59960 (Участь слов’янських народів Австрійської імперії в Європейській революції 1848-1849 рр.), страница 2

Однак революційний рух, як у центрі, так і на периферії не міг задовольнитися незнаними поступками уряду і продовжував швидко розвиватися. 11 і 12 березня у Відні відбулися виступи робітників і студентів, на яких звучали заклики про скинення абсолютистсько-феодального гніта: «Гасло наших паризьких братів - воля, рівність і братерство, повинний стати гаслом і віденських робітників».

Віденські студенти на початку березня утворили «Союз для боротьби за волю». До нього входили студенти різних національностей, що були об'єднані одним прагненням - скинути режим Меттерниха. 9 березня була складена петиція, що вимагала народного представництва, свободи друку і слова, рівноправності релігійних віросповідань. Петиція була затверджена 12 березня на широких зборах в університеті. її підписали більше 2 тис. Студентів. Одночасно в пригороди були послані представники від університету, зі звертанням до народу з'явитися наступного дня у Відень, до будинку Нижньоавстрійського сейму і підтримати вимоги студентів.

Фердинанд І обіцяв «зважити всі обставини справи», але не дав ніякого руху петиції. Розбіжності й інтриги усередині імператорської родини привели до прояву нерішучості урядових кіл перед загрозою революційного руху. Аж до 13 березня уряд ще сподівався на мирне рішення конфлікту.[7;488]

13 березня відкрилися засідання Нижньоавстрійського сейму. Більшість членів сейму вважало, що його основним завданням є вироблення петиції імператорові з вимогою розширення кола виборців і збільшення складу сейму. Народні маси чекали від сейму корінного перетворення існуючого ладу.

13 березня площа перед сеймом з 9 годин ранку була заповнена народом. З промовами виступили видатні діячі ліберальної опозиції. Вони вимагали введення суду присяжних, відповідального міністерства, свободи друку і совісті. Звучали заклики об'єднатися з усіма народами і скинути режим Меттерниха.

Уряд для втихомирення заколоту вирішив використати армію, яка вже чекала наказу. О першій години дня війська з'явилися на центральних вулицях Відня.

Звістки про події в будинку сейму проникли на фабрики і заводи. Населення передмістя Відня рушило до центра столиці. Але за наказом влади міські ворота були зачинені, а на міських стінах виставлені пушки. Однак робітники розбили ворота і прорвалися у місто. Поліція і війська атакували беззбройних повстанців. Робітників активно підтримало студентство.[4;113]

Великі зіткнення відбулися в центрі міста. Тут біля будинку сейму роздалися перші постріли в беззбройну юрбу. Народ відповів військам градом каміння. На вулицях столиці почали виростати барикади. Більше всього їх було в районі імператорського палацу.

Увечері в палаці з'явився Меттерних. Він зажадав від депутатів негайного припинення «безладдя». «Це не безладдя, а революція, у якій беруть участь усі верстви населення!». Було заявлено, що народ вимагає відставки Меттерниха, і буде чекати до 9 годин вечора; якщо до цього часу уряд не прийме рішення, почнеться загальне повстання. Двір змушений був «пожертвувати» Меттернихом.

Увечері того ж дня (13 березня) почалося озброєння студентської молоді за офіційним дозволом уряду «для охорони правопорядка в місті» Так створилася студентська збройна організація під назвою «Академічний легіон», до якого приєдналася група журналістів, поетів, лікарів.

Часткові поступки уряду не задовольнили трудящих. Ранком 14 березня боротьба на вулицях Відня продовжувалася. «Віденська газета» опублікувала повідомлення про відставку Меттерниха. Меттерних пішов, але його «система» збереглася. Повсталий народ як і раніше вимагав видачі зброї і скасування цензури. 14 березня була створена національна гвардія, одночасно з нею було видано указ про свободу друку.

Йдучи на часткові поступки, уряд у той же час вживав рішучих заходів для придушення народного руху. У 3 години дня було підписано наказ про передачу всієї повноти влади у Відні фельдмаршалові князю Виндишгрецу відомому реакціонеру і ворогу будь-яких поступок і реформ. Заклики до боротьби зазвучали з новою силою.

Тисячі робітників направилися до арсеналу і захопили зброю. Уряд був змушений скасувати наказ про введення облогового стану.

Ранком 15 березня було опубліковано урядове повідомлення про скликання не пізніше 3 липня станових зборах в усіх німецьких, слов'янських і італійських областях Австрії. Це розпорядження викликало невдоволення у Відні. «Меттерниха вже немає, але його система залишилася, з обурюванням говорили жителі.— Ми вимагаємо скликання народних представників, а не скликання станів».[3;28]

Населення Відня знову піднялося на боротьбу. З гаслом: «За конституцію» увечері 15 березня сотні робітників, ремісників і студентів осадили імператорський палац і погрожували взяти його штурмом. Загроза нового повстання змусила уряд у той же день обнародувати постанову про скликання зборів для вироблення «конституції батьківщини».

