36735 (Політична система та інститути громадянського суспільства в Україні), страница 4
Описание файла
Документ из архива "Політична система та інститути громадянського суспільства в Україні", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "государство и право" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "курсовые/домашние работы", в предмете "государство и право" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "36735"
Текст 4 страницы из документа "36735"
Утвердження громадянського суспільства в країнах, які стали на шлях демократичного розвитку, є непростою і тривалою справою. Дж. Кін. стверджує: «Народження та відродження громадянського суспільства завжди пов'язане з небезпеками. Воно дарує свободу деспотам та демократам рівною мірою». І далі: «Незріле громадянське суспільство може перетворитись на поле битви, на якому завдяки правам і свободам лисиці насолоджуються свободою полювання на курей».
Еволюційний шлях розвитку громадянського суспільства в Україні передбачає використання наявних передумов, свого роду ресурсів, спрямованих на утвердження громадянського суспільства.
Ідеться, насамперед, про Основний Закон держави. Конституція України законодавчо закріпляє права і свободи, якими володіє кожен громадянин держави і які держава йому гарантує. Відповідна стаття розділу І Конституції України стверджує: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». І далі: «Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави». «Права, свободи та обов'язки людини громадянина» таку назву має розділ II Основного Закону держави. У 53 статтях цього розділу визначені найважливіші конституційні права і свободи громадян України. Говорячи про перешкоди здійсненню конституційно закріплених громадянських прав і свобод, треба мати на увазі глибокий розрив між офіційно задекларованим і реально існуючим порядком їх здійснення.
Наступним ресурсом, що сприяє еволюційному становленню громадянського суспільства в Україні, є нагромаджений населенням за роки незалежності досвіду громадянської самодіяльності і обстоювання своїх інтересів. На сучасному етапі в Україні йде активний процес формування основних структур громадянського суспільства.
Це, насамперед, політичні партії. На сьогодні в Україні існує 154 партії, що в декілька раз перевищує кількість партій навіть в країнах розвинутих демократій. Їх головна функція, яка має безпосереднє відношення до громадянського суспільства, полягає в артикуляції інтересів різноманітних соціальних прошарків населення. Далі йдуть групи інтересів, до яких належать об'єднання підприємців, професійні спілки, товариства споживачів, благодійні товариства. У міру створення інфраструктури ринку з'являються відповідні бізнесові спілки та асоціації. До цього слід додати «третій сектор» — неформальні, неурядові, некомерційні організації.
Своєрідним соціальним інститутом громадянського суспільства є органи місцевого самоврядування. Згідно з правовими актами, важливими ознаками будь-якого органу місцевого самоврядування є його правова, організаційна та фінансова автономія. Згідно із Законом України, місцеве самоврядування — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Значущість місцевого самоврядування полягає в тому, що воно забезпечує оптимальне поєднання загальнодержавних інтересів та інтересів кожної місцевої спільноти і відіграє роль впливового інституту громадянського суспільства.
Оцінюючи діяльність структур громадянського суспільства, можна стверджувати, що у них є достатній потенціал, який дозволяє громадянам брати участь у процесі прийняття політичних рішень з життєво важливих питань і здійснювати контроль за їх реалізацією. Проте реальний вплив громадських організацій на політичний арені все ще незначний, а їх можливості обмежені.
Подальший розвиток громадянського суспільства в Україні залежить від розв'язання низки непростих проблем. Одна з них — удосконалення відносин між державою і суспільством, владою і громадянами. За роки незалежності Україні не вдалося створити ситуацію, за якої більшість її громадян відчували б себе активними суб'єктами політики. Громадянське суспільство в Україні має заявити про себе як центр ваги, з яким би мусили рахуватися владні структури, стати противагою владі.
Влада - одна з фундаментальних засад суспільства. Вона наявна скрізь, є усталені об'єднання людей: у сім'ї, виробничих колективах, різних організаціях і закладах, у державі. Влада це – здатність системи забезпечити виконання її елементами прийнятих забов’язань спрямованих на реалізацію колективних цілей. Бертан Рассел : «Влада може бути визначена як реалізація намічених цілей»
Влада – політична влада це – здатність і можливість однієї особи, групи людей справляти визначальний вплив на політичну діяльність і політичну поведінку громадян і об’єднань за допомогою різноманітних засобів – волі, авторитету, права, насильства. Сутність політичної влади визначають її функції; формування політичної системи суспільства; управління справами суспільства і держави; створення відповідного типу правління, режиму і, зрештою, державно-політичного устрою суспільства.
