72910 (Генеза та функціонування числової символіки в поезії ХХ ст.), страница 4
Описание файла
Документ из архива "Генеза та функціонування числової символіки в поезії ХХ ст.", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "зарубежная литература" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "курсовые/домашние работы", в предмете "литература : зарубежная" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "72910"
Текст 4 страницы из документа "72910"
Феномен Поеми пов’язаний з цією ритуальною датою. Останні строфи «Решки», датовані 5 січня 1941 рік (напередодні Різдва) – її знаокова презентація.
Але вона вперто повторювала:
"Я не та английская дама
И совсем не Клара Газуль.
Вовсе нет у меня родословной,
Кроме солнечной и баснословной,
И привел меня сам Июль" [2;350].
Обрядова символіка святок та Івана Купала (християнський і язичницький міфи) мають один спільний ритуальний елемент – гадання на нареченого. Мертвий наречений – відсутній гість, герой поеми. Через підключення до поетичної семантики біографічного контексту «таємний план» поеми вимальовується образом Гумільова. Як уже було сказано, семантика образу Гумільова пов’язана з символікою числа 21. У тексті «Решки» до описаних вище ритуальних дат роковий образ 21 підключається двічі:
"А твоей двусмысленной славе,
Двадцать лет лежавшей в канаве,
Я еще не так послужу..." [2;356].
Якщо в цьому випадку від числового образу під текстом (1941) відняти вказане в тексті «двадцять», ми прочитаємо дату, яка символізує рік смерті поета і початок його забуття. Енергія числа реалізує себе тут і іншим чином: 5 січня (5.01.1941) – сума цифр цієї числової криптограми складає 21. Таким чином, «мотив» «вираховування долі» активно функціонує в Поемі:
Твоего я не видела мужа,
Я, к стеклу приникавшая стужа...
Вот он, бой крепостных часов...
Ты не бойся - дома не мечу, -
Выходи ко мне смело навстречу -
Гороскоп твой давно готов... [2;339].
Отже, на рівні числової образності Поема Ахматової – поетичний гороскоп долі Гумільова.
Слід звернути увагу і на закінчення розділу, де авторка імпліцитно відтворює ситуацію відсутності-присутності:
А теперь бы домой скорее
Камероновой Галереей
В ледяной таинственный сад,
Где безмолвствуют водопады
Где все девять мне будут рады,
Как бывал ты когда-то рад [2;341].
Сполучення «все девять» супроводжується «пародійною» приміткою автора «Музи». Очевидно, що ця примітка розрахована не на «наївного» читача, який дійсно її потребує, а навпаки, на читача, який здатний «вгадати» за цією приміткою факт, який Ахматова постійно додавала до своєї біографії (пояснюючи, приховувати – принцип Поеми).
В.Мусатов, намічаючи внутрішню еволюцію Ахматової від «Реквієму» до «Поеми», зробив наступний висновок: "Поэма без героя" преодолевала удушье "Requima". Там страна оказывалась огромной тюрьмой, здесь становилась домом" [11;134].
Тема «дому» дійсно важлива в Поемі, але в ній місце дії – «Фонтанный Дом», ірраціональний простір, межа між життям і смертю. Атмосфера, втілена в Поемі – атмосфера безбутності. "В окне призрак оснеженного клена. Только что пронеслась адская арлекинада тринадцатого года, разбудив безмолвие великой молчальницы-эпохи и оставив за собою свойственный каждому праздничному или похоронному шествию беспорядок - дым факелов, цветы на полу, навсегда потерянные священные сувениры..." [2;344]. Ця авторська ремарка в «Решці» асоціативно співпадає з зізнанням Ахматової в тому, що "она не имеет своего жилища и живет между Шереметьевским дворцом и Мраморным. Вот тогда-то Ахматова и сказала Павлу Николаевичу: "Выходя из дома Гумилева, я потеряла дом" [17;36].
Отже, мотив дому, точніше бездомності, в поемі внутрішньо пов’язаний з «третьою темою» – з образом Гумільова.
"Во всех смыслах эта вещь занимала центральное место в ее творчестве, судьбе, биографии. Это была ее единственная цельная книга после первых пяти, т.е. после 1921 года. (...) В Поэме Ахматова реализовывала пушкинско-карамзинскую миссию поэта-историографа" [17;43].
ВИСНОВКИ
Символізм – літературний напрям, який виник у Франції в кінці ХІХ ст. В Росії він почав плідно розвиватися на початку ХХ ст.
