І в теорії, і на практиці визнано положення, згідно з яким безпорадність потерпілих може бути психічною та фізичною. При психічній безпорадності потерпілий (потерпіла) не розуміє характеру дій, які з нею (ним) скоюються. Подібний стан може пояснюватись психічною хворобою, малолітнім віком ( у випадку, якщо дитина не розуміла характеру скоюваних з нею дій), безпритомнім станом. Такі особи не являються носіями статевої свободи та не можуть вирішувати самостійно питання стосовно задоволення або незадоволення чужої статевої пристрасті. При фізичній безпорадності особа усвідомлює характер, скоюваних з нею дій, передбачає усі можливі наслідки, проте не може чинити опір. Фізична безпорадність може обумовлюватись хворобливим станом (окрім психічної хвороби), фізичними вадами, віковим критерієм (похила або малолітня (у випадку, якщо дитина усвідомлювала, скоюване з нею саме як сексуальні дії)) тощо. Однак дану категорії не можна позбавляти права статевої свободи, крім малолітніх, оскільки навіть розуміючи характер дійсності, неповнолітні (малолітні) ще не здатні до самовизначення в статевій сфері. Якщо людина психічно здорова, то чому вона сама не в праві вирішувати питання про вступ у сексуальні відносини з іншою особою або щодо задоволення статевої пристрасті неприроднім способом.? Так, вона не здатна захистити своє рішення про вступ або ж не вступ в статевий акт взагалі або іншим способом, якому віддає перевагу, проте право на прийняття такого рішення у нього є. І саме це право вирішувати питання в сфері сексуальних відносин являється статевою свободою.

Тому посягання на статеву недоторканість при скоєнні насильницького мужолозтва, лесбіянства або інших способів насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, скоєних по відношенню до повнолітніх чоловіка або жінки, може мати місце лише у випадку психічної безпорадності потерпілої (потерпілого). Проте, оскільки статева свобода та статева недоторканість – поняття соціальні, безпосереднім об’єктом насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, скоєних по відношенню до повнолітніх чоловіка або жінки, необхідно вважати соціальні відносини, які гарантують статеву свободу цих осіб, а при скоєнні таких дій з використанням психічної безпорадності потерпілого (потерпілої) – статеву недоторканість останніх.

Неоднозначно вирішується в кримінальному праві питання про об’єкт насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, скоєних по відношенню до неповнолітніх та малолітніх. Так, Натансон В. вважав, що об’єктом аналізованих злочинів необхідно визнати осіб, які не досягли віку статевої зрілості⁷. Правда тут скоріше йде мова безпосередньо про потерпілих від злочинів осіб, які не досягли статевої зрілості, а не про об’єкт самого злочину.

На думку деяких авторів (Бліндер Б.А., Халіков А., Шишов О.Ф. та інші), людина на певній стадії свого фізичного розвитку вважається такою, яка не має статевий інстинкт або можливістю його задоволення. З цього випливає, що можна охороняти, так мовити, і потенційну статеву недоторканість під видом недоторканості статевої сфери взагалі. Іншими словами, об’єктом злочинів у даному випадку буде виступати статева недоторканість неповнолітніх осіб та осіб, які не досягли 14-річного віку⁸.

Неповнолітні та малолітні особи не мають статевої свободи. По своїм психофізичним якостям вони ще не підготовлені до вступу в статеве життя без істотної шкоди для свого здоров’я. Тому більшість авторів (Александров Ю.В., Андрєєва Л.А., Кондрашова Т.В. та інші) об’єктом статевих злочинів проти неповнолітніх вважають їх нормальний статевий розвиток. Він включає: нормальний фізичний розвиток статевої системи; формування моральних поглядів в сфері статевих та інших сексуальних відносин; умови, створені суспільством, в котрих проходить цей розвиток та формування. Дійсно, однією з важливих вимог, які пред’являються соціумом до виникнення сексуальних відносин є підготовленість людини до виконання статевих функцій та, у зв’язку з цим, покладених на ньому соціальних обов’язків. Тому, посягання на нормальний статевий розвиток неповнолітніх та малолітніх завжди повинні розглядатись, як злочинні. Але і це ще не все. Єлемісов Г.Б. підсумовуючи всі положення, вважає, що в цих злочинах об’єктом виступають і статева недоторканість і нормальний статевий розвиток неповнолітніх та малолітніх⁹.

Із врахуванням деяких зауважень, остання думка вважається найбільш вірною, так як правильний сексуальний розвиток малолітніх неможливий без статевої недоторканості, котра слугує його гарантією.