Як відомо, політична влада ширша за змістом, ніж державна, оскільки відносно самостійне значення мають стосунки влади з громадськими об’єднаннями, політичними партіями, громадянами, зокрема під чаc виборів, інших масових акцій. Важливим компонентом політичної влади є культура влади — форма соціальних відносин, які полягають в обмеженні примусі і переході до застосування в управлінні авторитету та традицій. Культура влади базується на законі й авторитеті громадян, суспільства, правовій ідеї.
На сучасному етапі для українського народу нагальною потребою є не просто нова, а сильна демократична влада. Сила демократичної влади (за такою владою перспектива) значною мірою грунтується на довірі народу, його активній, зацікавленій участі у здійсненні державної політики. Для здобуття такої довіри, поряд з іншими передумовами, вирішальними є дії самої держави, її владних структур, які мають бути етично мотивовані. «Йдеться про якісні зміни самої держави і характеру її взаємовідносин із індивідами, які тепер зрілі, самостійні в своїх судженнях і діях громадяни. Держава не замінює мораль, вона продовжує, доповнює її.»
Остаточний вихід із глибокої економічної і політичної кризи, в якій нині перебуває держава можливий лише на шляху поглиблення демократії, приведення в дію матеріального та інтелектуального потенціалу країни. Для цього народ як суверен всієї влади в державі повинен мати організаційні структури для реалізації власної владної волі. Наявність демократії, офіційної опозиції — вирішальні умови необоротності демократичного процесу.
Термін «опозиція», як відомо, політична наука визначає як протидію, опір певній політиці, політичній лінії, політичній дії. Опозиція є невід'ємним компонентом, свого роду індикатором демократичного суспільства і правової держави. У політичній практиці і науці визначають різні види і форми опозиції: стосовно системи влади — лояльні і нелояльні, за місцем дії — парламентські і непарламентські; за способом дії — системні і ситуаційно орієнтовані.
Сильною демократична влада може бути за наявності відповідних ресурсів. Діяльність громадян на підтримку своєї влади, формування реальних зразків їх правової поведінки є вирішальним соціальним ресурсом демократичної держави. В Україні поки що цього не сталося. Орієнтацію зроблено на підприємців, штучно створено і узаконено унікальну, навіть за світовими стандартами, спекулятивну та кримінальну буржуазію. За кордон вивозять сировину і матеріали, там же розміщується набутий на обкраданні власного народу капітал.
Головним ресурсом демократичної влади є не нагромадження (і не загарбання) речей, грошей, земель, а високорозвинене матеріально і духовне виробництво. Адже зрозуміло, що доки держава не забезпечить себе достатньо міцним і надійним економічним базисом, доти будь – які сподівання на проведення сильної авторитетної внутрішньої і зовнішньої політики залишатимуться употопічними.
Наступна проблема – формування ефективних соціальних відносин, які б забезпечували економічну свободу особистості та формування потужного середнього класу.
Соціальна структура українського суспільства характеризується на сучасному етапі наявністю чотирьох соціальних прошарків: верхній (реально правлячий прошарок, який виступає в ролі основного суб'єкта перетворень); середній (середні підприємці, менеджмент середніх і невеликих підприємств, середня ланка владних структур, найбільш кваліфіковані інженерно – технічні фахівці. Цей прошарок є або може бути соціальною опорою політичних і економічних перетворень); базовий (охоплює дві третини суспільства, має середній професійно-кваліфікаційний потенціал і відносно обмежені трудові можливості); нижній (в основному люди похилого віку, а також ті, хто не має професії і зайнятий малокваліфікованою працею). І нарешті, «соціальне дно» (злочинні елементи, алкоголіки, наркомани, бродяги, бомжі).
Стан, в якому перебуває середній прошарок, боротьба за виживання найчисленнішого базового прошарку, який ближчим часом не може розширити рамки середнього класу, робить відкритою проблему формування масової соціальної бази демократії і громадянського суспільства в Україні.
В умовах посиленим тенденцій до зубожіння, наявного і прихованого безробіття, низької оплати праці, все ще низьких пенсій, кризи системи охорони здоров'я, корупції в освіті соціальний захист населення, відстоювання його соціальних прав є центральною проблемою становлення громадянського суспільства в Україні.
