, але понад 30% ВВП і приблизно половина капіталізації світового ринку, а на долю Росії - близько 2% населення, 1%> ВВП і менше 0,1%) капіталізації ринку. Це означає, що економічно Росія не може конкурувати з США.

Російський економічний потенціал зможе запрацювати на повну силу тільки у тому випадку, якщо вдасться розв'язати з Вашингтоном у рамках двосторонніх і багатосторонніх домовленостей такі питання, як списання радянських і довгострокова реструктуризація російських зовнішніх боргів;

зняття обмежень на експорт російської продукції на американський ринок; надання державних гарантій США приватним інвестиціям у Росію; узгодження пільгових умов для вітчизняної промисловості і фінансового сектора при вступі до СОТ; досягнення домовленостей, які дозволять повернути до Росії нелегально вивезені капітали.

Частка Росії в американській зовнішній торгівлі - менше 1%, а частка США в російській значно вища - приблизно 10%. Близько 80% експорту РФ до США - сировина і напівфабрикати. Його основні статті - дорогоцінне каміння і метали, алюміній, продукція чорної металургії і хімічної промисловості. Питома вага експорту російських машин та обладнання у

році становив менше 6%. У той же час більша половина американського експорту до Росії становить продукція машинобудування. Ще одна важлива стаття поставок з США до Росії - продукти.

Американські компанії є лідерами серед зарубіжних фірм за обсягом інвестицій в російську економіку. За даними Держкомстату РФ, на початку року США обіймали перше місце за обсягом інвестицій в Росії - понад 4 млрд. дол.. Американські капіталовкладення поступають переважно у паливно-енергетичний комплекс (приблизно 60%>), а також у харчову промисловість, торгівлю і громадське харчування, кольорову металургію і металообробку.

Разом з тим, було б помилкою недооцінювати значення економічної взаємодії Росії і США. Відомо, що у глобальній економіці США займають провідну роль. Вашингтон відіграє провідну роль у МВФ, Світовому банку, СОТ тощо. Тому від США залежить значною мірою умови, на яких Росія інтегрується у ці організації.

Упродовж десятиріччя після розпаду СРСР США і СС відмовлялись визнати Росію країною з ринковою економікою. В червні 2002 року Міністерство торгівлі США прийняло рішення про визнання ринкового статусу Росії за американським торговельним законодавством, що дає російським експортерам можливість доводити обґрунтованість продажної ціни при антидемпінгових розслідуваннях.

Під час московського самміту у травні 2002 року (зустріч Дж. Буша- молодшого і В. Путіна) було заявлено про розвиток російсько-американських економічних зв’язків. США зобов'язувались сприяти прийняттю Росії до СОТ на недискримінаційних умовах. Прийнято рішення про початок двостороннього діалогу у сфері енергетики з метою забезпечення стабільності цього світового ринку. Перед поїздкою американського президента до Росії у травні 2002 року йому була підготовлена справка, у якій вказувалось, що РФ займає друге місце після Саудівської Аравії за видобутком (близько 7 млн. барелів щоденно) і експортом (близько 5 млн. барелі в щоденно) нафти, а енергетика (головним чином нафта і природний газ) забезпечують 40% російського експорту і 13%» ВВП. Щоправда, більша частина нафтового експорту припадає на Європу.

Незважаючи на те, що поставки російської нафти до США вигідні лише у період високих цін, адміністрація США за рахунок політичного ресурсу цілком може зробити так, щоб ці поставки здійснювались регулярно. Зі свого боку американці повинні будуть реконструювати свої нафтопереробні заводи, які розраховані на арабську нафту, а не російську марки Urals.

Контури енергетичної співпраці між Росією і США вже окреслились. У 2002 році перші поставки в Америку розпочала компанія «ЮКОС», які відправила три танкери з нафтою до США. Реально спеціалісти вважають найбільш перспективними три шляхи доставки російської нафти до США: через Мурманськ, або Хорватію, або через Сахалін. Але для цього необхідна велика робота. За найбільш оптимістичними прогнозами, російські поставки будуть сприяти зниженню залежності США від близькосхідної нафти, оскільки РФ може задовольнити до 10%) їхнього імпорту сирої нафти.

Особливе значення має така форма російсько-американської економічної співпраці, як безоплатна допомога у знищенні російських ЗМУ.

У 1990-і роки конгрес асигнував на це 2,7 млрд. дол. Американська допомога значно перевищує витрати федерального уряду Росії.

На долю США припадає близько 5% зовнішнього боргу Росії. Загальна сума державного зовнішнього боргу Росії (з урахуванням радянських боргів) становить 160-170 млрд. дол. На його виплату Росія щорічно витрачає 25- 30% доходів федерального бюджету.

Розв'язання цього питання пов'язане з прийняттям американським конгресом закону, який би передбачав списання російських зовнішніх боргів у тому разі, якщо Росія буде використовувати вивільнені гроші на реалізацію програми з ліквідації ЗМУ. Відповідний «Закон про скорочення російського зовнішнього боргу в обмін на нерозповсюдження» був прийнятий обома палатами американського конгресу 30 вересня 2002 року і підписаний президентом. Отже, президент отримав право повністю або частково списати борги Росії перед США (у тому числі і успадкований від СРСР), в тому числі 480 млн. дол. по ленд-лізу і 2250 млн. дол. сільськогосподарських кредитів.

Росія складає конкуренцію США у сфері звичайних озброєнь і ядерних технологій невійськового призначення. Але західні ринки для таких видів російської продукції практично закриті. Томі російський ВПК реалізує майже половину цієї продукції в Азії. Це викликає жорсткий спротив з боку США, які незадоволені співпрацею Росії з «країнами-ізгоями». Найбільш серйозні американо-російські протиріччя у цьому сенсі існують у зв'язку з будівництвом атомної електростанції в Ірані. США застосували санкції до низки російських організацій та інститутів.

Політичні міркування продовжують негативно позначатись на економічній співпраці, низький рівень якої сповільнює формування американо-російського стратегічного партнерства.

3. Розвиток американо-українських відносин: проблеми та перспективи

Згідно з документальними даними, на Паризькій конференції 1919 року делег; США мала щодо «українського питання» наступну позицію: 1). Треба підтримати Україну самостійну державу, тому що український народ дуже розвинений і заслуговує на підтримку 2). Рекомендується.... щоб Східна Галичина була об'єднана з Україною; 3). Рекомендує щоб Кримський півострів належав Україні, як до свого природного материка. Проте Паризькій конференції цю реалістичну пропозицію було переглянуто. Коли Україна бореться за свою незалежність упродовж 1917-1920рр., Захід просто споглядав, як її було включене складу СРСР. Якби тодішня точка зору В. Вільсона щодо України отримала підтримки міжнародній конференції, то новітня історія не тільки України, але й Європи була б іншою.