59960 (Участь слов’янських народів Австрійської імперії в Європейській революції 1848-1849 рр.), страница 4

Угорський уряд відхилив вимоги словацьких Національних зборів, а зважаючи на зростання виступів селянської бідноти і народного невдоволення, взагалі починає переслідування лідерів Комітету, що змушує їх емігрувати до Праги. Там вони беруть участь у роботі Слов'янського з'їзду (2 червня 1948 р.).

Слов'янський з'їзд увалив резолюцію зі словацького питання, виходячи з передумови збереження цілісності Угорщини. Після поразки Празького повстання словацькі лідери під проводом Л.Штура переїхали до Відня. Після встановлення контактів з правлячою династією були проведені переговори з хорватами та сербами Воєводини з метою організації спільних збройних виступів проти угорських властей. Наприкінці серпня ,1848 р. у Відня виник словацький добровільний збройний загін, який очолили чеські військові Ф.Зах та А.Влоудка.

З ініціативи Л.Штура 16 вересня 1848 р. у Відні було засновано Словацьку національну раду, яка виступила з вимогою про надання автономії Словаччині в межах Угорського королівства. Для придушення угорського революційного руху до Угорщини в середині грудня 1848 р була спрямована австрійська армія на чолі з фельдмаршалом А.Віндішгреца. Словацька національна рада, підтримуючи Габсбургів, організувала похід добровільного загону словаків (2 тис. вояків) проти угорців.

Після придушення за допомогою російської армії революції в Угорському королівстві Габсбурзький уряд навіть не згадував про автономію чи інші вимоги словаків. У березні 1849 р. від імені Словацької національної ради імператорові Францу-Йосифу І була подана петиція, в якій містилася вимога надання Словаччині автономії на основі етнічного принципу у складі Австрійської імперії. Але австрійська влада використала перемогу над революційною Угорщиною лише для зміцнення власних позицій, а політична програма національних сил щодо здобуття автономії словацькими землями так і залишилася гаслом аж до Першої Світової війни.

В період революційних подій 1848-1849 рр. землі Хорватії та Славонії знаходилися під владою Габсбурзької імперії. Становище простого народу було дуже тяжким, рівень матеріального забезпечення низьким. Ще у 1845 р. француз І.Де спре, який подорожував по Хорватії, у своїх дорожніх нарисах розповідав про вбогі хатинки без димарів, про напіводягнених або зовсім голих дітей та жінок, про чоловіків, одягнених в якесь лахміття. При цьому представники панівної верстви мешкали в розкішних палацах, а вдягалися за останньою модою паризьких та віденських салонів.

У Європі періоду революції носієм передових ідей та рухів виступала буржуазія, однак на хорватських та словенських землях її ще просто не існувало, отже нікому було взяти на себе цю місію.

На початку XIX ст. У головному центрі Хорватії - Загребі - налічувалося всього 10 тис. жителів, причому значну частину мешканців складали іноземці. Все це негативно позначалося на суспільно-політичному, економічному та культурному розвитку країни.

Після Віденського конгресу 1814-1815 рр. землі Хорватії і Славонії були повернуті Габсбургам і незважаючи на поділ їх адміністративними кордонами, їхнє об'єднання під владою могутньої імперії мало позитивне значення, оскільки давало можливість забезпечити приблизно однаковий за змістом, формою і темпами політичний та економічний - розвиток.

Національне відродження в Хорватії розвивалося за схемою, притаманною майже всім західно- і центральноєвропейським народам, але мало при цьому певні етнічні особливості й джерела. Серед них - власна культурна традиція, у ході розвитку якої було закладено підвалини хорватського духовного життя; діяльність хорватських політиків та громадських діячів, спрямована на захист хорватського національного буття від загрози мадяризації; діяльність хорватських просвітників та ін.

За таких умов у хорватів розгортається рух національного відродження, вершиною якого став "іллірізм". У 1830 р вийшла в світ книжка головного натхненника й лідера ілліризму Людевіта Гая, присвячена основам "хорвато-слов'янського"правопису. Пізніше з'явилися публікації інших творів і авторів., які продемонстрували наявність у Хорватії всіх об'єктивних чинників, необхідних для розгортання нового руху.

