16820 (Нормативна база, методика та методи перевірки)

Контрольна робота

з дисципліни: «Аудит»

Зміст

1. Нормативна база, методика та методи перевірки

2. Відповіді на запитання

3. Практичне завдання

Список літератури

1. Нормативна база, методика та методи перевірки

Основою аудиторської перевірки є зовнішні та внутрішні нормативні документи. Зовнішня нормативна база включає: закони, положення, методичні матеріали щодо обліку і звітності, оподаткування га аудиторські правила (стандарти). Вони необхідні аудитору для визначення відповідності обліку і бухгалтерської звітності, проведення аналізу та складання аудиторського висновку за встановленими вимогами.

Внутрішня нормативна база включає облікову політику підприємства, різні методичні та інструктивні матеріали щодо організації обліку з урахуванням специфіки підприємства. Остання підлягає аналізу і порівнянню аудитором за діючою методологією.

Аудиторська перевірка – складний і тривалий процес. Постійним завданням аудиторів є пошук напрямку максимального скорочення часу для перевірки високої якості, без підвищення аудиторського ризику. Ефективність проведення аудиту забезпечує розробка методики перевірки кожного розділу бухгалтерського обліку. На стадії планування аудиторської перевірки необхідно визначити склад контрольних процедур, які розробляються напередодні. На основі відповідного набору документів та облікових регістрів проводиться аудиторська перевірка за описаною процедурою.

Методика проведення аудиторської перевірки різних розділів бухгалтерського обліку повинна розроблятися за єдиною схемою, що включає:

• перелік основних нормативних документів;

• опис альтернативних облікових рішень, право вибору яких надано підприємству законодавством з бухгалтерського обліку та звітності і відображено в обліковій політиці підприємства;

• первинні документи з розділу бухгалтерського обліку;

• регістри синтетичного й аналітичного обліку та звітність;

• класифікатор можливих порушень;

• запитання аудитора для розробки програми аудиторської перевірки;

• методи збору аудиторських доказів, які використовуються при перевірці;

• опис контрольних процедур.

Проведення перевірки традиційним способом включає виконання положень, передбачених у перших чотирьох пунктах методики. Наступні доцільно використовувати у разі залучення до аудиторської перевірки асистентів.

Перелік основних нормативних документів включає закони, положення з бухгалтерського обліку, методичні вказівки, інструкції ДПІ, якими повинен керуватися аудитор, перевіряючи відповідні розділи обліку.

Опис альтернативних облікових рішень, право вибору яких надано підприємству, включає різні варіанти, що дозволяє аудитору порівнювати доцільність вибраного клієнтом варіанта, аналізувати та рекомендувати заходи щодо поліпшення ведення бухгалтерського обліку.

Перелік первинних документів наводиться з кожного розділу обліку, що дозволяє аудитору зробити висновок про стан відображення у первинному обліку (використання типових форм первинних документів, дотримання порядку їх оформлення тощо).

Регістри аналітичного і синтетичного обліку та звітності визначають опис відповідних їм форм обліку (журнально-ордерної, меморіально-ордерної, журнальної форми, журнал-головної, спрощеної тощо).

Перелік регістрів клієнта дає аудитору можливість визначити їх відповідність загальноприйнятим та розробити рекомендації щодо їх удосконалення.

Звітність повинна включати відповідні форми (баланс ф. 1, звіт про фінансові результати – ф. 2 тощо). Класифікатор можливих порушень включає типові порушення з відповідних розділів обліку.

При складанні програми перевірки запитання аудитора зосереджуються на переліку проблем, які необхідно включити до плану перевірки. Вони спрямовані на виявлення можливих порушень в організації обліку, оформлення документів, складання звітності, проведення внутрішнього контролю. Запитання оформляються аудитором у вигляді таблиць, які включають відповіді на них та висновки.

Методи збору аудиторських доказів, які використовуються для перевірки, типові. Використовується вісім основних методів: нагляд за інвентаризацією або участь у ній; нагляд за виконанням господарських або бухгалтерських операцій; усне опитування; отримання письмових підтверджень; перевірка документів, одержаних клієнтом від третіх осіб; перевірка документів клієнта; проведення аналізу.

