36735 (606667), страница 6
Текст из файла (страница 6)
Основою подальшого зміцнення соборності Української держави є вироблення засад формування єдиної політичної української нації, побудованої на принципах та традиціях державотворення попередніх поколінь українства, яка б враховувала сучасні реалії і потреби суспільства та була здатна дати адекватну відповідь на виклики історії і вимоги сучасної цивілізації, сприяла усуненню «кордонів» між регіонами країни..
Найбільша частка респондентів ототожнює себе з Україною, тобто наявна тенденція до формування політичної ідентичності народу. Для посилення цієї позитивної тенденції сучасний період розвитку української держави має бути присвячений зміценню акцентів від переважно кількісних змін до якісного переосмислення системи державотворення, досягнення не лише формально-юридичної, але й внутрішньої соборності на грунті об'єднання провідних верств суспільства та політичних сил навколо загальновизнаної системи цінностей, зміцнення безпеки та добробуту як держави в цілому, так і кожного окремого громадянина.
Особливістю суспільно-політичної ситуації в Україні на сучасному етапі є таке становище, коли не громадянське суспільство виступає фундатором правової держави, а сама держава повинна стати інструментом власної трансформації та формування громадянського суспільства. Тому надзвичайно актуальною є тенденція до еволюції сутності держави у напрямі відкритості, функціональної взаємодії з громадянським суспільством. Це, в свою чергу, приводить до необхідності розвитку нової теорії публічного управління, яка грунтується на розширенні кола агентів прийняття політичних рішень. Центрально, ідеєю такої теорії стало управління за допомогою урядових та неурядових організації, об'єднаних у політичну мережу. Таке управління здатне наповнити принцип народовладдя реальним змістом, запобігти обмеженню залучення громадян до участі в здійсненні влади тільки політичними виборами.
Сьогодні в основу розвитку суспільства закладена доктрина про державу, яка не є адміністративно пануючою. Адже в демократично розвиненому суспільстві, як зазначає і Конституція України, народ є не об'єктом державної влади, а суб'єктом, її джерелом, носієм і реалізовує її як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоуправління. Розвиток народовладдя, як стверджує, зокрема, Ф. Рудич, є першочерговою передумовою ефективної діяльності владних органів України. Громадянське суспільство тут виступає своєрідним гарантом демократизації, перешкодою на шляху зростання авторитарних тенденцій.
Про важливість існування такої складової громадянського суспільства, як місцеве самоврядування, говорить наявність у державі механізмів взаємодії населення та держави. Громадяни мають право впливати на втілення політики через існування на місцевому рівні ЗМІ, комітетів по зв'язках з громадськістю тощо. Важливим елементом співпраці населення та держави є робота, яка проводиться зі зверненнями громадян. Однією з форм участі представників громадськості у прийнятті політичних рішень на місцевому рівні є поширення практики проведення відкритих громадських слухань з різних питань, серед яких - обговорення стратегічного плану розвитку міста, питань розвитку та реформування освіти, благоустрою держави. Існування таких механізмів дає можливість налагодити плідний діалог між владою і громадянами, допомагає забезпечити останнім високий рівень соціального обслуговування.
У нашій державі склалася стала система місцевого самоврядування, визначено правовий статус і функціональні обов'язки окремих його інституцій нерозв'язаними залишаються певні проблеми. Серед них важливого значення набуває бажання державної влади зосередити в своїх руках владні важелі, незважаючи на волевиявлення територіальних громад. З цієї причини серед дослідників і державних діячів існує думка про необхідність реформування зазначеної сфери.
Налагодження партнерських відносин між владою та громадськістю -складний багатоплановий процес, що включає в себе постійний моніторинг проблем, оцінку вимог носіїв провідних соціальних інтересів, розвиток взаємодії, співробітництва і взаємної відповідальності всередині самого громадянського суспільства. Здійснення такої діяльності систематично та постійно, а не циклічно, відповідно до політичних виборів, дозволить на практиці реалізувати демократичний принцип народовладдя.
