93514 (Радіаційна медицина)

Вступ

Медична радіологія – галузь медицини, яка розробляє теорію та практику застосування випромінювань в медицині з діагностичною та лікувальною метою. Однією з основних наукових дисциплін, які включає в себе медична радіологія є променева діагностика, предметом якої є діагностика за зображеннями (синоніми: медична візуалізація, діагностична радіологія, інтраскопія).

На сьогоднішній день у лікаря є багатий вибір променевих методів візуалізації: рентгенодіагностика, радіонуклідна візуалізація, ультразвукове дослідження, рентгенівська комп'ютерна томографія та магнітно-резонансна томографія. Для правильного застосування та вибору методу діагностики в кожному клінічному випадку, визначення його ролі і місця, необхідні спеціальні знання щодо можливостей кожного з них, ділянки застосування в загальному діагностичному комплексі.

Методичні вказівки для самостійної підготовки студентів до практичних занять, а також тем, які винесені для засвоєння позааудиторією є істотною допомогою в засвоєнні курсу променевої діагностики і містять необхідну інформацію, яка буде сприяти засвоєнню теоретичних, а також практичних знань. Студенти зможуть проводити самоконтроль, опрацьовувати доступну основну та додаткову літературу.

Для успішного складання підсумкового контролю засвоєння модуля наведена структура залікового кредиту з модуля, перелік питань для кінцевого контролю знань з променевої діагностики, практичних навичок, знань, умінь, якими повинен оволодіти студент у процессі вивчення променевої діагностики.

У навчально-методичному посібнику представлена сучасна класифікація основних методів візуалізації різних органів та систем, наведені покази, протипокази, переваги та недоліки кожного з них.

У методичних вказівках стисло і логічно викладений основний матеріал практичних занять, що дозволить студенту більш якісно підготуватися самостійно та звернути увагу на складні моменти тієї чи іншої теми заняття.

Тематика та обсяг відповідають вимогам програми з променевої діагностики для студентів вищих медичних закладів освіти ІІІ-ІУ рівнів акредитації, затвердженої МОЗ України у 1999 році. У навчальному плані для вивчення модуля: «Променева діагностика» виділено 54 години, з них: лекцій – 8, практичних занять – 15, на самостійну роботу студентів виділено 16 годин. У методичних вказівках в певній послідовності приведені: актуальність теми, зміст теми та поради студенту, питання та тести для самоконтролю, схеми опису променевих методів дослідження, приділена відповідна увага для набуття студентами практичних навичок з променевої діагностики.

Методичні вказівки допоможуть студентам у вивченні матеріалу на практичних заняттях, при підготовці до них, осмисленні основних морфологічних і функціональних змін органів і систем при різних патологічних станах.

1. Променева діагностика опорно-рухової системи. Променева анатомія кісток і суглобів

1.1 Актуальність теми

Знання можливостей, показів та протипоказів до застосування різних методів променевої діагностики захворювань опорно-рухової системи, визначення переваг та обмежень використання як первинних так і додаткових методів візуалізації, вміння визначити послідовність призначення та знати доцільність використання різних методів візуалізації обов'язково потрібно кожному лікарю. Своєчасна діагностика різних патологічних станів опорно-рухової системи, проведення диференційної діагностики між ними допоможе правильно вибрати тактику щодо подальшого лікування хворих.

1.2 Навчальні цілі заняття

Навчити студентів правильно обирати необхідний метод променевого дослідження опорно-рухової системи, вивчити переваги та недоліки кожного з них. Знати можливості УЗД, КТ, МРТ у дослідженні опорно-рухової системи, покази до їх застосування. Основні покази і протипокази до променевого дослідження кісток і суглобів.

Нормальна променева анатомія і основи фізіології кісток і суглобів: будова в рентгенівському зображенні, вікові особливості будови кістяка. Порядок вивчення та опису результатів променевого дослідження кісток і суглобів.

1.2.1 Студент повинен знати

• класифікацію основних методів променевого дослідження: рентгенологічний, ультразвуковий, рентгенівську і магнітно-резонансну комп'ютерну томографію, медичну термографію;

• покази і протипокази до променевого дослідження, переваги і обмеження різних методів та методик обстеження кісток та суглобів;

• нормальну променеву анатомію опорно-рухової системи;

• вікові особливості скелету у дітей та дорослих у рентгенівському зображенні

1.2.2 Студент повинен вміти та опанувати:

• вирізнити нормальну променеву анатомію опорно-рухової системи від патологічної;

• правильно встановлювати на негатоскоп рентгенограму кісток і суглобів, визначати методику дослідження, відділ кістяка, проекцію;

• схему опису рентгенологічного дослідження кісток і суглобів дорослих та дітей;

• проводити вибір методу променевого дослідження при різній патології опорно-рухової системи;

• складати алгоритм променевого дослідження при різній патології опорно-рухової системи.