Опис контрольних процедур для виявлення можливих порушень або зловживань проводиться по кожному розділу обліку.

Усі процедури проводяться за єдиною схемою і включають:

• найменування контрольної процедури;

• мету проведення контрольної процедури;

• перелік засобів (первинні документи, регістри аналітичного й синтетичного обліку клієнта, норми, нормативи, інша довідкова інформація), необхідних для виконання процедури;

• опис техніки виконання процедури;

• опис форми подання результатів проведеної процедури провідному аудиторові.

Всі процедури мають класифікаційні номери, що спрощує посилання на них у програмі аудиторської перевірки підприємства. Класифікаційний номер включає назву розділу бухгалтерського обліку і три цифрових знаки: перший знак – номер порушення за класифікацією порушень; другий – номер різновиду порушення; третій знак – порядковий номер контрольної процедури для виявлення цього порушення.

Розробка практичних методик для перевірки кожного об'єкта обліку дуже трудомістка. За описаною вище схемою представлено лише одну методику – аудит обліку касових операцій.

При проведенні аудиту використовують методи та прийоми, основні з яких наведені в табл. 1.

Наведені у таблиці методи по-різному використовуються у аудиторській перевірці. Найширше застосовуються методи суцільної або вибіркової перевірки документів.

Таблиця 1. Методи проведення аудиту

Суцільна перевірка вимагає контролю за всіма документами і записами, які відносяться до об'єкта перевірки за відповідний період, вибіркова – за частиною документів, відібраних аудитором.

Суцільна перевірка доцільна при аудиторській перевірці операцій з готівкою (касові і банківські операції), при перевірці сигналів про крадіжки, а також зловживань на вимогу слідчих органів, суду і арбітражного суду. Першочерговим завданням аудитора є встановлення типових порушень (помилок) у роботі підприємства, для чого суцільна перевірка є необов'язковою. Характерна ознака систематичних порушень – постійне їх повторення, хоча детальна перевірка документів за один-два місяці дозволяє встановити їх наявність. Цим обгрунтована правомірність вибіркової перевірки, яка забезпечує проведення аудиторської перевірки з найменшими затратами часу. Вибірковий метод дозволяє отримати достовірні результати, якщо для перевірки правильно відібрані документи. Останнє забезпечується при врахуванні специфіки діяльності підприємства, матеріалів попередньої перевірки та визначенні господарських операцій, які вимагають особливої уваги. Вибірка документів здійснюється за двома ознаками: хронологічною та систематичною.

За хронологічною ознакою відбираються документи за місяці, протягом яких було проведено найбільше операцій, що підлягають аудиту. Крім того, перевіряються документи за останній місяць року, де найчастіше незаконно списуються цінності при закритті рахунків.

За систематичними ознаками відбираються документи, на основі яких складені бухгалтерські проводки з сумнівною кореспонденцією рахунків.

Правильна вибірка документів дає достовірні відомості про наявність порушень. Якщо при вибірковій перевірці виявлені порушення, то аудитор може використати суцільну перевірку щодо окремих господарських операцій для встановлення масштабів порушень, якщо необхідно визначити суму збитку, завданого підприємству, або ступінь відповідальності посадової особи за допущені нею порушення чи зловживання.

Основний принцип аудиторської вибірки визначається при плануванні аудиту. Кількість відібраних господарських операцій і документів для аудиторської перевірки залежить від оцінки системи бухгалтерського обліку та ефективності внутрішнього контролю. Чим вища оцінка, тим менший обсяг вибірки. Обсяг аудиторської перевірки може визначатися двома шляхами:

• оціночно, на основі попереднього досвіду;

• залишковим методом, що базується на імовірності виникнення помилок.

У першому випадку аудитор визначає обсяг вибірки інтуїтивно, виходячи із досвіду і специфіки господарських операцій. У другому – аудитор спочатку встановлює точність підтвердження інформації, а далі за формулою вибіркового розподілу Пуасона визначає коефіцієнт надійності (достовірності) і на його основі розраховує необхідний обсяг вибірки.