16820 (Нормативна база, методика та методи перевірки), страница 2

Якість аудиторської перевірки залежить від одержаної аудитором інформації і доказів. Аудиторська інформація – це вся інформація, підготовлена і зібрана аудитором до і в процесі аудиторської перевірки, а також надані аудитору документи та їх копії.

Аудиторські докази – це інформація, зібрана аудиторами у процесі перевірки, висновки аудитора. Аудиторські докази повинні бути релевантними і достовірними.

Аудиторські докази поділяються на внутрішні, зовнішні і змішані. Внутрішні докази – інформація, одержана від клієнта; зовнішні – інформація, одержана від третіх осіб та організацій; змішані – інформація, одержана від клієнта і підтверджена зовнішніми джерелами. Найціннішими і найдостовірнішими є зовнішні докази, далі – змішані і після них – внутрішні.

Якість аудиторських доказів залежить від джерел надходження. Використання доказів з різних джерел знижує аудиторський ризик. Про відсутність достатніх доказів аудитор обов'язково повідомляє у аудиторському висновку.

Докази підбираються з використанням таких процедур:

• перевірки арифметичних розрахунків клієнта (залежно від плану перевірки, оцінки системи внутрішнього контролю і аудиторського ризику);

• нагляду або участі в інвентаризації активів клієнта, що забезпечує одержання цінних і достовірних доказів про реальність статей активу балансу і фактів проведення господарських операцій. Це дозволяє правильно оцінити організацію бухгалтерського обліку і систему внутрішнього контролю на підприємстві;

• нагляду за здійсненням окремих господарських і бухгалтерських операцій. Ця процедура важлива для оцінки організації бухгалтерського обліку і системи внутрішнього контролю;

• перевірки достовірності окремих статей звітності, залишків на рахунках і реальності господарських операцій шляхом отримання письмових підтверджень від третіх сторін.

Перевірка документів, одержаних підприємством від третіх осіб, супроводжується контролем за правильністю складання і оформлення документів, за точністю і своєчасністю їх відображення у бухгалтерському обліку. Перевірка документів, підготовлених на підприємстві, дає можливість встановити їх достовірність і оцінити ефективність системи внутрішнього контролю.

Система методичних прийомів проведення аудиту передбачає: інвентаризацію, обстеження, спостереження, лабораторні аналізи, експертизи (експертні оцінки), контрольні обміри виконаних робіт, контрольний запуск сировини та матеріалів у виробництво; документальних прийомів – аналогію, моделювання, зустрічну перевірку документів, логічне осмислення операцій, зворотний рахунок, коефіцієнтний спосіб непрямого розподілення витрачених матеріалів, прийом спеціальних розрахунків, експертизи (експертні оцінки) документів, балансовий метод, статистичні методи (групування абсолютних, відносних та середніх величин, дисперсія, середньоквадратичне відхилення, коефіцієнт варіації, амплітуда коливань, індексний метод, кореляція), економіко-математичні методи (математичні моделі), евристичні методи, оцінка реальності балансу, логічна перевірка достовірності машинограм, прийоми економічного аналізу, програмного контролю введеної в ПЕОМ інформації тощо.

Основними методичними прийомами аудиторської перевірки є: фактична перевірка, підтвердження, документальна і арифметична перевірки, нагляд, опитування, аналітичні тести, сканування, обстеження, спеціальна перевірка, зустрічна перевірка тощо.

Фактична перевірка – огляд чи підсумок (підрахунок) аудитором матеріальних активів, у тому числі інвентаризація.

Підтвердження – одержання письмових відповідей від клієнта або третіх осіб для уточнення інформації.

Документальна перевірка – перевірка документів і записів. У практичній діяльності аудиторів застосовується як метод документальної перевірки, так і формальна перевірка документів.

Арифметична перевірка – правильність підрахунків у документах.

Нагляд – одержання загального уявлення про можливості клієнта на основі візуального нагляду.

Опитування – одержання письмової або усної інформації від підприємства-клієнта.

Аналітичні тести – метод порівнянь, індексів, коефіцієнтів.

Сканування – безперервний поелементний перегляд інформації з метою виявлення чогось нетипового.

