91397 (Запобігання виразковій хворобі та її рецидивам)

ЗМІСТ

Вступ

Основна частина

Розділ 1. Короткі відомості про анатомію і фізіологію шлунка і дванадцятипалої кишки

Розділ 2. Основні ознаки захворювання

Розділ 3. Основні причини виникнення виразкової хвороби

Розділ 4. Запобігання виразковій хворобі Та її рецидивам

4.1 Соціальні та організаційні заходи

4.2 Заходи, спрямовані на покращення харчування та обміну речовин

4.3 Фізичні тренування як засіб профілактичного лікування

4.4 Інші види профілактичного лікування виразкової хвороби

Розділ 5. Способи фізичної реабілітації при захворюваннях шлунку

5.1 Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації

5.2 Фізична реабілітація при гастриті

5.3 Фізична реабілітація при виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки

Висновки

Використана література

Вступ

На сьогодні величезна кількість людей страждає захворюваннями травної системи, найчастіше - різного ступеня складності виразкової хвороби різних органів шлунково-кишкового тракту, гастритами тощо.

Слід відзначити, що переважна більшість хворих - люди старшого та середнього віку, що пояснюється, здебільшого, нерегулярністю харчування внаслідок ненормованого робочого дня, помилково складеним раціоном та іншими факторами.

Актуальність теми курсової роботи, із врахуванням вищесказаного, набуває значної гостроти, так як захворювання працездатної категорії населення призводить до зменшення трудових ресурсів держави, погіршенням соціального здоров'я нації, тобто, проблема захворювання органів травлення, особливо хронічного характеру, набуває державного значення.

Джерельною базою для отримання основної частини матеріалів стали роботи здебільшого російських та українських вчених, проте оглянуто й праці деяких європейських фахівців.

Неабияку роль у запобіганні виразкової хвороби відіграють профілактичні огляди населення, під час яких виявляються особи з незначними порушеннями травлення. Вчасне обстеження їх, кваліфікована медична консультація допомагають запобігти розвиткові хвороби.

Також у профілактиці захворювань травної системи значну роль відіграє диспансеризація великих груп населення. Правильною постановкою питання диспансеризації є проведення загальної диспансеризації населення. Слід передбачити обстеження кожного громадянина щороку і, якщо виникають перші ознаки захворювань, вчасне лікування.

Організація і здійснення загальної диспансеризації потребують спільної творчої праці не тільки організаторів охорони здоров'я, практичних лікарів та спеціалістів. Це також справа самої людини, а також тих, хто оточує її вдома й на роботі. Це справа всього нашого суспільства. На жаль, ще не завжди знаходяться потрібні підходи до виховання населення в цьому напрямі. Дуже часто люди знають, як зберегти здоров'я, та далеко не завжди ведуть відповідний спосіб життя.

Основна частина

Розділ 1. Короткі відомостіпро анатомію і фізіологію шлунка і дванадцятипалої кишки

Перш ніж приступити до розгляду заходів щодо профілактики розвитку виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, необхідно коротко зупинитися на анатомічній і фізіологічній характеристиці цих органів.

Шлунок людини розташований між закінченням стравоходу і початковою частиною дванадцятипалої кишки. У ньому розрізняють дві поверхні - передню і задню, два краї, або так звані кривизни, - малу і велику - та їхні відділи (вхідну частину і дно).

Вхідна частина називається ще кардіальною або серцевою, оскільки вона ближче розташована до серця, сюди надходить їжа зі стравоходу. Це - початковий відділ, потім йде дно, - куполоподібна частина, що знаходиться трохи лівіше вхідної. Вихідна частина, через яку їжа переходить у дванадцятипалу кишку, називається пілоричною. Це - кінцевий відділ шлунка.

Форма і величина шлунка залежать від консистенції його вмісту (рідка, тверда, газоподібна), а також від періоду травлення. При помірному розширенні шлунок має грушовидну форму, причому верхні дві третини розташовані вертикально, а нижня третина - поперечно. У розслабленому стані шлунок займає вертикальне положення. Довжина помірно розтягнутого шлунка дорослих людей дорівнює 22-23 сантиметрам, поперечник у найширшому місці - 9-10 сантиметрам, об'єм - 3 літрам. Об'єм може коливатися в залежності від індивідуальних особливостей, а також від кількості випитої рідини, з'їденої їжі і тонусу м'язів.

