97331 (Геополітична і геоекономічна складові розвитку сучасної Японії)

Курсова робота з теми:

Геополітична і геоекономічна складові розвитку сучасної Японії

План

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ЦІЛЕЙ І НАПРЯМКІВ ЯПОНІЇ ДО 90-Х РОКІВ ХХ ст.

1. Місце сучасної Японії на політичній мапі світу

2. Зародження капіталізму в Японії. Японський мілітаризм

3. Японія після Другої Світової війни

Розділ 2. НОВІ ОРІЄНТИРИ ГЕОПОЛІТИЧНОГО І ГЕОЕКОНОМІЧНОГО КУРСУ СУЧАСНОЇ ЯПОНІЇ

2.1 Доктрина Коїдзумі

2.2 Участь Японії в міжнародних організаціях

2.3 Нові контури економічної взаємодії

2.4 Реорганізація і переозброєння Сил Самозахисту

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Останнє десятиліття ХХ-го сторіччя і перше десятиліття ХХІ-го сторіччя показали істотні зміни в світовій системі. Ці зміни вплинули, фактично, на всі аспекти життя міжнародного суспільства. Загалом, вони відомі як процес глобалізації, який приводить до безпрецедентної взаємодії і взаємозв'язку економічних, соціальних і культурних зв'язків серед різних країн, таких як вільний рух товарів, капіталу і робочої силі через національні кордони, створення міжнаціональних корпорацій і міжнародних організацій. Звичайно, всі ці події певною мірою впливають на життя будь-якої держави або регіону. Кожна нація, яка з'єднана багатьма видимими і невидимими нитками з іншими, не завжди діє, виходячи зі своїх національних інтересів, їй доводиться озиратися на все міжнародне суспільство.

Сучасне положення Японії, її політична роль в світі абсолютно не відповідають досягнутій економічній потужності країни. Політичні умови, нав'язані Японії США після поразки у війні 1941-1945 рр., значно обмежують її свободу у виробленні власної внутрішньої і зовнішньої політики, у виборі геополітичного шляху. На Японію мала вплив як Азіатська криза в кінці ХХ-го сторіччя, так і внутрішня структурна криза. Це стосується і геостратегічних відносин Країни висхідного сонця як в світі, так і з її найближчими сусідами.

Дана обставина викликає настійну необхідність всебічного аналізу нових геополітичних і геоекономічних проектів, розроблених Японією за останній період і які стають основою її нових відносин в Північно-Східному регіоні і світі.

Це робить вельми актуальним аналіз сучасних проектів Японії, її місця і ролі в геостратегічних планах провідних країн світу.

Як об'єкт дослідження виступає геополітична і геоекономічна складові розвитку сучасної Японії.

Предметом дослідження є інтеграційні процеси, які відбуваються в сучасній Японії як засіб досягнення своїх геополітичних і геоекономічних інтересів.

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ЦІЛЕЙ І НАПРЯМКІВ ЯПОНІЇ ДО 90-Х РОКІВ ХХ ст.

1.1 Місце сучасної Японії на політичній мапі світу

Японія - острівна країна, розташована на східному узбережжі Азії, в північно-західній частині Тихого океану. Зі сходу і півдня її омиває Тихий океан, з заходу - води Японського та Східно-Китайського морів, а з півночі - Охотське море. Японський архіпелаг витягнутий дугою з північного сходу на південний захід. Він складається з чотирьох великих островів Хоккайдо, Хонсю, Сікоку та Кюсю, які складають 97% загальної площі архіпелагу, а також близько 7 тисяч дрібних островів. Особливістю географічного положення Японії є те, що архіпелаг розташований далеко від Євразійського континенту. Найближча відстань від острова Кюсю до південного закінчення Корейського півострова складає 190 км, що в чотири рази більше, ніж відстань між Флоридою і Кубою і більш, ніж в п'ять разів більше відстані між Англією і Францією. Материковий Китай і Японію розділяє Східно-Китайське море завширшки приблизно 800 км. В безпосередній близькості від Японії знаходиться російський Сахалін, але ця територія Сибіру завжди була малонаселеною. [3]

Будучи великою економічною державою, Японія займає друге місце в світі по номінальному ВВП і третє по ВВП, розрахованому по паритету купівельної спроможності. Японія є четвертим по величині експортером і шостим по величині імпортером. Це розвинена країна з дуже високим рівнем життя (десяте місце по індексу розвитку людського потенціалу). В Японії одна з найвищих очікуваних тривалостей життя, в 2009 році вона складала 82,12 років, і один з найнижчих рівнів дитячої смертності. Японія посідає 10-е місце у світі за чисельністю населення, яке становить більш ніж 127 мільйонів осіб. Столиця країни, Токіо, нараховує більше 8 мільйонів мешканців (агломерація Великого Токіо нараховує більш ніж 30 мільйонів осіб і є найбільшою в світі).

