73244 (Образ підлітка в сучасній англійській прозі (В. Голдінг, С. Таунсенд, С. Хілл))

Міністерство освіти і науки України

Житомирський Державний Університет імені Івана Франка

ННІ іноземної філології

Кафедра англійської філології та перекладу

Курсова робота на тему:

«Образ підлітка в сучасній англійській прозі ( В. Голдінг, С. Таунсенд, С.Хілл)»

Виконала:

студентка 47 групи

спеціальність «Переклад»

Єфремова Олена Ігорівна

Науковий керівник:

Фролова І. Є.

Житомир 2008

Зміст

Вступ

1. Образ підлітка в повісті В. Голдінга «Володар Мух»

2. Образ підлітка творах С. Таунсенд

   1. Образ підлітка в романі «Таємний щоденник Адріана Моула»

   2. Образ підлітка в романі «Страждання Адріана Моула» та «Зізнання Адріана Моула»

3. Образ підлітка в драмі С. Хілл «Я в замку король»

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність. В наш час, як і завжди, проблема виховання підлітків стоїть дуже гостро. Аналізуючи твори : «Володар мух» В. Голдінг, «Таємний щоденник Адріана Моула», «Страждання Адріана Моула», «Зізнання Адріана Моула» С. Таунсенд, «Я в замку король» С. Хілл можна певним чином зрозуміти психологію підлітків та, за допомогою цієї літератури, певним чином на них впливати, і навіть в деякій мірі виховувати.

Об'єкт дослідження: підліткова психіка, внутрішній світ підлітків, їх нагальні проблеми.

Предмет дослідження: твори «Володар мух» В. Голдінг, «Таємний щоденник Адріана Моула», «Страждання Адріана Моула», «Зізнання Адріана Моула» С. Таунсенд, «Я в замку король» С. Хілл

Мета: прочитавши твори вищевказаних англійських письменіків зрозуміти який сильний вплив літератури, в тому числі англійської літератури, на підлітковий (і не тільки) світогляд, а також пізнати підліткову психіку, внутрішній світ підлітків, їх нагальні проблеми.

Завдання: прочитати та проаналізувати твори «Володар мух» В. Голдінг, «Таємний щоденник Адріана Моула», «Страждання Адріана Моула», «Зізнання Адріана Моула» С. Таунсенд, «Я в замку король» С. Хілл

Англійська література – це частина світової культури. Кращі традиції національного англійського мистецтва збагатили світовий літературний процес; твори майстрів англійської прози та поезії, перекладені на багато мов, завоювали любов та визнання далеко за межами Англії.

Знайомство з Голдінгом, Таунсенд та Хілл має свої перваги. Їх творчість, як і спадщина багатьох інших англійських письменників, має визнання, популярність та любов.

Англійська проза пройшла складний та довгий шлях розвитку, зобразила історію країни та її народу, стала виявом особливостей англійського національного характеру. А сучасна проза з гідністю продовжує ці традиції. Вона повністю віддзеркалює сьогодення, проблеми суспільства та розкриває нам різні його аспекти, зображуючи життя різних прошарків населення та вікових груп. Однією з тем, яку розкривають нам сучасні автори є тема підлітків, їх соціуму. Тому для аналізу беруться такі твори як: «Володар мух» В. Голдінг, «Таємний щоденник Адріана Моула», «Страждання Адріана Моула», «Зізнання Адріана Моула» С. Таунсенд, «Я в замку король» С. Хілл.

I. Образ підлітків повісті Вільяма Голдінга «Володар Мух»

"Володар мух" був задуманий як пародія - пародія на пригодницькі повісті для дітей, але в результаті з'явилася зовсім оригінальна книга, що завоювала до кінця 50-х років широку популярність. Роман витримав величезну кількість видань, перекладений майже на всі європейські мови, у тому числі й російську, екранізований, включений у список обов'язкової літератури англійських і американських шкіл та університетів. Мабуть, жодний здобуток у післявоєнній англійській літературі не викликав стількох суперечок і не удостоювався такої кількості літературознавчих досліджень. Отже, шкільний учитель написав роман про школярів, і школярі читали його із захопленням. Однак за фабульною простотою розповіді про вихованих англійських дітей, що волею обставин потрапили на незаселений острів, ховалася зовсім не дитяча проблематика. "Володар мух" - це філософська притча, алегорія, в основі якої, як і годиться притчі, лежить умоглядна, логічна схема. Однак Голдінг зумів так побудувати роман, що пронизуючі його філософські міркування природно, без перебільшень розчинилися в сюжетних поворотах оповідання [1:8].