Однак нерозвиненість політичних інститутів і неадекватність політичної культури задекларованим намірам поки що не дають громадянському суспільству можливості контролювати державу. Зміна співвідношення між нею і громадянським суспільством на користь останнього надалі залежатиме як від його якості, так і реальних демократичних кроків самої держави.
Реалізація прав, свобод і обов'язків людини і громадянина здійснюється у безпосередньому зв'язку з опануванням толерантністю як світського, так і конфесійного характеру. З 1995 р. наша держава разом із світовою спільнотою відзначає 16 листопада Міжнародний день толерантності, в країні впроваджується Декларація принципів толерантності. Прищеплювання терпимості в суспільстві, запровадження не байдужої, а активістської, гуманістичної терпимості сприяє облаштуванню конфесійного життя. Толерантність сприяє поважанню, сприйняттю та розумінню великого розмаїття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють соціально-гуманітарні та правові знання, відкритість нашого суспільства спілкування з народами інших країн, свобода думки, совісті й переконань. Ми формуємо толерантність як єдність у різноманітті. Але цей шлях не простий і тривалий. Це не тільки моральний обов'язок людей, а й політична та правова потреба. Толерантність повинні виявляти кожна людина група людей та держава, оскільки вона стала реальним чинником безпеки суспільства.
Формування і розвиток громадянського суспільства в Україні є не тільки декларацією, намірами, а й гострою суспільною потребою. Сьогодні слабкість інститутів громадянського суспільства виявляється як у відсутності досвіду роботи, нестабільності законодавства, так і у неналежній реальній підтримці державою. Це яскраво підтверджується ступенем довіри до них населення. Скажімо, профспілкам довіряє приблизно 5-7% опитаних громадян, громадським організаціям - 4-6, політичним партіям — 5-7, церкві — 25-30%.
Тож важливо пам'ятати, що саме в рамках інститутів громадянського суспільства формується культура дії, взаємодії та консенсусу. Його не можна побудувати «згори» за бажанням або за планом представників влади. Суспільство може справді стати громадянським, якщо «набуде самостійності, матиме свій власний ґрунт та буде пройняте духом свободи» . Громадянське суспільство також частково пом'якшує жорсткі дії держави, сприяє розвитку заповзятливості громадян, природній участі в розв’язанні найнесподіваніших проблем соціально-економічного та політичного характеру. Отже, необхідно активно шукати нові форми взаємодії держави і громадянського суспільства, встановлювати між ними зворотний зв'язок, розгорнути діалог влади і народу. Тоді сформується природний грунт для подальшої демократизації, політичного й економічного реформування. А держава «віддасть» суспільству не властиві їй функції, вивільняючи свої зусилля для ефективнішої роботи з реалізації загальнодержавних завдань, стратегічних міжнародних цілей.
Висновок
Громадянське суспільство - суспільство громадян із високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних, і моральної властивостей, яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини; суспільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага.
Громадянське суспільство є базисом держави, ініціює в ній необхідні зміни. Держава, в свою чергу, захищає принципи самоврядування всіх недержавних організацій, які формують громадянське суспільство. Але якщо державі властиві різні форми правління (демократія, диктатура., монархія.), то громадянське суспільство існує виключно за умов демократії. Високий рівень розвитку громадянського суспільства забезпечує демократичність держави. Нерозвиненість громадянське суспільства є однією з умов існування тоталітарного й авторитарного режимів.
Сутність громадянського суспільства полягає в забезпеченні законних прав людини. Особистість має гарантію вільного вибору тих чи інших, форм економічного і політичного, буття, ідеології, світогляду, можливість вільно висловлювати і відстоювати свої погляди та інтереси. Становлення громадянського суспільства являє собою невпинний процес удосконалення громадянина, суспільства, влади, політики, права, який охоплює всі без винятку сфери життєдіяльності. Його розвиток для тих народів, які досягли відчутних результатів на цьому шляху, не втрачає якості від нескінченності довічного удосконалення.
Громадянське суспільство є основою даржави, його становлення відбувається в тісному взаємозв'язку із становленням правової держави; для цивілізованого розвитку обох феноменів необхідно створювати надійний механізм взаємодії та взаємозбагачення; не лише держава, а й інститути самого громадянського суспільства можуть негативно впливати на інші його складові; формування громадянського суспільства є передумовою становлення політичної демократії, обмеження всеохоплюючої ролі держави. Певні інститути і феномени водночас належать і до громадянського суспільства, і до правової держави. Вони виконують роль необхідної «зв'язки» між ними і мають вирішальне значення щодо функціонування громадянського суспільства. До таких структур і інститутів можна віднести політичні партії, об'єднання, клуби, засоби масової інформації, механізми виборчого процесу, політичну культуру, політичне представництво тощо. Подальший розвиток відносин суспільствава і держави є гарантією того, що суспільство стане громадянським, а держава — демократично - правовою.
Громадянське суспільство має під собою економічну основу. Його формування супроводжується появою різноманітних форм власності та перевагою приватного капіталу. У розвиненому суспільстві діє розгалужена ринкова інфраструктура, що підлягає регулюванню. Зазначені чинники спричиняють ділову активність, заповзятливість людей, створюють передумови плідної роботи у політичній сфер.
Громадянське суспільство забезпечує усім своїм громадянам вільну участь у державних і громадських справах. Держава і громадянин при наявності закону і рівності всіх перед ним мають інтерес і реалізують його. У такій державі виключається дискримінація за національними, етнічними, політичними, релігійними, статевовіковими ознаками, забезпечується надійний законодавчий захист особистості й гідності громадянина. Головним суб'єктом такого суспільства виступає людина.
Існує три напрямки історичного і політичного розвитку, які ведуть одним шляхом до громадянського суспільства : розвиток політичних, колективістських й індивідульних засад громадянськості. Універсальність і фундаментальність основ громадянського суспільства і правової держави становлять одвічні поняття - порядність, чесність і людяність. У такому суспільстві вільно розвивається асоціативне життя, відбувається децентралізація державної влади завдяки передачі значної її частини самоврядуванню.
Список використаної літератури
1. Конституція України. – К., 1996. – С. 11
2. Конституція України. – с. 14
3. Конституція України. – с. 44
4. Громадянське суспільство і держава в Україні: проблеми взаємодії: Матеріали методологічного семінару, м.Київ, 27 січня 2004 р. / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України / В.В. Цвєтков (відп.ред.), Є.В. Перегуда (упоряд.), І.О. Кресіна (відп.ред.). - К., 2004. - 84 с.
5. Громадянське суспільство. Політичний енциклопедичний словник. – К.,1997. – С. 80
6. Громадянське суспільство і правова держава, проблеми становлення: Зб. наук. праць / Національна академія внутрішніх справ України / Є.М. Моісеєв (ред.). - К.: Міжнар. фін. агенція, 1997. - 78 с.
7. Демократичні цінності, громадянське суспільство і держава: Матеріали ХІІІ Харківських міжнар. Сковородинівських читань, м. Харків, 30 вересня - 1 жовтня 2005 р. / Харківське міське товариство "Філософська освіта"; Харківський національний ун-т ім. В.Н. Каразіна; Харківський економіко-правовий ун-т; Національний ун-т внутрішніх справ / О.М. Кривуля (голова ред.кол.). - Х.: ТОВ "ПРОМЕТЕЙ-ПРЕС", 2005. - 328 с.
8. Ісакова Н.П Концептуальні проблеми та етапи розбудови громадянського суспільства в Україні. Матеріали Всеукраїнської науково – практичної конференції. Проблеми україгського державотворення: історія і сучасність К.,2002. с 34 – 45
9. Кириченко Сергій Олександрович. Громадянське суспільство і правова держава: поняття та зміст. - К.: Логос, 1999. - 47 с.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
