36735 (606667), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Оригінальне бачення діалектики громадянського суспільства і держави знаходимо у представника німецької класичної філософії Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770-1831). В основу концепції громадянського суспільства він поклав еволюцію форм людського співжиття. Соціальна історія, за Гегелем, — це розгортання моральної ідеї на трьох основних ступенях історичного розвитку. Гегель називає елементами громадянського суспільства сім'ю і стани (землероби, ремісники, фабриканти, торгівці), які утворюють дві підвалини цього суспільства. Стани утримуються зсередини добропорядністю і становою честю. Чернь - паразитична асоціальна маса — випадає із структури громадянського суспільства, однак утримується в суспільстві. Відстоюючи тезу про недопущення будь-яких форм суспільного паразитизму і утриманства, Гегель констатував: «В Афінах діяв закон, який зобов'язував кожного громадянина звітувати, на які кошти він живе; тепер же вважається, що це нікого не стосується». В цілому Гегель тяжів до ствердження примату держави над громадянським суcпільством. Держава представляє суспільство в його єдності. Лише утримуючи громадянське суспільство в підвладному стані, держава може забезпечити його свободу. Гегель розрізняв і диференціював державу і громадянське суспільство. Німецький філософ вважав, що громадянське суспільство перебуває не всередині держави, а існує поряд з ним. У «Філософії права» читаємо: «Громадянське суспільство є диференціація, яка виступає між сім'єю державою, хоча розвиток громадянського суспільства настає пізніше, це важливіше, ніж розвиток держави». Приватні інтереси представляють сім'я і громадянське суспільство, загальний інтерес - держава. При зіткненні інтересів сім'ї і громадянського суспільства вони мають бути підкорені державі. І тим самим сім'я і громадянське суспільство є частинами держави. Зразковим державним устроєм Гегель вважав конституційну монархію, насамперед пруську.
Проте в повному обсязі ідеї правової держави і громадянського суспільства формуються починаючи з 17ст. За визначенням професора Каліфорнійського Університету Дж. Олександра розвиток ідеї і практики громадянського суспільства пройшов три стадії названі ним громадянським суспільством I, II, III.
Громадянське суспільство-I ліберально-демократичної та етатистської моделі на практиці були буржуазним суспільством, що утверджувало ліберальні свободи, формувало закони, громадську думку щодо проблем, які були визнані загальнозначущими. Ідея громадянського суспільства, яка виникла у XVIII ст., виконала своє призначення як засіб ідеологічного забезпечення буржуазних революцій. Ринок надавав цьому суспільству механізми саморегуляції, звільняючи неполітичну сферу від потреби в державній регламентації. Водночас ринок ніс і антигромадянські тенденції: надмірний індивідуалізм, різке соціальне розшарування, пауперизацію трудових класів, втрату ними почуття суспільності.
Громадянське суспільство-II. Його період тривав від середини XIX до другої половини XX ст. У цей час відбувається усвідомлення тих негативних тенденцій, які з розвитком буржуазного суспільства приніс ринок, зростання стурбованості ними, наростання соціальних антагонізмів і загострення класової боротьби. У багатьох країнах, де раніше була розроблена і реалізувалася теорія громадянського суспільства, тепер змінюються його параметри. На практиці це виявляється в опануванні насильницькими методами вирішення конфліктів; стають популярними соціалістичні концепції і одна з найрадикальніших із них — марксизм.
Карл Маркс (1818-1883) услід за Гегелем розглядав громадянське суспільство як історично закономірний феномен і пов'язував його формування з відповідним ступенем розвитку суспільства, насамперед буржуазного. Громадянське суспільство для Маркса є формою, в якій здійснюється економічний розвиток, сфера праці, виробництва і обміну. У вступі «До критики політичної економії» він характеризував громадянське суспільство як похідне після матеріальних умов життя і вважав, що «анатомію громадянського суспільства необхідно шукати в політичній економії». Громадянські зв'язки і громадянське суспільство є формою класових відносин, яка породжена капіталістичним способом виробництва і має загинути разом із ним. В умовах соціалізму К. Маркс уявляв процес формування громадянського суспільства через створення сильної держави - диктатури пролетаріату, яка, змінюючись та перетворюючись на всенародну державу, передає свої владні функції суспільству і врешті-решт відмирає, а на її місці з'являється громадянське суспільство. Аналогічної думки дотримувався і В.І.Ленін. Реальна дійсність довела утопічність цієї концепції.
