29900 (Організація роботи Верховної Ради України)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА”

КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ТА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

Курсова робота з конституційного права

на тему:

"Організація роботи Верховної Ради України"

Виконала:

1. студент 2 курсу , 5 групи

2. юридичного факультету

денної форми навчання

Ядвичук Ю.А.

Науковий керівник:

Климюк О. Ф.

Київ

2010

Зміст

Вступ

1. Верховна Рада в механізмі державної влади

   1. Історія становлення Верховної Ради

   2. Верховна Рада України: конституційний склад, структура та принципи діяльності

2. Компетенція Верховної Ради України

   1. Повноваження Верховної Ради

   2. Законодавчий процес як одна з найважливіших функцій парламенту

3. Організація роботи Верховної Ради України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Кожна держава для повноцінного здійснення своїх завдань і реалізації функцій повинна створювати різноманітні державні організації, які у юридичній науці називають механізмом держави.

Значну увагу в характеристиці вищих органів держави приділяють парламентам. За визначенням, парламент - це виборні і колегіальні вищі органи держави, які функціонують в умовах демократичного правління і мають своїми головними повноваженнями функції в сфері законотворчості. В унітарних державах парламенти формуються на загальнонаціональному рівні, у федераціях - також і на рівні їх суб`єктів.

Нині парламенти діють у понад 160 країнах світу. За змістом діяльності вони є насамперед органами законодавчої влади, легіслатурами (від латинського Lex — закон). Водночас у їх діяльності значне місце посідають й інші, окрім законодавчої, функції, зокрема представницька, установча, парламентського контролю, бюджетно-фінансова, міжнародних зв'язків тощо.

Парламенти мають різні назви — Верховна Рада (Україна), Федеральні збори (Росія, Швейцарія), Конгрес (США), Стортинг (Норвегія), Альтинг (Ісландія), Генеральні кортеси (Іспанія), Генеральний конгрес (Мексика), Кнесет (Ізраїль), Національні збори (Єгипет), Все-китайські збори народних представників тощо, — але для усіх них властиві загальні принципи парламентаризму.

Сучасний парламентаризм характеризується наявністю кількох усталених видів парламентів, що різняться своїм статусом, порядком формування, структурою, функціями та іншими ознаками. Зокрема, за своїм статусом розрізняють парламенти президентських, парламентських і змішаних (президентсько-парламентських, парламентсько-президентських) республік та монархій.

Розвиток сучасного українського парламентаризму здійснюється у руслі загальносвітових процесів і тенденцій. Одночасно йому властиві і певні національні особливості. Вони обумовлені не тільки специфікою сучасних соціально-економічних процесів і державного устрою України. Важливе значення тут мають також історичні передумови і традиції становлення українського парламентаризму.

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдність, виключність, універсальність в системі органів державної влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм, поділом державної влади, його внутрішньою структурою та ін.

Верховна Рада України є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона представляє весь український народ — громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції України, з її змісту, так і з назви парламенту — "Верховна Рада України".

Чинна Конституція України закріпила якісно нову організацію державної влади. Відмовившись від ієрархічної, вертикальної системи організації державної влади, яка існувала в Україні до здобуття незалежності, вона сприйняла загальновизнаний принцип організації державної влади — принцип поділу її на законодавчу, виконавчу і судову.

Верховна Рада України, за Конституцією України, набула всіх основних рис парламенту України — єдиного, загальнонаціонального, представницького, колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органу законодавчої влади України.

Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади.

Саме тому метою цієї роботи є дослідити та визначити особливості Верховної Ради України, її внутрішню організацію та компетенцію, а також організацію роботи парламенту України та її комітетів.

1. Верховна Рада в механізмі державної влади

1. Історія становлення Верховної Ради

Першим конституційним попередником Верховної Ради України була Центральна Рада Української Народної Республіки, утворена 17 березня 1917року. Вона розпочала розбудову української державності шляхом видання Універсалів. IV Універсалом ЦР проголосила (22 січня 1918 р., затверджений 24 січня 1918 Малою Радою) УНР самостійною і суверенною державою, а Генеральний Секретаріат перейменувала на Раду Народних Міністрів. На останньому засіданні Центральної Ради 29 квітня 1918 року було ухвалено проект Конституції Української Народної Республіки — «Статут про державний устрій, права і вольності УНР».