Революційні дні 13—15 березня змусили уряд відступити перед революційними масами. Спроба встановлення військової диктатури провалилася. Шлях для створення конституційного ладу був розчищений. Це було досягнуто спільною боротьбою робітничого класу, дрібної і середньої буржуазії, радикальної інтелігенції. Однак міцність революційних завоювань залежала не тільки від положення в самій столиці, але і від того, як відгукнуться на віденські події інші міста й області імперії.

Але березнева революція залишила невирішеними майже всі соціальні питання. Політична ситуація загострювалася економічною кризою і зростанням безробіття. Порушення торгівельних зв'язків і знецінення паперових грошей викликали серйозну продовольчу кризу. Це сприяло новому підйомові руху робітників і ремісників. Право на працю, 10-годинний робочий день, підвищення заробітної плати, створення кас взаємодопомоги — такі були вимоги робітників.

17 квітня масові збори ремісників вимагали зниження непрямих податків на 25 %, але міністерство відмовило трудящим. В усіх частинах імперії знову почалося наростання революційного руху. В Угорщині австрійський уряд змушений був піти на поступки і 10 квітня імператор Фердинанд затвердив конституцію, що засновувала особливий угорський парламент і самостійне угорське міністерство. Країна повинна була одержати свободу друку, суд присяжних і рівність всіх громадян перед законом. Угорська мова була проголошена державною мовою.

Важливим наслідком віденських подій було пробудження до боротьби селян. У Нижній Австрії і Верхній Штірії справа дійшла до повстань. 27 березня було видано особливий наказ уряду— «патент», яким надавалися деякі пільги заможній частини селянства. Патент дозволяв селянам продавати або передавати свої наділи з метою викупу феодальних повинностей і панщини, але залишав у силі кріпосну залежність селянства.

В результаті березневих подій австрійська монархія опинилася під загрозою розпаду. Одна за іншою пригноблені національності піднімалися на боротьбу за свою незалежність. Революційні настрої підсилювалися й у самій столиці. Щоб придушити зростання революційного руху, влада вдалася до прийняття ряду репресивних заходів. 1 квітня були опубліковані тимчасові правила про друк, що фактично відновлювали стару цензуру і надавали урядовим чиновникам можливість затримувати вихід будь-якого друкованого видання.[2;211]

20 квітня при магістраті був створений особливий Комітет безпеки, що мав «неухильно підтримувати існуючі закони суспільної безпеки і порядку».

21 квітня - за 4 дні до виборів у загально-німецькі Національні збори - в «Віденській газеті» була оприлюднена декларація уряду щодо питання про політичний устрій Австрії. Уряд залишав за собою право мати особливу думка про будь-яке рішення загально німецького парламенту; і у випадку розбіжності позиції цього парламенту з урядом Союзу держав або Союзної держави Австрії залишав за собою право виходу із Союзу.

25 квітня була опублікована нова конституція, що поширювалася на всю територію Австрійської імперії. Конституція передавала виконавчу владу і керівництво збройними силами імператорові, надавала йому право абсолютного вето. При виборах у рейхстаг встановлювався майновий ценз і ценз осілості. Рейхстаг мав складатися з двох палат - сенату і нижньої палати. Конституція залишала недоторканими старі феодальні відносини; скасування селянських повинностей допускалася лише шляхом грошового відшкодування землевласникам.

15 травня був опублікований новий виборчий закон, що визначав порядок виборів і склад обох палат. Сенат мав складатися з 200 чоловік, з яких 50 призначалися імператором, а 150 обиралися на основі двоступеневих виборів з осіб, що сплачують найвищу суму податків. Це була поступка для великої буржуазії. Сенаторами могли бути лише особи після 30 років.

Палата депутатів мала складатися з 383 членів. Вибори їх були також двоступеневими. Виборчі права надавалися лише особам чоловічої статі, що досягли 24-літнього віку. Норма представництва в нижню палату - один депутат на 50 тис. жителів. Робітники, поденники, прислуга, а також особи, що користуються допомогою суспільних благодійних установ, не могли ні обирати, ні бути обраними. Позбавленими виборчих прав виявилися і інваліди, що втратили працездатність на війні і жили на державний рахунок.

Конституція 25 квітня і виборчий закон 15 травня викликали обурення всього населення Австрії. Конституція була сприйнята як прагнення уряду повернути країну до абсолютизму. Почалася підготовка до нових революційних виступів.

Ініціативу протесту проти конституції і виборчого закону взяв на себе Комітет національної гвардії (утворений 14 квітня), що став головним органом ліберального руху, не зважаючи на деякі суперечності до нього приєднався і Студентський комітет.