Російський символізм перейняв від західного багато естетичних установок (орієнтація на ідеалістичну філософію; погляд на творчість, як на культово-обрядовий акт; мистецтво - інтуїтивне збагнення світу; висунення музичної стихії як праоснови життя і мистецтва; перевага віршотворчим і ліричним жанрам: увага до аналогій і "відповідностям" у пошуках світової єдності; звернення до класичних творів античності і середньовіччя у встановленні генеалогічної спорідненості); проте в процесі творчого оформлення в самостійну течію він знайшов істотну національну і соціальну своєрідність.
Російські поети не тільки по-своєму поглибили символізм як мистецтво слова, вони міцно пов'язали його з драматизмом і напруженістю епохи на рубежі 19 і 20 ст.
Російський символізм - багатогранне явище, що виникло в атмосфері глибокої соціальної і духовної кризи, яка і зумовила суперечливий стан мистецтва цієї епохи. До письменників-символістів відносяться: О.Блок, М.Цвєтаєва, А.Ахматова, Н.Гумільов, Мінський, Мережковський, Бальмонт, Брюсов та ін.
Характерні ознаки їхньої творчості – передача реальності через символи. Символ народжується там, де неможливо зобразити предмет. Він покликаний виразити алегоричне й невимовлене шляхом відповідностей між двома світами – світом зовнішнім і світом мрій та ідеалів. Цей дуалізм реального та ідеального – основа символічного світосприйняття. Таємниця, або Ідея, криється в глибині матеріальних речей. І символічна поезія, як говорить Ж. Мореас у своєму маніфесті, прагне втілити цю ідею, надати їй почуттєво збагненної форми. Причому ця форма не є самоціллю, вона має служити вираженню Ідеї.
Числовий символізм особливо яскраво представлений у творчості О.Блока (поема «Дванадцять») і А.Ахматової («Поема без героя»).
В поемі «Дванадцять» висвітлено події революції 1917 року. Головними героями в ній є дванадцять червоноармійців, які відображають у собі дванадцять апостолів революційної ідеї. Їм доручено велику справу – захищати революцію, хоча на їхній шлях лежить через кров, насилля та жорстокість.
За допомогою образу дванадцяти червоноармійців Блок розкриває тему пролитої крові, насилля в період великих історичних змін, тему вседозволеності.
«Апостоли революції» виявляються здатними вбивати, грабувати, порушувати заповіді Христа, але без цього, на думку автора, неможливо здійснити завдання революції.
Блок вважав, що шлях до гармонійного майбутнього лежить через хаос, кров.
«Поема без героя» А.Ахматової присвячена темі смерті її чоловіка Н.Гумільова в 1921 році. Всі дати і числа, які вміщено в творі, вказують на цю трагічну в її житті дату.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
-
Ахматова А. Поэма без героя // Лирика. – М., 1990.
-
Ахматова А.А. Собрание сочинений: В 2-х т. – М., 1996. – Т.2.
-
Белый А. Символизм как миропонимание. – М.: Республика,1994.
-
Бердяев Н. Самопознание. – М., 1990.
-
Блок А. Десять поэтических книг. – М., 1980
-
Блок А. Собрание починений: В 8-ми т. – Т.8. – М., 1963.
-
Вспоминания о серебряном веке. Москва, 1993.
-
Записне книжки Анны Ахматовой (1958-1966). – М.: Torino, 1996.
-
История русской литературы: XX век: Серебряный век. Москва, 1995.
-
Литературное наследие. Александр Блок. Новые материалы и исследования . – М.,2000. – Т.I.
-
Найман А.Г. Рассказы о Анне Ахматовой. – М., 1999.
-
Отголоски булгаковського романа в ташкентской драме Ахматовой // Творчество Михаила Булгакова: К столетию со дня рождения списателя. – К., 1992.
-
Русская поэзия XIX — начала XX в., М., 1987
-
Русская поэзия XX века: Антология русской лирики первой четверти XX века. – Москва, 1991
-
Русская поэзия серебряного века: 1890-1917 Антология. – Москва, 1993
-
Три века русской поэзии. – М., 1968
-
Фарыно Е. «Поэма без героя» Ахматовой // Вторыэ ахматовские чтения. – М., 1990, - С. 35-49.
-
Цветаева М. Воспоминания о современниках. Дневниковая проза. – М.: Эллис Лак, 1994.
-
Школа классики: Серебряный век. Поэзия. – Москва, 1998.
-
Яковенко И.Г. Большая и малая традиции европейской культуры: к постановке проблемы // ОНС, 2005. – С.4-6.
10