Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет культури і мистецтв

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Право на відпустку за трудовим правом України”

Підготувала:

студентка 4 курсу

юридичного факультету

групи ЮР-31

Біляєнко Т.В.

Перевірила:

Гаращенко Л.П.

Київ-2004

План

Вступ

Розділ 1. Поняття відпустки

Розділ 2 Види відпусток

1. . Щорічні відпустки: основна; додаткова відпустка за роботу із

шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за

особливий характер праці; інші додаткові відпустки передбачені

законодовством

2.2. Додаткові відпустки у зв‘язку з навчанням

2.3. Творчі відпустки

2.4.Соціальні відпустки: відпустка у звязку з вагітністю та пологами;

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного

віку; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей

2.5.Відпустки без збереження заробітної плати

Розділ 3 Міжнародно-правове регулювання відпусток

Висновки

Література

Вступ

Будь-яка наука поєднує в собі систему понять, які дають об'єктивно правильну уяву про предмет, що вивчає певна нау­ка, розвиток якої завжди пов'язаний з удосконаленням поня­тійного апарату, з уточненням понять, які складають її зміст. Точність законів визначається перш за все точністю та визначе­ністю понять, від якості яких значною мірою залежить якість судової практики, дотримання законності.

Протягом XX століття в законодавстві колишнього СРСР та УРСР і в чинному законодавстві поняття «відпустка» і поняття окремих її видів, не було визначено, чого не можна сказати про теоретичні наукові розробки в цій галузі.

При визначенні поняття «відпустка», її окремих видів та кла­сифікації вчені використовували різні підходи та методи дослідження.

Для того, щоб правильно сформулювати поняття «відпустка» та її види, необхідно з'ясувати, які елементи входять до змісту поняття взагалі.

При формуванні наукових понять в якості ознак, які складають основу узагальнення відповідних предметів, необ­хідно виділити найсуттєвіші риси і співвідношення предметів, знання яких дає змогу пояснити інші суттєві риси і прояву цих предметів. Тому до змісту самого поняття ввійде саме сукупність тих ознак пред­метів, які є основою для узагальнення цих предметів у даному понятті.

Терміни повинні вживатися тільки в тому значенні, яке надав йому законода­вець.

У законодавстві 20-30-х років РРФСР та УСРР закріплюва­лось поняття «чергова відпустка», проте не визначалась сама дефінітивна норма. У наукових дослідженнях у другій половині 20-х років були спроби визначити поняття чергової відпустки. Його розуміли як надання робітникам і службовцям одночасного тривалого відпочинку від роботи протягом календарного ро­ку. Це поняття виключало відпустки у зв'язку з хворобою, ва­гітністю, доглядом за хворим членом сім'ї. Чергові відпустки виступали як засіб збереження робочої сили у зв'язку з встано­вленням обов'язкової перерви в роботі працівника. Для черго­вої відпустки характерним було те, що вона надавалась всім робітникам і службовцям, за винятком сезонних та тимчасових працівників.

Деякі дослідники поняття «відпустка» тісно пов'язують з ви­никненням права на відпустку. Л.Я.Гінцбург та В.Ф.Франціян розглядають право на відпустку, з одного боку, як право конституційне, з іншого, — як право суб'єктивно-трудове. Кон­ституційне право на відпустку випливає з ст.119 Конституції СРСР. З точки зору конституційної норми це право означало можливість відпочити, якою могли скористатися всі громадяни СРСР. У такому розумінні право на відпустку було елементом правового статусу громадян СРСР і входило до змісту трудової правоздатності та рівне для всіх громадян. Таке право на відпустку виявлялося і реалізовувалося тільки через трудові пра­вовідносини.

Отже, конституційне право є основою для можливого ви­никнення суб'єктивного права на відпочинок. Право на відпустку може виникнути тільки за наявності як об'єктивного, так і суб'єктивного факторів.

В юридичній літературі радянської доби існували різні ви­значення поняття «відпустка», які неодноразово змінювались і доповнювались. Л.Я.Островський визначає поняття «відпуст­ка» в широкому розумінні як звільнення від роботи з передба­чених законодавством підстав на певну кількість днів із збере­женням місця роботи або посади, тобто звільнення від вико­нання трудових обов'язків відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку. М.Г.Александров і А.Є.Пашерстник ви­значали відпустку як звільнення працівника від роботи для від­починку на певну кількість робочих днів на рік із збереженням за ці дні заробітної плати. У 1952 р. з'явились ознаки: «відпочинок», «збереження заробітної плати»; у 1954 р. — «безперервність». Всі ці визначення суттєві, але не повністю охоплюють всі ті ознаки, які характерні для відпустки.

Загальною рисою для всіх видів відпусток є звільнення пра­цівників на деякий час від виконання основних трудових обо­в'язків при збереженні місця роботи (посади). В іншому ж ко­жен вид відпусток має свої певні особливості.