10 травня був створений новий Політичний центральний комітет національної гвардії. Однак відсутність єдності між різними угрупованнями привели його до повної нездатності очолити народний протест проти контрреволюції. Центром радикальної опозиції з цього часу став Віденський університет.

14 травня уряд видав наказ про розпуск Політичного центрального комітету національної гвардії, що викликав вибух обурення серед народу. Міністерство відповіло приведенням військ у бойову готовність.

Звістки про заходи уряду стали сигналом для виступів студентів, національних гвардійців і робітників. Газета «Конституція» писала про настрої робітників: «Вони прийшли, озброєні своїми інструментами, готові на будь-яку допомогу студентам у їхній боротьбі з урядом. Настрій робітників бойовий, вони готові будувати барикади».[3;112]

Увечері почалася грандіозна демонстрація. Маніфестанти йшли з гаслами: «Геть аристократичну конституцію! За Установчий рейхстаг!» Армія (солдати) виступили на боці народу. О 10 годині вечора уряд, врахувавши положення, пішов на поступки. Уночі були видані накази про скасування розпуску Політичного комітету національної гвардії, про зміну виборчого закону, про демократизацію виборчої системи і встановлення однопалатної системи.

26 травня уряд знову зважився завдати нового удару революції, видавши наказ про розпуск Академічного легіону. Але і цього разу Відень дав відсіч контрреволюції. У результаті двох послідовних перемог народу, в австрійській столиці зріс вплив створеного віденською буржуазією Комітету безпеки, а уряд був змушений вивести з Відня свої війська. Робітникам були надані виборчі права.

У липні у Відні відкрилися засідання австрійських Національних зборів, так називаного рейхстагу, більшість депутатів якого належало до великих власників. В результаті роботи засідань 7 вересня 1848 р. рейхстаг прийняв рішення про звільнення селян без викупу лише від повинностей, що випливали з особистої феодальної залежності. Всі' оброки, пов'язані з земельним триманням, підлягали викупу. Селяни були розчаровані і стали відходити від революції.[5;246]

До літа 1848 р. стала відходити від революції й австрійська буржуазія. Застій у справах, викликаний тривалою економічною кризою, хвилювання безробітних і підвищення політичної активності робітників - усе це штовхало австрійську буржуазію до угоди з Габсбургами.

23 серпня, у відповідь на зниження підприємцями заробітної платні, відбулася масова демонстрація робітників. Національна гвардія відкрила вогонь, у результаті чого було убито 18 і поранене до 200 робітників.

Восени 1848 р. у Відні народ повісив військового міністра і виступив проти військ уряду. До кінця жовтня столиця була оточена урядовими військами. Австрійська буржуазія не підтримала повсталих, більшість бюргерів відвернулося від революції. На чолі виступів опинилися студенти, службовці, представники інтелігенції. Збройні сили повсталих залишали бажати кращого, не вистачало гармат, рушниць, не було професійного командира.

1 листопада урядові війська штурмом опанували центром міста і підняли на дзвіниці собору св. Стефана ненависний для всього австрійського народу чорно-жовтий прапор Габсбургів. Боротьба коштувала повсталим більше 5000 жертв. Перемога контрреволюції була відзначена численними арештами і розстрілами.

Розгром віденського демократичного повстання дав можливість уряду імператора перейти до знищення всіх основних завоювань революції. Австрійський рейхстаг був розпущений, було призначено контрреволюційне міністерство, імператор Фердинанд І відрікся від престолу на користь 18-літнього племінника Франца-Йосифа, який не був зв'язаний ні якими обіцянками народу, що власне і розв'язувало австрійському двору руки для подальшої контрреволюції.

4 березня 1849 р. у Відні була оприлюднена нова конституція, що поширювалася на всю територію імперії і знищувала всі політичні завоювання березневої революції. Ця Конституція скасовувала автономію Угорщини і створювала єдине централізоване керування всіма землями імперії. Угорщина виступала складовою частиною володінь Габсбургів; від угорських земель були відділені Хорватія, Славонія, Воєводіна і Трнсильванія. В Австрії конституція встановлювала двопалатну систему, вводила високий майновий ценз і повертала імператорові всю повноту виконавчої влади. Австрія знову перетворювалася на самодержавну країну, в якій і мови не могло бути про автономії для окремих народів, що населяли велику імперію.

Розділ II. Участь у революції слов'янських народів

На розвиток революційного руху Австрії безпосередній вплив мали події, що відбувалися на всіх землях "лоскутної імперії", насамперед, слов'янських територіях. Розвиток подій саме в цих областях відіграв важливе значення у перемозі Березневої революції.

Чехія на початку XIX в. перетворилася в провінцію Габсбурзької імперії, що піддавалася насильницькому понімеченню.