Статева недоторканість та нормальний статевий розвиток неповнолітніх та малолітніх при скоєнні проти них насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом виступають в якості предмета злочину, рівно як і статева свобода та в деяких, вказаних вище випадках, статева недоторканість при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом проти дорослих осіб обох статей. Вважається невірним розглядом деякими авторами (Андрєєва Л.А., Кондрашова Т.В., Єлемісов Г.Б., Піонтковський А.А.) безпосереднього об’єкта не як суспільного відношення, а як “предмета впливу злочинця, котрий ми можемо безпосередньо сприймати (державне, суспільне або приватне майно громадян, здоров’я, тілесна недоторканість, свобода та честь громадян... і т.д.)”¹⁰. В науці кримінального права закріплені такі поняття, як загальний, родовий та безпосередній об’єкти та предмет злочину, тому заміняти одне поняття іншим, навіть і дуже близьким за змістом, на наш погляд, не має жодної необхідності. Так, визначаючи предмет злочину, Трайнін А.Н. вказував, що ним “являються ті речі, у зв’язку з котрими вчиняється злочин”¹¹.

У випадках насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом злочинні сексуальні дії направлені саме на статеву недоторканість, статеву свободу та нормальний статевий розвиток. З цього випливає, що безпосереднім об’єктом насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом по відношенню до неповнолітніх та малолітніх будуть являтись суспільні відносини, котрі забезпечують їх статеву недоторканість та нормальний статевий, фізичний та психічний розвиток.

Деякі автори (Бєляєв Н.А., Орєхов В.В., Нікулін С.Н.) вважають, що зґвалтування (а у зв’язку з подібністю складів і насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом) являється двооб’єктним злочином, тобто одночасно посягає на два різних об’єкта, котрі охороняються кримінальним законом. На думку Гаухмана Л.Д., двооб’єктні злочини характеризуються наступними особливостями:

“ - спрямованістю посягання на два різних об’єкта, одним з яких являються суспільні відносини, які забезпечують такі блага особи, як життя, здоров’я або тілесна недоторканість;

• здійсненням конкретного посягання шляхом застосування фізичного насильства або погрози;

• умисним характером злочину”¹².

Із змісту статті 153 ККУ випливає, що насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, посягаючи на суспільні відносини, які забезпечують статеву свободу, статеву недоторканість та нормальний статевий розвиток підростаючого покоління, направлено й на завдання шкоди здоров’ю та тілесній недоторканості особи.

Що стосується другої особливості двооб’єктного злочину, то в казаній нормі говориться про застосування насильства або погрози його застосування до потерпілого (потерпілої) як про необхідну ознаку складу злочину. У той же час вона містить положення про те, що передбачені в ній злочинні сексуальні діяння можуть виражатись й в інших діях (з використанням безпорадного стану потерпілої особи). Якщо ж виходити з обов’язкової сукупності перелічених Гаухманом Л.Д. особливостей двооб’єктного злочину, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, вчинене з використанням безпорадного стану потерпілого (потерпілої), не буде являтись таким (за виключенням випадків, коли безпорадній стан потерпілої особи виник внаслідок застосування до нього (неї) фізичного насильства). Тому позиція Гаухмана Л.Д. уявляється невірною. Очевидно, що при скоєнні вказаних дій, навіть без застосування насильства чи погрози його застосування до потерпілої особи тілесну недоторканість потерпілого, рівно як і збереження його здоров’я не можна визнати гарантованою.

Розглянемо тепер третю особливість двооб’єктного злочину. Як простий склад насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, передбачений статтею 153 ККУ, так і більша частина його кваліфікуючих складів, передбачених частиною 2-ю, характеризується прямим умислом. Що ж стосується особливо кваліфікуючих ознак насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, передбачених частиною 3-ю статті 153 ККУ, то не дивлячись на те, що в ній говориться про діяння, вчинене щодо малолітньої чи малолітнього, якщо воно спричинило особливо тяжкі наслідки, умисний характер діяння в цілому зберігається.

Ґрунтуючись на вказаних положеннях, а також виключаючи з обов’язкових особливостей двооб’єктного злочину вчинення його шляхом застосування фізичного насильства або погрози, можна зробити висновок про те, що насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, скоєне із застосуванням насильства або погрози його застосування до потерпілого (потерпілої) або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, відносяться до групи двооб’єктних злочинів.

Оскільки при визначенні головного об’єкта двооб’єктних злочинів встановлюється які саме суспільні відносини перш за все охороняються кримінально-правовою нормою, то головним (безпосереднім) об’єктом насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом будуть суспільні відносини, які забезпечують статеву свободу, статеву недоторканість особи та нормальний статевий розвиток у цих злочинах проти неповнолітніх та малолітніх. Але, крім цього ще існує додатковий факультативний об’єкт розглядуваного злочину, яким по суті являються суспільні відносини, які забезпечують здоров’я, життя, тілесну недоторканість, честь та гідність особи. В силу цього статеві злочини, до яких відноситься насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, розміщені в розділі 4-му ККУ “Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи”.