Другим попередником Верховної Ради України можна вважати З'їзд хліборобів-землевласників за участю 8000 делегатів, який відбувся в Києві 29 квітня 1918 і проголосив гетьманом України Павла Скоропадського. Цього ж дня було оголошено «Закони про тимчасовий державний устрій України», що мали слугувати за Конституцію держави до скликання Сейму. Однак Сейм так і не було скликано. За цією тимчасовою Конституцією влада в Україні належала Гетьману, який призначав Отамана Ради Міністрів, а той подавав Гетьману свій Кабінет на затвердження.

Безпосереднім попередником Верховної Ради України була Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Верховна Рада УРСР — найвищий орган державної влади і єдиний законодавчий орган колишньої УРСР. Законодавчо визначена Конституцією УРСР 1937 року замість Всеукраїнського центрального виконавчого комітету.

Верховна Рада УРСР обирала підзвітну їй Президію, утворювала уряд УРСР — Раду Міністрів УРСР та обирала Верховний Суд УРСР. Також депутатами обиралися голови облвиконкомів та частково їхні заступники, перші чи другі секретарі обкомів, вищий командний склад розташованих на території України військових округів.

До повноважень ВР також належало право:

• змінювати Конституцію УРСР та приймати нову;

• видавати та затверджувати народно-господарчі плани та Державний бюджет УРСР;

• контролювати стан та управління підприємствами союзного підпорядкування та наглядати за ними;

• надавати право громадянства УРСР тощо.

Основною формою діяльності Ради були сесії, що скликалися Президією двічі на рік. Також за розсудом Президії, або за вимогою третини депутатів могли скликатися позачергові та урочисті (присвячені визначним датам) сесії. Рада утворювала постійні і тимчасові комісії. Закони приймалися більшістю голосів депутатів, які брали участь у засіданні ВР.

1. Верховна Рада України: конституційний склад, структура та принципи діяльності.

За чинною Конституцією Верховна Рада України є однопалатним парламентом, який складається з 450 народних депутатів, що обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на 4 роки.

Народним депутатом може бути тільки громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх 5 років. Не може бути обраний до Верховної Ради України громадянин, що має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Верховна Рада України є повноважною у випадку обрання не менш як 2/3 від її конституційного складу.

Повноваження народних депутатів починаються з моменту принесення присяги. Чинно Конституція, Регламент Верховної Ради не містять чіткої процедури її складання, тому ці питання були вирішені Підготовчою депутатською групою і розроблена нею процедура вперше відбулася перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради ХІV скликання.

Структура Верховної Ради України обумовлена її представницьким, колегіальним характером, функціями та компетенцією. Кількісний склад Українського парламенту ускладнює процес вироблення і прийняття рішень, вимагає розподілу народних депутатів по структурних ланках для вироблення колективних позицій і поєднання спеціалізації цих ланок із спільною роботою всіх парламентарів.[9]

Очолює Верховну Раду України Голова, який обирається на строк повноважень парламенту з числа народних депутатів таємним голосуванням. Обирається також 1-й заступник і заступник Голови Верховної Ради України. Органами Верховної Ради України є депутатські групи, фракції, Погоджувальна рада фракцій (груп), комітети Верховної Ради України, Рада голів комітетів, тимчасові спеціальні та слідчі комісії, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Комітети зі свого складу можуть створювати підкомісії й робочі групи. Рахункова палата є самостійним органом і до складу Верховної Ради не входить.[9]

Принципи організації й діяльності українського парламенту прямо чи опосередковано відображені у Конституції України та Регламенті Верховної Ради України. Аналіз названих актів дає можливість виділити наступні принципи:

• народовладдя – Верховна Рада України є одним з органів, через які носій суверенітету і єдине джерело влади, – народ, – здійснює свою владу;

• законність (легітимність) – парламент діє на основі Конституції та законів України, у порядку, визначеному Регламентом Верховної Ради України;

• виборність – Верховна Рада України є виборним органом, усі члени якого отримують мандат довіри безпосередньо від народу;

• колегіальність – рішення парламенту є результатом колективного пошуку і приймаються абсолютною чи кваліфікованою більшістю народних депутатів;

• гласність – Верховна Рада України працює у режимі постійного інформаційного обміну з широкими колами громадськості, робота парламенту і всіх його органів є відкритою для виборців;

• діяльність парламенту на професійних засадах – парламент є постійно діючим органом, протягом усього скликання парламентарі можуть у будь-який час збиратися і приймати рішення з питань своєї компетенції.

