74372 (Новаторське використання вільного вірша на прикладі творчості відомої іракської поетеси Назік аль-Малаіки), страница 2

2.2 Переклади західної поезії та її вплив на творчість Назік аль-Малаіки

Безперечно, західна література була важливим джерелом освіти Аль-Малаіки. Вона залишила сліди в деяких її працях, таких як: явне запозичення образів і символів, посилання на Джона Кітса та інших західних поетів, її переклади поезії Байрона, Томаса Грея, Руперта Брука та інших. Вона запозичила строфу Кітса, посилалась на грецькі міфи і використовувала образ Газавати з «Пісні про Газавату», що належить американському поету 19 століття Генрі Лонгфелу. Критики зазначають, що англійські поети-романтики надихнули до творчості поетесу, особливо, якщо згадати її використання «голуба», як ремінісценцію «Слова» Кітса. Була помічена схожість між віршем Аль-Малаіки «П’ять пісень до болю» і поезією Габріели Містрал.

Розглядаючи десять перекладів «Елегії країни Цвинтаря» Томаса Грея арабською мовою, важається, що саме переклад Аль-Малаіки найдосконаліший. Вона творчо підходить до перекладу, переробивши на новий арабський романтичний вірш, використавши не присутні у вірші епітети « змучений, стомлений, сумний і меланхолічний», вона підкреслила настрій елегії. В її збірці «Коханий ночі» є 190 прикладів таких епітетів, 20 з яких вона використовує в перекладі «Елегії» [6].

2.3 Переклади поезії Назік на західні мови

Стосовно перекладів творів поетеси на західні мови, то це : «Холера», «Верхівка сходів», «Гадюка», «Хто я є», «Плач нікчемної жінки», «Відвідувач, який не пришов», «Змивання ганьби», «П’ять пісень болю», «Джаміля», «Крига і вогонь», «Вітання Республіці Ірак».

Треба зазначити, що перекладені вірші здебільшого зображують меланхолію і песимізм, що поширені в творчому доробку аль-Малаіки. Але її політичні, оптимістичні вірші, містичні суфійські вірші, які представлені в двох збірках : «Для тих, хто молиться і революції» (1978) і «Море змінюється в кольорі» (1977) не перекладені на інші мови [15].

Це коротке досліджування творів Назік аль-Малаіки і західної критики чітко вказує на її видатну позицію в сучасній арабській літературі. Це визначається її літературною арабською і західною освітою, вплив західних авторів, переклади і критичні статті.

РОЗДІЛ 3

Аналіз вільного вірша Назік аль-Малаіки

3.1 Художні особливості вірша Назік аль-Малаїки в світлі традиції арабської поезії

Поезія вважається «мовою з розміром і римою». Але існує безліч видів як розмірів, так і рим, що і їх використання відрізняє сучасну поезію від класичної. Порівняймо класичне віршування і його зміни у «вільному вірші».

Система арабського віршування (аруд) була кодифікована в 8 столітті аль-Халілем. Він проаналізував розміри і побудував систему з 16 розмірів. Кожний рядок (бейт) складається з 2 окремих половин (місра), а місра має в собі 2 стопи. Крім цього, бейт може існувати самостійно, а його суворі рамки змушують висловлювати думки небагатослівно. Рима – головна ознака поезії. За аль-Халілем існує 2 види рими: зв’язана –مقيدة– «мукайада» і вільна –مطلقة– «мутлака». Правила дозволяють замінність голосних і-у в римованих словах, також поет повинен дотримуватись однієї рими протягом всього твору [5, c.15-23].

Як бачимо, рамки досить суворі для польоту думки, тому нова поезія відмовилась від графічної симетрії і об’єднаної рими. Поети зробили строфи дуже довгими (10 і більше рядків) або дуже короткими. Для аль-Малаїки характерні правильні строфічні форми. Це можна побачити на прикладі вірша «Мрії і дійсність»:

Рима об’єднує 8 строф, надаючи йому традиційний вигляд.

