73323 (Особливості та значення поеми Вергілія "Енеїда" в літературному процесі), страница 2

Пісня VI зображує прибуття Енея в Італію, зустріч його з пророчицею Сивілою у храмі Аполлона в Кумах і одержання від неї поради для спуску до підземний світу, щоб довідатися там від Анхіса пророцтво про своє майбутнє. Скерований Сивілою Еней спускається в підземний світ, що зображений у Вергілія дуже докладно. Їх зустрічають спочатку різні чудовиська, потім Харон, страшний перевізник через ріку Ахеронт, потім їм приходиться приспати Цербера і зустріти незлічиму безліч тіней, і між іншим тіней добре відомих померлих. У Тартарі, найглибшому місці підземного царства, випробують вічні мучення знамениті міфологічні грішники такі, як зухвалі Титани, бунтівники Алоадів, безбожник Салмоней й інші. Минаючи палац Плутона, Еней і Сивіла попадають у Елісіум, тобто в область, де блаженно проводять своє життя праведники і де Еней зустрічає Анхіса, що показує всіх майбутніх нащадків його і дає поради щодо війн в Італії. Після цього — повернення Енея на поверхню землі.

Друга частина «Енеїди» зображує війни Енея в Італії за своє твердження там заради заснування майбутньої римської держави [4, с. 363].

У пісні VII Еней, що вступив у Лаціум, дістає згоду царя цієї країни Латина на шлюб з його дочкою Лавинією. Однак Юнона, постійна противниця Енея, руйнує цей шлюб і відновлює проти Латина інше італійське плем'я, рутулов, з їх вождем Турном. Латин іде від влади, а через підступ Юнони відбувається розрив між Енеєм і жителями Лаціума, на сторону яких переходять ще 14 інших італійських племен.

У пісні VIII Турн укладає союз з Діомедом, грецьким царем в Італії, а Еней — з Євандром, греком з Аркадії, що заснували місто, якому призначено було стати згодом Римом. Син Євандра Паллант разом з Енеєм просить допомоги в етрусків, що повстали проти свого царя Мезенція. На прохання Венери її чоловік Вулкан виготовляє для Енея блискуче озброєння і щит високомистецької роботи з картинами майбутньої історії Риму.

Пісня IX — опис війни. Рутули під очоленням Турне уриваються в троянський табір, щоб спалити кораблі, але Юпітер перетворює ці кораблі в морських німф. Дуже важливий епізод із двома троянськими воїнами — друзями Нісом і Євріалом, що хоробро захищають вхід у троянський табір, але гинуть після розвідки, зробленої ними в таборі рутулів. Після цього Турн знову уривається в троянський табір і після жорстокої битви непошкодженим повертається додому.

У пісні X — новий жорстокий бій між ворогами, вже з участю Енея, що до цього часу знаходився в етрусків. Бій не в силах припинити навіть Юпітер. Турн пручається висадженню Енея на берег і вбиває Палланта. Турна захищає його покровителька Юнона. Та Еней вбиває Мезенція і його сина.

У пісні XI — поховання убитих троянців, нарада і сварка Латина і Турна. В результаті войовничий Турн бере верх над Латином, що пропонували перемир'я з троянцями. Далі — виступ амазонки Камілли на стороні рутулів, що кінчається її загибеллю і відступом рутулів.

Пісня XII в основному присвячена єдиноборству Енея і Турна, що зображується в урочистих тонах, з різними уповільненнями і відступами. Юнона припиняє переслідувати Енея, і Турн гине від руки останнього.

«Енеїда» не була закінчена Вергілієм, у ній немає зображення тих подій, що відбулися після війни троянців і рутулів: примирення й об'єднання латинян із троянцями, відкіля і почалася історія Риму; одруження Енея на Лавинії; появи в них сина Іула; появи в потомстві Іула братів Ромула і Рема, від яких пішли перші римські царі [4, с. 364].

2.2 Історична основа появи «Енеїди»

Історичною основою появи «Енеїди» був грандіозний ріст Римської республіки і надалі Римської імперії, ріст, що вимагав для себе як історичного, так і ідеологічного обґрунтування. Але одних історичних фактів у подібних випадках буває мало. Тут завжди на допомогу приходить міфологія, роль якої в тому і полягає, щоб звичайну історію перетворювати в чудо [5, с.201]. Таким міфологічним обґрунтуванням усієї римської історії і з'явилася та концепція, яку використовував Вергілій у своїй поемі. Він не був її винахідником, а тільки деякою мірою реформатором, а головне, її талановитішим виразником. Мотив прибуття Енея в Італію зустрічається ще в грецькій ліриці VI ст. до н.е. Стесіхора. Грецькі ж історики Гелланік (V ст.), Тимей (III ст.) і Діонісій Галікарнаський (I ст. до н.е.) розвинули цілу легенду про зв'язок Риму з троянськими переселенцями, що прибули в Італію з Енеєм. Римські епічні письменники і історики теж не відставали в цьому відношенні від греків, і майже кожний з них віддавав ту чи іншу данину цій легенді (Невій, Енній, Катон Старший, Варрон, Тит Лівій). Вийшло так, що Римська держава заснована представниками одного із самих поважних народів стародавності, а саме троянцями, тобто фригійцями; при цьому Август, як усиновлений Юлієм Цезарем, восходив до Іулу, сину Енея. А вже відносно Енея весь античний світ ніколи не сумнівався, що він був сином Анхісу і самої Венери. Так Рим обґрунтовував свою могутність. І міфологія тут як не можна до речі, оскільки враження від грандіозної світової імперії придушувало розуми і не хотіло миритися з низьким і, так сказати, «провінційним» походженням Риму.

