МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського

Кафедра фінансів та банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

"СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК МОНЕТАРНОЇ ТА

ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ"

Виконала студентка гр.43 Б

Суржинська І.В.

Викладач Тарасова Н.А.

м.Мелітополь

2007рік

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ МОНЕТАРНОЇ ТА ФІСКАЛЬНОЇ

ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

1.1. М’яка монетарна політика та м’яка фіскальна політика (1992-

1995роки)

1.2. Жорстка монетарна політика та м’яка фіскальна політика (1996-

1999роки)

1.3. Жорстка монетарна та жорстка фіскальна політика (2000-2003роки)

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ МОНЕТАРНИХ ПАРАМЕТРІВ

ГРОШОВО-КРЕДИТНОГО РИНКУ УКРАЇНИ

2.1. Обов’язкове резервування коштів.Процентні ставки

2.2. Рефінансування банків. Депозитні операції

2.3. Операції зворотного РЕПО

2.4. Монетарний огляд та прогнозна оцінка розвитку грошово-

кредитного ринку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Нині в Україні особливої актуальності набула проблема розроблення стратегії грошово-кредитної політики, яка відповідала б довготривалим перспективам соціально-економічного розвитку країни.

Україна вступає в новий етап розвитку, який більшою мірою має характеризуватись стабільністю і визначенністю економічної політики.

За таких передумов зростають вимоги до економічної та монетарної політики, зокрема до їх обгрунтованості й ефективності. У зв’язку із цим постає завдання розроблення і реалізації нових підходів у сфері монетарної політики.

У нашій країні з 1999року діє Закон "Про Національний банк України", яким визначено головні підходи до формування і здійснення грошово-кредитної політики. Відповідно до нього Рада НБУ розробляє основні засади грошово-кредитної політики і здійснює контроль за їх виконанням. Правління НБУ проводить грошово-кредитну політику згідно з визначеними Радою НБУ засадами. Основні засади дають можливість НБУ з допомогою інструментів грошово-кредитної політики здійснювати регулювання грошово-кредитного обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України як монетарної передумови для економічного зростання і підтримки високого рівня зайнятості населення.

Накопичено певний досвід формування основних засад. На практиці з’ясувалися недоліки законодавства та нормативно-правових актів, виявилися суперечності та проблеми, що можуть бути предметом окремого аналізу. Передусім ідеться про стратегічні підходи до формування основних засад грошово-кредитної політики.

Нинішня практика включає в себе застосування як формальних норм і правил, зафіксованих у Законі "Про Національний банк України", "Регламенті Ради НБУ", "Тимчасовому положенні про зміст, порядок розробки Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх виконанням", так і неформальних, які склалися в результаті реальних взаємовідносин органів монетарної влади, пов’язаних із розв’язанням наявних проблем та суперечностей і не регламентованих нормативно-правовими актами.

Показники, що затверджуються Радою НБУ, не можуть водночас відігравати і роль цілей грошово-кредитної політики, оскільки кожен із них для досягнення встановленого значення потребує відповідної до конкретних умов зміни інших, які відіграють у такому випадку роль інструментів досягнення мети. Цю невідповідність на формально-інституційному рівні досі не подолано, тож кожного року проблеми вирішувалися неформально.

Основним орієнтиром вважалася інфляція. Режим регульованого плавання обмінного курсу ( в умовах перевищення пропозиціїї валюти над попитом на неї і здатності економіки поглинати значне зростання пропозиції грошей внаслідок викупу валюти НБ без відповідних інфляційних ефектів, що пов’язано з відносно низьким рівнем монетизації економіки) давав змогу утримувати стабільність валютного курсу і використовувати його як інфляційний якір. Монетарна база і монетарна маса розглядалися як показники, що коригуються з інфляцією та обмінним курсом, але ніхто ніколи не наголошував на них як на таргетах. Ці показники практично виконували роль прогнозу. До того ж інфляція значною мірою залежала від немонетарних факторах (підвищення регульованих цін і тарифів тощо). Рада НБ щоквартально розгладала виконання Основних засад, аналізувала стан економіки, грошово-кредитної сфери та адекватність дій Правління НБУ.

З точки зору формальної класифікації монетарних режимів грошово-кредитна політика в Україні не є ні монетарним таргетуванням, ні таргетуванням обмінного курсу, ні таргетуванням інфляції. Дослідники характеризують таку політику як некласифікований монетарний режим або як режим з імпліцитними орієнтирами. На практиці в Україні імпліцитно здійснювалося розгорнуте таргетування стабільності грошової одиниці, яке означає постійний моніторинг і контроль за рівнями інфляції, девальвації, динамікою відсоткових ставок, їх співвідношеннями і, за необхідності, непрямий вплив на них засобами грошово-кредитної політики.