Таким чином, можна говорити, що наприкінці XIX ст. сформувалися відмінні від попередніх підходи до явища громадянського суспільства і відповідні їм теоретичні конструкції. Також слід зазначити, що саме з цього часу починається доволі тривалий спад інтересу до цієї проблематики. Одна з причин цього полягає в безоглядному втручанні держави, тоталітарних режимів XX ст. (у цей час виникають фашистські режими — в Італії при владі став Муссоліні, у Німеччині — Гітлер) у сферу приватного життя громадян. Концепція громадянського суспільства стає непопулярною.
Громадянське суспільство. Відновлення інтересу науковців до проблематики громадянського суспільства відносять до 70-80-х рр. XX ст. Загальна причина такого інтересу — в протесті проти одержавлення суспільства, засилля в ньому владних структур. Центр ваги у вивченні соціальних проблем переноситься з соціалізму на аналіз процесу переходу від тоталітаризму через авторитаризм до демократичного устрою, а також на дослідження проблем громадянського суспільства.
Але не ліберально-демократична, а, скоріше, етатистська модель взаємозв'язку держави і суспільства оволодіває правовим полем держав Центральної і Східної Європи. І Україна не стає винятком.
До проблеми громадянського суспільства привернута увага дослідників на пострадянському просторі. Виділяються декілька напрямів, за якими здійснюється його вивчення. Перший: досліджується ідея громадянського суспільства, її еволюція, теоретичний зміст на різних етапах історії (В.Біблер, В.Варивдін, К.Гаджієв та ін.). Другий пов'язаний із дослідженням суті, структури, функцій громадянського суспільства, взаємодії його окремих елементів (російські дослідники З. Голенкова, М. Кудряшова, Я. Кузьмінов, В. Смольков та ін.; українські вчені В. Барков, І. Кресіна, М. Михальченко, Т. Разова, Г. Щедрова та ін.). Третій орієнтований на вивчення діалектики взаємовідносин громадянського суспільства і держави, їх взаємодії у рамках типологічно різних політичних систем (російські дослідники- Г. Авцинова, Т. Ворожейкіна, М. Ільїн, Б. Коваль та ін.; серед українських учених: В. Бабкін, В. Селіванов, А. Сіленко, О. Скрипнюк, Кропивко О., Ісакова Н. та ін.).
Отже, історія політичної думки свідчить про багатоманітність теоретичних концепцій громадянського суспільства, які за великим рахунком можуть бути зведені до двох: громадянське суспільство — це особлива позадержавна сфера соціуму; громадянське суспільство розглядається як відповідний вид соціуму, ідентифікується з державою взятою в цілому. При цьому під державою маються на увазі самі владні політичні структури. В кінці ХХ – на початку ХХІ ст. остання ідея стає панівною.
Політологічний контекст. Виходимо з того, що сутність політичного режиму характеризується наявністю в ньому інститутів правової держави. При тоталітарному режимі правова держава відсутня, при авторитарному її інститути перебувають в процесі становлення, при демократичному режимі вони розвинуті.
Правова держава — це тип держави, основними ознаками якої є безроздільне панування права, якого всі дотримуються, верховенство закону, поділ функцій влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина і держави. Отже, мета правової держави — служіння відповідному закону і обумовленому ним соціальному і політичному порядку. Критерієм для віднесення певної держави до правових слід визначити стабільність суспільства, оперативність державного врядування, відносну задоволеність громадян діяльністю владних органів. Головне завдання правової держави полягає в юридичному забезпеченні життєвих інтересів, життєвого простору кожної людини. Зрештою, «правова держава може формуватись разом із становленням громадянського суспільства. Правова держава — це продукт, гарант, іпостась, «виток» і набуття громадянського суспільства. Одне без одного неможливо».
У методологічному контексті найбільш продуктивним, на мій погляд, є такий підхід. Громадянське суспільство є основою держави, його становлення відбувається у тісному зв'язку із становленням правової, соціальної, демократичної держави. Громадянське суспільство — суспільство зрілих громадян із високим рівнем економічної, соціальної, духовної, політичної культури, яке спільно із державою утворює розвинені правові відносини. Це суспільство вільних громадян, яке вільне від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага. Сутність громадянського суспільства полягає у забезпеченні законних прав людини. Особа в такому суспільстві має гарантоване право вільного вибору нею тих чи інших форм економічного і політичного буття, ідеології, світогляду, а також можливість вільно висловлювати свої думки, обмінюватися поглядами.