Особливості особи потерпілого (потерпілої)

Згідно статті 49 КПКУ “потерпілою визнається фізична особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий та суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.” Таким чином, в кримінально-процесуальному сенсі потерпілою від злочину може бути лише така особа, по відношенню якої було винесено відповідну постанову. Проте, при вивченні особи потерпілого (потерпілої) більш доцільно розглядати його в кримінально-правовому сенсі, тобто з врахуванням ознак, передбачених в нормах Особливої частини ККУ та таких, що мають значення для кваліфікації злочину. У зв’язку з цим в юридичній літературі дискутується питання про можливість рівнозначного використання таких термінів, як “жертва злочину”, “потерпілий (потерпіла) від злочину”, “особа, яка постраждала від злочину”. Так, на думку Палубінского В.Н., “жертва злочину” – поняття суто віктимологічне, котре і необхідно використовувати при вивченні особи, яка постраждала від злочину, а “потерпілий (потерпіла)” – поняття кримінально-процесуальне (або цивільно-процесуальне, в залежності від наслідків шкоди), котре не може співпадати з поняттям “жертва злочину”, і тому рівнозначне їх використання при вивченні особи, яка постраждала від злочину навряд чи може бути визнано правильним¹. В той же час, як зазначено Центровим Е.Е., не дивлячись на те, що термін “жертва злочину”, рівно як і “особа, яка постраждала від злочину”, дійсно не завжди відповідає терміну “потерпіла особа” (у зв’язку з тим, що потерпілою з позицій кримінального процесу визнається особа лише після винесення по відношенню до неї відповідної компетентної постанови, на що, як відомо, затрачається певний час, коли фактично саме завдання злочином шкоди особі навіть без винесеної по відношенню до неї компетентної постанови вже являється підставої використання по відношенню до такої особи термінів “жертва злочину” або “постраждала особа від злочину”, але не термін “потерпіла особа”), їх рівнозначне використання досить зручне при описі віктимологічних явищ, а кримінально-правовий підхід, про необхідність якого йшла мова раніше, до визначення поняття потерпілої особи як раз і створює можливість такого використання².

Таким чином, стосовно до розглядуваному складу злочину під жертвою насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, постраждалою або потерпілою особою від цих дій розуміється кожна фізична особа, котрій даним злочином завдана фізична, майнова або моральна шкода, незалежно від того, чи винесена відповідна постанова про визнання такої особи потерпілою.

Необхідно також вказати, що в кримінології поняття “особа потерпілого (потерпілої)” розглядається з тих же позицій, що й особа злочинця, тобто, виходячи з загального визначення поняття особи в цілому, яке пропонується психологічною наукою, у зв’язку з чим під потерпілою особою розуміється сукупність найбільш характерних якостей та особливостей, притаманних людині як соціальній істоті в системі суспільних відносин. Відповідно, різниця між поняттями “особа злочинця” та “потерпіла особа” полягає в тому, що в першому випадку мова йде про характерологічних особливостей людини, визнаного винним в скоєнні злочину, а в іншому – визнаного в встановленому порядку потерпілою від злочину.

Якими ж особливостями та ознаками характеризується потерпіла особа при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом по відношенні до неї?

Як вже вказувалось вище, потерпіла особа від скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом по відношенню до неї, може бути і чоловічої і жіночої статі, але при цьому потерпілою від насильницького мужолозтва виступає тільки особа чоловічої статі, а потерпілою від насильницького лесбіянства – тільки жіночої; для кваліфікації інших способів насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом такої спеціальної ознаки потерпілої особи, як стать, не потребує і потерпілою від вказаних дій може бути визнана як особа чоловічої, так і жіночої статі. Що стосується кількісного розподілу потерпілих від насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом відповідно до статі, то особи жіночої статі являються більш частими жертвами у порівнянні з особами чоловічої статі (приблизно 94 та 6% від загальної кількості скоєних злочинів, передбачених статтею 153 ККУ).