Японія входить до числа країн-членів Великої вісімки і АТЕС, а також непостійний член Ради безпеки ООН. Хоча Японія офіційно відмовилася від свого права оголошувати війну, вона має велику, сучасну армію, яка використовується в цілях самооборони і в миротворчих операціях.

Згідно конституції, Японія є унітарною конституційною монархією. Головою держави є імператор, але виконавча влада в країні зосереджена в руках прем'єр-міністра. З червня поточного року цю посаду посідає Наото Кан. Законодавча влада належить Парламенту, який є одним із найстарших демократичних інститутів Азії. Оскільки Японія була першою країною світу яка пізнала жах ядерної війни, її сьогоднішній уряд сприяє боротьбі за мир і руху роззброєнь [8].

До національних особливостей Японії, котрі визначають формування її геополітичних поглядів, відноситься перш за все гомогенність і закритість японського суспільства, що визначилося тривалим, майже трьох сторічним (аж до середини XIX століття) періодом її самоізоляції. Гомогенність не сприяє подоланню закритості суспільства і виражається в самоідентифікації японців як частинок єдиної держави («одна нація - одне серце (іккоку - іссин)»). Крім того, в свідомості японського суспільства закріпилася традиція оцінки оточення країни крізь призму «японоцентричності».

Розвиток капіталістичних відносин в Японії пов'язаний з епохою Мейдзі, революції, під час якої було повалено уряд сьогуната Токугава, який правив Японією впродовж 250-ти років. Після революції почався бурхливий процес знищення феодалізму і побудови сучасного суспільства. Був організований парламент. Уряд встав на шлях буржуазних соціально-економічних перетворень, почав шукати нові джерела сировини (Японія нужденна на корисні копалини, енергоресурси) і нові ринки збуту. Нащадки самураїв обернули свій погляд на території найближчих сусідів: Корею, Китай і Росію.

За півстоліття країна стала провідною державою в Тихоокеанському регіоні і значною силою у світовому масштабі. З іншого боку, в цю епоху почався японський мілітаризм і колоніальна експансія, яка згодом привела Японію до участі в Другій світовій війні на стороні країн Осі.

1.2 Зародження капіталізму в Японії. Японський мілітаризм

Політика Японії, починаючи з епохи Мейдзі, але особливо в 30-і роки XX ст., відображала і відображає особливості її географічного і політичного положення. Острівне розташування, перенаселеність, недолік природних ресурсів з одного боку, а з іншого - могутня промисловість, яка динамічно розвивається, гостра потреба в сировині і ринках збуту зумовили прагнення Японії зайняти гідне своєму потенціалу місце під сонцем.

На сьогоднішній день Японія прагне до цих же цілей, використовуючи економічні засоби, але робить це ефективніше, ніж в 30-40-і роки, коли була вироблена ставка на японський мілітаризм.

Можна виділити такі геополітичні імперативи Японії того часу:

• Централізація влади і внутрішньої єдності японських островів.

• Контроль над вдаленими територіями.

• Встановлення контролю над стратегічними морськими протоками, усунення погроз не тільки з боку Кореї і Тайваню, а також з боку Сахаліну і Курильських островів.

• Придбання нових джерел сировини, ринків збуту і робочої сили загарбницьким засобом або активним втручанням в діяльність інших держав: Російського Сибіру, Маньчжурії, Китаю і країн Південно-Східної Азії. [3]

До 1874 року Японія встановила свій контроль над островами Рюкю, що відкрило шлях до Японії з боку Східно-Китайського моря. З 1904 по 1905 рік вона одержала перемогу у війні з Росією і захопила Ляодунський півострів, південну частину Сахаліну та інші території в Охотському морі. В 1910 році була анексована Корея, повністю встановлений контроль над островами Тайвань і Пенхулідао. Таким чином перші три імперативи були виконані. Тепер Японський мілітаризм міг рухатися в любому напрямку. Його цілі носили перш за все економічний характер. Індустріалізація метрополії потрібувала ресурсів. Швидке зростання промисловості Японії хворобливо відбилося на мізерних корисних копалинах. Потрібно було все більше нафти, залізної руди, вугілля, каучуку. З іншого боку, швидко зростаюче населення, яке зросло з 30 мільйонів осіб в 1868р. до 60 мільйонів в 1926р., вимагало більше продовольства, чим Японія спроможна була виробити. Японські мілітаристи розуміли, що саме існування розвиненої імперії гостро залежить від імпорту і безпечних торговельних шляхів.