В окремих випадках ємність шлунка може значно перевищувати 3 літри. Д. М. Зернов, видатний російський анатом, відзначав у пацієнта шлунок 10-літрової ємності [7].

Стінки шлунка складаються з трьох оболонок - серозної, м'язової і слизової. Перша покриває шлунок з усіх боків. М'язова оболонка складається з трьох шарів: зовнішнього, середнього і внутрішнього. Зовнішній шар утворений подовжніми, середній - круговими або кільцевими, а внутрішній - косими м'язевими волокнами.

Кільцевий шар на межі шлунка і дванадцятипалої кишки утворює потовщення - сфінктер воротаря (привратникову заслінку). При скороченні сфінктера воротаря порожнина шлунка відокремлюється від порожнини дванадцятипалої кишки. У слизуватій оболонці розташована велика кількість залоз, що виробляють шлунковий сік. За добу виділяється від 1 до 3 літрів шлункового соку.

Рис. 1 Схематичне зображення шлунка:

1 - звід; 2 - кардіальна частина; 3 - тіло шлунка; 4 - синус; 5-пілоро-антральний відділ; 6 - воротар; 7 - мала кривизна; 8 - велика кривизна.

Шлункові залози (їх нараховується 35000000) розташовані в тілі шлунка, почасти в пілоричному і кардіальному відділах. Вони складаються з клітин, які виділяють пепсин, і клітин, що виділяють соляну кислоту. Крім них є ще додаткові клітини, що виробляють слизоподібну речовину.

Залози кардіальної і пілоричної частин виділяють переважно слиз у вигояді пластівців або ниток. Цей слиз має лужну реакцію, слизовиділення збуджується механічним або сильним хімічним впливом на слизову оболонку і являє собою захисну реакцію, що охороняє слизову оболонку від безпосереднього впливу на неї шкідливих подразників.

У фундальній частині шлунка виробляється спеціальна речовина - гастромукопротеїд, що сприяє засвоєнню організмом вітаміну B12 і відіграє важливу роль у нормальному кровотворенні. При дефіциті гастромукопротеїду розвивається недокрів'я.

Всі артерії шлунка з'єднані між собою капілярами, тонкі розгалуження яких проникають через м'язовий шар до підслизового і слизового шару. Найбільші артерії проходять по малій і великій кривизні.

Усередині стінок шлунка закладена велика кількість нервових сплетінь, що відіграють важливу роль у виділенні шлункового соку й у руховій функції шлунка.

Основні функції шлунка - хімічна і механічна переробка їжі. Першу здійснюють головним чином ферменти шлункового соку, що розщеплюють харчові речовини (білки) і готують їх до всмоктування.

Механічна обробка їжі (її подрібнювання, перемішування зі шлунковим соком і просування зі шлунка в кишечник) здійснюється завдяки м'язовим скороченням (перистальтика) шлунка.

Шлунок володіє ще однією корисною функцією - видільною. У процесі обміну речовин в організмі утворюються токсичні речовини, що підлягають виділенню з організму головним чином нирками. При захворюваннях останніх (запалення нирок) виділення цих отруйних речовин порушується і частково здійснюється шлунком. Крім того, у порожнину шлунка виділяються і деякі лікарські речовини (йод, саліциловий натрій, морфін) і барвні речовини (метиленова синь й інші).

Поза періодом травленням шлунок не робить рухів, за винятком періодичних (інакше кажучи, голодних). Завдяки подовжнім волокнам їжа просувається в бік воротаря. Поперечні чи кругові волокна перетирають їжу, а косі перемішують її.

Надходження механічно і хімічно переробленої їжі зі шлунка в дванадцятипалу кишку регулюється сфінктером, який періодично розслаблюється і пропускає їжу в дванадцятипалу кишку. Потім він знову закривається і не пропускає нових порцій їжі доти, доки кислий вміст дванадцятипалої кишки не буде нейтралізовано. Скорочення пілоричного м'яза викликається і соляною кислотою шлункового соку, що надходить у дванадцятипалу кишку, тому що пілоричний м'яз не розслаблюється доти, доки соляна кислота не буде нейтралізована лужним соком підшлункової залози.

Діяльність шлунка як однієї з основних частин травної системи була особливо ретельно вивчена фізіологом І. П. Павловим і його учнями. Були обгрунтовані закономірності шлункового травлення і встановлене провідне значення нервової системи в регуляції діяльності шлунка [4].

І.П. Павлов виділив у процесі травлення дві фази: умовно-рефлекторную і нервово-гуморальну.