У 2002 році в Основних засадах уперше було передбачено завдання щодо поступової підготовки до таргетування інфляції. Для переходу до цього режиму необхідно вирішити ряд складних завдань: забезпечити операційну незалежність центрального банку та уряду; підвищити ефективність управління грошово-кредитним ринком, передусім – відсотковими ставками; розробити систему інформаційного обміну всередині центрального банку, що збільшує ефективність прогнозування інфляції, управління ціновими очікуваннями та іншими процесами.

Ці завдання достатньою мірою ще не виконано. Нині необхідним став перехід до визначення основних засад грошово-кредитної політики на базі середньострокової монетарної стратегії, яка безпосередньо підготувала би підгрунтя для впровадження режиму прямого таргетування інфляції.

Підготовка до розроблення і реалізації середньострокової монетарної стратегії передбачає узагальнення існуючого світового досвіду та предметне врахування особливостей економічного розвитку України.

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ МОНЕТАРНОЇ ТА ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Після розпаду Радянського Союзу держави, які утворилися на його теренах, зіткнулися з багатьма проблемами, спричиненими розривом налагоджених економічних зв’язків. Спостерігалося значне падіння виробництва, інфляційні сплески, погіршення добробуту і соціальної захищенності населення. Назріла гостра потреба у здійсненні структурних змін в економіці. Не була винятком і Україна. Чимало проблем, які виникали у фінансовому секторі в перші роки державної незалежності, стали наслідком неузгодженості тогочасної грошово-кредитної та бюджетної політики. Окремі із цих проблем залишаються актуальними досі.

Процес становлення і налагодження взаємозв’язків між монетарною і фіскальною політикою в Україні можна умовно поділити на три основних етапи. Зупинимося детальніше на кожному з них.

1. М’яка монетарна політика та м’яка фіскальна політика (1992-1995роки)

У цей період гроші Національного банку були майже єдиним джерелом фінансування дефіциту бюджету, що за своєю суттю було емісійним кредитуванням уряду. Дефіцит бюджету досягав двозначних значень. Так, у 1992році він становив майже 14% від ВВП. Вливання в економіку через бюджетну систему та пряме кредитування НБУ суб’єктів економіки емісійними грошима врешті-решт призвели до гіперінфляції, пік якої припав на 1993рік, коли вона сягнула (грудень відносно грудня) 10 257 відсотків.

Обсяги готівки, що перебуває в обігу, за цей же період зросли в 9 тисяч разів. Висока інфляція знівелювала реальні доходи населення, що фактично призвело до знищення депозитів фізичних осіб у банках [11, с.8,9].

У цей час банківська система країни робила лише перші кроки. У жорстких умовах становлення багато новостворених або трансформованих банківських установ виявилися практично безпорадними: досвіду роботи в умовах ринкової економіки вони майже не мали, зате успадкували ненадійні кредити і борги [19,с.2].

Високі темпи інфляції зумовили швидке зростання номінального ВВП. Проте емісія грошей не могла забезпечити збільшення грошової маси відповідними темпами, а монетизація економіки за аналізований період знизилася на 18.1 відсоткового пункту, досягнувши позначки 9.3%. З іншого боку, величезні грошові потоки, які надходили на валютний ринок, знецінили національну валюту, що в умовах зростаючого імпорту ще більше підштовхнуло до підвищення цін.

Кошти бюджету (а вони були не значними) щедро витрачалися на дотації та субсидії. Емісійні ж кошти НБУ – "проїдалися". Державний борг України в 1994-1995 роках становив більш як половину валового внутрішнього продукту. Водночас було здійснено лібералізацію цін, що теж прискорило зростання інфляції.

Нині, незважаючи на подолання багатьох проблем на макрорівні, поточна координація монетарної та фіскальної політики залишається недосконалою, що негативно впливає на монетарну стабільність країни. Серед проблем – питання значних коливань залишків коштів на рахунках уряду в Національному банку, які суттєво впливають на ліквідність банківської системи та вартість кредитів на міжбанківському ринку; питання боргової політики, емісії державних цінних паперів, деякі неузгодженності у розробці основних прогнозних і програмних документів. Аналіз та пропозиції щодо розв’язання цих проблем є актуальними з точки зору збереження як фіскальної так і монетарної та макроекономічної стабільності країни.