Таким чином, слід наголосити на тому, що всі види відпус­ток, які були врегульовані радянським законодавством, є різни­ми за своїм цільовим призначенням (або метою) та підставами, що породжують їх виникнення. В радянській юридичній літературі існували не тільки різні підходи щодо класифікації та визначення відпустки в широкому розумінні, а й щодо визна­чення окремих видів відпустки та застосування різноманітних термінів.

Після здобуття Україною незалежності, в 1996 році 15 листопада Верховною Радою УКраїни був прийнятий Закон України “Про відпустки”, але і він не дає нам точного визначення поняття “відпустка”.

Розділ І. Поняття відпустки

Вивчаючи законодавство України про відпустки, можна сказати, що відпустка – це чітко визначений проміжок часу, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам з метою відновлення власних життєвих потреб та інтересів із збереженням місця роботи і заробітної плати (крім відпусток без збереження заробітної плати).

Державні гарантії та відносини, пов‘язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Законом України «Про відпустки», Кодексом законів про працю України, іншими нормативно-правовими актами України.

За законодавством України право на відпустку мають громадяни України, які перебувають в трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

За статею 4 Закону України “Про відпустки” відпустки поділяються на:

1.Щорічні відпустки:

• основна відпустка;

• додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;

• додаткова відпустка за особливий характер праці;

• інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2. Додаткові відпустки у зв‘язку з навчанням;

3. Творча відпустка;

4. Соціальні відпустки:

• відпустка у зв‘язку з вагітністю та пологами;

• відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

• додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

5. Відпустка без збереження заробітної плати;

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Розділ 2. Види відпусток

1. Щорічні відпустки

Основна відпустка

Державні гарантії права на відпустку, умови та порядок їх надання працівникам встановлюються Конституцією України (ст. 45), Законом України “Про відпустки” від 15 листопада 1996 року, Кодексом законів про про працю України(КЗпПУ), іншими законними та підзаконними актами.

За статею 74 КЗпП, громадяни, що перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незамежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працює за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна, додаткова) відпустки зі збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Правом на відпустку користуються також працівники, з якими укладено контракт (ч.3 ст. 21 КЗпП України), позаштатні, сезонні, тимчасові працівники та сумісники, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях на умовах трудового договору чи контракту.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладання трудового договору. Вона надається для відновлення працездатності, відпочинку, задоволення життєво важливих потреб та інтересів для працівників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та галузевої належності. Для деяких категорій працівників встановлені подовжені щорічні основні відпустки, тобто понад 24 календарні дні. Їх тривалість залежить від особливих умов праці (напруженості, складності, особливих кліматичних умов тощо), віку працівника або стану здоров‘я.

За ч.8 ст.6 Закону України “Про відпустки” подовжені відпустки, надаються працівникам, яким не виповнилося 18 років — 31 календарний день.

Народним депутатам надається подовжені відпустки на підставі Закону України «Про статус народного депутата Украї­ни». Так, відповідно до ст.32 цього Закону депутатам нада­ється щорічна відпустка у міжсесійний період тривалістю 45 календарних днів, якщо законодавством не передбачена відпустку більшої тривалості, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі подвійної місячної заробітної плати. А також відповідно до Постанови Верховної Ради України від 13 жовт­ня 1995 р., №379/95 — ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» помічнику-консультанту народного депутата України, для якого ця робота є основною, надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів якщо законодавством не пе­редбачено інше, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмі­рі місячної заробітної плати.

Щорічна основна відпустка подовженої тривалості передба­чена також для державних службовців. Відповідно до ст.35 За­кону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. державним службовцям надається щорічна відпустка триваліс­тю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоров­лення у розмірі посадового окладу.

Іншою категорією працівників, яким законодавством перед­бачено щорічні основні відпустки подовженої тривалості, є пра­цівники судових, правоохоронних органів та інших юридичних установ: судді, яким надається щорічна відпустка тривалістю 30 робочих днів з наданням додаткового посадового окладу (ст.44 Закону України «Про статус суддів», прокурори і слідчі прокуратури, яким надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів з оплатою проїзду до місця відпочинку і в зворотньому напрямку; службо­вим особам митних органів України, які мають персональні звання, надається щорічна відпустка тривалістю не менше 30 календарних днів з оплатою проїзду до місця відпочинку і в зворотному напрямку (Митний кодекс України).

Працівники освіти, культури, медицини також мають право на подовжену щорічну відпустку. Відповідно до ст.55 Закону України «Про освіту» педа­гогічні та науково-педагогічні працівники мають право на по­довжену оплачувану щорічну відпустку.

Керівним працівникам навчальних закладів та установ осві­ти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших уста­нов і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівни­кам та науковим працівникам законодавством передбачені по­довжені щорічні відпустки тривалістю до 56 календарних днів. Конкретну тривалість щорічної основної відпустки керівних пра­цівників навчальних закладів та установ освіти, навчальних (пе­дагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педа­гогічних, науково-педагогічних працівників та наукових пра­цівників визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2001 р.

Журналісти мають право на щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів та санаторно-курортне лікування за раху­нок власників (засновників, співзасновників) засобів масової інформації (ст. 13 Закону України «Про державну підтримку за­собів масової інформації та соціальний захист журналістів»