. «Володар мух" починався як пародія на роман Баллантайна, яка перейшла в полеміку з ним, а в результаті виник самостійний художній утвір зі своєю філософською й історичною проблематикою, що не має до "читання для хлопчиків" ніякого відношення [3:19].

Голдінг дав імена своїм героям героїв Баллантайна - Ральф і Джек [3:21]. Якщо на перших сторінках книги звучать такі знайомі читачам Баллантайна й природні у вустах хлопчиськ (старшому з них не більше тринадцяти років) вигуки: "Це наш острів", "Як у книжці" і т.п. Якщо мова йде про можливість весело провести час, усмак награтися й Ральф із Джеком стоять у багаття, осяяні "світлом дружби, спільності й пригод", якщо в наявності всі атрибути захоплюючого "острівного" життя - курені, багаття, полювання та ін., то наприкінці з'являються дорослі й рятують хлопців. Усе наче "як у книжці". А щоб не залишалося сумнівів, Голдинг віддає рятівникові, офіцерові із британського крейсера, репліку "під завісу": "Просто „коралловый острів""..

"Пірати й дикуни" у романі Голдінга народжуються з культурних англійських хлопчиків, які в результаті авіаційної катастрофи виявляються на кораловому острові в тропічних широтах. Втім, спочатку герої поводяться як і личить представникам цивілізованої нації - наслідуючи дорослих, вони влаштовують вибори, встановлюють демократичне правління [3:9]. Однак демократія на острові виявляється недовговічною: поступово розпалюється боротьба за владу, пролита перша кров, спалахує паніка (хлопчиська вигадують якогось міфічного звіра - втілення своїх неусвідомлених страхів). І от уже "розумний порядок" валиться, переможений міццю темних інстинктів, що примушують "полювати й убивати". Створюється суспільство дикунів із примітивними ритуалами [9:208].

Мета експерименту для Голдінга полягала, по-перше, у тому, щоб простежити, чи можливий , і якщо так, то за яких умов відбувається соціальний і моральний регрес, коли з людини ніби зривається поверхневий шар цивілізованості.

Не можна забувати, що герої Голдінга- це не лише конкретні хлопчики зі своєю дитячою логікою й поведінкою, але й певні соціально - філософські типи [15:11].

Головні герої "Володаря» - добре підібраний ансамбль.відповідно до жанру оповідання, кожний ніби представляє свою певну позицію в боротьбі двох світів - світу дикунства, безвідповідальності й світу здорового глузду, цивілізації: "що краще- жити за законом й у згоді або полювати, і вбивати?" [3:60]. На цій боротьбі будується основна сюжетна лінія.

На чолі табору демократії стоїть Ральф, й хоча за сюжетом саме він основний супротивник проводиря "мисливців" Джека" на філософському плані дикунству протистоять насамперед Поросятко й Саймон. Ці персонажі в конфлікті цивілізації з варварством виступають як товарищі, але по своєму відношенню до зла, у свою чергу, виявляються антагоністами [15:12].

Незграбний і короткозорий товстун Поросятко задуманий Голдінгом як тип технократа, раціоналіста. Головне лихо Хрюшки полягає насамперед ' у тому, що раціоналізм не дає йому можливості усвідомити складність, багатоплановість життя, змушуючи його все спрощувати, усе зводити до розумної, логічної основи. Темна, ірраціональна сторона людини для нього не існує, а вміння логічно мислити, розвинене за рахунок інтуїції. Тому, бачачи зовнішнє зло, що вирвалося на поверхню, він не в змозі знайти його джерело [11:14]. Але, не розуміючи його закономірностей, глибинного зв'язку з ним усього людства, Поросятко не може як слід використовувати єдину доступну йому зброю - розум. В цьому контексті короткозорість героя явно символичиа.

Але це лише одна сторона образу, підсумована самим Голдінгом у діалогах з американським літературознавцем Дж. Байлсом : "Хрюшка не мудрий. Поросятко короткозорий... ніхто не розбирається в житті на острові гірше, ніж Поросятко». У процесі ж перетворення задуму багато чого в цьому характері змінювалося. Герой немов вирвався з-під контролю свого творця, ставши куди суперечливіше. Недарма саме Поросятка із самого початку смертельно ненавидить Джек як основну перешкоду для власних диктаторських устремлінь, недарма саме завдяки його радам починається боротьба за демократію й саме з його загибеллю на острові гине людяність. А коли Поросятко вирішує піти в табір Джека, щоб висловити тому все, що думає, коли перед смертю він виголошує полум'яну промову проти "дикунства" і "убивств", цей "короткозорий раціоналіст" і "простак" стає воістину трагічною фігурою [3:15].