1. Компетенція Верховної Ради України

1. Повноваження Верховної Ради

Компетенція Верховної Ради України є великою за обсягом, але водночас збалансованою порівняно з компетенцією інших органів державної влади.. Верховна Рада України є органом загальної компетенції, тобто її повноваження стосуються практично усіх сфер суспільного життя.[6]

У сфері державного будівництва до повноважень Верховної Ради України належить законодавче визначення:

• засад внутрішньої та зовнішньої політики України (п.5ч.1ст.85 КУ); [1]

• організації державної статистики та інформатики;

• судоустрою і судочинства, статусу суддів;

• організації й діяльності прокуратури, органів дізнання і слідства; нотаріату, органів і установ виконання покарань;

• основ організації та діяльності адвокатури;

• засад місцевого самоврядування;

• статусу столиці України, спеціального статусу інших міст;

• організації і порядку проведення виборів і референдумів;

• порядку використання і захисту державних символів.

Крім того, важливими повноваженнями парламенту у даній сфері є призначення виборів Президента України (п.7ч.1ст.85 КУ), призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування (п.30ч.1ст.85 КУ), а також призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених Конституцією України(п.15ч.1ст.85 КУ).[1]

У сфері забезпечення конституційної законності та правопорядку Верховна Рада України здійснює:

• усунення Президента України з поста в порядку імпічменту(п.10ч.1ст.85 КУ),

• дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України(п.28ч.1ст.85 КУ). [1]

У сфері забезпечення обороноздатності та національної безпеки України до компетенції Верховної Ради України належить:

• оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру (п.9ч.1ст.85 КУ); [1]

• схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України (п.9 ч.1 ст. 85 КУ); [1]

• затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про загальну або часткову мобілізацію та ін.

У сфері забезпечення основних прав і свобод громадян Верховна Рада України:

• затверджує засади державної політики в галузі прав людини,

• здійснює законодавче визначення прав і свобод людини і громадянина, гарантій цих прав і свобод; основних обов’язків громадян; громадянства, правосуб’єктності громадян, статусу іноземців та осіб без громадянства; прав корінних народів і національних меншин; порядку застосування мов; засад регулювання праці й зайнятості; засад утворення і діяльності об’єднань громадян, засобів масової інформації; оголошення амністії та ін.

У бюджетно-фінансовій сфері Верховна Рада України має право:

• затверджувати Державний бюджет України та вносити зміни до нього(п. 4 ч.1 ст. 85 КУ);[1]

• здійснювати контроль за виконанням Державного бюджету України; приймати рішення щодо звіту про виконання Державного бюджету України (п. 4 ч.1 ст. 85 КУ);[1]

• затверджувати рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям (п. 14 ч. 1 ст. 85 КУ); [1]

• затверджувати рішення про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснювати контроль за їх використанням (п. 14 ч.1 ст.85 КУ); [1]

• призначати на посаду та звільнювати з посади Голову Національного банку України за поданням Президента України (п.18 ч. 1ст. 85 КУ); [1]

• призначати та звільняти половину складу Ради Національного банку України та ін. (п.19ч.1ст.85 КУ). [1]

У соціальній сфері до відання українського парламенту належить:

• затвердження концепції державної соціальної та сімейної політики;

• законодавче визначення основ соціального захисту населення, форм і видів пенсійного забезпечення; засад регулювання шлюбу та сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; засад регулювання демографічних та міграційних процесів, засад благодійницької діяльності та ін.

У сфері забезпечення екологічної безпеки України Верховна Рада України уповноважена здійснювати:

• законодавче визначення засад використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу; засад освоєння космічного простору;

• затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

• затвердження програм охорони довкілля.

1. Законодавчий процес як одна з найважливіших функцій парламенту

Законодавчий процес - чітко врегульована Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України діяльність, яка полягає у творенні законів. Ця діяльність здійснюється в кілька послідовних етапів або стадій. Звичайно виділяють основні стадії законодавчого процесу: