36735 (606667), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Україна - як суспільство і як держава має довгу і складну історію. В ній діють різні історичні тенденції розвитку, різні ідеологічні і політичні течії, існують різні орієнтації в економічному, політичному, соціальному і духовному житті. І незалежно від суб'єктивних намірів політиків у вільному суспільстві всім традиціям відкритий шлях. Тому в Україні буде побудоване симбіозне, синтезоване громадянське суспільство, яке і стане специфічною українською моделлю. І соціально-правова держава буде специфічно українською. В Україні співіснуватиме соціалізм (радянського і соціал-демократичного типів) і лібералізм, консерватизм і християнська демократія, націоналізм і космополітизм тощо. Тільки в закритому тоталітарному суспільствільстві можна насадити політичну, економічну, соціальну і духовну одноманітність. Але і в ньому в згорнутому вигляді існуватиме різноманість, опозиція, плюралізм, які в будь - який момент можут бути покликані до життя. І тоді політичні й соціальні права людини набудуть простору для реалізації.

Перехід від одного типу господарювання до іншого може суттєво не вплинути на політичні й соціальні права громадян.

В Україні перехід до соціально-правової держави є процессом багатоаспектним і багатоступеневим. Можна висунути гіпотезу, що ми поки що зробили два кроки: а) відмовилися від радянської системи соціально-правової держави: рівність у бідності і середньому (за радянськими критеріями) достатку, формально рівні права у політичній і соціальній сферах, жорсткий державний патерналізм особи, сім'ї, колективу тощо; б) проголосили перехід до соціально-правової держави «західного» зразка. Але і перший крок, і другий — це фактично ідеологічна і політична програми, «протокол про наміри» з боку нової «партії влади». Навіть нове законодавство для забезпечення цих двох кроків цілком вписується в ідеолого-політичну програму переходу, якщо воно не забезпечене економічно.

У сучасній науковій і публіцистичній літературі йде гостра дискусія про позитивні й негативні наслідки глобалізації. Навіть у країнах Заходу, які, за оцінками експертів, найбільше виграють від глобалізації, з'являється багато видань з критичною оцінкою глобалізації, з назвами на кшталт: «Глобалізація під питанням», «Пастка глобалізації», «Глобальна нестабільність», «Хижацька глобалізація» та іншими, не менш гучними. Що вже казати про країни, які стали «пасинками» глобалізації?

Окреме місце займають країни, які здійснюють перетворення етатистсько-патерналістських порядків на ринкові, маючи на меті побудувати соціально-правову державу. Деякі з них, в основному країни Центральної та Східної Європи і Балтії, зближуються з державами зони «золотого мільярда», хоча поки що значно відстають від них за показниками економічного й соціального розвитку. Інші, серед яких (будемо мати надію, що тимчасово) Україна, роблять відчайдушніші спроби здійснити модель наздоганяючої модернізації, а деякі зависли в «добі межичасся». Особливості соціальних відносин у цих країнах визначаються темпами політичних і економічних перетворень, типом політичного режиму, етнічними і громадянськими конфліктами.

Якщо, наприклад, не буде збудована національна держава, то й українська регіональна цивілізація не має історичних перспектив. Тому становлення в Україні демократичної, соціально-правової держави на національному грунті стає першочерговим завданням. Ця держава може відрізнятися у чомусь від так званих західних зразків, але має спиратися на національні традиції, національний менталітет, національну ідею, щоб стати «своєю» для народу України. Держава, відчужена від народу, як би вона не прикрашалася зарубіжними «іграшками», не зможе стати основою етнічної і політичної регіональної цивілізації в аспекті як економічного і політичного, так і культурного розвитку, а також на рівні забезпечення прав і свобод людини.

Цивілізації існують на різних основах: етнічній, політичній, релігійній, культурній. Найбільш життєвими є регіональні цивілізації на комплексній основі - етнополітичній, коли держава забезпечує розвиток наявних у ній етносів (етнічно цілісних держав, де б державу складав один етнос, дуже мало). Безумовно, існують і глобальні цивілізації, наприклад на релігійній основі - християнська, мусульманська, буддістська. Але ці цивілізації внутрішньо дуже суперечливі за характером, різницею інтересів тощо. Ще більш суперечливі цивілізації за типом культури, наприклад європейська.

В межах цієї цивілізації йде постійна конкуренція субкультур, що призводить до перманентних конфліктів. Варто нагадати, що Перша і Друга світові війни виникли в рамках європейської цивілізації, здетонувавши глобальні конфлікти

Українська регіональна цивілізація функціонує на етнополітичній основі, втіленням якої є Українська держава, тому всі сильні й слабкі сторони функціонування держави відбиваються на перспективах розвитку українсько-регіональної цивілізації. Відсутність моделі (програми) розвитку держави на перспективу, особливо в умовах постійних прагнень до зміни Конституції України, негативно впливає на оцінку перспектив розвитку цієї цивілізації, на перспективи реалізації прав і свобод людини. Тому необхідна довгострокова модель розвитку держави, пов'язана не тільки з цивілізаційним вибором між Сходом і Заходом, а й з орієнтацією на розвиток української цивілізації.