1.3 Зміст теми та поради студенту

МЕТОДИ ПРОМЕНЕВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ СКЕЛЕТУ

– Первинні

Рентгенографія Остеосцинтиграфія

Додаткові

I. Методи другої черги

КТ МРТ

1. За спеціальними показами

2. Неінвазивні та малоінвазивні

УЗД

Денситометрія

Фістулографія

Високо детальна рентгенографія

Первинними та основними методами візуалізації кісток є рентгенографія та остеосцинтіграфія. Рентгенографія відображає співвідношення між кістками, їх форму, контур (поверхню) та структуру, а також макроморфологію патологічних процесів у них. Це дозволяє описувати зображення у патоморфологічних термінах (гіперостоз, кісткова деструкція, остеосклероз та ін.). За деякими даними, цей метод визначає більше 80% уражень кістки і майже у 70% правильно інтерпретує визначені зміни.

Збільшує можливості рентгенографії використання її в додаткових та атипових проекціях та використання спеціальних методик: томографія, фістулографія, пневмоартрографія, ангіографія, денситометрія.

Обмеження рентгенографії:

1. Визначає збільшення або зменшення кісткової тканини тільки при певному їх кількісному ступені.

2. Погано диференціює м'якотканині елементи – кістковий мозок, суглобові структури, м'які тканини.

3. Погано визначає тканинну структуру (неможливо визначити кістковий мозок, пухлинну, грануляційну чи фіброзну тканину).

При захворюваннях опорно-рухової ситеми необхідно визначити за даними анамнезу та фізикальних досліджень локалізацію ураження та обрати об'єкт дослідження.

Остеосцинтіграфія – відображає процес кісткоутворення внаслідок накопичення остеотропних РФП (99т-Тс-фосфанат) у незрілій кістковій тканині. Враховуючи те, що фіксація РФП у кістковій тканині не пов'язана зі збільшенням її кількості чи зі зменшенням, тому цей метод має переваги перед рентгенодіагностичним при первинних ураженнях кісткового мозку. Перевагою сцинтіграфії є визначення патологічних змін у кістках в доклінічних стадіях або при ранніх клінічних проявах, візуалізація всього скелета (із збільшенням кількості обстежень при рентгенографії – збільшується променеве навантаження). При системних та множинних ураженнях скелету показана сцинтіграфія, як первинний метод з наступною рентгенографією ділянок підвищеного накопичення РФП.

Головні покази до первинного використання остеосцинтіграфії:

1. клінічна підозра на множинні та системні ураження кістяка;

2. остеомієліт у перші 10–14 діб;

1. пошук метастазів при встановленому раку молочної та передміхурової залози, легень, нирок та щитоподібної залози.

(Необхідно пам'ятати, що РФП фіксуються у ділянках фізиологічної перебудови кісткової тканини, тому увагу треба звертати на вогнища гіперфіксації РФП, або розповсюджені зміни та проводити їх співставлення з клінічними даними, рентгенологічними та іншими діагностичними даними у динаміці.

Додаткові методи візуалізації кісток КТ та МРТ.

Комп'ютерна томографія краще ніж рентгенографія визначає збільшення та зменшення кісткової тканини і дозволяє проводити дослідження в аксілярній проекції, що дає можливість отримати більше інформації в анатомічних ділянках зі складною будовою та несприятливими умовами щодо рентгенологічного зображення (хребет, куприк, кістки миски та ін.). Загалом на використання КТ при дослідженні кістяка припадає не більше 2% досліджень.

Магнітпо-резонансна томографія має переваги над рентгенографією та КТ у відображенні кістковомозкових тканин (але погано оцінює кортикальний шар). МРТ використовують для визначення ураження кісткового мозку у хворих з мієло – та лімопроліферативними захворюваннями, асептичним некрозом кістки, остеомієлітом, кістковомозковим набряком, метастазами раку.

УЗД не є радиаційно небезпечним методом і використовується при дослідженні м'яких тканин опорно-рухової систем й.