Для багатьох чотирьохрядкових строф характерна європейська система римування абаб або абба («Вечір»). Вона демонструє багатство строфічних варіацій та різноманіття римування в другій своїй збірці «Багдад» (1949). Ось декілька прикладів з неї. «Коли воскрешають минуле» - вірш з 6 восьмирядкових строф:

Вірш «Я»

а الليلُ يسألُ مَن أنا

бأنا سرُّهُ القلقُ العميقُ الأسودُ

бأنا صمتُهُ المتمرِّدُ

в قنّعتُ كنهي بالسكونْ

вولففتُ قلبي بالظنونْ

وبقيتُ ساهمةً هنا а

أرنو وتسألني القرونْ в

[16]

У вірші «Чужі» семирядкова строфа:

а

а

б

б

а

б

б

Поетеса також використовує ущільнену систему римування у простій строфі. Наприклад, вірш «Попіл» - 23 строфи по 2 рядки, але римуються вони незвично:

б а

а б

г в

в г

Ще однією новаторською рисою Назік аль-Малаїки є відмова від замкнутого бейта, в її віршах довгі рядки переплітаються з короткими, мета яких – донести думку, а не дотримуватись канонів аруду. Цей принцип помітний у вірші «Любовна пісня»:

مججت الزوايا التي تلتوي

و راء النفوس

و راء بريق العيون و

أبغضت حتى السكون

و تلك العاني التي تنطوي

عليها الكؤوس [16]

Відкинула краї покривала, які хитаються,

Які відкривають душі,

Які відкривають блиск очей,

І зненавиділа навіть спокій

І ті думки, які ховаються

За цоканням бокалів.

Поетеса також відмовилась від 16 канонічних метрів і користувалась системою, в якій одиницею ритму виступала стопа з 7, 8, 10 розмірів, яка може повторюватись. Вибрана стопа використовується у всьому вірші і це не порушує його мелодійність. Як приклад, вірш «Холера»:

طلع الفجر

أصغ إلى وقع خطى الماشين

في صمت الفجر‘ أصخ‘ أنظر ركب الباكني

عشرة أموت‘ عشرونا

[11]

Зійшла зірка,

Слухай шум кроків перехожих,

У мовчанні зорі слухай, дивись на караван тих, що плачуть

Десять мерців. двадцять…

2 стопи ** - / - -

4 стопи - /** -/ - -/** -/ - -

6 стоп - -/ - -/**/- * -/ - -/ - -

4 стопи ** -/ - -/ - -/ - -

* -- короткий склад

- -- довгий склад

Щоб привернути увагу, вільний вірш звертається до паралелізмів і повторів. Вони стали важливим засобом виразності, створення музичного малюнку вірша. В роботі «Проблеми сучасної поезії» авторка виокремила повторення –تكرار– «такрар»: повторення слів, виразів і букв; риторичне повторення – التكرير البياني, розділове повторення - التكرير التقسيمي, підсвідоме - التكرير اللاشعوري- [6].

Як приклад можна навести вірш «Я» -"أنا", де розділове повторення слугує обрамленням твору і надає ритмічну організацію твору: "الليل يسألني من أنا" – «ніч питає мене, хто я», "الريح تسألني من أنا" – «вітер питає мене, хто я»,

"و الذات تسألني من أنا" – «душа питає мене, хто я».

3.2 Головні мотиви поезії

Поетеса була однією з групи іракських митців, які зруйнували стереотип про арабську поезію, охопивши нові теми і пишучи ліричною мовою. Перша збірка верлібрів – «Попіл і шрапнель», яка відкрила проблеми відчуження, страху зникнути у Вічність [12].

Поетеса пройшла через період «внутрішнього вигнання», період відчуження і заперечення існуючого порядку. Образи, побудовані на основі зорового сприйняття (все в темних кольорах), передають похмуру атмосферу. Мотиви самотності, розчарування в житті і печаль представляли відображення реальності «чорного режиму». Вірш «Плач нікчемної жінки»

"مرثية امرأة لا قيمة لها" (1952) зображує страх бути забутим після смерті:

"ذهبت و لم يشحب لها خدٌ و لم ترجف شفاه

لم تسمع الأبواب قصة موتها تروى و تروى

نبأ تعثر في الدروب فلم يجد مأوىً صداه

فأوى إلى النسيان في بعض الخفر"

[13]

« Вона пішла, ні поблідлі щоки, ні тремтячі губи.