Обстеження – особисте ознайомлення аудитора з об'єктом контролю. Обстеження та застосування нагляду для вивчення використання основних виробничих фондів, умов зберігання товарно-матеріальних цінностей, стану матеріально-технічної бази підприємства тощо.

Спеціальна перевірка – перевірка з участю запрошених спеціалістів вузької спеціалізації (товарознавців) для підтвердження якості товару тощо.

Зустрічна перевірка – одночасна перевірка двох підприємств, пов'язаних між собою здійсненням господарських операцій.

Застосування методичних прийомів визначається завданнями аудиторської перевірки підприємства. Вони обумовлюють послідовність аудиторської перевірки, її етапи.

Чітко визначеного алгоритму аудиторської перевірки не існує. Залежно від конкретних умов аудитор проводить ті чи інші дії. На методику та послідовність проведення аудиту впливають: форма власності підприємства; галузь економіки, до якої відноситься об'єкт аудиту (промисловість, торгівля та ін.); нормативні акти України; умови договору з економічним суб'єктом чи зміст доручення на перевірку прокурора, суду або арбітражного суду; рівень інфляції за період, в якому проводиться аудит тощо.

Інформаційну базу аудиту становлять форми річної звітності, облікові регістри (Головна книга, журнали-ордери або меморіальні ордери, оборотні відомості за синтетичними рахунками, звіти касира, накопичувальні, групувальні, розрахунково-платіжні відомості, картки аналітичного обліку, особисті рахунки тощо) та первинні документи.

Насамперед вивчаються установчі документи. Основна увага приділяється перевірці звітності підприємства: балансу підприємства – форма №1; звіту про фінансові результати та їх використання – форма №2; звіту про фінансово-майновий стан підприємства – форма №3.

Серед звітності найважливішим документом є бухгалтерський баланс. Він дозволяє оцінити розміри підприємства, структуру господарських коштів та їх джерел, ступінь зносу основних засобів, фінансовий стан, результати фінансово-господарської діяльності за звітний період тощо. Послідовність дій при перевірці стану бухгалтерського обліку та достовірності звітності визначається залежно від поставленого завдання. Спочатку перевіряється стан бухгалтерського обліку та реальність статей балансу, далі – достовірність звітності. Якщо ж об'єктом перевірки є достовірність звітності, то перевірку слід починати з уточнення реальності балансу та правильності оцінки його статей. Перевірка реальності балансу передбачає насамперед підтвердження усіх статей балансу записами у регістрах синтетичного та аналітичного обліку та документів інвентаризації, проведеної напередодні складання річного звіту.

Статті балансу порівнюються із залишками на рахунках Головної книги. Вони повинні співпадати. Після перевірки Головної книги перевіряються облікові регістри – журнали-ордери, меморіальні ордери, накопичувальні та групувальні відомості.

Предметом перевірки облікових регістрів є:

• повнота обліку. Перевіряється формування і облік окремих показників. Наприклад, при перевірці формування валових витрат з'ясовується повнота та правомірність занесення до їх складу робіт чи послуг, тобто витрат на виробництво продукції відповідно до переліку, передбаченого новим законодавством про оподаткування прибутку;

• точність запису. Перевіряється правильність запису господарських операцій на рахунках бухгалтерського звіту, від чого залежить точність формування показників балансу, фінансової звітності тощо;

• правильність вартісних оцінок, що впливає на розмір активів і пасивів підприємства. Враховуються вимоги щодо визначення вартісної оцінки активів і пасивів балансу відповідно до чинного законодавства з питань ведення бухгалтерського обліку;

• об'єктивність, тобто впевненість аудитора в тому, що наведені у балансі статті відображають наявність господарських запасів, реальний стан дебіторської заборгованості тощо;

• дотримання межі облікового періоду, розмежування видатків і доходів підприємства між обліково-звітними періодами. Перевіряються, наприклад, видатки, які відображені у звітному періоді, хоча вони відносяться до майбутніх періодів, а також доходи, одержані (обчислені) у звітному періоді, хоча вони відносяться до майбутніх звітних періодів;

• дотримання прав і обов'язків. З'ясовується відображення на рахунках бухгалтерського обліку і в балансі усіх юридично оформлених у звітному періоді фінансових і розрахункових взаємовідносин підприємства;

• відкритість відомостей. Аудитор не повинен сумніватися в тому, що окремі господарські операції не відображені на бухгалтерських рахунках і облікових регістрах;

• забезпеченість обліковими регістрами повного відображення
  господарських операцій підприємства, ступінь охоплення обліковими регістрами інформації, придатність їх для складання необхідної звітності та використання в економічному аналізі;

• пов'язаність регістрів між собою та з Головною книгою, що забезпечує контроль повноти та правильності облікових записів.