Головними орієнтирами такої моделі можуть бути:

• розробка економічної і науково-технічної програми сталого розвитку України з окремими кількісними і якісними показниками для різних галузей народного господарства;

• створення і реалізація науково обґрунтованої програми регулювання народонаселення в тісному зв'язку із заходами охорони здоров'я та соціальними заходами заохочування дітонародження і виховання;

• розробка і здійснення програми недопущення генетичної деградаціїнації;

• прогноз підвищення якості життя людей відповідно до можливостей країни і цивілізаційного вибору в економічній і політичній сферах;

• здійснення програми реалізації прав і свобод громадян України згідно з документами ООН і зобов'язаннями перед Європейським Союзом.

Дослідження взаємодії держави і громадянського суспільства завжди виходить як на проблему перспективи розвитку кожного елемента взаємодії, так і проблему гармонізації їх взаємовідносин. Справді, розвиток демократичної соціально-правової держави багато в чому залежить від паралельного розвитку громадянського суспільства. І тут треба визнати факт недосконалості, «недооформлення» політичної системи і нерозвиненості інститутів громадянського суспільства в Україні; низького рівня політичної і громадської участі населення в суспільних справах. Недостатньо динамічний розвиток держави і громадянського суспільства взаємно посилюють стагнацію політичного і духовного життя в країні, вповільнюють реалізацію прав і свобод людини.

2.2 Громадянське суспільство: тенденції до зміцнення

Ренесанс ідеї громадянського суспільства в Україні розпочався в 90-ті рр. XX ст. разом із становленням вітчизняної школи політичної науки. Звичайно, що саме поняття було певною забаганкою і спокусою для всіх, хто вмів мислити, говорити і творити. А науковців, які розпочали досліджувати цей феномен, вважали мрійниками. На практиці ж опрацювання форми, змісту та процесу, що супроводжує формування та розвиток громадянського суспільства, виявилося надзвичайно плідними. Адже світова політологія, зокрема і європейська школа, створили тут чималий теоретичний доробок.

Політична наука в сучасній Україні визначає громадянське суспільство як суспільство громадян із високим рівнем досягнень в економічній, соціальній, політичній і культурній сферах, яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини; суспільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради суспільного блага.

Певний праобраз громадянського суспільства властивий менталітету українського народу від часів віча, громадянських общин тощо. Але прагнення приватного впорядкування міцно перепліталося з відчуженістю частини людей від засобів виробництва. Деклароване народовладдя далося взнаки, навіть перші демократичні вибори вже не всі сприйняли як реальну можливість обирати. Люди тоді ще не усвідомили себе сповна громадянами, тому формування громадянського суспільства виявилося складним завданням.

Феномен громадянського суспільства відрізняється від людського суспільства взагалі певними якісними характеристиками. Для нього визначальною є така система зв'язків та інтересів, яка забезпечує вільну реалізацію кожною людиною її природних прав: на життя і гідне існування, на родину, на свободу будь-якої діяльності, яка не заважає іншим; на власність, рівність перед законом, толерантність тощо.

Громадянське суспільство означає стан упорядкування суспільства з точки зору інтересів кожної людини. Звідси випливає і саме поняття «громадянин» - не просто людина або індивід, особистість, а суб'єкт власних прав, своїх законних повноважень, які встановлюються всім суспільством.

Соціальна роль такого суспільства полягає в тому, щоб реалізовувати цінності громадянського життя, політичної та соціальної свободи людей їх об'єднань в асоціації, групи, партії тощо. Громадянське суспільство не віддільне від юридично оформленого плюралізму соціально-політичної діяльності, її матеріальних основ тощо. Генезис ідеї громадянського суспільства лежить в об'єктивно існуючій потребі індивідуальної свободи, самооцінці кожної окремої особистості.

В демократичному соціумі громадянське суспільство може існувати лише за умов наявності якнайширшої соціальної бази підтримки всіма верствами населення. З одного боку, воно відіграє роль регулятора різноманітних інтересів різних соціальних груп, помякшує соціальну напруженість та забезпечує злагоду, а з іншого — передбачає активну участь у його функціонуванні більшості громадян, виконує інтегративну функцію.

Сутність громадянського суспільства полягає у забезпеченні законних прав людини. Особистість у такому суспільство має гарантію вільного вибору тих або інших форм економічного і політичного буття, ідеологи, світогляду, а також можливість вільно обмінюватися думками, обстоювати свої погляди.

Економічна основа громадянського суспільства — це ринкові відносини. Його формуванню передує становлення різноманітних форм власності перевагою приватного капіталу. Регульована ринкова інфраструктура спричиняє ділову активність, заповзятливість людей, створює передумови плідної роботи. Наявність же власності стає умовою свободи особистості в громадянському суспільстві. Але слід мати на увазі, що свобода без правових меж здатна зруйнувати саме громадянське суспільство.