Двері не чули історію її смерті…

Новина звалилась на дорогу і не було притулку її відлунню

І воно залишилось забутим в якійсь ямі»

Про жіночу долю Назік аль-Малаїка писала ніжні і проникливі рядки, в яких сказано про любов і жіноче щастя. Вірш «Про що каже ріка» пронизане ліризмом, а «Коли я вбила своє кохання» повен трагізму. Аль-Малаїка в умовах, пануючих в країні, виступила на захист жінці і написала твори на цю тему в книзі «Глибина хвилі». Вірші «Танцівниця в храмі», «Плач пропащої жінки», «Спляча на вулиці», в них вона засуджує суспільство, позбавляє його права називатися цивілізацією, якщо воно прирікає жінку на страждання і приниження [6, c.230-242].

У вірші «Щоб змити сором» розповідається про жінку, яку вбив брат за те, що вона осоромила свою сім’ю, маючи відносини з чоловіком до заміжжя. Аль-Малаіка використовує просту мову для передачі жахливої самотності такої смерті.

«О мамо, тріск, сльози і темрява

Линула кров і затремтіло зранене тіло.

«О МАМО!» Чув лише кат

Завтра настане світанок і прокинуться троянди,

Молоді і чарівні мрії спитають про неї,

Луги і квіти дадуть відповідь.

Вона пішла, щоб змити сором.

Вертається жорстокий кат

І зустрічає людей

«Сором!» Витирає свій ніж

«Ми здолали його.»

І невинно повертається з чистою репутацією».

Цей вірш дуже вражає своїм трагізмом, відкритою правдою буття арабського суспільства і прототипів. Ця поезія кожним рядком закликає жінку бунтувати, змінити все.

Поетеса торкається теми місця жінки в суспільстві, її кар’єри і заміжжя.

Тема пошуку себе розкривається у вірші «Ніч питає хто я є» (أنا من يسأل الليل). Ніч, вітер, час і сама героїня питає себе, хто вона є, але всюди знаходить порожнечу її бунтівна душа і відповідь ховається і зникає поступово.

و الدهر يسأل من أنا

أنا مثله جبارة أطوي عصور

« Час питає мене, хто я є,

Я – гігант, який охоплює століття»

الريح تسأل من أنا

أنا روحها الحيران أنكرني الزمان

أنا مثلها في لا مكان

نبقى نسير و لا انتهاء

نبقى نمر و لا بقاء

فإذا بلغنا المنحنى

خلناه خاتمة الشقاء

فإذا فضاء!

« Вітер питає мене, хто я є,

Я – заворожений дух, який відрікся від часу.

Я подорожую нікуди,

Проходячи без зупинки,

І коли досягаю краю,

Я думаю, це має бути кінець страждань,

Але потім – порожнеча!»

Мотив ролі поета та його місця в суспільстві. Аль-Малаїка в своїх перших збірках зображує поета, який стоїть поза світом і володіє всім світом водночас («Повінь»), але самотнім, єдиними друзями якого є слова («Слова»). Роль поета розглянута в «Загублених ілюзіях», «В долині життя», «В долині рабів» і «В зубах смерті» [6, c.230-242].

3.3 Аналіз поезій

Аналізуючи вірші поетеси, визначили основні теми, такі як: пошук себе, самозаглиблення героя для відповіді на питання «Хто я?» («Я» - "أنا"); нещасна доля жінки, яку після смерті ніхто не згадав і не помітив її зникнення («Плач нікчемної жінки» - "مرثية امرأة لا قيمة لها"); місце жінки в арабському суспільстві, трагізм забутої і нікому непотрібної людини (« В долині рабів» - في وادي العبيد"»); вічна тема швидкоплинності часу, молодості і кохання, які неминуче пройшли («Плач звичайного дня» - "مرثية يوم تافه").