Після перевірки обґрунтованості балансових статей даними синтетичного обліку, а у необхідних випадках і аналітичного обліку дані балансу звіряються з відповідними позиціями у формах №2 і №3. З формою №2 «Звіт про фінансові результати та їх використання» звіряються дані балансу про прибуток та його розподіл, з формою №3 – дані балансу про залишки на рахунках основних засобів, фондів на початок та кінець звітного періоду, про залишки на рахунках нематеріальних активів на кінець року, про банківські кредити, дебіторську та кредиторську заборгованість тощо. При необхідності перевіряється Головна книга та інші регістри бухгалтерського обліку.

Наступний етап – перевірка балансових статей. При перевірці основних засобів в першу чергу необхідно встановити правильність їх оцінки з урахуванням темпів інфляції. Від цього залежить розмір нарахованого зносу, який включається до виробничих витрат підприємства.

Аналогічним способом перевіряють матеріальні і виробничі запаси. Важливе значення для забезпечення ефективності роботи підприємства має структура цих запасів, яку можна встановити на основі Головної книги та інших облікових регістрів.

Детально перевіряється правильність формування та обліку валових витрат підприємства згідно з новим законодавством, яке набуло чинності з 01.07.1997 року. Валові витрати вирішальним чином впливають на розмір прибутку підприємства і залежать від обсягу реалізації, ринкових цін, які складаються під впливом попиту та пропозиції, ступеня монополізації ринку. У ринкових умовах, коли відсутня монополія і незалежні товаровиробники конкурують між собою, успіх залежить від якості товарів та доступності їх для покупця. Тому аудит валових витрат починається з перевірки їх правомірності та обґрунтованості їх розмірів.

Завдання аудитора – вчасно попередити клієнта про неправильне відображення в обліку витрат для того, щоб організувати такий аналітичний облік витрат виробництва, який забезпечив би правильне визначення кінцевих фінансових результатів кожного підрозділу.

Перевірка прибутку зводиться до встановлення дотримання чинного порядку формування і розподілу балансового прибутку, правильності і своєчасності платежів з прибутку в бюджет, відрахувань у фонди і резерви, а також обґрунтованості розподілу прибутку між засновниками і акціонерами.

В умовах неплатежів ретельно перевіряється своєчасність та правильність розрахунків з підприємствами-постачальниками, бюджетом, пенсійно-страховим та іншими фондами. Встановлюється час виникнення дебіторської або кредиторської заборгованості; реальність погашення заборгованості, досвід «згортання сальдо з дебіторської та кредиторської заборгованості», факти неправильного занесення залишків дебіторсько-кредиторської заборгованості на інші статті.

Аудиторська перевірка може бути глибшою, включаючи аналіз фінансового стану та визначення фінансової стратегії підприємства.

2. Відповіді на запитання

1. Внутрішній контроль – особлива форма контролю. Він є основою при плануванні обсягу незалежного зовнішнього аудиту, а також – обумовлений внутрішніми проблемами підприємства.

2. До об`єктів внутрішнього контролю відносяться: ведення бух обліку; достовірність звітності; фінансова стійкість; платоспроможність; система управління підприємством; якість роботи економічних та технічних служб; оподаткування; планування; нормування; організація та технологія виробництва; процеси господарської діяльності; проектно-кошторисна документація.

Найпоширенішими об'єктами (ділянками) контролю вважаються такі (табл. 2):

Таблиця 2. Об'єкти внутрішнього контролю

Наведені запитання з додатковими доповненнями аудитора – це вища форма документування, ніж опис анкети. Наочно представити логічно-хронологічну послідовність обліку і контролю на підприємстві неможливо при використанні блок-схем, які відображають проведення контрольних і облікових процедур за допомогою спеціальних символів. У кожному випадку блок-схема будується за умовами підприємства, що застосовує цю форму документування з метою вивчення системи внутрішнього контролю.