У політичній сфері громадянське суспільстві, мас забезпечувати всім громадянам вільну участь у державних і громадських справах. Держава і громадяни за наявності закону та рівності перед ним мають певний загальниий інтерес, реалізують його. Таким чином, створюється демократична правова держава, в якій ці інтереси реалізуються на основі визнаних у міжнародному співтоваристві норм. У такій державі виключається дискримінація за націнально-етнічнимн, політичними, релігійними, статево-віковими ознаками. Забезпечується надійний законодавчий захист особистості та гідності громадянина, тобто: недоторканності його житла і майна, вільного вибору професії, визначення місця мешкання, пересування в країні та за її межами, таємниці листування, телефонних розмов та інших видів сучасного спілкування, свободи слова, друку та інформації. Реалізується вільне самовизначення людини в її світоглядних і духовних інтересах, а також забезпечується всебічний захист громадянських прав з боку судових органів і громадських організацій.

Щодо соціальної та духовної сфер, то в них громадянське суспільство спирається на якнайширшу соціальну базу, яка постійно розвивається. В ній встановлюються відносини, пов'язані з індивідуальним вибором, політичними та культурними ціннісними орієнтаціями. Завдяки реалізації різнопланових інтересів забезпечується культурно-політичний плюралізм, важливий для нормального функціонування громадянського суспільства, толерантність відносин.

Тож громадянське суспільство виступає як сукупність суспільних відносин (економічних, соціальних, політичних, духовних), формальних і неформальних структур, які задовольняють весь спектр потреб і реаліують інтереси індивідів та їх груп.

Політико-правову основу громадянського суспільства створюють політичний плюралізм, демократичне за своїм змістом законодавство. З прийняттям 28 червня 1996 р. Конституції України розпочався якісно новий етап у розвитку суспільства та держави. Через весь зміст Конституції проходить гуманна ідея про те, що держава функціонує для людини та відповідає перед нею за свою діяльність.

Економічною основою становлення громадянського суспільства є формування недержавних форм власності. Такий процес відбувається кількома шляхами - через роздержавлення, приватизацію, створення приватних підприємств. Цілями роздержавлення і приватизації були визначені пошук ефективного власника і підвищення на цій основі ефективності та конкурентно-спроможності виробництва та послуг, становлення підприємництва. Планувалося також створити ринкову інфраструктуру, розробити та реалізувати програму оздоровлення економіки, забезпечити надійний соціальний захист населення тощо.

Становлення політичної сфери громадянського суспільства проявляється передусім у формуванні його політичних інститутів - партій, громадських організацій, груп інтересів, органів місцевого самоврядування, недержавних ЗМІ та ін. Завдяки їх діяльності здійснюється політичний процес, який стає дедалі інтенсивнішим і вимагає демократизації політичних інститутів, зокрема і держави. Проте наявні інститути ще не стали фундаментом назрілих змін у державі. Громадяни ще не мають достатнього досвіду демократичних процесів і часто перебувають у полоні тоталітарної свідомості та підданської культури.

Важливою особливістю формування партійної системи в Україні стало те, що переважна більшість існуючих партій з'являлися не як представники певних соціальних груп, а на основі загальних світоглядних концепцій чи бізнесових проектів.

За таких умов політичні партії схильні до ситуативної політичної поведінки, пошуку партнерів для блокування не стільки на підставі ідеологічної близькості, скільки виходячи з рівня суб'єктивного розуміння інтересів народу та держави, кон'юнктурних міркувань тощо.

Абсолютна більшість партій не є виразниками соціальних інтересів у відносинах громадянського суспільства з державою. Вони здебільшого обслуговують не суспільні, а вузькогрупові й персональні інтереси. Наочним підтвердженням цього є створення в Україні таких партій як «Партія любителів пива», «Партія підтримки В.Путіна», «Партія шанувальників жінок». Наявність багатьох партій однакової ідейно-політичної орієнтації, невідповідність між декларованою ідейною та фактичною соціально - політичною орієнтацією партій, , розколи та конфлікти в керівництві. Ці недоліки властиві й парламентським партіям.

На політичній арені мають залишитися декілька потужних, масових партій зі статусом всеукраїнських, які б стояли на державницька позиціях і втілювали у життя свої програми. Саме потужні партії парламентського типу можуть вирішальним чином вплинути на досягнення ключових, стратегічних цілей: ефективного економічного розвитку, політичної стабілізації та консолідації суспільства.

Молодіжний рух справляє певний позитивний вплив на утвердження політичної культури молоді, яка б відповідала вимогам демократичного суспільства. І нинішні політики не можуть обійти цей могутній фактор громадянського суспільства і як результат- створення за спільною ініціативою Студентського союзу України і Кабінету Міністрів України – Молодіжного уряду під патронатом Кабінету Міністрів України.

Характеристики

Список файлов курсовой работы