Рефлекторна фаза збігається з актом приймання їжі, коли виділення шлункового соку відбувається під впливом нервово-психічних явищ. Запах їжі, її вигляд, сервіровка столу через органи чуттів передаються корі головного мозку, і у відповідь, ще до прийому їжі, відбувається виділення шлункового соку. Виділення шлункового соку продовжується і після прийому їжі під впливом смакових відчуттів, актів жування і ковтання.

У другій фазі травлення соковиділення підтримується в основному хімічними збудниками, що містяться в їжі, які всмоктуються в кров зі шлунково-кишкового тракту. На посилення соковиділення впливає також гормон, який виділяється у цей час.

І.П. Павлов встановив, що жири пригнічують соковиділення у шлунку, а варені овочі, хліб, фрукти, картопля, м'ясо і м'ясний суп (бульйон), навпаки, підсилюють його. Він же довів, що при тривалому дефіциті кухонної солі в їжі соковиділення зменшується аж до повного припинення.

Від прийнятої їжі шлунок цілком звільняється протягом 2-5 годин, у залежності від її якості. Довше всього в шлунку затримуються м'ясо і жири, швидше всього його залишають вода і молоко. Жир викликає сильне скорочення сфінктера шлунка, і це надовго затримує перехід їжі в дванадцятипалу кишку.

Дванадцятипала кишка є початковою частиною тонких кишок. Довжина її, будучи рівної у поперечнику 12 пальців (приблизно 23-27 сантиметрів), ще в древні часи одержала назву "дуоденум", що означає дванадцять. Вона має значну ємність (150-200 мілілітрів) і тісно зв'язана з підшлунковою залозою. Дванадцятипала кишка складається з верхньої горизонтальної частини, безпосередньо розташованої за воротарем шлунка, що має довжину 3-4 сантиметри; при наповненні газами вона набуває кулястої форми і тому називається цибулиною. Спадна частина дуоденума переходить під кутом у нижню горизонтальну частину, і вся дванадцятипала кишка набуває форми підкови.

У порожнину дванадцятипалої кишки надходять жовч через жовчну протоку і ферменти підшлункової залози через протоку підшлункової залози. Обидві протоки проходять через середину задньої стінки спадної частини дуоденума. Жовчні пігменти і ферменти підшлункової залози відіграють дуже велику роль у переварюванні білків, жирів і вуглеводів.

Розділ 2. Основні ознаки захворювання

У перебігу виразкової хвороби можна виділити 3 стадії. Першу називають передвиразковою, або, точніше, стадією хронічного виразкоподібного гастродуоденіту. У цей період, незважаючи на вираженість багатьох ознак, що характеризують виразкову хворобу, виразки ще немає, але внаслідок дії несприятливих факторів в організмі відбуваються глибокі зміни, які далі можуть призвести до утворення її.

Звичайно розлади, що виникають в організмі, мають функціональний характер. Найчастіше вони бувають у тих людей, які мало дбають про своє здоров'я, харчування, зміцнення нервової системи. Якщо несприятливі фактори діють тривалий час, функціональні зміни шлунка або дванадцятипалої кишки можуть перейти в хронічні. Так, запальна набряклість слизової оболонки й порушення структури клітин набирають сталого характеру, залози виробляють більше кислого вмісту шлунка. У таких хворих під час рентгенологічного обстеження виявляють потовщення складок слизової оболонки, грубий її рельєф.

Значні зміни в слизовій оболонці шлунка й дванадцятипалої кишки визначають, проводячи гастродуоденофіброскопію, що дає змогу в цій стадії захворювання бачити ознаки запалення в шлунку й дванадцятипалій кишці, підвищену секрецію, а подеколи й утворення поверхневих дефектів на слизовій оболонці - ерозій. Це - початок виразкової хвороби.

Під впливом вчасного лікування, правильного режиму дня, харчування описані зміни повністю зникають. Та коли хворий не надає їм серйозного значення й не звертається до лікаря, захворювання задавнюється й за певних умов може призвести до переходу виразкової хвороби в другу стадію - стадію виражених клінічних проявів. Якщо на місці, де була виразка, розвиваються рубцьові зміни (перидуоденіт), перигастрит, звуження воротарної (вихідної) частини або перебіг захворювання ускладнюється, говорять про третю стадію виразкової хвороби.

Однією з характерних особливостей виразкової хвороби є її циклічний перебіг, коли загострення змінюється ремісіями.