Організований рух ілліризму розпочався у 1835-1836 рр. Саме в цей час почала виходити перша газета хорватською мовою - "Даниця хорватська, славонька і далматинська"; з'явилося "Звернення до читачів" Л.Гая, в якому формулювалися ідеї руху; виникла і закріпилася назва руху - "ілліризм"; активно поширювалася ідея загальнослов'янської та південослов'янської єдності. У тогочасній Хорватії все це нагадувало справжню революцію. Незважаючи на численні публічні декларації іллірійців, де підкреслювалася саме духовна складова нового суспільного руху, ілліризм від своїх перших кроків мав виразно політичний характер. З перебігом часу всередині ілліризму виникла окрема течія, представники якої вбачали в боротьбі за мову та літературу лише засіб для досягнення важливої мети - успіху в політичному протистоянні з прибічниками мадяризації.

До ілліризму дуже швидко приєдналася більшість усіх прогресивних, національно свідомих сил Хорватії. На чільні позиції разом з Л.Гаєм висунувся представник "старої" генерації хорватських громадських і літературних діячів - граф Янко Драшкович, котрий на той час мав багатий досвід політичної боротьби. Ілліризм поширився в усіх хорватських областях і проник до Сербії, а також до словенців та угорців.

Відчувши небезпеку, правлячий режим взявся до утисків ілліризму й активістів руху. Було заборонено використання терміну "ілліризм". Цензура з кожним днем все жорсткіше ставилася до "іллірійських" видань. 29 липня 1945 р. на площі Св.Марка у Загребі розстріляли мирну демонстрацію. Тоді загинуло 13 і було тяжко поранено близько ЗО осіб.

Попри репресії, що їх чинили органи державної влади, та взаємні непорозуміння в середині руху, ілліризм не втратив динаміки розвитку й проіснував до революції 1848 р., яка принесла хорватам ліквідацію феодальних відносин і певну демократизацію суспільно-політичного життя.

23 березня 1848 р. баном Хорватії проголошено Иосифа Єлачича, який відіграв значну роль в історії свого народу. Єлачич зібрав у Загребі Сабор, що ухвалив низку важливих рішень. Основним із них була вимога об'єднання під єдиною владою всіх хорватських земель. Рішення Сабора фактично являли собою програму буржуазно-демократичної революції [6;12].

Відень, який саме в цей час боровся з угорськими повстанцями під проводом Л.Кошута, мусив піти на певні поступки хорватам. Ці поступки стосувалися як політичних, так і економічних питань, а також проблеми національного самозбереження. Незабаром Єлачич зі своїми загонами приєднався до австрійців і у вересні 1848 р., перетнувши річку Драву розпочав бойові дії проти угорських повстанців. На таке рішення бана підштовхнули не лише поступки Відня, а й політична програма Кошута, котрий обстоював ідеї угорського націоналізму, прагнучи створення "Великої Угорщини" від Карпат до Адріатики, що суперечило інтересам хорватів.

У самій Хорватії влада практично повністю перейшла до представників ілліризму, які, за відсутності належного політичного досвіду, не спромоглися скористатися з особливостей моменту для втілення на практиці власної програми. Вони передоручили право на прийняття рішень Єлачичу, котрий у певний момент погодився на компроміс із Габсбургами, вважаючи, що оптимальним варіантом для його народу стане здобуття якомога ширших політичних і національних прав, але за умови збереження цілісності імперії. Доба ілліризму, що тривала майже 15 років, скінчилася для більшості щирих і відданих представників руху відчуттям поразки.

Після революції 1848-1849 рр. в Хорватії було скасовано всі прогресивні інституції, що виникли на хвилі революційного піднесення; закрито багато періодичних видань; обмежено свободу слова; заборонено хорватський трикольоровий прапор. У школах та органах влади всіх рівнів запроваджувалася німецька мова. До Хорватії введено частини австрійської жандармерії. Таким чином, поразку революції хорвати відчули найпершими в імперії Габсбургів і причому дуже болісно. І головне, дворянство Хорватії виявилося неспроможним зберегти національну незалежність Хорватії, яка була майже досягнута до літа 1848 р. в результаті європейської революції.

Висновки

Події, які відбувалися на Європейському континенті півтора століття тому, безперечно, стали важливою віхою в історії західної цивілізації. В радянські роки було прийнято говорити про революції 1848-1849 рр. як про прояв класової боротьби - боротьби буржуазії проти феодальних відносин, однак зараз з'являються нові підходи і трактування минулих подій.

Колишній підхід до вивчення європейських революцій був пов'язаний з абсолютизацією однієї форми розквіту за рахунок приниження іншої. Безперечним пріоритетом для марксистів була революція. Тому і реформи, які в середині XIX ст. проводили уряди багатьох європейських країн тенденційно трактували як результати революційної активності мас. "Вони (революції) принесли робітничому класу величезний революційний досвід і змусили панівні класи піти на деякі реформи... Революції прискорювали поступальний рух суспільства".