Тому в 1930 році Японія повністю окупувала Маньчжурію і глибоко проникла в Китай, експлуатуючи їх природні ресурси і робочу силу.

Але треба віддати належне прозорливості політиків Країни висхідного сонця. Вони реалізували і наполегливо роблять це зараз – пан-азійськую доктрину, проголошену ще в 1934 р. В ній, зокрема, йшлося: Японія вважає себе безпосередньо відповідальною за мир і порядок на Далекому Сході, ніяка інша держава не має права здійснювати експлуататорську політику на Далекому Сході. Японія протистоятиме будь-яким іноземним вчинкам в Китаї, які вона визнає ворожими її власним інтересам[6,290].

Західний світ кипів. Сполучені Штати, турбуючись про свої Тихоокеанські території, особливо про Філіппіни, висунули Японії ультиматум зупинити експансію, погрожуючи нафтовим ембарго. В той час США забезпечувало 80% японської нафти [3]. Перед Японією проступив вибір: зупинитися чи просуватись далі до багатої на нафту, але контрольовану голландцями Індонезію. Завдавши удару голландцям і англійцям, союзникам США, Японія вступає у війну із Сполученими Штатами. Це було болісною геополітичною дилемою: чи повинна Японія йти до заключної стратегічної цілі, чи відступити, залишаючись на досягнутих цілях. Японія зробила свій твердий вибір і 7 грудня 1941р. віроломно нанесла удар по головній базі американського флоту в Перл-Харборі.

1.3 Японія після Другої Світової війни

Поразка в Другій світовій війні привела до втрати незалежності й окупації Японії Сполученими Штатами, позбавивши її фундаментальних стратегічних цілей. Керівництво Японії зіткнулось з необхідністю возз'єднання розірваною війною нації. Треба було знайти робочі місця для 6-ти мільйонів військових і цивільних осіб, які повертались в країну з Азії. Крім того, в Японії було вже понад 7 мільйонів безробітних [2, 118]. В період окупації Японія виживала за рахунок матеріальної і фінансової допомоги Сполучених Штатів, які забезпечили Японію продовольством і фінансовими ресурсами.

Після закінчення другої світової війни в Японії, яка знаходилась під американською окупацією, були розпущені озброєні сили, проведена земельна реформа, реорганізовані колишні монополістичні конгломерати (дзайбацу) такі, як Міцуі, Міцубісі, Сумітомо, Ясуда, прийняті антимонопольні закони. Починаючи з 1947р. Японія офіційно змінила свою назву - з «Велика Японська імперія» на «Державу Японія», була проведена конституційна реформа і здійснений перехід до системи парламентської демократії. Японія відмовилася також від застосування військової сили як засобу вирішення міжнародних проблем, проголосила пацифізм базовим принципом своєї зовнішньої політики.

Японія позбулась права створювати власні сухопутні війська, флот і військово-повітряні сили, щоб виключити в майбутньому будь-яку японську загрозу американським стратегічним інтересам в Тихому океані [3].

В 1952р. підписання Сан-Франциського мирного договору відновило суверенітет Японії. За цим договором Японія відмовлялася від своїх колоніальних володінь, Південного Сахаліну, Курильських островів, Південного Тихоокеанського мандату, претензій на Антарктиду, островів Спратлі, Парасельських і Пескадорських островів. В той же час, згідно з договором, Японія не втрачала острова Ліанкур (пізніше оголошені Південною Кореєю своєю територією), через що японський уряд вважає їх своєю територією. Після підписання договору окупація Японії закінчилася і вона знов стала суверенною державою. Одночасне укладення японо-американського договору про гарантії безпеки, по якому країна стала союзником США і надала їм право створювати на своїй території військові бази і містити необмежені військові угрупування, фактично заклало основи концепції національної безпеки Японії, яка отримала найменування доктрини Йосида (по імені прем'єр-міністра Японії і голови Ліберальної партії в 1946-1954рр. Йосиди Сігеру). Доктрина Йосида заклала генеральний напрямок післявоєнної політики національної безпеки Японії, який передбачає прискорений економічний розвиток, різке обмеження військових витрат і тісний союз з США. Це була доктрина економічного націоналізму (практичного націоналізму), основною метою якої був розвиток японської економіки під американською ядерною парасолькою.

В той же час, в середині 50-х років в Японії були створені сили самооборони, які здебільше були націлені на протистояння будь-яких потенційних загроз з боку Радянського Союзу з півночі (Південна Корея і Тайвань входили до сфери американських інтересів).

Таким чином, після підписання договору про безпеку в 1960р., Вашингтон відновив Японії три геополітичні цілі. Доктрина Йосида покликана переслідувати четвертий геополітичний імператив - придбання матеріальних ресурсів і сировини без військового втручання.