Основні методи діагностики опорно-рухової системи

Вид патології	Первинні	Додаткові
Захворювання кісток	Рентгенографія Остеосцинтиграфія	КТ Звичайна томографія Денситометрія МРТ
Кістковомозкові ураження	Остеосцинтиграфія	Рентгенографія
Захворювання суглобів	Остеосцинти граф ія УЗД Рентгенографія	Артрографія КТ-артрографія МРТ М Р-артро граф і я
Захворювання м'яких тканин	УЗД	МРТ КТ Рентгенографія

МЕТОДИ ПРОМЕНЕВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ СУГЛОБІВ

Первинні

Рентгенографія Остеосцинтіграфія УЗД

Додаткові

I. Методи другої черги

МРТ

1. За спеціальними показами

2. Неінвазивні тамалоінвазивні

3. УЗД з КДК та ЕДК КТ

МРТ з внутрішньовенним контрастуванням Функціональна та кімо-МРТ ІІБ. Інвазивні

Артрографія (метод другої черги при неможливості зробити МРТ)

КТ-артрографія

МР-артрографія

2. Променева діагностика захворювань опорно-рухової системи (травми, запальні захворювання, пухлинне ураження)

2.1 Актуальність теми

Знання можливостей, показань та протипоказань до застосування різних методів променевої діагностики захворювань опорно-рухової системи, визначення переваг та обмежень використання як первинних так і додаткових методів візуалізації, вміння визначити послідовність призначення та знати доцільність використання різних методів візуалізації – обов'язково потрібно кожному лікарю. Своєчасна діагностика різних патологічних станів опорно-рухової системи, проведення диференційної діагностики між ними допоможе правильно вибрати тактику щодо подальшого лікування хворих.

2.2 Навчальна мета:

Навчити студентів оформляти направлення хворого на рентгенологічне дослідження скелета, виявляти на рентгенограмах симптоми захворювань кісток і суглобів у дорослих та дітей. Навчити студентів виявляти ознаки вивихів, переломів кісток та їх заживлення, ознаки запальних захворювань кісток і суглобів, ознаки запальних захворювань та дегенеративно-дистрофічних уражень суглобів, розпізнавати на рентгенограмах симптоми доброякісних та злоякісних пухлин кісток і давати їм клінічну оцінку.

2.2.1 Студент повинен знати:

• променеві ознаки захворювань опорно-рухової системи;

• променеву діагностику травматичних пошкоджень опорно-рухової системи;

• променеві ознаки запальних уражень опорно-рухової системи;

• променеві ознаки пухлин кісток;

• променеву діагностику окремих захворювань хребта і суглобів;

• алгоритм променевого дослідження опорно-рухової системи.

2.2.2 Студент повинен вміти:

• визначати покази до застосування променевого дослідження опорно-рухової системи;

• вибрати метод і методику променевого дослідження при різній патології опорно-рухової системи;

• аналізувати за схемою опис променевого дослідження кісток і суглобів дорослих та дітей і визначати променеві симптоми різної патології опорно-рухової системи;

• вибір методу променевого дослідження при різній патології опорно-рухової системи

• скласти алгоритм променевого дослідження при різній патології опорно-рухової системи;

• оцінити результати методу променевого дослідження опорно-рухової системи що використовується.

2.3 Зміст теми та поради студенту

ПРОМЕНЕВА СЕМІОТИКА ЗАХВОРЮВАНЬ ОПОРНО-РУХОВОЇ СИСТЕМИ

1. Зміна форми та розмірів.

2. Зміна кісткової тканини:

а) із зменшенням кісткової речовини:

• остеопороз кістки;

• атрофія кістки;

• деструкція кістки;

• остеонекроз кістки;

• секвестрація кісткової тканини.

б) із збільшенням кісткової речовини:

• остеосклероз;

• гіперостоз (еностоз, екзостоз);

• периостити окістя;

• периостози і паростози;

• пухлинні утворення.

3. Ознаки захворювань суглобів:

• зміна розмірів суглобової щілини;

• зміна розмірів і форми суглобових поверхонь;

• зміна суглобових кінців кісток.

1. Зміна зони росту і ядер скостеніння (у дітей).

2. Зміна м'яких тканин біля кісток.

Ознаки змін кісток та кісткових елементів, суглобів найкраще визначаються за допомогою рентгенівських методів дослідження: рентгенографії, площинної та комп'ютерної томографії.

Для вивчення ступеня мінералізації кісток розроблено спеціальні денситометричні апарати. Деякі з них дозволяють визначити її на певній обмеженій ділянці. З цієї ж самою метою можна скористатися денситометричним аналізом під час КТ дослідження.