Для кваліфікації насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом має значення вік потерпілої особи, оскільки діяння, передбачене статтею 153 ККУ, скоєні по відношенню до неповнолітніх складають кваліфікований склад даного злочину, а таке ж діяння, вчинене по відношенню малолітніх – особливо кваліфікуючий склад. Найбільш часто жертвами насильника становляться неповнолітні (60%). Достатньо високий серед потерпілих відсоток старих за віком (7%) та осіб, пов’язаних родинними зв’язками (7,2%). Серед потерпілих більшість складають ті особи, котрі тривалий час знали майбутніх насильників (в 17% випадків тривалість такого знайомства складала від шести місяців до одного року; в 25% - від одного до трьох років; в 8% - більше трьох). Кількість тих, хто познайомився з злочинцем в день скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом або на протязі одного місяця, який передував вчиненню злочину, складає 17%, причому більша кількість таких потерпілих приходиться на 16-17-літніх.

Оскільки однією з необхідних ознак насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом виступає використання суб’єктом злочину безпорадного стану потерпілої особи, то потерпілі від цього злочину поділяються на осіб, котрі в повному обсязі здатні керувати своєю поведінкою в кримінальній ситуації, та осіб, котрі являються фізично або психічно безпорадними, тобто не здатні розуміти характер та значення вчинюваних з ними дій та (або) чинити опір в силу свого фізичного або психічного стану (при розгляді питання про потерпілу особу нас цікавить питання про психічну, а не фізичну безпорадність особи). Таким чином, при розслідуванні або розгляді справ в судах про насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом часто виникає питання про можливість потерпілої особи розуміти характер та значення вчинюваних з нею дій та чинити опір насильнику. Можливість потерпілого (потерпілої) розуміти характер вчинюваних з ним (нею) дій залежить від його (її) можливості до усвідомленого сприйняття зовнішньої сторони вчинюваних кримінальних сексуальних дій (час, місце, зовнішність злочинця тощо) та фактичної (внутрішньої) сторони цих же дій (усвідомленість в сексуальній сфері, тобто розуміння сутності сексуальних відносин між особами обох статей, форм їх проявлення, функціональних особливостей чоловіка та жінки, наслідків статевих зносин та інших сексуальних контактів тощо).

У зв’язку з цим на практиці виділяють три категорії потерпілих осіб від насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом:

1. Особи, які повністю розуміють характер вчинюваних з ними сексуальних дій, тобто психічно здорові та проінформовані в питаннях статевого виховання, зрілості тощо, кількість яких складає 81% від загальної кількості жертв сексуального насильства;

2. Особи, які не здатні усвідомлювати характер вчинюваних з ними сексуальних дій у зв’язку з недостатньо розвиненими інтелектуальними можливостями, не пов’язані з наявністю у таких осіб психічних патологій (малолітні, інколи неповнолітні, в силу свого віку непроінформовані в питаннях сексуальних відносин) – приблизно 15%;

3. Особи, які не здатні усвідомлювати характер вчинюваних з ними сексуальних дій (їх зовнішню та внутрішню сторони) у зв’язку з психічним захворюванням або іншим хворобливим станом психіки, - приблизно 4%.

Здатність потерпілої особи розуміти значення вчинюваних з нею дій пов’язана передусім з психологічною можливістю такої особи усвідомити моральне, етичне значення сексуального злочину, проаналізувати особисті мотиви та цілі (як безпосередньо в період скоєння сексуальної дій, так і після його скоєння по відношенню до майбутнього) з мотивами та цілями злочинця. Особливе значення при цьому мають морально-етичні якості, притаманні потерпілій особі, його поняття честі, гідності тощо, внаслідок чого серед жертв сексуального насильства виділяють осіб, які характеризуються високим почуттям відповідальності, честі та гідності, внаслідок наявності котрих вони були здатні на момент скоєння по відношенню до них злочину повністю усвідомлювати значення вчинюваного та, як наслідок вчинити більш ефективний опір винній особі, та осіб, які відрізняються несформованістю, нерозвиненістю моральної свідомості, що обумовлено частіше всього неблагоприємною соціальною середою, віком потерпілої особи, рівнем її освіти, психічними девіаціями або психічними розладами. Остання категорія осіб характеризується нездатністю правильно оцінювати значення вчинюваних по відношенню до неї насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом та відповідно чинити усвідомлений опір злочинцю.

Можливість потерпілої особи чинити опір в кримінальній ситуації передбачає її можливість розуміти характер та значення як вчинюваних по відношенню до неї дій, так і особистих дій. Неможливість усвідомлення потерпілою особою в силу причин характеру та значення дійсності виключає її можливість чинити опір в кримінальній обстановці, проте і розуміння нею характеру та значення вчинюваних по відношенню до неї дій, нажаль, не завжди передбачає наявність опору, який чиниться по відношенню злочинця або його відповідну ефективність, що обумовлено характерологічними особливостями самих потерпілих або наявністю в них яких-небудь психічних розладів.