1. Жорстка монетарна політика та м’яка фіскальна політика (1996-1999роки)

Другий умовний період ознаменувався грошовою реформою – запровадженням повноцінної національної валюти – гривні. Їй передувала відповідна підготовка: Національний банк посилив вимоги до учасників фінансового ринку, припинив безпосереднє кредитування уряду та суб’єктів економіки, вжив цілу низку інших заходів, в результаті впровадження яких темпи зростання інфляції суттєво знизилися. Уповільнилися й темпи збільшення грошової бази та маси. Дефіцит грошей спричинив підвищення процентних ставок. Банки одержали можливість заробляти на високій маржі між вартістю депозитних ресурсів та позик. Подорожчання грошей спровокувало "розквіт" бартеру, взаємозаліків та інших грошових замінників. Нерівномірність податкового навантаження і високі податкові ставки призвели до погіршення платіжної дисципліни та зменшення грошових надходжень до бюджету. Поширення квазігрошових розрахунків спричинило зниження обсягу депозитів у банківській системі, а необхідність захищати власні доходи від інфляції посилила попит на іноземну валюту. Внаслідок цього підвищився рівень доларизації економіки, постійно зростав курс валюти США.

Незважаючи на зменшення дефіциту бюджету, його фінансування здійснювалося за рахунок випуску цінних паперів, які в основниму викуповувалися на вторинному ринку Національним банком, тобто по суті відбувалося непряме кредитування уряду. Зберігалися бюджетні дотації та субсидії для так званих "соціально значимих" і "стратегічних" галузей економіки. Бюджетний дефіцит спричиняв постійне зростання державного боргу. Причому як внутрішнього, так і зовнішнього. Необхідність його обслуговування в умовах хронічного недонадходження до бюджету грошових коштів (значною мірою через заміну їх взаємозаліками) істотно зменшувала наявні грошові ресурси та призводила до зростання бюджетних заборгованностей, найнебезпечнішою з яких була заборгованність з заробітної плати та соціальних виплат.

Із часом дефіцит бюджету зменшився. Скоротилися і доходи, що спричинилося до зменшення державного споживання. А застосування жорсткішої монетарної політики дало змогу знизити рівень інфляції.

Як Національний банк, так і уряд мають свої важелі та способи впливу на фінансовий ринок. Проте неузгодженність щодо застосування цих важелів може спричинити збурення на грошовому ринку. Серед найяскравіших прикладів – фінансування дефіциту бюджету за рахунок грошової емісії, яку в перші роки після здобуття Україною незалежності здійснював Національний банк. Наслідками цього стали гіперінфляція, значне зменшення реальних доходів населення, суттєве зростання державного боргу, доларизація економіки та поява грошових замінників.

1.3. Жорстка монетарна та жорстка фіскальна політика (2000-2003роки)

Останній, третій, період ознаменувався відновленням економічного зростання та зниженням темпів інфляції.

Серед важливих факторів прогресу – заборона так званих бюджетних взаємозаліків та скасування більшості податкових пільг.

Упродовж зазначеного періоду бюджет складався із незначним дефіцитом, фінансування якого забезпечувалося в основному з надходжень від приватизації. Державний борг протягом цих років постійно знижувався. Уряд скоротив свої витрати, а бюджет уперше почав виконуватися майже на 100 відсотків.

Економіка стабілізувалася. Поліпшення зовнішньої цінової кон’юктури сприяло стійкому зростанню ВВП. Активізувалися інвестиційні процеси. Гривня ревальвувала відносно долара США. Збільшилися обсяги валютних резервів НБУ. Відсоткові ставки певною мірою знизилися, маржа між ними за банківськими позиками та вкладами поступово зменшувалася і на кінець 2003 року становила 6.1 відсоткового пункту. Зростала пропозиція грошей, поліпшилася їх структура, що привело до підвищення рівня монетизації економіки. Зростання реальних доходів населення посилило його схильність до заощаджень, зміцнилася довіра до банківської системи. Банки в свою чергу, скоротивши частку позичок урядові, почали більшою мірою кредитувати реальний сектор. Причому останнім часом дуже швидкими темпами нарощувалися обсяги довгострокового кредитування, я ставки за кредитами завдяки зниженню інфляції хоч і незначно, а все ж зменшувалися. Суттєво збільшувалися обсяги кредитування населення, особливо у сфері житлового будівництва. Поліпшення фінансового посередництва сприяло розгортанню виробництва, а відтак – наповненню ресурсної частини бюджету. Хоча частка внутрішнього банківського кредитування у ВВП залишалася значно нижчою, ніж аналогічний показник в економічно розвинутих країнах, стійкі тенденції до зростання свідчили про позитивні зрушення.