І насамкінець — проблема, розв'язання якої значною мірою сприятиме розвитку громадянського суспільства в Україні — напрацювання консолідуючої ідеології.
Виходимо з того, що громадянське суспільство, ґрунтується на принципах ідеологічного плюралізму, реальному праві всіх суб'єктів безперешкодно дотримуватися і відстоювати різноманітні ідеї, теорії, погляди, які віддзеркалюють різноманітні аспекти життя суспільства. Цей принцип не виключає;, а передбачає наявність ідеологічного консенсусу щодо найбільш важливих і значущих для розвитку громадянського суспільства цінностей. «Необхідність створення в Україні повноцінного відкритого суспільства, основними елементами якого є громадянське суспільство, соціально-демократична та соціально-правова держава, домінує зараз не тільки у поглядах української політичної та інтелігентської еліти, а й у суспільній свідомості. Ключовими цінностями загальногромадянської ідеології могли б стати людська гідність, компетентність, відповідальність, патріотизм, гуманізм, демократія, соціальна справедливість.
У цьому контексті важливо завершити процес модернізації Конституції та політичної системи України, досягти стратегічної мети українського суспільства: побудови демократичної, соціальної, правової держави.
На сучасному етапі роль Української держави в розвитку громадянського суспільства зростає. Самі інститути громадянського суспільства потребують сильної державної влади, яка б створила правові, політичні, організаційні умови для їх існування, виступила гарантом їх функціонування.
Розділ II.
Соціально – правова держава і громадянське суспільство: міра збігів інтересів і напряму діяльності
2.1 Взаємодія держави і громадянського суспільства в реалізації політичних та соціальних прав і свобод людини
Політична і соціальна модернізація Української держави виступає лише проміжною ланкою, засобом реалізації головної мети суспільного життя якою є розвиток людини, реалізація її економічних, політичних, соціальних і духовних прав і свобод. Рівень розвитку людини і забезпечення її прав і свобод - реальний критерій прогресу суспільства. Всі інші критерії лише допоміжні, додаткові.
Конституція України, щоб б про неї не казали, є однією з найдемократичніших в Європі і світі. Гасло розбудови незалежної, демократичної, соціально - правової держави конкретизовано у багатьох її статях. Рівність громадян України в правах і свободах, гарантованість цих прав і свобод доповнюються дуже важливим конституційним принципом: «При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод». Крім того, вимога рівності всіх громадян перед законом реалізує (хоча і формально) поняття суспільної справедливості, що несе в собі заборону дискримінації (привілеїв чи обмеження) за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання; за мовними або іншими ознаками.
У Конституції України закладені важливі принципи народовладдя, розподілу функцій різних гілок влади, верховенства права та інші, які покликані забезпечити реалізацію прав і свобод людини. Для цього передбачені різні механізми - безпосередня і представницька демократія, законодавчі, виконавчі і судові органи, гарантія прав, свобод і обов'язків для іноземців та осіб без громадянства. Причому кожна з гілок влади, здійснюючи власні функції, має можливості обмежувати дії органів інших гілок влади у випадку їх виходу за межі наданих повноважень. І якщо б принципи, які закладені в Конституцію України, реалізовувалися, проблем зі створенням демократичної, соціально-правової держави не було. Але від теорії до практики, від принципу Конституції до реалізації його в житті — складна і довга дорога.
На папері в ідеалі конституційні принципи начебто гарантують реалізацію політичних і соціальних прав і свобод людини через плідну взаємодію держави і громадянського суспільства. Особливо це важливо по відношенню до так званих основних політичних і соціальних прав і свобод людини - свободи думки і слова, вільного вираження поглядів і переконань, недоторканності житла, свободи і особистої недоторканності, захисту життя, здоров'я, судового захисту прав, свободи світогляду і віросповідання, свободи об'єднань для здійснення і захисту своїх прав і свобод, права на участь в управлінні державними справами, права на власність, прав на працю, відпочинок, соціальний захист тощо (ст. 21-68 Конституції України).
Але у суспільній практиці порушення прав і свобод людини, політичних партій, громадських організацій, сім'ї та інших суб'єктів суспільного життя є звичним явищем. Тому проблема взаємодії держави і громадянського суспільства в забезпеченні норм цивілізованого життя в українському суспільстві є надзвичайно актуальною і, мабуть, «вічною».