Виділяють такі основні параметри, які розкривають сутність громадянського суспільства. В політичному відношенні формою існування громадянського суспільства є демократія: діють механізми загальних і рівних виборів, розподілу функцій влади, примат права. В економічному відношенні громадянське суспільство є системою ринкового типу, в основі якої - приватна власність. З точки зору соціальної структури для громадянського суспільства характерна багатоманітність соціальних груп і прошарків. Проте соціальною базою громадянського суспільства є середній клас. У духовному плані громадянське суспільство характеризується плюразалізмом ідей і думок, толерантністю, критичним ставленням до дійсності, раціоналізмом і гуманізмом.
Цінність і значущість громадянського суспільства визначаються його функціями. Це — функція адаптації (йдеться про корекцію процесу функціонування держави мирними, легітимними засобами); функція ціледосягнення (досягнення консенсусу в суспільстві); інтегративна функція (створення необхідних економічних, політичних, культурних умов для саморозвитку різноманітних і різнорівневих суб'єктів); функція відновлення структури і зняття соціальної напруги.
Громадянське суспільство, незважаючи на відповідну автономність, тісно пов'язане з державою. Громадянське суспільство і держава перебувають у складній інверсії і взаємно доповнюють одне одного. В реальному житті спостерігаємо три діалектично суперечливих варіанти взаємовідносин громадянського суспільства і держави.
Перший. Громадянське суспільство придушується державою, як наслідок виникає тоталітарний режим. Щодо його узагальнюючого визначення, то тоталітарний режим (або тоталітаризм) — це державно-політичний устрій суспільства, основою якого є сильна харизматична особистість (особиста диктатура), повний (тотальний) контроль партії над політичною, економічною, соціальною і духовною сферами життя суспільства. Тоталітаризм є найбільш витонченою формою авторитаризму.
Другий. Існує хитка рівновага між громадянським суспільством і державою, і тоді виникають авторитарні режими різного ступеня жорсткості. Авторитарний режим (авторитаризм) — державно-політичний устрій суспільства, при якому носієм влади є одна людина або група людей; режим спирається на силу або за необхідності може продемонструвати її наявність; монополізує владу і політику; опозиція існує умовно; авторитаризм обмежено втручається в економіку; кадри призначаються згори, при цьому переважають особисті симпатії і вірність вождю. Авторитаризм є перехідним етапом від тоталітаризму до демократії і за відповідних умов може вивести суспільство з економічної кризи, сприяти розвитку демократії, формуванню правової держави та громадянського суспільства.
Третій. Держава виконує волю громадянського суспільства, діє в рамках права як правова держава. Тоді виникає і діє демократичний режим. Це такий державно-політичний устрій, за якого в суспільстві управлінські функції виходять з основного принципу: народ є джерелом влади. Політична система демократичного режиму характеризується чіткою визначеністю функцій законодавчої, виконавчої, судової влади. Функціонує багатопартійна (двопартійна) система, а також офіційна опозиція, яка конкурує зі своїми політичними суперниками і відтак сприяє розв'язанню нагальних соціально-економічних проблем. Тільки в умовах демократії держава визнає громадянське суспільство повноправним партнером. Наявність демократичного режиму — необхідна передумова формування правової Держави, системи органів та інститутів, які гарантують і забезпечують нормальне функціонування громадянського суспільства. В свою чергу наявність інститутів громадянського суспільства свідчить про невпинний поступ суспільства до демократичного устрою свого життя.
Громадянське суспільство - це сфера спілкування, взаємодії, спонтанної самоорганізації та самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави і в якій переважають громадянські цінності.
Виділяють такі суттєві прикмети розвиненості громадянського суспільства:
1. Суспільство стає громадянським тільки тоді, коли набір, розвиток і конфігурація недержавних об'єднань спроможні приборкати державу, змусити її стати активним захисником інтересів громадян, спонукати стати правовою державою. Тип суспільства, в якому панує закон, називають «громадянським суспільством».
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