Історики кінця XX - початку XIX ст. не такі категоричні у своїх оцінках революцій 1848-1849 рр. та їхніх наслідків. Після поразки революцій, панівним колам європейських держав не вдалося відновити старі відносини. Революції довели неможливість продовжувати колишню політику. Багатьом монархам, для збереження власних країн потрібно було використовувати досвід національних рухів у своїх інтересах. Революції дали поштовх до подальшого розвитку індустріальної цивілізації, формуванню національної самосвідомості, формуванню у людини розуміння необхідності незалежності і свободи особистості.

За своїм характером революція в Австро-Угорській імперії була демократичною. Вона зазнала поразки через нерішучість і острах перед повсталим народом ліберальної буржуазії. До того ж національно-визвольні рухи на окраїнах імперії, отримавши певні поступки з боку Габсбурзького уряду, щодо задоволення деяких національних питань, відійшли від активних дій.

Всі, без виключення революції, не виконали своїх кардинальних завдань. Але парадокс історії полягає в тому, що незважаючи на провал революцій у плані вирішення ними конкретних завдань, заради чого вони власне і творилися, саме суспільство, яке змінилося в 40-х роках XIX ст., було остаточно повернуто у бік демократії. Воно стало більш зрілим як в цілому, так і стосовно до конкретних його соціальних верств. Європа спробувала смак свободи і не збиралася її втрачати.

Вже нічого не могло звернути Європу на шлях кінця XVIII ст., спинивши її розвиток. Хоча економічно революції давали країнам набагато більше, ніж в сфері політики, багатьма сучасниками вони сприймалися як певний пункт в антимонархічній боротьбі і рухові до оновленої Європи.

Список використаних джерел та літератури

1. Національні процеси в Україні. Історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник у 2-х ч. / За ред. В.Ф.Панібудьласки. - К., 1997.-423с

2. Новая история в документах и материалах. Вьш. 1. - М., 1975. - 265с.

3. Хрестоматия по новой истории: В 3 тт. / Под ред. А.А.Губера, А.В.Ефимова. – М, 1965.

4. Всемирная история: Национально-освободительньїе войньї XIX века / Н.Бадак, И.Е.Войнич, Н.М.Волчек и др. - М.: АСТ, 2001. - 560 с.

5. Грицак Я Нариси історії України. Формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття. - К., 1996.- 535с.

6. Дрібниця В.О., Реєнт О.П. Революція 1848-1849 рр. в Австрійській імперії та український національно-визвольний рух // Історія України -2001.-№13.

7. Еріх Цьольнер Історія Австрії - Львів, 2001. -712 с.

8. Исламов Т. Проблеми нации и национализма в современной австрийской историографии // ННИ - 1995. - №4.

9. Історія західний і південних слов'ян (з давніх часів до XX ст.). Курс лекцій / За ред В.І.Ярового. - К., 2001. - 700с.

10. Історія південних і західних слов'ян / За ред І.М.Гранчака, А.Ф.Кізіченка. - К., 1987. - 446с.

11. Кан С. Революция 1848-1849 г. в Австрии и Германии. - М., 1969. -443с.

1. Кобрин В.Ф. Династия Габсбургов // ННИ - 1991. - №4.

12. Копилов А.О., Заводовський А.А. Вплив визвольної боротьби Балканських слов'ян на трансформацію слов'нської ідеї в суспільно- політичній думці України 2 половини XIX с'т. // УІЖ - 2003.- №2.

13. Лаптева Л.П. История Чехия периода позднего феодализма и раннего Нового времени (1648-1849). –М., 1998. – 560с.

14. Никифоров К.В. Сербия в середине XIX в. - М, 1995. - 340 с.

15.Новая история. 4.1. (1640-1870) / Под ред. А.Л.Нарочницкого - М., 1978.-700с.

1. Норман Дейвіс Європа. Історія. - К., 2000. - 1465с.

2. Революции 1848-1849 / Под ред. Ф.В.Потемкйна, А.И.Молока - М., 1981.-850с.

18. Стрелова О., Кузнецова Л. 1848-й год в европейской истории // История ПС - 10 марта 1998.

19. Френсіс Дворник Слов'яни в європейській історії та цивілізації. - К., 2000. - 500с.

20.Яровий В.І. Історія західних та південних слов'ян у XX ст. Курс лекцій. -К., 1996.-315с.