Єдиним героєм у романі, що по-справжньому розуміє зло, є улюбленець Голдінга Саймон. Цей герой досягає розуміння інтуїцією, прозрінням; він просто відчуває зло як глибинну хворобу людства й самого себе. Це знання робить Саймона й терпимим, допомагає йому бачити красу людини, "одночасно хворої й героїчної" . Але лише розуміння, за Голдінгом, ще мало: людина не повинна обманювати себе, не повинна заплющувати на "правду" очі. Подібна моральна й інтелектуальна сміливість, здатність, не убоявшись, заглянути у власну душу-- одна з найголовніших, важко досяжних цінностей у етиці Голдінга. Якщо не вважати Роджера, що перебуває на задньому плані, Джек - сама лиховісна фігура в романі. Автор часто порівнює його із тваринам, звіром і тільки в одному дуже короткому третьому розділі кілька раз використовує для його характеристики слово " mad" - скажений, божевільний.

Джека не цікавить природа мулу, але як людина дії й природжений політик, він беріг його на озброєння: раз Звір, вигаданий або реальний, з'явився й існуванні героїв, виходить, до нього треба пристосуватися, тим більше, що це вигідно для досягнення влади. Уміло використовуючи страхи хлопчиків, апелюючи до самого темного в їхніх душах, звільняючи їх від почуття відповідальності й боргу, Джек захоплює на острові владу. Якщо до того ж згадати його демагогію на початку роману; "Ми ж не дикуни. Ми англійці. А англійці- у всьому кращі" то дійсно вийде закінчений образ диктатора [3:88].

Ральф першим з'являється й останнім іде зі сторінок книги, і багато подій читач бачить ніби його очами. Це простий розсудливий підліток, у якім розум і пристрасть начебто б досить збалансовані. Обставини роблять його керівником, але удержати владу він не може. Він, на жаль, не політик: він не вміє управляти іншими, у нього немає й необхідного складу мислення; "Ральф вже не почував незручності, коли доводилося думати на людях, він ухвалював розв'язки щодня так, начебто обмірковував шахові ходи. Але лихо в тому" що він ніколи не міг би стати відмінним шахістом" [3:185]. Крім того, спочатку він, як і більшість героїв, не розуміє ні самого себе, ні людської природи, ні сил, іграшкою яких вони стали. Але до кінця книги Ральф починає знаходити розуміння й плаче "про кінець своєї безвинності, про темряву серця людського". Він єдиний, хто протягом оповідання міняється, дорослішає, проробляючи важкий шлях від незнання до знання.

Подібний шлях- і це стане особливо помітним у наступних романах Голдннга - завжди болісний: він веде до істини через провину (у цьому випадку - причетність до загибелі Саймона), через усвідомлення цієї провини й, нарешті, через страждання, як ледве чи не єдину можливість людського розвитку. Й один уже факт існування такого шляху дуже важливий для письменника.

Ральф прагне правильно й чітко влаштувати життя на острові, з надією на подальший порятунок. Але це не подобається іншому потенційному лідерові - Джекові, який сам прагне керувати життям на острові, хоча його дії є деструктивними за своєю сутністю. Тому на острові утворюються два протилежні, за своїм відношенням до життя, полюса. Це невелике суспільство дітей починає поляризуватися

Полюс позитивного, конструктивного відношення до життя виявляв собою Ральф. Полюс негативної, деструктивної життєвої позиції виявляв собою Джек. Стійких прихильників Ральфа було небагато, (на діаграмі вершина ромба), стійких прихильників Джека було також мало, (на діаграмі нижня частина ромба). Основна маса дітей не була визначена у своєму виборі (середня частина ромба) й за їх вибір розвгорнулася боротьба між групою Ральф і групою Джека. Група Джека перестала виконувати розпорядження Ральфа й ставала усе більш і більш агресивною стосовно групи Ральфа. «Джеківці» нав'язували свої умови життя на острові, залякуючи менших, тому більш слабких дітей із групи Ральфа й переманювали ральфовців на свою сторону, обіцяючи їм веселою, без усяких обов'язків, життя. Більш стійких прихильників Ральфа просто знищили фізично.

Як справедливо писав критик журналу Marxism Today: "На землі завжди живуть... прагнучі крові психопати, але вони приходять до влади тільки при певному стані суспільства. У «Володарі мух» психопат досягає влади тому, що здорові демократичні сили виявилися слабкі й не зуміли зупинити його" . Персонажі Голдинга не тільки не зміцнюються в джентльменстві й цивілізованості, але вироджуються в плем'я, що коштує на досить низького щабля розвитку й очолюване Вождем - Джеком.

Хлопчики "развоспитуются", глянець цивілізації сповзає з них шар за шаром. Отримане "удома" виховання не здатне удержати хлопців від скочування до дикунства.