Картини і атмосфера віршів аль-Малаіки, здебільшого, похмурі і песимістичні, таємничі і примарні. Вони створюються образами: ніч, вітер, порожнеча, минуле, темрява і туман. Ці образ присутні майже в кожній її поезії. Наприклад, у вірші «Плач звичайного дня» - "مرثية يوم تافه" постає картина туманної, похмурої погоди: "ضاع في وادي السراب في الضباب" – «Пішов у долину марева в туман», "تاهت في الضباب في متاهات الليلي العابرات" – «Блукали в тумані в лабіринті минулих ночей». І зображується такий самий стан душі: темрява, біль і гріхи: "مرت الساعات في شبه بكاء" – «Години пройшли у плачі».

Ліричний герой різний, змінюється залежно від теми і мотиву поезії, але йому присутня головна риса – невтомність і неспокій. В більшості поезіях в головному герої впізнається авторка, бунтівна і непокірна.

Герой або шукає сенс свого життя, дивлячись на прожиті роки у вірші «Я»: "تسألني القرون أنا من أكون؟" – «Віки питають мене, хто я є?». Ніщо не може втихомирити його: "أنا صمته المتمرد" – « Я – неспокійне мовчання», "لا شيء يمنحني السلام" – «Ніщо не дає мені миру». Або це жінка, яка не може змиритися з тим, що кращий період життя – молодість – пройшов («Плач звичайного дня»):"عبثا أضرع أن يرجع لي صوت حبيبي" – «Даремно я прохала голос коханого повернутись».

Або це занепокоєний пасажир, який нетерпляче бажає, щоб його потяг поїхав ( «Поїхав потяг» - "مرّ القطار").

Головними ідеями творів Назік аль-Малаіки є показати проблеми арабського суспільства, драматизуючи трагедію арабської жінки, неоціненої і забутої всіма («Плач нікчемної жінки»); у вірші «Плач звичайного дня» авторка прагне розкрити почуття жінки, яка згадує своє кохання і цим показати неминучість і плинність часу; засудження жорстокого ставлення до жінки, викриття забобонності суспільства («Щоб змити сором»); у вірші «Я» поетеса показує складність і необхідність вибору життєвого шляху, пошуку себе. Ознакою поетеси є особливе використання художніх засобів, за допомогою яких вона створює особливий настрій вірша.

Назік аль-Малаіка широко використовує метафори:

"لم تسمع أبواب" – «двері не почули», "ترعشه الذكر" – «пам'ять змусила здригнутись», "نبأ تعثر" – «новина спіткнулась», "لم يجد مأوىً صداه" - «її відголосок не знайшов притулку» («Плач нікчемної жінки»); "الليل يسأل" – «ніч питає»,أخلق الماضي البعيد" - «я створюю далеке минуле» ( «Я»); "تغف دقلئق" – «дрімають хвилини», "العقارب لا تسير" – «стрілки не йдуть» («Поїхав потяг»).

Епітети, за допомогою яких створюються образи, відображають похмуру і таємничу атмосферу: "القلق" – «стурбований», «الأسود» - «чорний», «البعيد» - далекий, «الرغيد» - спокійний («Я»); "معتد" – «розгніваний», "الليل الثقيل" – « нудна ніч», "ظلام صامت" – «мовчазний морок», "القطار المجهد" – «стомлений потяг» («Поїхав потяг»); "جائع" – «голодний», "الماء الملوث" – «забруднена вода», "بلا رفيق" – «безжалісно» («Плач нікчемної жінки»); "يوم ضابعاَ" – «втрачений день»,

"تحقيق رهيب" – «страшна перевірка» («Плач звичайного дня»).

Порівняння: "كانت حياتي شفة ظمأى" – «моє життя було краєм ножа».

Алегорія: "أنا سره" – «я – секрет», "أنا صمته" – «я – мовчання», "أنا جبارة" – «я – гігант» («Я»).

Всі ці вірші залишаються актуальними в наш час, бо розкривають філософські теми про сенс життя і пошуки себе, які властиві кожному і завжди. Твори наштовхують на думки про буття, сенс нашого життя і вплив на нього часу, про місце людини в світі, її призначення. З аналізу бачимо, що за своєю структурою і змістом вільний вірш відрізняється від класичного. Авторка розкриває філософські теми, занурюється в глибокий психологічний аналіз і саме завдяки особливостям цього жанру вона висловлює світ, таким як бачить його, не соромиться висловлювати свої емоції та ідеї.