Звідси випливає і весь ідейний зміст «Енеїди». Вергілій хотів у самій урочистій формі прославити імперію Августа; і Август дійсно виходить у нього спадкоємцем древніх римських царів і має своєю прародителькою Венеру. В «Енеїді» (VI) Анхіс показує Енею, який прийшов до нього в підземний світ всіх славних нащадків, що будуть керувати Римом, царів і суспільно-політичних діячів.

«Енеїда» є не просто похвалою Августові й обґрунтуванням його імперії, але і твором патріотичним та глибоко національним. Звичайно, не існує ніякого патріотизму без усякої соціально-політичної ідеології; і ця ідеологія в даному випадку є прославляння імперії Августа. Проте прославляння це дається в «Енеїді» в настільки узагальненому виді, що відноситься вже до всієї римської історії і до всього римського народу. По думці Вергілія, Август є тільки самим ярким представником і виразником усього римського народу [6, с.109].

Помітимо, що з формальної точки зору ідея троянського походження Риму знаходиться в повному протиріччі з італійською ідеєю. По одній версії, римські царі походять від Енея і, отже, від Венери, а за іншою версією, вони — від Марса і Реї Сильвії. Додамо до цього, що в самій «Енеїді» чисто італійський патріотизм представлений надзвичайно виразно. Сила, могутність, хоробрість, загартованість у боях, відданість батьківщині у італійців різко протипоставлені в передсмертній мові Нумана фрігійської зніженості, схильності до естетичних задоволень, млявості і лінощам. Сам Юпітер і в пісні I і в пісні XII має намір створити римську державу на основі змішання італійців і троянців, але з явною перевагою італійців, тому що ні вдач і звичаїв, ні мови, ні імені троянців римський народ не сприйме, а сприйме, за словами Юпітера, тільки їх кров. (Грубість і загартованість італійців вдало демонструється, наприклад, тим, що італізований грек Євандр укладає Енея спати на сухе листя і ведмежу шкіру.) Отже, в остаточному виді ідеологія Вергілія робить римських царів теж від Марса і Реї Сильвії, але розуміє це останнє вже як нащадок Енея, а не як споконвічну італійку (слідом за Невієм і Еннієм, що роблять Рею Сильвію навіть не віддаленим нащадок Енея, та прямо його дочкою). Тим самим Вергілій хоче об'єднати здорову, міцну, але грубу італійську народність на чолі з Марсом зі шляхетним, витонченим і культурним троянським світом на чолі з Венерою [5, с.204].

2.3 Художня дійсність «Енеїди»

Художня дійсність «Енеїди» Вергілія відрізняється чисто римськими і навіть підкреслено римськими рисами. Римська поезія відрізняється стилем монументальності в поєднанні з величезною деталізацією, що доходить до натуралізму. Однак того й іншого було досить в античній літературі і до Вергілія [7, с.332]. Риси монументальності ми знаходимо у Гомера, Есхіла і Софокла, у римських епіків і Лукреція, так само як і афективна психологія представлена в них досить. Але в Римі й особливо у Вергілія ці риси художнього стилю доведені до такого розвитку, що переводить їх у нову якість. Монументальність доведена до зображення світової римської держави, а індивідуалізм втілений тут у вкрай зрілу і навіть переспілу психологію, що малює не тільки титанічні подвиги, але коливання і непевність, що доходять до глибоких конфліктів, розпалення пристрастей і передчуття катастроф. Цей складний еллінистично-римський стиль Вергілія можно спостерігати як на художній дійсності його поем, включаючи речі, людей, богів і долю, так і на формі зображення цієї дійсності, включаючи епос, лірику, драму й ораторське мистецтво в їх неймовірному переплетенні [7, с.333].