У повісті протипоставлені "блискаючий світ злого буйства" і "світ... здивованого розуму". Останній персоніфікує не одне лише твір, але все, що за ним стоїть: суспільний устрій з його соціальними механізмами, шкалою цінностей і системою поведінки.

На "досвідченім полі" притчі варварство тріумфує над цивілізацією, залишаючи від останньої, та й то в перекрученому вигляді одну лише ієрархію соціальної піраміди, що спочиває на придушенні й "відомчій перевазі", яке мисливці з колишніх півчих перетворять право куркуля ("Ми сильніше. Ми мисливці!"). Вони привласнюють собі владу над іншим хлопцями під приводом того, що годують усіх м'ясом і захищають від «звіра», якого у дійсності не існує .

Письменник не схильний бачити в юних "дикунах" відспіваних лиходіїв. Його перо звернене проти "темних" звіриних інстинктів. Єдиною по-справжньому лиховісною фігурою в книзі виступає Роджер, природжений кат і садист. На всіх інших хлопчиках, у тому числі й на Поросятці, змальованому із трохи бридливою жалістю, лежить безсумнівний відсвіт трагедії й на Джеку меншою мірою , чому на Ральфе й Саймоне.

Письменник слушний до всіх, але до двох останніх у нього все-таки особливе відношення. Саймону, що проникає в суть речей, що й викриває надуманих "звірів", щоб зрозуміти таємне значення «Володаря мух», Голдінг віддає найвищу й гарну сторінку книги, описавши, як тіло хлопчика відпливає у вічність в обрамленні того, що Н. Заболоцкий назвав "чудовою містерією всесвіту" [4:34]. Можливо, дійсним героєм повісті є Саймон: справжній зміст, що відбувається на острові відкривається йому, а не Ральфу, який лише в останньому абзаці усвідомлює яка "темна людська душа". Але Ральф увесь час у центрі оповідання, і якщо Саймон - виключення, "божевільний", то Ральф, навпаки, еталон нормального, здоровішого, чесного, у міру розумного, у міру сміливого й у міру доброго для своїх років підлітка, й усі події, усі зміни, що перетерплюють інші хлопці, так чи інакше співвіднесені із цим еталоном. З Ральфом мимоволі асоціюються симпатії читача й, очевидно, автора також. Важко сказати, продиктований цей порятунок хлопчика у фіналі тільки бажанням зпародиювати " хеппі-енд" роману Баллантайна або в Голдінга просто не піднялася рука довести розв'язку до логічного кінця й він пожалів героя, не захотів гасити останній промінь світла в "темному царстві" своєї притчі.

Підсумовуючи усе, слід дати чітку й визначену характеристику героям роману.

Ральф – головний герой цієї повісті. Він правильний дванадцятирічний англієць, який має здоровий глузд, який є яскравою особистістю, і який має лідерські здібності. Він дуже зрілий для свого віку, чому саме діти і обрали його своїм лідером. По мірі розвитку сюжету ми бачимо як Ральфова позиція починає слабшати, її авторитет підривають інші хлопці. Коли Джек, мисливець групи вирішує створити своє власне плем'я, вся сила, якою володів Ральф, поступово перейшла до Джека, в якому підлітки побачили справжнього лідера. Через деякий час Джекове плем'я його вже переслідувало. Але на щастя моряк побачив острів, що палає і вчасно врятував Ральфа.

Джек був наляканий і злий персонаж цього роману. Спочатку він веде хлопчаків з хору полювати на м'ясо. З першим вбивством тварини він пристрастився до смерті і скоро він стає дикуном острову. Більшість хлопчиків приєдналася до племені Джека тому що він спокушав їх обіцянками про життя, в якому буде місце тільки полюванню та розвагам. Але ніхто з них не усвідомлював, що вони стали дикунами, що вешталися по острову. В кінці роману ми бачимо справжні Джекові емоції, коли морський офіцер ступив на острів. Він знову став тим наляканим хлопчиком, якого ми бачили на початку роману.

Поросятко. Ми всі знаємо Поросятка як товстого надокучливого підлітка, який відрізняється від усіх інших дітей. Він, мабуть, найдоросліший серед тих, кого було випрошено на берег. Через те, що він був посміховиськом з самого початку, він пишався тим, що його окуляри знадобилися для розпалювання вогнища. Через те, що його ніхто не поважає, ніхто й не слухає його думок т міркувань. Поросятко слухає правила від початку до кінця, навіть коли він знав, що їх похід з Ральфом до Джекового племені сприйматиметься вороже, він узяв с собою морський ріг, що було останнім шматком цивілізації та порядку на острові.