2.4 Люди та їх взаємовідносини з богами в поемі «Енеїда»

Люди в їх взаємовідносинах з богами — це головний предмет художньої дійсності в Гомера — у Вергілія завжди зображені в положеннях, повних драматизму. Еней недарма часто називається тут «благочестивим» чи «батьком» [8, с.229]. Він цілком знаходиться в руках богів і творить не свою волю, але волю долі. У Гомера боги теж постійно впливають на життя людей. Але це не заважає гомерівським героям приймати власні рішення, що часто збігаються з волею богів, а часто і суперечать їм. У Вергілія ж усе лежить ниць перед богами; а складна психологія героїв, якщо вона зображується, завжди в розладі з богами. Історичні картини Риму на щиті, виготовлені Вулканом, доставляють Енею задоволення, але, по Вергілію, самих подій він не знає. Еней іде з Трої в напрямку, що йому зовсім невідомий. Він попадає до Дідони, не маючи ніяких намірів зустрітися з карфагенською царицею. Він прибуває в Італію — невідомо для чого. Тільки Анхіс у підземному світі розповідає йому про його роль, але і ця роль аж ніяк не робить його щасливим. Йому хотілося залишитися в Трої; а коли він потрапив до Дідони, то йому хотілося б залишитися в Дідони; коли він потрапив до Латину, то йому хотілося залишитися в Латина і женитися на Лавинії. Однак самою долею визначено, щоб він був засновником Риму, і йому залишається тільки запитувати оракули, підносити моління і робити жертвоприношення. Еней проти власної волі підкоряється богам і долі. Поет одночасно показує, наскільки в його часи була загублена проста і безпосередня релігійна віра. Він насильно на кожному кроці змушує свого читача визнавати цю віру і бачити її ідеальні зразки [8, с.230].

Дідона, другий головний герой «Енеїди», при всій своїй протилежності Енею, знову повторює релігійну концепцію Вергілія. Це жінка владна і сильна, що відчуває свій борг перед покійним чоловіком; вона осліплена героїчною долею Енея і випробує глибоку любов до нього, так що вже по цьому одному роздирається внутрішнім і притому найжорстокішим конфліктом. Такого внутрішнього конфлікту антична література не знала до Еврипіда й Аполлонія Родоського. Але Вергілій ще більше поглибив і загострив цей конфлікт. Коли Еней залишає Дідону, вона, сповнена любов’ю до нього й у той же час проклинаючи його, кидається у полум’я і відразу простромлює себе мечем. Вергілій співчуває переживанням Дідони, але як би хоче сказати, ось до чого приводить непокора богам.

Турн — ще одне підтвердження релігійно-психологічній концепції Вергілія. Як вождь і воїн і навіть як оратор він відрізняється невгамовним характером. Йому призначено долею знищити троянців, які прийшли в Італію. Він любить Лавинію і через неї вступає у війну. Отже, його особисті почуття збігаються з призначенням долі. Він викликає до себе незмінну симпатію.

Природна щиросердечна м'якість змусила Вергілія знайти симпатичні риси й в іншого ворога троянців, старого Латина. М'яке і людинолюбне відношення у Вергілія однаково до обох сторін, що воюють. Він з великою скорботою малює смерть Приаму від руки хлопчиська Пірра. Позитивні і негативні герої (Мезенцій, Синон, Дранк) представлені і з грецької і з італійської сторони, і всі роблять волю долі. Боги у Вергілія зображені в більш спокійному виді. Римська дисципліна вимагала, щоб Юпітер був не настільки безвладним і невпевненим, як у Гомера. В «Енеїді» він є єдиним розпорядником людських доль, у той час як інші боги в цьому відношенні з ним непорівнянні [8, с.331].

У бездоганному виді зображуються Аполлон, Меркурій, Марс та Нептун. Вищі божества у Вергілія зображені більш-менш піднесено, у порушення традиційного політеїзму. Крім того, вони (на противагу Гомеру) навіть дисципліновані й аж ніяк не діють на свій ризик і страх. Усім керує Юпітер, і всі боги розділені, так сказати, на деякого роду стани. У кожного своя функція і своя спеціальність. Їм властива чисто римська субординація, і, наприклад, Нептун, бог моря, обурюється на те, що не він, а якесь там дрібне божество Эол повинне втихомирювати вітри.

Втручання богів, демонів і померлих у життя живих людей не тільки наповняє собою всю «Енеїду», але майже завжди відрізняється надзвичайно драматичним, насильницьким характером. Крім того, усі ці явища богів, пророкування і знамення майже завжди мають у «Енеїді» не який-небудь вузько-побутовий чи хоча б просто військовий характер, але вони завжди історичні в змісті сприяння основної мети всієї «Енеїди» — зобразити прийдешню могутність Риму. Боги, що вступають у бій, під час пожежі Трої поводяться буйно. Серед вогню, диму, серед хаосу каменів і руйнування будинків Нептун потрясає стіни міста і все місто в самому його заснуванні. Юнона, оперезавшись мечем і займаючи Скейські ворота, люто кричить, призиваючи греків. Афіна Паллада, осяяна німбом і лякаючи всіх своєю Горгоною, сидить на фортечних стінах Трої. Сам Юпітер збуджує війська. Під час пожежі Трої Енею являється примара незадовго до того вбитого Ахіллом Гектора. Гектор після наруги над ним Ахілла не тільки сумний, він чорний від пилу, закривавлений, його опухлі ноги обплутані ременями, борода його в бруді, а волосся склеїлося від крові, на ньому зіяють рани. Він велить, Енею виходити з Трої, доручаючи йому святині Трої [9, с.130].